Рішення № 103973232, 18.01.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року Справа № 160/20923/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

02.11.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати неправомірним рішення від 07.10.2021 року за № 045650010456 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком по Списку № 1 з 45 років; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати, до пільгового стажу, роботу за Списком № 1 ОСОБА_1 з 15.03.1999 року по 31.08.1999 року, на посаді зливальника - розливальника в цеху водоемульсійних фарб на підприємстві в ВАТ "Дніпропетровський лакофарбовий завод", з 01.09.1999 року по 30.09.2000 року зливальником - розливальником цеху емалей на конденсаційних смолах на підприємстві в ВАТ "Дніпропетровський лакофарбовий завод", з 01.03.2001 року по 03.11.2008 року зливальником - розливальником в цеху емалей на конденсаційних смолах на підприємстві в ВАТ "Дніпропетровський лакофарбовий завод"; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зробити перерахунок як пільгового стажу так і загального стажу ОСОБА_1 установивши пільговий стаж роботи 9 років 2 місяця 16 днів, загальний стаж роботи 29 років 2 місяця 19 днів ( з врахуванням списику № 1 ); зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з 45 років, враховуючи вимоги Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року за № І-р/2020 по справі 1№ 1-5/2018 ( 746/15 ), з 13.09.2021 року.

В обґрунтування позову зазначено, що 02 червня 2021 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком по списку № 1. 07.10.2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 045650010456, в якому зазначено, що право на пенсію на пільгових умовах зі зниженнями пенсійного віку вона буде мати у 2026 році. Позивач наголошує, що, при вирішенні питання щодо визначення необхідного пенсійного віку, Пенсійний орган керувався приписами Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Вважаючи дану відмову в призначенні пенсії протиправною, на підставі рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року № 1/-р/2020 у справі № 1- 5/2018(746/151, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

30.11.2021 року на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 01.10.2021 року ОСОБА_1 звернулася за місцем реєстрації до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на ідставі Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. У відповідності до Порядку 22-1 підрозділом, відповідальним за розгляд заяви позивача від 01.10.2021 та винесення відповідного рішення було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Вказаним управлінням було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 07.10.2021 року № 045650010456. Після винесення зазначене рішення надійшло до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та в подальшому долучено до матеріалів відмовної електронної пенсійної справи позивача. Вказаним рішенням управлінням встановлено наступне: дата звернення позивача до територіальних органів Пенсійного фонду України 01.10.2021; вік заявника 45 років 19 днів; страховий стаж особи становить 25 років 01 місяць 07 днів (з урахуванням сп. №1 в подвійному розмірі); пільговий стаж особи становить: сп. № 1 - 08 років 6 місяців 28 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховані всі періоди. Враховуючи вищевикладене, відповідачем прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії позивачу відповідно до вимог ст. 114 Закону № 1058-ІУ у зв`язку з відсутністю необхідного пенсійного віку. Позивача вказаним рішенням повідомлено, що ОСОБА_1 матиме право на пенсійну виплату 13.09.2026 року, тобто при досягненні 50-річного віку.

16.12.2021 року до суду надійшов відзив від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому зазначено, що вік заявниці 45 років. Страховий стаж позивачки становить 25 років 01 місяць 07 днів (з урахуванням Списку № 1 в подвійному розмірі); пільговий стаж Список № 1- 8 років 6 місяців 28 днів. Таким чином позивачка матиме право на пенсійну виплату 13.09.2026 року.

06.12.2021 року та 20.12.2021 року позивачем подано відповіді на відзиви, в яких підтримано позицію викладену в позові.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення 45 років, 01.10.2021 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області рішенням №045650010456 від 07.10.2021 року відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з відсутністю необхідного пенсійного віку, тому що відповідно до пункта першого частини другої статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, жінки - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Також відповідачем зазначено, що на момент звернення, страховий стаж позивачки складає 25 років 01 місяць 07 днів, в тому числі, за Списком № 1. Пільговий стаж особи за Списком 1 становить 08 років 06 місяців 28 днів. Документами підтверджено право на зниження пенсійного віку на 8 років. Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату 13.09.2023 року.

Позивач, вважаючи протиправною відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1, звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 4 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з пунктом а статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення №1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення №213-VIII від 02.03.2015 року, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 ( 36-2003-п ) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 року, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші.

Вказана норма набула чинності з 01.10.2017 року.

Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом а статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 року №213-VIII.

Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт а статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення №1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення №213-VIII від 02.03.2015 року.

Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015 року, в наступній редакції: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Отже, з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт а статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом а статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV.

Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України Про Конституційний Суд України судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.

У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та статтею 14 Закону №1058.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог.

Позивач вважає, що при досягненні віку 45 років та при наявності загального страхового стажу роботи 25 років 01 місяць 07 днів, з якого 08 років 06 місяців 28 днів- пільгового стажу роботи в особливо шкідливих умовах праці вона має право на пенсію на пільгових умовах за списком №1.

Натомість, як вбачається з рішення №045650010456 від 07.10.21року, відповідач фактично керується Законом № 1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII), за яким, пенсійний вік жінок зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 становить 50 років, а за відсутності стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, та за наявності 6 років стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсія на пільгових умовах може бути призначена із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, зокрема, жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.

Водночас Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся. Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.

У рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).

Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).

З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151 - 2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.

Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.

Згідно із частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.

У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року "Про застосування Конституції України" вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03.10.2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Отже, при з`ясуванні змісту поняття "майно" недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.

Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.

Так, у справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява № 68385/10 та №71378/10, пункт 35).

Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі "легітимні очікування" та "майнові права" (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1, оскільки враховуючи рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1/-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Отже, враховуючи, що позивач звернулась із заявою 01.10.2021 року, на момент звернення їй виповнилось повних 45 років, мала страховий стаж роботи 25 років 01 місяць 07 днів, у тому числі на пільгових умовах за списком № 1 - 08 років 06 місяців 28 днів (про що також зазначено у оскаржуваному рішенні від 07.10.2021 № 045650010456), суд доходить висновку, що вона має право на пенсію на пільгових умовах за списком №1, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020, а відтак відповідачем було протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.

Враховуючи зазначене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 07.10.2021 № 045650010456 є протиправним та підлягає скасуванню.

Оскільки, судом було встановлено наявність у позивача на день звернення за призначенням пенсії необхідного віку, необхідного та достатнього страхового та пільгового стажу роботи, належним та ефективним способом захисту порушеного права буде зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з 13.09.2021 року.

Щодо позивної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до пільгового стажу роботу за Списком № 1 ОСОБА_1 в періоди з 15.03.1999 року по 31.08.1999 року, з 01.09.1999 по 30.09.2000 року, з 01.03.2001 року по 03.11.2008 року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зробити перерахунок як пільгового стажу так і загального стажу ОСОБА_1 установивши пільговий стаж роботи 9 років 2 місяця 16 днів, загальний стаж роботи 29 років 2 місяця 19 днів ( з врахуванням списику № 1 ), суд зазначає наступне.

Так, позивачем при поданні заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 були надані наступні документи: довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт, розрахунок, рішення комісії (5), свідоцтво про народження, свідоцтво про народження дитини (2), свідоцтво про шлюб, трудова книжка, довідка б/н від 29.09.1993 року.

З рішення відповідача вбачається, що при розгляді заяви було встановлено страховий стаж 25 років 1 місяць 07 днів та зазначено, що до страхового стажу було зараховано всі періоди роботи позивача.

Позивачем в позовній заяві не було зазначено обставин та вказано періоди, які б свідчили, що відповідачем не було зараховано до страхового стажу якийсь період роботи позивача.

Також, в рішенні було встановлено пільговий стаж за списком №1 8 років 6 місяців 28 днів.

В свою чергу, судом встановлено, що рішенням Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.03.2018 року було підтверджено періоди роботи позивача з 15.03.1999 року по 05.07.2000 року, з 27.04.2001 року по 02.11.2008 року для зарахування до пільгового стажу за списком №1.

З наданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області розрахунку стажу роботи позивача вбачається зарахування до пільгового стажу позивача за списком №1 періодів з 15.03.1999 року по 05.07.2000 року, з 27.04.2001 року по 31.07.2006 року, з 01.11.2006 року по 02.11.2008 року.

Враховуючи, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області при розрахунку пільгового стажу роботи позивача враховано періоди з 15.03.1999 року по 05.07.2000 року, з 27.04.2001 року по 31.07.2006 року, з 01.11.2006 року по 02.11.2008 року, у суду відсутні підстави для визнання протиправними дій відповідача та зобов`язання зарахувати зазначені періоди роботи позивача до пільгового стажу.

При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області при розрахунку пільгового стажу роботи позивача за списком №1 не було враховано період роботи з 01.08.2006 року по 31.10.2006 року, який було підтверджено рішенням Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та який підлягає обов`язковому зарахуванню до пільгового стажу за списком №1.

Щодо періоду з 06.07.2000 року по 30.09.2000 року та з 01.03.2001 року по 26.04.2001 року, то такі періоди не було підтверджено рішенням Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для зарахування до пільгового стажу за списком №1.

В свою чергу, з дослідженої в судовому засіданні копії трудової книжки позивача, яка оформлена 01.03.2001 року та довідки взамін трудової книжки від 29.09.1993 року, які були надані до заяви 01.10.2021 року не можливо підтвердити пільговий стаж за списком №1 у зв`язку з відсутністю всіх необхідних даних.

Позивачем до заяви від 01.10.2021 року жодного документу про підтвердження пільгового стажу за списком №1 надано не було, отже Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області при обрахунку пільгового стажу досліджувались лише надані позивачем документи.

Надані до позовної заяви довідки та інші документи не можуть братись судом до уваги, оскільки не були надані до заяви від 01.10.2021 року та не досліджувались при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем.

За наведених обставин, оскільки позивачу було відомо про рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для зарахування до пільгового стажу за списком №1 певного періоду роботи, вона його не оскаржувала та надала разом з заявою від 01.10.2021 року, враховуючи відсутність жодного іншого документу, який підтверджує право на пільгову пенсію, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Запорізькій області правомірно було враховано дане рішення при розрахунку пільгового стажу позивача за списком №1 та не враховано періоди з 06.07.2000 року по 30.09.2000 року та з 01.03.2001 року по 26.04.2001 року.

Враховуючи зазначене, вимоги про зобов`язання зарахувати періоди роботи позивача до пільгового стажу з 06.07.2000 року по 30.09.2000 року та з 01.03.2001 року по 26.04.2001 року не підлягають задоволенню, як передчасні.

При цьому, позивач не позбавлений можливості звернутися до пенсійного органу з відповідною заявою та підтверджуючими документами з питання зарахування такого стажу роботи до пільгового за списком №1.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

На підставі частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією 29.10.2021 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у розмірі 454,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 139, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 156 Б, ЄДРПОУ 20490012) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 07.10.2021 № 045650010456 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 з 13.09.2021 року, зарахувавши до пільгового стажу за списком №1 період з 01.08.2006 року по 31.10.2006 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454, 00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Озерянська