Рішення № 104076, 20.07.2006, Апеляційний суд Сумської області

Справа №22-ц-1065 2006 р. Головуючий у 1-й інстанції: Моісеєнко О.М.

Категорія: 5 Суддя-доповідач: Маслов В.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області у складі:

Головуючого - Маслова В.О.

Суддів - Лузан Л.В.

Сибільова Л.О.. з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.

Розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Сумського районного суду від 24 травня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, 3-я особа: ОСОБА_4 про визнання права власності на 2/3 частини житлового будинку і підсобних приміщень,

ВСТАНОВИЛА:

Вказаним рішенням районного суду відмовлено за необґрунтованістю в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, 3-я особа: ОСОБА_4 про визнання права власності на 2/3 частини житлового будинку і підсобних приміщень по АДРЕСА_1.

Оскаржуючи це рішення суду, апелянти посилаються на неповне з'ясування судом обставин справи, невірне застосування норм матеріального права. Зокрема зазначали, що висновки суду про те, що зведення будинку було звичайною родинною допомогою з боку позивачів, не відповідають обставинам справи і суперечать встановленим судом фактам. Суд встановив, що позивачі діяли за пропозицією відповідачки на створення спільної власності на спірний будинок. Виконуючи свою частину угоди, вони дали 2500 доларів США на купівлю недобудованого будинку, а також продали належну їм квартиру з наміром на отримані кошти добудувати домоволодіння та стати його власниками і в подальшому спільно проживати з відповідачкою в набутому домоволодінні. Восени 2002 року позивачі та родина відповідачки вселилися в побудований спільно житловий будинок, проживали разом однією родиною, спільно користувались побудованим домоволодінням до 2004 року. Ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом домоволодіння було укладено та його будівництво велось на той час, коли сторони проживали окремо, згідно ст. З СК України не були однією сім'єю, а лише мали намір у подальшому проживати разом. Будь-якої письмової чи усної угоди між сторонами про створення спільної сумісної власності не укладалось. Зведення будинку було звичайною родинною допомогою з боку позивачів відповідачці на умові довічного користування будинком, а тому у позивачів не виникло права власності на частку у будинку, може йти мова лише про відшкодування витрат на будівництво.

Розглянувши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, з'ясувавши правові позиції сторін, колегія суддів знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з слідуючих підстав.

Судом встановлено, що 26 березня 2001 року було нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, що підтверджується копією договору купівлі-продажу на а.с. 10. Свідоцтво про право власності на цілий житловий будинок було видане на ім'я ОСОБА_3, на підставі розпорядження голови Сумської райдержадміністрації від 11 жовтня 2001 року була здійснена його державна реєстрація, це підтверджується копією свідоцтва про право власності на а.с. 13.

З пояснень сторін встановлено, що продавцеві було передано 3300 доларів США, з них 2500 доларів належали позивачам, а 800 доларів США - відповідачам.

Будівництво будинку було завершене до осені 2002 року. У будівництво були вкладені кошти позивачів, отримані від продажу їх квартири, а також від продажу земельної ділянки та гаражу в автокооперативі «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Суд першої інстанції з достатньою повнотою встановив фактичні обставини справи, однак неправильно витлумачив норми матеріального права і неправильно кваліфікував правовідносини, які склались між сторонами при купівлі і добудові будинку. Правильним є і висновок суду про відсутність письмової угоди між сторонами щодо спільної купівлі і спільної добудови будинку.

Однак в справі є достатньо доказів, які свідчать про те, що між сторонами -батьком, матір'ю, донькою і зятем у 2001 році була домовленість про створення спільної власності на будинок з подальшим спільним проживанням в новому будинку. З цією метою вони за спільні кошти придбали недобудований спірний будинок, а потім разом за спільні кошти і спільною працею добудували його у 2001-2002 р.р., проживаючи в літній кухні. Вони всі разом вселились в цей будинок у 2002 році і спільно проживали в ньому, користувались будинком і садибою. Тільки влітку 2004 року між батьком і матір'ю з одного боку і донькою і зятем з іншого боку почали виникати свари, в тому числі і з приводу користування будинком.

Ці обставини визнають всі особи, які беруть участь у справі. Це була сумісна діяльність цих осіб, яка передбачалась ст. 430 ЦК України в редакції 1963 року з метою створення спільної власності на домоволоіння, що передбачалось ст.ст. 86,112 цього Кодексу, ст. 17 Закону України «Про власність».

Колегія суддів з врахуванням всіх обставин справи приходить до висновку, що всі чотири особи, які брали участь в купівлі будинку і його добудові набули рівні частки в праві власності на це домоволодіння. При цьому колегія суддів враховує, що більший грошовий вклад однієї сторони компенсується більшим внеском другої сторони в виконання будівельних робіт, в придбання будівельних матеріалів і таке інше. Тому позивачі набули право власності на половину будинку, тобто кожний на 1/4 частину домоволодіння. В цій частині їх позов підлягає задоволенню. В частині вимог щодо визнання за ними права власності на 2/3 частини будинку їм слід в позові відмовити за необґрунтованістю. Свідоцтво про право власності на цей будинок на ім'я відповідачки слід визначте недійсним на половину будинку, яка визнається за її батьками.

Сторони і самі дійшли до такої згоди в судовому засіданні, однак певні обставини, зокрема, щодо поділу побутових речей, завадили їм досягнути мирової угоди.

З сторін необхідно стягнути судові витрати.

З урахуванням цього рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, оскільки суд допустив неправильне застосування матеріального закону.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Сумського районного суду від 24 травня 2006 року в даній справі скасувати і постановити нове.

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати на 1/2 частину недійсним свідоцтво про право власності на будинок зАДРЕСА_1 , виданого на підставі розпорядження голови районної держадміністрації від 11 жовтня 2001 року.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним по 1/4 частині домоволодіння АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь місцевого бюджету міста Суми УДК в Сумській області МФО 837013 код отримувача 23636315, код платежу 22090100 р/р 31413537600002 71 грн. 60 коп. судовий збір та на користь позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 203 грн. повернення судового збору, по 101 грн. 50 коп. кожному.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 45 грн. 75 коп. судовій збір в місцевий бюджет міста Суми УДК в Сумській області МФО 837013 код отримувача 23636315, код платежу 22090100 р/р 31413537600002.

Рішення апеляційного суду набрало законної сили, але можуть бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий - Маслов В.О.

Судді - Лузан Л.В.

Сибільова Л.О.