Рішення № 10412713, 08.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 14/4-45/608.07.10 За позовом:Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Волинської філії

До відповідача 1:Державного комітету України з державного матеріального резерву

До відповідача 2:Державного казначейства України

Про:стягнення 13.685,13 грн.

Суддя С.В.Балац

Представники:

Позивача: Вознячук Л.Є.

Відповідача 1: Трембачук А.А.

Відповідача 2: не з'явилися

Суть спору: стягнення 13.685,13 грн. заборгованості, яка утворилася за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 2007 році.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач у 2007 році забезпечував відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та поніс у звязку з цим витрати, які просить стягнути з відповідача 1.

Також в письмових поясненнях позивач вказав, що між позивачем та відповідачем 1 фактично існували договірні відносини по зберіганню матеріальних цінностей з 2006 року до початку 2008 року, а тому відповідач 1 зобовязаний відшкодувати позивачеві понесені останнім витрати.

Також позивач зазначає, що строк виконання зобовязань відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України настав, оскільки позивач надсилав відповідачеві 1 як кошториси витрат на утримання мобілізаційного резерву та рахунки на оплату та докази їх направлення.

Відповідач 1 проти задоволення позову заперечив та вказав, що при прийнятті рішення судом не були враховані норми Порядку відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532.

Відповідач 2 надав суду пояснення, в яких вказав що останній здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів, і не здійснювало жодних дій щодо предмету спору. Відповідач 2 вказав, що він не є учасником спірних відносин, і не може надати будь яких фактичних даних, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, що стосуються предмету спору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2009 (суддя Нарольський М.М.), залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2009, позов задоволено частково.

Постановою від 03.11.2009 Вищий господарський суд України Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2009 та Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2009 скасував в частині задоволених вимог про стягнення заборгованості 13685,13 грн., та передав справу № 14/4 на новий розгляд в цій частині до суду першої інстанції.

Згідно резолюції Голови Господарського суду міста Києва справа № 14/4 передана на новий розгляд судді Балац С.В.

Ухвалою від 20.11.2009 суддею Балац С.В. прийнято справу № 14/4 до провадження судді Балац С.В., присвоєно справі № 14/4-45/6 та призначено до розгляду на 18.01.2010.

В судовому засіданні 18.01.2010 сторони звернулися до суду із спільним клопотанням про продовження строку вирішення спору. Ухвалою від 18.01.2010 клопотання сторін задоволено, строк вирішення спору продовжено, а в судовому засіданні оголошено перерву до 04.02.2010, про що сторони повідомлені належним чином.

Проте, судове засідання 18.01.2010 не відбулось у звязку із скеруванням справи до вищестоящих інстанцій для розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України.

Ухвалою Верховного Суду України від 25.02.2010 відмовлено у порушенні касаційного провадження.

Після повернення матеріалів справи до Господарського суду міста Києва, останню передано судді Балац С.В. для продовження розгляду.

Ухвалою від 14.04.2010 розгляд справи призначено на 26.05.2010.

Ухвалою від 26.05.2010 розгляд справи відкладався на 16.06.2010.

Судове засідання відкладене на 16.06.2010 не відбулося у звязку з хворобою судді Балац С.В.

Ухвалою від 21.06.2010 розгляд справи призначено на 08.07.2010.

В судовому засіданні 08.07.2010, за згодою позивача та відповідача 1, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 3 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв»позивач є відповідальним зберігачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв»для позивача зберігання цінностей державного мобілізаційного резерву є обовязковим.

Підприємствам, що здійснюють зберігання цінностей державного матеріального резерву, відшкодування витрат з державного бюджету передбачене п. 5 ст. 11 Закону.

При цьому, законодавством передбачено відшкодування тільки витрат, а не оплата послуг зі зберігання, тобто договір зберігання в даному випадку є безоплатним.

Обовязок поклажодавця (відповідача 1) відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі при безоплатному зберіганні передбачений ст. 947 Цивільного кодексу України.

На зберіганні відповідача знаходяться матеріальні цінності мобілізаційного резерву. Цей факт підтверджується документами, які містяться в матеріалах справи, зокрема: нарядом Державного комітету з державного матеріального резерву від 16.08.2007 № 651/5, актом № 2 від 08.06.2007 передавання-приймання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву Волинської філії ВАТ «Укртелеком»на відповідальне зберігання Рівненської філії ВАТ «Укртелеком», звірювальною відомістю до перевірки фактичної наявності матеріальних цінностей у мобілізаційному резерві Волинської філії ВАТ «Укртелеком»станом на 01.07.2007 року по формі 9мр, акт перевірки наявності, якісного стану та умов зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01.07.2007 по формі 10 мр, відомостями про пункти зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та їх складські площі по формі 14 мр, звітами по формі 12 мр та іншими документами.

29.01.2007 між позивачем та відповідачем 1 укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 5/2 (далі - Договір). За умовами Договору позивач зобов'язувався здійснювати зберігання матеріальних цінностей

За умовами цього Договору позивач зобовязався здійснювати відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та зобовязаний щорічно подавати відповідачеві зведений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей (п. 1.1., 2.8. Договору).

Відповідач 1, в свою чергу, зобовязувався відшкодовувати витрати на зберігання цінностей (п. 3.1. Договору), а відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між Комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з Комітетом кошторису витрат, затверджених Комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати) (п. 4.2. договору).

Позивач надіслав відповідачеві 1 кошториси витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на періоди за січень жовтень 2007 року та за листопад-грудень 2007 року, які погоджені відповідачем 1.

Таким чином, позивач виконав умови Договору.

Причина виникнення спору полягає в тому, що позивач, виконуючи свої обовязки зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, вимагає відшкодування витрат, повязаних з таким зберіганням у 2007 році, а відповідач вважає, що таке відшкодування повинно здійснюватися виключно в межах бюджетних надходжень.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобовязання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За період 2007 року позивач поніс витрати по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в сумі 13.685,13 грн.

Вказані витрати підтверджуються первинними документами, дослідженими в судовому засіданні, копії яких знаходяться в матеріалах справи. Додатково, розмір згаданих витрат підтверджується висновком судово-економічної експертизи від 24.11.2008, яка проведена, із дотриманням, зокрема, норм постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, повязаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву»від 12.04.2002 № 532 та Методичних рекомендацій про порядок формування, розміщення та виконання завдань (замовлень) з накопичення матеріальних цінностей у мобілізаційному резерві міністерствам, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, підприємствами, установами, організаціями України, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11.12.2001 № 305-дск.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Не звільняють відповідача від виконання зобовязання й норми Бюджетного кодексу України.

Тому посилання відповідача на те, що відшкодування витрат повинно здійснюватися виключно в межах фактичного бюджетного фінансування судом не приймається.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення 13.685,13 грн. є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Щодо відповідача 2, то останній відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України та Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1232, здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Державне казначейство України не є учасником спірних відносин по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву і не може надати будь яких фактичних даних, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, що стосуються предмету спору. Відповідач 2 не порушував прав або охоронюваних законом інтересів позивача, а тому вимоги до відповідача 2 задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат між сторонами спору здійснено в тій частині рішення Господарського суду міста Києва № 14/4 (суддя Нарольський М.М.), яка не скасована ні апеляційною ні касаційними інстанціями.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги про стягнення 13.685,13 грн. задовольнити.

2. Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ вул. Пушкінська, 28 код ЄДРПОУ 00034016, з рахунку визначено Державним казначейством України) на користь Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Волинської філії (43025, м. Луцьк,вул.. Кривий вал, 28, код 23251963, на будь який його рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду) - 13.685 (тринадцять тисяч шістсот вісімдесят пять) грн. 13 коп. - витрат, понесених на утримання та зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

3. Видати наказ.

4. В задоволенні вимог до Державного казначейства України відмовити.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного тексту рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя С.Балац

Дата підписання рішення : 15.07.2010