Ухвала суду № 103967358, 14.04.2022, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/8793/21

провадження 2/201/557/2022

УХВАЛА

14 квітня 2022 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-комплект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство з матеріально-технічного забезпечення «Агро-комплект», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінстрим» і Акціонерне товариство «Укрсиббанк» про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Агро-комплект» 31 серпня 2021 року звернулося до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Справа по суті не слухалася, розглядаються клопотання, виносилися ухвали, спір по суті не вирішено.

В судовому засіданні стало питання про закриття провадження в справі через підсудність справи господарській юрисдикції. Суд вважає можливим закриття провадження в справі, виходячи з наступного.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною 2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів.Так,господарські судирозглядають справиу спорах,що виникаютьу зв`язкуіз здійсненнямгосподарської діяльності(крімсправ,передбачених частиноюдругою цієїстатті),та іншісправи увизначених закономвипадках,зокрема: 1)справи успорах,що виникаютьпри укладанні,зміні,розірванні івиконанні правочиніву господарськійдіяльності,крім правочинів,стороною якихє фізичнаособа,яка неє підприємцем,а такожу спорахщодо правочинів,укладених длязабезпечення виконаннязобов`язання,сторонами якогоє юридичніособи та(або)фізичні особи-підприємці; 2)справи успорах щодоприватизації майна,крім спорівпро приватизаціюдержавного житловогофонду; 3)справи успорах,що виникаютьз корпоративнихвідносин,в томучислі успорах міжучасниками (засновниками,акціонерами,членами)юридичної особиабо міжюридичною особоюта їїучасником (засновником,акціонером,членом),у томучислі учасником,який вибув,пов`язані зістворенням,діяльністю,управлінням абоприпиненням діяльностітакої юридичноїособи,крім трудовихспорів; 4)справи успорах,що виникаютьз правочинівщодо акцій,часток,паїв,інших корпоративнихправ вюридичній особі,крім правочиніву сімейнихта спадковихправовідносинах; 5)справи успорах щодоцінних паперів,в томучислі пов`язаніз правамина цінніпапери таправами,що виникаютьз них,емісією,розміщенням,обігом тапогашенням ціннихпаперів,обліком правна цінніпапери,зобов`язаннями зацінними паперами,крім борговихцінних паперів,власником якихє фізичнаособа,яка неє підприємцем,та векселів,що використовуютьсяу податковихта митнихправовідносинах; 6)справи успорах щодоправа власностічи іншогоречового правана майно(рухомета нерухоме,в томучислі землю),реєстрації абообліку правна майно,яке (правана яке)є предметомспору,визнання недійснимиактів,що порушуютьтакі права,крім спорів,стороною якихє фізичнаособа,яка неє підприємцем,та спорівщодо вилученнямайна длясуспільних потребчи змотивів суспільноїнеобхідності,а такожсправи успорах щодомайна,що єпредметом забезпеченнявиконання зобов`язання,сторонами якогоє юридичніособи та(або)фізичні особи-підприємці; 7)справи успорах,що виникаютьз відносин,пов`язаних іззахистом економічноїконкуренції,обмеженням монополізмув господарськійдіяльності,захистом віднедобросовісної конкуренції,в томучислі успорах,пов`язаних зоскарженням рішеньАнтимонопольного комітетуУкраїни,а такожсправи зазаявами органівАнтимонопольного комітетуУкраїни зпитань,віднесених закономдо їхкомпетенції,крім спорів,які віднесенідо юрисдикціїВищого судуз питаньінтелектуальної власності; 8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно доПодаткового кодексу України,а такожспорів провизнання недійснимиправочинів запозовом контролюючогооргану навиконання йогоповноважень,визначених Податковимкодексом України; 9)справи зазаявами прозатвердження планівсанації боржникадо відкриттяпровадження усправі пробанкрутство; 10)справи успорах щодооскарження актів(рішень)суб`єктів господарюваннята їхорганів,посадових таслужбових осібу сферіорганізації таздійснення господарськоїдіяльності,крім актів(рішень)суб`єктів владнихповноважень,прийнятих навиконання їхніхвладних управлінськихфункцій,та спорів,стороною якихє фізичнаособа,яка неє підприємцем; 11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно доЗакону України"Протретейські суди",якщо такірішення ухваленіу спорах,зазначених уцій статті; 12)справи успорах міжюридичною особоюта їїпосадовою особою(утому числіпосадовою особою,повноваження якоїприпинені)про відшкодуваннязбитків,заподіяних юридичнійособі діями(бездіяльністю)такої посадовоїособи,за позовомвласника (учасника,акціонера)такої юридичноїособи,поданим вїї інтересах; 13)вимоги щодореєстрації майната майновихправ,інших реєстраційнихдій,визнання недійснимиактів,що порушуютьправа намайно (майновіправа),якщо таківимоги єпохідними відспору щодотакого майнаабо майновихправ чиспору,що виникз корпоративнихвідносин,якщо цейспір підлягаєрозгляду вгосподарському судіі переданийна йогорозгляд разомз такимивимогами; 14)справи успорах прозахист діловоїрепутації,крім спорів,стороною якихє фізичнаособа,яка неє підприємцемабо самозайнятоюособою; 15)інші справиу спорахміж суб`єктамигосподарювання; 16)справи зазаявами провидачу судовогонаказу,якщо заявникомта боржникомє юридичнаособа абофізична особа-підприємець; 17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З огляду на наведене вбачається, що дану позовну заяву не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, а слід розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки предметом спору є визнання недійсними договорів між юридичними особами, цими договорами зачіпаються інтереси позивача також юридичної особи, тобто правовідносини виникли і пов`язані з правами та обов`язками цих і інших саме юридичних осіб.

Згідно ст. 20 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Вимогами п. 4 ч. 1ст. 20 ГПК Українивизначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у позові заявляє основну вимогу про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги за борговими зобов`язаннями по кредитним і іпотечним договорами, про майнові права юридичних осіб, їх майна у статутного капіталі товариства, фінансові та майнові зобов`язання, що належить до господарських відносин та відносин, що випливають із корпоративних прав. Отже зазначений спір має розглядатись саме у порядку господарського судочинства.

Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі №904/2526/18.

Враховуючи також наведене, оскільки спір у даній справі виник стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно дост. 89 ЦПК Українивиключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин суд приходить до висновку, що дана ухвала повною мірою обгрунтована, є зрозумілою учасникам справи та в ній належним чином зазначені підстави, на яких вона грунтується.

Також суд зазначає, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. У зв`язку з наведеним, закриття провадження в справі з підстав, передбачених законом, не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.

При цьому суд звертає увагу на вимогистатті 121 ЦПК Українипро те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.

Приймаючи до уваги вказане, суд приходить до висновку про те, що вказане закриття провадження не порушує інтереси учасників справи та інших осіб, тому суд вважає можливим провадження по справі закрити.

На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255, ст. 256, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-комплект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство з матеріально-технічного забезпечення «Агро-комплект», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінстрим» і Акціонерне товариство «Укрсиббанк» про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги закрити.

Ухвала набрала законної сили 14 квітня 2022 року.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -