Рішення № 104018030, 27.01.2022, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/4672/19

Категорія 52

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2022 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,

з участю секретаря судового засідання Кулай О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення суми страхового відшкодування, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «УПСК») про стягнення суми страхового відшкодування.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 15.12.2015 на 17 км автодороги 0-040708 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю керованого ним автомобіля «ГАЗ 2410», д.н.з НОМЕР_1 , та автомобіля «ЗАЗ 110307», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , в результаті якої останньому було спричинено матеріальну шкоду та тілесні ушкодження. Вироком суду позивача визнано винним у скоєнні вказаної ДТП та частково задоволено цивільний позов ОСОБА_2 , у тому числі стягнуто на користь потерпілого спричинену матеріальну шкоду в розмірі 41188,94 грн., яка виразилась у пошкодженні транспортного засобу та витратах на лікування. Оскільки автомобіль позивача був застрахований в ПрАТ «УПСК» на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5017426 від 18.02.2015, позивачем в день скоєння ДТП страховика було повідомлено про настання страхового випадку. В подальшому потерпілий ОСОБА_2 за страховою виплатою не звертався та відмовився від отримання страхової виплати у зв`язку з повним відшкодуванням йому матеріальної шкоди за рішенням суду позивачем, як особою, яка спричинила шкоду. Після виплати матеріальної шкоди потерпілому позивач звернувся до ПрАТ «УПСК» із заявою про відшкодування понесених витрат у зв`язку з тим, що він виконав зобов`язання страховика, однак такі витрати йому відповідачем не були компенсовані із посиланням на те, що ним не надано усіх необхідних документів. 15.06.2018 позивач листом повідомив відповідача про неможливість надання документів з об`єктивних причин, однак виплату страхового відшкодування йому так і не було проведено. Позивач вважає відмову відповідача у виплаті страхового відшкодування безпідставною, вказуючи на те, що обов`язок страховика по відшкодуванню шкоди третім особам в межах обумовлених сум страхового відшкодування визначено Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», здійснення позивачем відшкодування шкоди потерпілій особі відповідає вимогам чинного законодавства, при цьому вказане не усуває відповідача від виконання договірних зобов`язань, які не припинилися з ухваленням судом рішення, а тому просить стягнути з відповідача на його користь 41188,94 грн. матеріальних збитків, 10000 грн. витрат на правничу допомогу та понесені ним витрати по сплаті судового збору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2019 справу було передано у провадження судді Корнілової Ж.О.

В порядку повторного авторозподілу справ між суддями 25.11.2020 справу передано судді Захарчук С.С., а в подальшому 22.01.2021 - судді Ковбасюк О.О.

Ухвалою судді від 01.02.2021 справу прийнято до провадження, призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Відповідач у встановлений судом строк без поважних причин відзив на позов не надав, тому суд вирішив справу за наявними матеріалами у відповідності до ч.8 ст. 178 ЦПК України.

У судове засідання позивач не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, підтримуючи позовні вимоги та не заперечуючи щодо ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

З огляду на викладене та при відсутності заперечень сторони позивача, суд постановив ухвалу про розгляд справи на підставі наявних у ній доказів з ухваленням заочного рішення, оскільки згідно ст. 281 ЦПК України, якщо відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин та не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши письмові матеріали справи відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, згідно з якою у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, суд вважає позов обґрунтованими та таким, що підлягає частковому задоволенню.

Частиною 1ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як встановлено судом, вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 15.06.2017, який набрав законної сили 30.08.2017, позивача ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні ДТП, яка мала місце 15.12.2015.

Цим же вироком частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 , стягнуто на його користь з ОСОБА_1 спричинену матеріальну шкоду в розмірі 41188,94 грн., яка виразилась у пошкодженні транспортного засобу «ЗАЗ 110307», д.н.з. НОМЕР_2 , та витратах на лікування.

Цивільно-правова відповідальність позивача ОСОБА_1 , з вини якого сталася вказана дорожньо-транспортна пригода та який на час ДТП на законних підставах керував автомобілем «ГАЗ 2410», д.н.з НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ «УПСК» на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5017426 від 18.02.2015, строк дії якого з 19.02.2015 до 18.02.2016. Відповідно до поліса страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих - 100000 грн., страхова сума за шкоду, заподіяну майну - 50000 грн.

15.12.2015 позивачем було повідомлено страхову компанію про настання страхового випадку, що підтверджується матеріалами справи.

Однак згідно з листом відповідача №1/116 від 05.05.2018 позивачу було відмовлено у виплаті страхового відшкодування та повідомлено про необхідність надання до страхової компанії ряду документів, а саме, копії свідоцтва про реєстрацію автомобіля «ЗАЗ 110307», д.н.з. НОМЕР_2 , копії довіреності з правом отримувати страхове відшкодування у разі пошкодження вказаного транспортного засобу (у разі якщо ОСОБА_2 не є його власником) та копії висновку експерта № 52/16А від 10.04.2016.

15.06.2018 позивач листом повідомив відповідача про неможливість надання ним копій свідоцтва про реєстрацію вказаного транспортного засобу та довіреності, оскільки він не є власником транспортного засобу та зв`язку з потерпілим ОСОБА_2 у нього немає. При цьому копію висновку експерта ним страховику було надано.

У відповідь на це ПрАТ «УПСК» листом №1/0205 від 31.07.2018 повідомило ОСОБА_1 про те, що питання про компенсацію витрат, пов`язаних з пошкодженням транспортного засобу, буде розглянуто лише після надходження вищезгаданих документів.

Станом на час розгляду справи відомості щодо відшкодування відповідачем позивачу суми здійсненої ним виплати в матеріалах справи відсутні.

Вирішуючи обґрунтованість доводів позивача, наведених в обґрунтування позовних вимог, та правомірність дій відповідача щодо відмови у виплаті позивачу суми сплаченого ним страхового відшкодування, суд виходить із наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування у повному обсязі. До збитків відносяться витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно із ч. 3 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 599, 1166-1168 ЦК України факт завдання особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 цього Закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом статей 9, 22-31, 35, 36 Закону № 1961-IV настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов`язанні ним є страховик).

Разом з тим зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, у якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, унаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. При цьому, потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, у якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на зазначене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий може відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов`язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.10.2016 у справі №6-954цс16.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 14.09.2016 у справі №6-725цс16, право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювана шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред`явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов`язкового страхування.

Згідно з положеннями п. 22.1. ст. 22 Закону № 1961-IV при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Таким чином, Законом покладається обов`язок страховика по відшкодуванню шкоди третім особам у межах обумовлених сум страхового відшкодування.

Відповідно до абзацу 2 п. 36.4 Закону № 1961-IV страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, а МТСБУ компенсує витрати особи, звільненої від цього виду обов`язкового страхування на підставі пункту 13.1 ст. 13 цього або відповідальність якої застрахована іноземною страховою компанією відповідно до умов Міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка», за умови, що такі витрати здійснюються за згодою страховика (МТСБУ). У компенсації витрат може бути відмовлено повністю або частково, якщо такі витрати здійснені без попереднього погодження із страховиком МТСБУ).

Згідно з п. 36.1 Закону № 1961-IV рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Отже, Закон № 1961-IV передбачає і визначення розміру страхового відшкодування на підставі рішення суду.

Враховуючи наведене суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що рішення суду є обов`язкові до виконання, здійснення позивачем відшкодування шкоди потерпілій особі відповідає вимогам чинного законодавства, при цьому вказане не усуває відповідача від виконання договірних зобов`язань, які не припинилися з ухваленням судом рішення.

Закон № 1961-IV також містить вичерпний перелік підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) якими є:

- 37.1.1. навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;

- 37.1.2. вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону);

- 37.1.3. невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди;

- 37.1.4. неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Із аналізу наведених норм спеціального Закону можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, передбачені у ст. 37 Закону, а їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Жодна з вище перерахованих підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування не стосується страхового випадку, який настав внаслідок ДТП, яка мала місце 15.12.2015.

Із урахуванням наведеного, суд вважає, що відмова відповідача не ґрунтується на нормах чинного законодавства та суперечить принципам обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, одним з яких є захист майнових інтересів страхувальників.

Як було встановлено судом, вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 15.06.2017 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та стягнуто на користь потерпілого ОСОБА_2 спричинену матеріальну шкоду в розмірі 41188,94 грн., із яких: 35628,94 грн. - розмір матеріальних збитків, завданих внаслідок пошкодження транспортного засобу; 5560,00 грн. - витрати на лікування потерпілого ОСОБА_2 .

Вказана сума коштів у повному розмірі була відшкодована потерпілому ОСОБА_1 , що підтверджується квитанцією від 03.04.2018.

При цьому зі змісту вироку суду вбачається, що вирішуючи цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 , суд виходив із того, що розмір матеріальних збитків, завданих внаслідок пошкодження транспортного засобу, підтверджений висновком експерта № 52/16А від 10.04.2016.

Жодних належних та допустимих доказів на спростування встановлених судом обставин стороною відповідача до суду не надано.

При цьому судом враховується, що згідно із ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Із урахуванням встановлених вище обставин справи, суд вважає обґрунтованими доводи позивача, наведені в обґрунтування позовних вимог, та вбачає достатність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування у розмірі 35628,94 грн., які були понесені позивачем в якості відшкодування збитків, завданих внаслідок пошкодження транспортного засобу.

Що стосується позовних вимог про стягнення суми відшкодування понесених позивачем витрат на лікування потерпілого у розмірі 5560,00 грн., то такі вимоги в межах даного спору суд вважає безпідставними та необґрунтованими, а тому відмовляє у їх задоволенні.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із наступного.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами за результатами розгляду справи (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

З огляду на вищевикладене, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, ціни позову, складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом, значимості таких дій у справі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7000,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак, ураховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 664,66 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 23, 81, 141, 247, 258, 259, 263-268, 280-284, 288, 289, 273 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення суми страхового відшкодування задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування у розмірі 35628,94 грн.

В решті вимог позову відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 664,66 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування сторін по справі:

- позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

- відповідач - Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія», місцезнаходження: м. Київ, вул. Кирилівська, 40, код ЄДРПОУ 20602681.

Повний текст рішення складено 01.02.2022.

Суддя О. О. Ковбасюк