Ухвала суду № 104006385, 16.04.2022, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/4393/22

1-кс/760/1520/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2022 року слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва

Зуєвич Л.Л., за участю особи яка виконає обов`язки секретаря судового засідання Трофимчук К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області Гримак А.О., погоджене прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Київської обласної прокуратури Ковальчук А.А. про застосування до підозрюваного:

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чорнобиль, громадянина України, не одруженого, офіційно не працюючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -

запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 22022101110000043 від 19.03.2022 за ч. 5 ст. 111-1, ч. 3 ст. 114-2 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 111 КК,

за участю сторін:

прокурора Ковальчук А.А.,

захисника Доманського А.О.,

підозрюваного ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ :

16.04.2022 слідчий відділу слідчого управління Головного управління Служби безпеки України за погодженням з прокурором відділу Київської обласної прокуратури звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.

Протоколом автоматичного визначення слідчого судді від 16.04.2022 для розгляду зазначеного клопотання визначено слідчу суддю Зуєвич Л.Л.

Клопотання мотивовано наступним:

«Слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22022101110000043, відомості про яке внесено 19.03.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за підозрою за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 111-1, ч. 3 ст. 114-2 КК України та фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще

49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени зазначеної організації утримуються у своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року , що містить Декларацію про неприпустимість втручання огорожі їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 р., що містить її Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організація Об`єднаних Націй; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, яка містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплені обов`язки держав: утримуватись від збройної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербування найманців або посилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї Організації та Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:

-застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

-застосування збройної сили державою порушуючи Статут ООН.

Якась із наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

-вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона мала, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

-бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

-блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

-напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави;

-застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, порушуючи умови, передбачені в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

-дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

-за посилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно наведеним вище актам, або його значну участь у них.

Ніякі міркування будь-якого характеру, будь то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, що неспроможні служити виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги до прав, властивих суверенітету, незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання суперечок та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва. серпня 1975 року, який був підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.

Статтями 1 і 2 III Конвенції про відкриття військових дій від 18 жовтня 1907 року, що вступила в дію 26 січня 1910 року і 7 березня 1955 року визнаної СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни , або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути негайно повідомлено нейтральною державою, і воно матиме для них дійсну силу лише після отримання повідомлення.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України

від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території та незалежності. зносини.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих межах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки було схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Відповідно до зазначеного документу, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Відповідно до пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від

5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії та Сполучені Штати Америки підтвердили Україні свої зобов`язання згідно з принципами Заключного акту співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність та суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою або її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що жодна їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримання миру та стабільності у Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, укладеного між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів одна одної та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їх непорушність, а також вирішувати всі суперечки, що виникають з питань кордонів та територій, лише мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо вони виникнуть; не встановлювати із нею політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій та комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічну, фінансову, військову та іншу допомогу.

31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН та зобов`язань згідно з Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та Російською Федерацією ( ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року) 13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 - ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів і зобов`язалася будувати відносини один з одним на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності сил, загрози або мирного врегулювання, у тому числі економічних та інших способів тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису та карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганський областей належить до території України.

Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною.

Згідно Статті та 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не зазіхати на права та свободи, честь та гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання щодо зміни території України.

Відповідно до статей 132 - 134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою України та в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.

Незважаючи на викладене, умисно діючи в порушення зазначених вище міжнародних нормативно-правових актів, 22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план направлений на насильницьку зміну меж території та кордонів України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволене.

24 лютого 2022 року о 04 год. 30 хв. президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.

Надалі Збройними Силами РФ, що діяли за наказом керівництва РФ та ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах та складах ЗС України, а також підрозділам ЗС та інших військових формувань після чого РФ скоєно вторгнення на територію суверенної держави України.

У зв`язку з чим Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.22 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Досудовим розслідуванням встановлено, що у період часу з 24.02.2022 року по 31.03.2022 року, на територію смт. Димер Вишгородського району Київської області зайшли військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації.

В умовах запровадженого на всій території України воєнного стану, громадянин України ОСОБА_1 , проживаючи в смт. Димер Вишгородського району Київської області, діючи умисно, достовірно знаючи, що єдиними органами влади та управління є законно обрані громадяни в порядку передабченому законодавством України, добровільно зайняв посаду голови тимчасово окупованої території Димерської селищної ради (новий незаконний орган влади, створений окупаційними військами Російської Федерації), яка пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій.

За невстановлених досудовим розслідуванням обставин військові Збройних Сил Російської Федерації на початку березня 2022 року перебуваючи в смт. Димер Вишгородського району Київської області примусово зібрали місцевих жителів, де на вказаних зборах виступив ОСОБА_1 , який оголосив, що він новообраний голова Димерської ОТГ і буде приймати рішення на благо громади разом з окупаційними військами Російської Федерації.

В зазначений період часу, ОСОБА_1 здійснював організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції добровільно перебуваючи на посаді голови тимчасово окупованої території Димерської селищної ради, а саме: шляхом підбору серед місцевих жителів смт. Димер для незаконної співпраці зі збройними силами Російської Федерації та для виконання роботи у якості робітників в Димерській селищній раді (на тимчасово окупованої території Димерської ОТГ збройними силами Російської Федерації), електриків (для виконання електромонтажних робіт); безпосередніх помічників (щодо виконання адміністративних та господарських функцій); бухгалтерів, водіїв та інших працівників-різноробочих; надавав обов`язкові усні накази до виконання жителям смт. Димер (зокрема, щодо допомоги військовим Російської Федерації, запуску роботи місцевих магазинів та служб); організовував вивезення документації Димерської селищної ради разом зі збройними військами Російської Федерації, надавав останнім інформацію щодо пошуку відомостей про учасників АТО серед місцевих, а також контактні дані щодо місцевих депутатів; організовував та забезпечував благоустрій, роботу комунальних служб, вивезення сміття від багатоквартирних будинків в тимчасово окупованому смт. Димер разом з військовими Російської Федерації; надавав усні вказівки працівникам Димерської селищної ради щодо управління майном громади (комунальної техніки, майна та споруд селищної ради); організовував роздачу гуманітарної вантажу та продовольства від російських військових жителям смт. Димер; здійснював збір місцевих жителів смт. Димер разом зі збройними силами Російської Федерації, де доводив прийняті організаційно-розпорядчі ним рішення.

Окрім того, у зазначений період часу, отримавши гарантії особистої безпеки від представників окупаційних військ Російської Федерації, ОСОБА_1 допомагав останнім орієнтуватися на місцевості.

Таким чином, ОСОБА_1 підозрюється у колабораційній діяльності, а саме у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, тобто у кримінальному правопорушенні (злочину), передбаченому ч. 5 ст. 111-1 КК України.

16.04.2022 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у колабораційній діяльності, а саме у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, а також про підозру у поширенні інформації про розташування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, якщо така інформація не розміщувалась у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншим уповноваженими державними органами, вчинене в умовах воєнного стану, з метою надання такої інформації державі, що здійснює збройну агресію проти України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Вимоги до клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені ст. 184 КПК України.

Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 114-2 та ч. 5 ст. 111-1 КК України та наявні ризики зумовлюють необхідність застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Враховуючи обґрунтованість підозри ОСОБА_1 , яка підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні доказів, зокрема: протоколами допиту свідків та іншими матеріалами, зважаючи на наявність ризиків, передбачених у п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, з метою запобігання спробам підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконного впливу на потерпілих, свідків, інших підозрюваних, у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, а також приймаючи до уваги, що підозрюваний може продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється та вчинити інші кримінальні правопорушення, до нього слід застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.».

Згідно з ч. 4 ст. 107 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) фіксування судового засідання здійснювалось за допомогою технічних засобів.

В судовому засіданні прокурор підтримав доводи та вимоги, викладені у клопотанні, просив його задовольнити, вказуючи, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1, ч. 3 ст. 114-2 КК України, а наведені ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні та доданими до клопотання доказами.

Захисник підозрюваного як і він сам щодо вимог та доводів клопотання заперечувала, просила застосувати запобіжний захід не пов`язаний з позбавленням волі (цілодобовий домашній арешт).

Захисник звернув увагу на те, що підозрюваний розкаюється у вчиненому, співпрацює зі слідством.

Заслухавши сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали клопотання та додані до нього докази, слідчий суддя вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч.ч. 1 - 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

За змістом ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.

Відповідно до ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.

Суд наголошує, що ст. 183 КПК України регламентовано, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, і визначено вичерпний перелік випадків можливості застосування такого заходу.

Відповідно до ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як:

1) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов`язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;

2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років;

5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;

6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ цього Кодексу або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частиною 2 ст. 177 КПК України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Частина 2 вказаної статті покладає обов`язок на слідчого суддю постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зав`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;

12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Як свідчать матеріали провадження, повідомлення про підозру ОСОБА_1 від 16.04.2022 відповідає вимогам ст. 277 КПК України, за своїм змістом та на даному етапі сумнівів щодо її законності або порушення порядку вручення не викликає.

Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_1 підозри у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 111-1, ч. 3 ст. 114-2 КК України підтверджується зібраними під час досудового розслідування в кримінальному провадженні доказами, зокрема:

- поясненнями ОСОБА_1 від 01.04.2022

- протоколом допиту свідка від 21.03.2022;

- протоколом допиту свідка від 01.04.2022;

- протоколом допиту свідка від 30.03.2022;

- протоколом допиту свідка від 29.03.2022;

- протоколом допиту свідка від 28.03.2022;

- протоколом допиту свідка від 04.04.2022;

- протоколом допиту свідка від 04.04.2022;

- протоколом допиту свідка від 03.04.2022;

- протоколом допиту свідка від 03.04.2022;

- протоколом допиту свідка від 21.03.2022;

- протоколом обшуку від 03.04.2022;

- протоколом допиту підозрюваного від 16.04.2022;

- іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.

При цьому, суд враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві, проте зважаючи на вимоги, закріплені у статті 9 КПК України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд в цьому контексті враховує позиції Європейського суду з прав людини викладені в його рішеннях.

Зокрема, за змістом п. 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28.10.1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року).

Обґрунтованість підозри повинна бути визначена враховуючи положення ст. 94 КПК України, а саме, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

На даному етапі судового провадження суд не вирішує питання про оцінку доказів для визнання підозрюваного винуватим чи невинуватим у вчиненні злочину, адже судове провадження наразі не завершено, докази сторін в повному обсязі судом не досліджено, і відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити після завершення дослідження кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Враховуючи вимоги чинного кримінального процесуального законодавства, під час розгляду клопотань на стадії досудового розслідування слідчий суддя має переконатись, що сукупність матеріалів на даному етапі кримінального провадження до моменту з`ясування істини у справі є достатньою для висновку про обґрунтованість підозри, яка не є сама по собі актом притягненням особи до відповідальності, а є лише сукупністю даних, які переконують об`єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.

За таких умов, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів щодо пред`явленої підозри, з точки зору достатності та взаємозв`язку, слідчий суддя приходить до висновку про наявність у провадженні доказів, передбачених параграфами 3-5 Глави 4 КПК України (показання, речові докази і документи та інші), які свідчать про обґрунтованість підозри у вчиненні кримінального правопорушення, які могли б об`єктивно зв`язувати його з ними, тобто підтвердити існування фактів та інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що підозрювана могла вчинити дане кримінальне правопорушення.

Разом з тим, слідчий суддя зауважує, що згідно вимог чинного законодавства сама по собі наявність обґрунтованою підозри не може бути єдиною підставою для застосування до підозрюваного запобіжного заходу, оскільки їх застосування потребує наявність існування хоча б одного із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Звертаючись з клопотанням слідчий вказав на наявність у даному випадку ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України

Слідчим суддею враховуються як такі, що заслуговують на увагу посилання прокурора на те, що щодо підозрюваного ОСОБА_1 існують ризики:

- переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

- незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні;

- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.

Так, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.

Перебування на волі підозрюваного ОСОБА_1 , який усвідомлюючи невідворотність, тяжкість та реальність покарання за вчинені злочини, надасть можливість уникнути кримінальної відповідальності шляхом зміни місця проживання, неявки на виклики слідчого, прокурора та суду.

Так, на підтвердження даного ризику слід врахувати такі обставини, що підозрюваний в разі перебування на волі може використати ситуацію, яка склалась у країні на власну користь, а саме користуючись тим фактом, що всі служби поліції перебувають на даний час в посиленому режимі несення служби, орган досудового розслідування позбавлений можливості здійснювати контроль підозрюваного у місці його проживання, виконання ним покладених на останнього його процесуальних обов`язків, у разі незастосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрання більш м`якого запобіжного заходу, непов`язаного із позбавленням волі.

Викладені обставини слід враховувати як достатньо вірогідні дії підозрюваного оскільки ОСОБА_1 чітко розуміє та усвідомлює категорію інкримінованих йому кримінальних правопорушень, їх тяжкість та покарання у разі визнання його винним.

На те, що ОСОБА_1 матиме можливість переховуватись від суду вказує той факт, що він, обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1, ч. 3 ст. 114-2 КК України та фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 111 КК, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, а санкція статті кримінального правопорушення у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_1 передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічним позбавленням волі, тобто усвідомлюючи невідворотність покарання, яке пов`язане із позбавленням волі за вчинення вказаного кримінального правопорушення він може переховуватися від правоохоронних органів та/або суду, що негативно вплине на судовий розгляд.

Також необхідно зазначити, що підозрюваний не має стійких соціальних зав`язків, неодружений, офіційно не працевлаштований, тобто зв`язок із зовнішнім світом є досить слабким.

На те, що підозрюваний може впливати на свідків, з метою зміни останніми показань в частині фактичних обставин, вказує те, що перебуваючи на свободі він буде мати можливість зустрічатись з свідками поза межами кримінального процесуального судочинства, що дає йому можливість незаконно впливати на них та психологічним чином або умовляннями змушувати їх змінити свої показання, надати нові або відмовитись від наданих раніше з метою створення умов для уникнення від кримінальної відповідальності.

В даній конкретній ситуації тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 у разі визнання його винним, свідчить про неможливість застосування до нього менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.

Застосування до підозрюваного більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, надасть змогу переховуватись від суду і може призвести до продовження ним злочинної діяльності.

Отже, при вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу відносно підозрюваного, слідчий суддя враховує особу останнього, сімейний стан (неодружений), соціальне положення (відсутність стійких соціальних зв`язків), а також те, що є реальні підстави вважати, що з боку підозрюваного може мати місце повторення/продовження протиправної поведінки.

Приймаючи рішення суд враховує, що в судовому засіданні на час його розгляду не встановлено будь-яких ґрунтовних даних про те, що підозрюваний ОСОБА_1 не може утримуватись в умовах слідчого ізолятору, у тому числі за станом здоров`я. Також суду не надано доказів того, що підозрюваний має хронічні захворювання, що у відповідності до «Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 15.08.2014 № 1348/5/572 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.08.2014 за № 990/25767 і можуть бути підставою для звільнення особи з під варти.

В матеріалах провадження відсутні будь-які об`єктивні дані про те, що підозрюваний за станом здоров`я не може перебувати у місцях попереднього ув`язнення.

Вирішуючи клопотання, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини про те, що позбавлення свободи і тримання під вартою може бути виправданим тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості переважає принцип поваги до свободи особистості. (Рішення Європейського Суду «Марченко проти України» від 10.02.2011).

Під суспільним інтересом в даному конкретному випадку суд розуміє обставини даної конкретної справи та особу підозрюваного.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

За змістом п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Згідно з ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 182 КПК України застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб`єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності.

Частиною 3 статті 182 КПК України передбачено, що при застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави підозрюваному, обвинуваченому роз`яснюються його обов`язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов`язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов`язків. У разі внесення застави згідно з ухвалою слідчого судді, суду щодо особи, стосовно якої раніше було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, передбачені цією частиною роз`яснення здійснюються уповноваженою службовою особою місця ув`язнення.

Згідно з ч.ч. 7, 8, 10 ст. 182 КПК України у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу, підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 цього Кодексу.

За таких обставин, оскільки застосування до підозрюваного більш м`якого, окрім виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а саме: спробам переховуватися чи перешкоджати кримінальному провадженню, вчиненню іншого кримінального правопорушення, можливості незаконно впливати на інших учасників кримінального провадження, клопотання підлягає задоволенню з одночасним визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді заставиу розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 744 300,00 грн, який відповідає вимогам ч. 5 ст. 182 КПК України та, на думку слідчого судді, достатньою мірою гарантуватиме виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків

Керуючись ст.ст. 176-178, 182, 183, 184, 193, 194, 196, 197, 370-372 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання - задовольнити.

Застосувати до підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів.

Строк тримання під вартою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обчислювати з моменту фактичного затримання в залі суду, тобто з 14 год 55 хв 16 квітня 2022 року.

Визначити, що строк дії ухвали закінчується о 14 год 55 хв 14 червня 2022 року.

Визначити розмір застави у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 744 300 (сімсот сорок чотири тисячі триста) гривень, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок: Банк отримувача коштів: ДКСУ, м. Київ; Код банку отримувача (МФО): 820172; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 26268059; Рахунок отримувача: UA128201720355259002001012089; призначення платежу: «застава за … (П.І.Б.), … (дата народження особи, за яку вноситься застава), згідно з ухвалою …(назва суду)… від … (дата ухвали)… по справі №…, кримінальне провадження №….», та надати документ, що це підтверджує, до Солом`янського районного суду міста Києва.

Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.

У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов`язки:

- прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду за кожною вимогою,

- не відлучатись з місця проживання ( АДРЕСА_1 ), без дозволу слідчого, прокурора або суду,

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання,

- утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні № 22022101110000043 від 19.03.2022.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 14 червня 2022 року включно.

Роз`яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок Солом`янського районного суду міста Києва коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю Солом`янського районного суду міста Києва.

З моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави підозрюваний вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Київської обласної прокуратури Ковальчук А.А.

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 (п`яти) днів з дня її оголошення, а підозрюваним - в цей же строк з моменту вручення йому копії даної ухвали.

Слідчий суддя Л. Л. Зуєвич