Рішення № 104114265, 28.04.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.04.2022Справа № 910/19545/21Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"

до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 20 502,24 грн.

Представники сторін: не викликались.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" до акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 20 502,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані незабезпеченням залізницею збереження вантажу в процесі перевезення, що завдало позивачу збитків на загальну суму 20 502,24 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 06.12.2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

Вищезазначена ухвала суду отримана відповідачем 13.12.2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №01054 91639853.

28.12.2021 року до канцелярії суду позивачем подано клопотання по справі, в якому просить суд позовну вимогу, зокрема, щодо стягнення витрат, понесених позивачем на надання йому правової допомоги - задовольнити.

29.12.2021 до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву в якому просить суд: задовольнити заяву про залучення третіх осіб та залучити їх до участі у справі, у задоволенні позовних вимог про стягнення вартості недостачі вантажу відмовити в повному обсязі, у разі задоволення позовних вимог зменшити суму компенсації витрат по сплаті професійної правничої допомоги.

Відповідач просить суд залучити до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - приватне акціонерне товариство "Суха Балка", товариство з обмеженою відповідальністю "Українська перевізна компанія" та корпорацію «Міжрегіональний промисловий союз». В обґрунтування зазначено, що втрата вантажу у спірних вагонах №53547477, №56969967 відбулася не з вини залізниці, а через завантаження технічно несправних вагонів вантажовідправником, а також через порушення власником (орендарем) вагону нормативних актів - Статуту залізниць України, Правил перевезення вантажів та Правил експлуатації власних вантажних вагонів. Крім того, зазначені особи також є учасниками перевізного процесу.

Розглянувши клопотання відповідача про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

З положень ст. 50 Господарського процесуального кодексу України слідує, що підставою для залучення особи до участі у справі у статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є та обставина, що рішення у справі може вплинути на її права або обов`язки щодо однієї із сторін. Така особа має перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.

Тобто, норми інституту третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору покликані захистити права та охоронювані законом інтереси осіб, які не є учасниками спірних матеріальних правовідносин, але знаходяться із однією зі сторін процесу у таких відносинах і які можуть змінитись у результаті винесеного рішення.

Судом встановлено, що у поданому клопотанні відповідача відсутні підстави, з якими процесуальний закон пов`язує залучення третіх осіб, а тому суд дійшов висновку про відмову у залученні третіх осіб у зв`язку з необґрунтованістю такого клопотання.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

19.12.2019 року між приватним акціонерним товариством «Суха Балка» (постачальник) та приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (покупець) укладено договір №2057, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець зобов`язується оплатити і прийняти руду залізну агломераційну, руду залізну доменну.

Поставка товару здійснюється залізничним транспортом маршрутними групами відповідно до додатків (специфікацій) до цього договору, кількість товару по кожній маршрутній групі оформлюється товаросупровідними документами згідно з п.3.7 цього договору (п.3.1 договору №2057).

13.09.2020 ПрАТ "Суха Балка" (відправник) зі станції відправлення Вечірній Кут Придніпровської залізниці до залізничної станції Асланово Донецької залізниці відправлено згідно із залізничною накладною № 46042495 вантаж - руда залізна агломераційна (аглоруда), вантажоотримувачем якого був позивач.

15.09.2020 на станції Волноваха Донецької залізниці виявлено недостачу вантажу у вагоні №53547477 та №56969967, про що складено комерційні акти.

В комерційному акті №486202/405/916 від 15.09.2020 р. зазначено, що загальна маса вантажу (залізна агломераційна (аглоруда)) у вагоні №53547477, яка значиться у перевізному документі (накладна №46042495) становить: брутто - не вказано, тара - 22 600 кг, нетто - 69 000 кг. При переважуванні вага виявилась: брутто - 84 250 кг, тара - 22 600 кг, нетто - 61 650 кг, що менше документа на 7 350 кг.

При комерційному огляді виявлено: навантаження нижче рівня бортів на 1м-1,2 м, не рівномірне, зі слідами дозування ківшом. Над 1-2 люками ліворуч поглиблення 60 см х 70 см х 40 см, над 4-5 люками поглиблення 1 м х 1,8 м х 40 см, над 5-6 люками поглиблення 1,2 м х 1,8 м х глибиною до полу, посередині, над 6-7 люками поглиблення 1 м х 1 м х 50 см. Течі вантажу немає. Вагон бездвірний, розвантажувальні люки зачинені на запірний пристрій. Вагон технічно не справний, складено акт про технічний стан вагону ГУ-106 №129 від 15.09.2020 р., вагон відчеплений у ремонт.

В комерційному акті №486202/406/917 від 15.09.2020 р. зазначено, що загальна маса вантажу (залізна агломераційна (аглоруда)) у вагоні №56969967, яка значиться у перевізному документі (накладна №46042495) становить: брутто - не вказано, тара - 23 100 кг, нетто - 69 000 кг. При переважуванні вага виявилась: брутто - 87 900 кг, тара - 23 100 кг, нетто - 64 800 кг, що менше документа на 4 200 кг.

При комерційному огляді виявлено: навантаження нижче рівня бортів на 1м-1,2 м, не рівномірне, зі слідами дозування ківшом. З торця вагону над 1 люком по напрямку поїзду поглиблення розміром 60 см х 60 см х 30 см, посередині, над 1-2 люками поглиблення 1,2 м х 1 м х глибиною до полу, ліворуч, над 3 люком поглиблення 60 см х 70 см х 40 см. Течі вантажу немає. Вагон бездвірний, розвантажувальні люки зачинені на запірний пристрій. Вагон технічно не справний, складено акт про технічний стан вагону ГУ-106 №128 від 15.09.2020 р., вагон відчеплений у ремонт.

За розрахунками позивача, вартість недостачі вантажу, яка була розрахована позивачем з урахуванням природної втрати (2%) становить 20 502,24 грн.

На підтвердження вартості втраченого вантажу позивачем надано суду копію рахунка-фактури №000001549 від 13.09.2020 року складеного ПрАТ "Суха Балка" та платіжне доручення №4500090470 від 12.10.2020 року про оплату.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить стягнути з відповідача збитки, які виникли у зв`язку із незбереженням вантажу при перевезенні в розмірі 20 502,24 грн.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За змістом статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі статтею 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Стаття 224 ГК України зобов`язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

Як встановлено судом, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 20 502,24 грн. збитків, які виникли у зв`язку з незбереженням 11 550 кг товару при його перевезенні у вагонах №№ 53547477, 56969967 за залізничною накладною №46042495.

Відповідно до статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч. 5 статті 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до статті 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).

Відповідно до статті 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (далі - Статут), накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також ч. 2 статті 307 Господарського кодексу України.

Згідно із ч. 2 статті 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Статтею 105 Статуту визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Відповідно до ст. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Статтею 52 Статуту, встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами перевезення вантажів.

Статтею 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

У відповідності до ст. 129 Статуту, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Як свідчать матеріали справи, складені комерційні акти №486202/405/916, №486202/406/917 від 15.09.2020 р. за своїми формами та змістом відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, а тому визнаються судом належними та допустимим доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладній №46042495 фактичній масі вантажу, який перевозився у вагонах №№ 53547477, 56969967.

Відповідно до ч. 3 статті 314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ч. 1 ст. 114 Статуту).

Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (ст. 115 Статуту).

Вартість 1 тонни у вагонах №№ 53547477, 56969967 відповідно до рахунка-фактури №000001549 від 13.09.2020 року становить 2 332,45 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Згідно зі ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року №644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 1) 2 % маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; руда марганцева і хромова; кварцити у подрібненому стані (фракції 0 - 6 мм); мідний купорос; хімічна сировина навалом; солі; фрукти свіжі; овочі свіжі; шкіра оброблена і мокросолона; тютюн; м`ясо свіже; 2) 1,5 % маси, зазначеної в перевізних документах: вугілля деревне; будівельні матеріали; кварцити в кусках; жири; риба солона; мінеральні добрива; 3) 1 % маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; вовна немита; мило; м`ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м`ясні всякі; 4) 0,5 % маси всіх інших вантажів.

З урахуванням пункту 27 Правил видачі вантажів, враховуючи, що втраченим вантажем була залізна агломераційна (аглоруда)), норма природних втрат застосовується у розмірі 2% від маси вантажу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок збитків (вартості недостачі вантажу), суд погоджується із ним.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач посилався на те, що згідно інформації викладеної у комерційних актах та актах (форма ГУ-106) №128 та №129 від 15.09.2020 про технічний стан вагону, зазначені чисельні технічні несправності спірних вагонів, а тому вантажовідправник мав виявити ушкодження, проте завантажив технічно несправні вагони. Також, зазначено, що спірні вагони не є власністю залізниці. А належать приватним юридичним особам на праві власності та оренди.

У відповідності до частини 3 статті 32 Статуту, відправник зобов`язаний підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з виконанням Технічних умов.

Пунктом 5 Правил передбачено, що перед навантаженням вантажів, які містять дрібні фракції, відправник зобов`язаний пересвідчитися, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, відправник зобов`язаний вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення, для чого йому залізницею надається безоплатний час користування вагонами до 30 хвилин на всю одночасно подану групу вагонів.

У разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня бортів вагона (із "шапкою"). Такі заходи розроблюються відправником окремо для кожного виду вантажу.

Поверхня вантажу у всіх випадках розрівнюється і ущільнюється. Для розрівнювання і ущільнення вантажу відправник може використовувати механізовані установки та інші пристрої.

Відповідно до частини 3 статті 917 ЦК України перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу.

Однак, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження відмови відповідача в прийнятті вантажу до перевезення.

Статтею 31 Статуту передбачено, що залізниця зобов`язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери. Придатність рухомого складу для перевезення вантажу в комерційному відношенні визначається: вагонів - відправником, якщо завантаження здійснюється його засобами, або залізницею, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці; контейнерів, цистерн та бункерних напіввагонів - відправником.

Відповідно до п. 12.1 Правил технічної експлуатації залізниць України, затверджених наказом Міністерства транспорту України №411 від 20.12.1996, забороняється випускати в експлуатацію і допускати до руху в поїздах рухомий склад, у тому числі спеціальний рухомий склад, що має несправності, які загрожують безпеці руху, порушують охорону праці, а також ставити в поїзди вантажні вагони, стан яких не забезпечує збереження вантажів, що перевозяться.

Вимоги до технічного стану рухомого складу, порядок його технічного обслуговування і ремонту, а також відправлення його на заводи та депо для ремонту визначаються Державною адміністрацією залізничного транспорту України.

Згідно з п. 3.8 Роз`яснення Президії Вищого Господарського суду України №04-5/601 від 29.05.2002 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею», відповідно до параграфу 19 розділу 1 Технічних умов розміщення та закріплення вантажів на відкритому рухомому складі, правильність розміщення та закріплення вантажів перевіряє залізниця. Однак Статутом не передбачено відповідальність перевізника за пошкодження вантажу, що перевозиться на відкритому рухомому складі, тільки з тієї підстави, що при завантаженні засобами відправника залізниця перевіряла правильність розміщення та закріплення вантажу.

Поряд з цим, враховуючи, що перевізник фактично не проконтролював правильність розміщення та закріплення вантажу, прийняв до перевезення платформи або напіввагони, які завантажено з порушенням вимог Технічних умов, господарський суд має право вирішити питання про покладення відповідальності за заподіяну шкоду як на відправника, так і на перевізника у залежності від ступеню вини кожного з них, беручи до уваги можливість виявлення порушень при огляді завантаженого вагону.

Пунктом 3.9. Роз`яснення Президії Вищого Господарського суду України №04-5/601 від 29.05.2002 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» передбачено, що відповідно до статті 31 Статуту залізниця зобов`язана подавати під завантаженням справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери.

Оскільки незбереження вантажу може бути наслідком як технічної несправності вагона або контейнера, так і їх непридатності для перевезення певного вантажу (тобто у комерційному відношенні), то господарським судам у вирішенні спорів слід розмежовувати відповідні поняття. Вагон (контейнер) може бути цілком справним, але таким, що не забезпечить збереження якості певного вантажу, наприклад, має стійкий запах, що впливає на завантажені до нього продовольчі товари. Саме в такому випадку йдеться про непридатність вагона (контейнера) у комерційному відношенні. Згідно з зазначеною статтею Статуту придатність вагона чи контейнера для перевезення відповідного вантажу у комерційному відношенні визначається відправником або залізницею, якщо вона здійснює завантаження. Отже, якщо псування вантажу є наслідком комерційної несправності вагона (контейнера), відповідальність за це несе той, хто завантажив продукцію у вагон (контейнер).

У випадках, коли під завантаження подано несправний за своїм технічним станом вагон або контейнер, відправник повинен відмовитись від їх використання. Якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок технічної несправності рухомого складу, покладається на відправника. Винятки з цього правила можуть мати місце тоді, коли з матеріалів справи вбачається, що технічна несправність мала прихований характер або виникла у процесі перевезення вантажу. Прихованими є такі технічні несправності, які не могли бути виявлені відправником під час звичайного огляду вагону або контейнера. У такому разі відповідальність за незбереження вантажу покладається на залізницю.

Пунктом 28 Правил приймання вантажів до перевезення, вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т. ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

Відповідно до п.24 Статуту, залізниця має право перевіряти правильність відомостей про вантаж, зазначений відправником у накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

З огляду на викладене, відповідно до накладної №46042495 вантаж завантажено у вагони №53547477, 56969967 відправником, водночас, на станції відправлення залізницею жодних зауважень до стану вантажу та вагону пред`явлено не було, що свідчить про те, що відправником були виконані вищезазначені вимоги Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу.

Також, судом враховано, що матеріалами справи не підтверджено, що завантаження вантажу у вагони №53547477, 56969967 здійснювалось у технічно несправні вагони.

Враховуючи викладене, суд відхиляє доводи відповідача, оскільки заперечення відповідача є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Враховуюче вищезазначене, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача збитків у вигляді нестачі у розмірі 20 502,24 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того в позовній заяві позивач просив суд покласти на відповідача понесені ним витрати по сплаті професійної правничої допомогу у розмірі 2 587,02 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Згідно із попереднім розрахунком вимог, доданого до позовної заяви, очікувані витрати на правову допомогу становлять 2 587,02 грн.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

За приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2018 між приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (клієнт) та адвокатським об`єднанням "Всеукраїнська адвокатська допомога" (адвокатське об`єднання) укладено договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) №845, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу (юридичні послуги) з питань, що виникають у процесі господарської діяльності клієнта в порядку та на умовах, визначених цим договором. Зміст, умови та строки виконання покладених клієнтом на адвокатське об`єднання завдань узгоджується сторонами шляхом укладення додаткових угод до цього договору (п.п.1.1, 1.2).

На підтвердження здійснених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано: копії додаткової угоди № 230 від 22.12.2020 до договору № 845 від 30.03.2018, додаткової угоди № 312 від 19.11.2021 до договору № 845 від 30.03.2018, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3495 від 14.07.2010 на Костікову О.О., акт №1 приймання-передачі наданих послуг до додаткової угоди №312 від 19.11.2021 (вартість наданих послуг становить 2 587,02 грн.), розрахунок розміру винагороди від 26.11.2021 на суму 2 587,02 грн.

Також, позивачем надано копію довіреності №162 від 28.10.2020, якою уповноважено адвоката Костікову О.О. представляти інтереси ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» у господарських судах з правом підпису.

Судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 про те, що "витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу)".

Як вбачається з відзиву, відповідач просив суд у разі задоволення позовних вимог зменшити суму компенсації витрат по сплаті професійної правничої допомоги.

Проте, відповідачем не надано розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до даної справи.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та додатковій постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2020 у справі № 904/1038/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку позовної заяви, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, тому вимоги позивача щодо стягнення витрат на послуги адвоката підлягають задоволенню в розмірі 2 587,02 грн.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 79, 123, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Левченка, 1, код ЄДРПОУ 00191129) збитки в розмірі 20 502 (двадцять тисяч п`ятсот дві) грн. 24 коп., витрат на послуги адвоката в розмірі 2 587 (дві тисячі п`ятсот вісімдесят сім) грн. 02 коп. та судовий збір в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий