Рішення № 104084440, 23.02.2022, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.02.2022м. СумиСправа № 920/1150/21

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участю секретаря судового засідання Саленко Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/1150/21

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансової компанії «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» (69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39А, оф. 27, ідентифікаційний код 39626179),

до відповідача: фізичної особи Ковальчука Олександра Михайловича ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н. (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1),

про стягнення 52 344,53 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - адвокат Юсубов Е.С. згідно ордеру від 20..09.2021 серії АР № 1056062 приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів,

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 44 835,71 грн, 3 % річних від простроченої суми у розмірі 2 329,02 грн та інфляційні втрати у розмірі 5 179,80 грн, а також позивач просить суд судові витрати покласти на відповідача (судовий збір у сумі 2 270,00 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 15 000,00).

Позовні вимоги тим, що відповідач набув зазначені кошти без будь-яких правових підстав.

У позовній заяві представник позивача посилаючись на норми статей 247, 249, 252 Господарського процесуального кодексу України, просить суд визнати справу малозначною та прийняти позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Також у позовній заяві представник позивача посилаючись на норми статті 81 ГПК України, частини першої статті 1076 ЦК України та частини першої статті 30 Закону України «Про банки та банківську діяльність» просить суд: витребувати у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, б. 1):

- інформацію про факт зарахування грошових коштів за платіжним дорученням «Укрсиббанк» № СQ 102652 від 26 грудня 2019 року на суму 195,00 грн та платіжним дорученням «Укрсиббанк» № СR 02652 від 27 грудня 2019 року на суму 44 640,71 грн на розрахунковий рахунок НОМЕР_2, відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК»;

- інформацію про власника розрахункового рахунку НОМЕР_2, відкритого в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період з 01.12.2019 по 31.12.2019.

Відповідно до частин шостої статті 176 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п'яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.

27.10.2021 та 10.11.2021 Господарським судом Сумської області надіслано запит до Управління «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Путивльської міської ради (41500, Сумська область, м. Путивль, вул. Першотравнева, буд. 84) про надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи Ковальчука Олександра Михайловича (РНОКПП НОМЕР_1).

29.11.2021 від Управління «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Путивльської міської ради (41500, Сумська область, м. Путивль, вул. Першотравнева, буд. 84) надійшов лист від 16.11.2021 № 07-09/429 про надання інформації, відповідно до якого фізична особа Ковальчук Олександр Михайлович (РНОКПП НОМЕР_1) ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н. зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ГПК України, якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не є підприємцем, суд відкриває провадження протягом п'яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.

Ухвалою від 06.12.2021 у справі № 920/1150/21 постановлено клопотання представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансової компанії «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» (69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39А, оф. 27, ідентифікаційний код 39626179) про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, викладене у позовній заяві від 20.09.2021 № 200921-2 (вх. № 3832 від 25.10.2021), задовольнити; клопотання представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансової компанії «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» (69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39А, оф. 27, ідентифікаційний код 39626179) про витребування доказів, викладене у позовній заяві від 20.09.2021 № 200921-2 (вх. № 3832 від 25.10.2021), задовольнити частково; прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/1150/21; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи про дату, час і місце судового засідання; призначити розгляд справи по суті в судове засідання на 01.02.2022, 11:00 з повідомленням (викликом) учасників справи про дату, час і місце судового засідання; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог статей 166, 251 Господарського процесуального кодексу України - до 24.01.2022; встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення із урахуванням вимог статей 167, 251 Господарського процесуального кодексу України - до 26.01.2022; витребувати у Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, б. 1):

- інформацію про факт зарахування грошових коштів за платіжним дорученням «Укрсиббанк» № СQ 102652 від 26 грудня 2019 року на суму 195,00 грн та платіжним дорученням «Укрсиббанк» № СR 02652 від 27 грудня 2019 року на суму 44 640,71 грн на розрахунковий рахунок НОМЕР_2, відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК»;

- інформацію чи належав фізичні особі Ковальчуку Олександру Михайловичу (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) рахунок НОМЕР_2, відкритого в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» станом на 26.12.2019 та 27.12.2019; витребувані Господарським судом Сумської області письмові докази надати суду у строк до 24.01.2022; у разі неможливості подати зазначені письмові докази у встановлений строк, повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали (частина восьма статі 81 Господарського процесуального кодексу України).

26.01.2022 представником позивача до суду надіслано електронною поштою клопотання від 26.01.2022 № 260122-2 (вх. № 303 від 26.01.2022) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 31.01.2022 у справі № 920/1150/21 судом постановлено клопотання представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансової компанії «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» (69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39А, оф. 27, ідентифікаційний код 39626179) - адвоката Юсубова Е.С. (ІНФОРМАЦІЯ_2) від 26.01.2022 № 260122-2 (вх. № 303 від 26.01.2022) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі № 920/1150/21 задовольнити; провести судове засідання у справі № 920/1150/21 по суті, призначене на 01.02.2022, 11:00 за участю представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансової компанії «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» (69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39А, оф. 27, ідентифікаційний код 39626179) - адвоката Юсубова Е.С. (ІНФОРМАЦІЯ_2) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua).

Ухвалою від 01.02.2022 у справі № 920/1150/21 судом постановлено відкласти судове засідання по суті на 23.02.2022, 11:30 за участю представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансової компанії «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» (69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39А, оф. 27, ідентифікаційний код 39626179) - адвоката Юсубова Е.С. (ІНФОРМАЦІЯ_2) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon»; повторно витребувати у Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, б. 1):

- інформацію про факт зарахування грошових коштів за платіжним дорученням «Укрсиббанк» № СQ 102652 від 26 грудня 2019 року на суму 195,00 грн та платіжним дорученням «Укрсиббанк» № СR 02652 від 27 грудня 2019 року на суму 44 640,71 грн на розрахунковий рахунок НОМЕР_2, відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК»;

- інформацію чи належав фізичні особі Ковальчуку Олександру Михайловичу (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) рахунок НОМЕР_2, відкритого в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» станом на 26.12.2019 та 27.12.2019; витребувані Господарським судом Сумської області письмові докази надати суду у строк до 21.02.2022.

Представник позивача адвокат Юсубов Е.С. згідно ордеру від 20.09.2021 серії АР № 1056062 приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Представник відповідача у судове засідання по суті 23.02.2022 не з'явився.

Копію ухвал від 06.12.2021 та від 01.02.2022 у справі № 920/1150/21 надіслано судом відповідачу за адресою: АДРЕСА_1, 21.12.2021 повернуто на адресу суду відділенням поштового зв'язку з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Зазначену адресу відповідача повідомлено суду позивачем у позовній заяві та Управлінням «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Путивльської міської ради (41500, Сумська область, м. Путивль, вул. Першотравнева, буд. 84) листом від 16.11.2021 № 07-09/429 про надання інформації, відповідно до якого фізична особа Ковальчук Олександр Михайлович (РНОКПП НОМЕР_1) ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н. зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Станом на 23.02.2022 від відповідача на адресу суду не надходило відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судовий процес на виконання вимог статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

В судовому засіданні 23.02.2022 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» (надалі - позивач) є фінансовою компанією, що надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунків на підставі ліцензії НБУ № 35 від 31.12.2015.

У позовній заяві позивач зазначає, що у зв'язку з проведенням внутрішньої перевірки щодо здійснення переказів протягом 2019 року позивачем встановлено, що внаслідок технічної помилки на розрахунковий рахунок ФОП Ковальчука Олександра Михайловича, РНОКПП НОМЕР_1 (надалі - відповідач), помилково перераховано 44 835,71 грн.

Факт перерахування вказаних коштів відповідачу підтверджується відповідними офіційними документами, наданими банківською установою АТ «Укрсиббанк», а саме: копіями платіжних доручень від 26.12.2019 № CQ102652 та від 27.12.2019 CR102652 (а.с. 16-17).

У вищевказаних платіжних дорученнях зазначено призначення платежу: «Переказ коштів за 26.12.2019 згідно договору на переказ № ВП-191219-10 від 19.12.19 (сума 45 785,34 грн, комиссия - 1 144,63 грн, без ПДВ».

В обгрунтування позивач зазначає, що такого договору не існує та він не укладався а ні з ФОП Ковальчуком О.М. ані з будь-якою іншою особою. В даному випадку сталося помилкове призначення платежу неналежній особі. Жодних договірних відносин з ФОП Ковальчуком О.М. у ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» не було, а вказані грошові кошти помилково перераховані на рахунок відповідача, без будь-яких правових підстав.

Таким чином, відповідач без будь-яких правових підстав, в тому числі і договірних набув вищевказані грошові кошти.

23.12.2020 позивачем на адресу відповідача направлено лист з вимогою повернути безпідставно отримані грошові кошти в сумі 44 835,71 грн шляхом перерахування їх на рахунок позивача. Проте відповіді на зазначений лист позивачем від відповідача не отримано.

У зв'язку з чим, 02.02.2021 позивачем на адресу відповідача повторно направлено лист з аналогічною вимогою, яка також залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Спірні правовідносини між сторонами виникли між суб'єктами господарювання ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» та фізичною особою-підприємцем Ковальчуком Олександром Михайловичем.

Відповідно до частини першої статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із частиною першою статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, зокрема, фізичні особи, які не є підприємцями. Винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, визначені у статті 20 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

З огляду на приписи частини першої статті 20, статтей 4, 45 ГПК України для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (п. 4.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18).

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями.

Відповідно до частини першої статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

28.11.2019 здійснено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Ковальчука Олександра Михайловича, про що внесений відповідний запис № 26200000000002190 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань.

29.01.2021 відповідачем припинено підприємницьку діяльність, про що внесений відповідний запис № 2006200060002002190 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, з 15.12.2017, що є датою набрання чинності ГПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-УІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, яку раніше здійснювала зазначена фізична особа, зареєстрована підприємцем (пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

У випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (пункт 4.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18).

Враховуючи наведене, оскільки спірні правовідносини виникли у період діяльності фізичної особи - підприємця Ковальчука Олександра Михайловича, то даний спір належить до юрисдикції господарського суду.

Оскільки суб'єктний склад учасників та зміст правовідносин сторін виник під час здійснення ними господарської діяльності, то зобов'язання відповідача із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не є припиненими, а отже даний спір підлягає розгляду саме в порядку господарського судочинства. Адже господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за змістом частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до приписів статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї норми застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події».

Разом з тим, згідно з частинами першої, другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Згідно постанови Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 495/2442/16-ц системний аналіз положень частини першої та пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої та другої статті 205, частини першої статті 207 та частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Також, цією ж постановою Верховного Суду встановлено, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Спірні грошові кошти набуті особою, не пов'язаною жодними договірними правовідносинами щодо такого майна, а тому набуті без правової підстави, тягнуть за собою виникнення у такої особи зобов'язання повернути отримане майно, яке є безпідставно набутим.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом також у постановах від 10.09.2018 у справі № 638/11807/15-ц, від 12.09.2018 у справі № 154/948/16, від 12.12.2018 у справі № 205/3330/14-ц.

Враховуючі відсутність договірних правовідносин між сторонами, на підставі яких би здійснювалось перерахування позивачем грошових коштів відповідачу, стягнення яких є предметом цього позову, відповідач зобов'язана повернути їх, як безпідставно набуті.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди - однин із способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених статтею 16 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала».

З урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності судочинства, позивач звільняється від обов'язку доказування вини відповідача у справах про відшкодування заподіяної шкоди.

Частиною другою статті 1166 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов'язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.

Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини, зокрема у зв'язку із наявністю вини іншої особи або через дію об'єктивних обставин (аналогічна усталена правова позиція наведена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15, від 08.05.2018 у справі № 922/2026/17 та від 21.09.2018 у справі № 910/19960/15).

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність позадоговірних зобов'язань між сторонами (з підстав передбачених статтею 1212 ЦК України), що виникли за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи (набуття грошових коштів відповідачем за платіжними дорученнями та їх збереження за рахунок позивача); відсутність для цього правових підстав (відсутність договірних правовідносин між сторонами), а також щодо необхідності застосування правових наслідків щодо безпідставно отриманого майна (безпідставне збагачення) у вигляді його стягнення з відповідача на користь позивача.

Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що факт сплати позивачем коштів в сумі 44 853,71 грн, підтверджується копіями платіжних доручень від 26.12.2019 № CQ102652 та від 27.12.2019 CR102652 та не спростовується відповідачем (відповідач заперечень щодо позовних вимог (відзиву на позов) не подав), позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача позивачем коштів в сумі 44 853,71 грн визнаються судом правомірними, обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення інфляційних витрат та 3 % річних суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснений позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат станом на 11.12.2020 суд вважає арифметично вірним.

Оскільки судом встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на його користь 3 % річних в сумі 2 329,02 грн та інфляційних втрат в сумі 5 179,80 грн за вказаний вище період визнаються судом правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами, у розумінні статей 76-78 ГПК України, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в сумі 2 270,00 грн підлягає відшкодуванню позивачеві за рахунок відповідача.

Щодо покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Зі змісту частини третьої статті 123 ГПК України вбачається, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини другої статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з пунктами 1, 2 частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи та чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. З урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.

В постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права. Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Згідно з пунктом 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частині п'ята статті 126 ГПК України).

Частиною шостою статті 126 ГПК України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з частиною першою статті 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої, шостої статті 126 ГПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.

У розумінні положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У позовній заяві представник позивача наводить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи складається із судового збору в сумі 2 270,00 грн та витрат на правову допомогу в сумі 15 000,00 грн.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження факту понесення позивачем витрат на правову допомогу представником позивача додано до позовної заяви ордер серії АР № 1056062 від 20.09.2021, копію договору про надання юридичної (правової) допомоги від 03.03.2021 та копію акту приймання-передачі виконаних робіт № 3 від 20.09.2021 до договору про надання юридичної допомоги від 03.03.2021.

Відповідно до пункту 3.1 договору про надання юридичної (правової) допомоги від 03.03.2021 за правову допомогу, передбачену в п. 1.2 даного договору, позивач сплачує адвокату винагороду (гонорар) в розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч гривень) 00 коп. за кожну справу в суді першої інстанції. В разі необхідності надання правової допомоги на стадії апеляційного оскарження, позивач додатково сплачує адвокату винагороду (гонорар) в розмірі 5 000 (п'ять тисячі гривень) 00 коп.

Даний розмір судових витрат було наведено представником позивача у позовній заяві.

Саме від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, а не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права.

Оскільки проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов'язково інша сторона і якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу витраченому адвокатом на виконання робіт.

Зазначена правова позиція викладена в Постанові КГС ВС від 24.11.2020 № 911/4242/15.

Крім того, в постанові Об'єднаної палати КГС ВС від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19 викладено правову позицію з приводу того, що за умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено.

Представником позивача наведено детальний опис наданих позивачу послуг правового характеру, докази сплати цих витрат позивачем на користь адвоката.

Враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), витрачений адвокатом час на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та надані позивачем докази на підтвердження факту понесення останнім таких витрат, а також співмірність ціни позову із розміром гонорару адвоката, суд з урахуванням положень статті 126 ГПК України, відшкодовує позивачеві за рахунок відповідача витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у сумі 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 126, 129, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи Ковальчука Олександра Михайловича ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н. (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансової компанії «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» (69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39А, оф. 27, ідентифікаційний код 39626179) безпідставно отримані грошові кошти в сумі 44 835,71 грн (сорок чотири тисячі вісімсот тридцять п'ять гривень сімдесят одна копійка), 3 % річних в сумі 2 329,02 грн (дві тисячі триста двадцять дев'ять гривень дві копійки), інфляційні втрати в сумі 5 179,80 грн (п'ять тисяч сто сімдесят дев'ять гривень вісімдесят копійок), а також відшкодування витрат зі сплати судового збору в сумі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень нуль копійок) та відшкодування витрат на правову допомогу адвоката в сумі 15 000,00 грн (п'ятнадцять тисяч гривень нуль копійок).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення підписано 25.04.2022 у зв'язку із відключенням АСДС з 24.02.2022 по 01.04.2022 та оголошенням простою з 04.04.2022 по 22.04.2022.

Суддя Ю.А. Джепа