Постанова № 10395542, 19.05.2010, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2010 р.справа № 2а-13901/08/0470 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:Туркіної Л.П.

суддів: Кожана М.П. Проценко О.А.

при секретарі судового засідання:Дегтярьові Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2009 року

у справі №2а-13901/08/0470 (категорія статобліку 6.11)

за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ

до ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб», м. Нікополь

про стягнення адміністративно господарських санкцій, -

Встановила:

У грудні 2008 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом про стягнення з ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб», м. Нікополь адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 310125,24 грн. (291362,30 грн. адміністративно-господарські санкції, 18762,94 грн. пені). Вимогу обґрунтовано невиконанням підприємством у 2007 році нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2009 року. відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідач довів вжиття усіх залежних від нього заходів для недопущення порушень зобовязань, покладених на нього Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі Закон №875-ХІІ).

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою позов задовольнити.

У апеляційній скарзі апелянт вказує наступне.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, передбаченій ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності в Україні»(далі Закон №875-ХІІ), вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

При цьому, сплата зазначених адміністративно-господарських санкцій не ставиться законодавцем в залежність від того, чи вживав роботодавець необхідних, передбачених законодавством заходів щодо працевлаштування інвалідів. Апелянт вказує, що підприємство не вжило необхідних заходів щодо уникнення правопорушення, а саме: Відповідач надавав звіти №3-ПН лише при наявності вакансій та заявляв лише 3 вакансії для інвалідів при невиконаному нормативі 5. А згідно із звітами 3-ПН Відповідача на протязі 10 місяців він заявляв лише 1 вакансію сортувальник-здавальник труб. Причому згідно з поясненнями представника відповідача інваліди відмовлялись від працевлаштування на зазначену вакансію в звязку з шкідливими та важкими умовами праці.

Частиною 6 статті 19 Закону №875-XII передбачено, що „ ... до виконання підприємствами нормативу робочих місць, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань." Створення господарського об'єднання регламентується ст.ст. 70 та 118-124 Господарського кодексу України. Безпосередньо саме зарахування відбувається у відповідності до Порядку зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць у господарських об'єднаннях, до складу яких входять підприємства громадських організацій інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70. Однак Відповідачем зазначені заходи вжито не було, та відповідно, норматив не виконано.

Відповідач проти апеляційної скарги заперечив. У запереченнях на апеляційну скаргу вказав наступне.

Підприємством було вжито всіх можливих заходів щодо працевлаштування осіб, які мають статус інваліда. Підтвердженням цього є публікації чисельних оголошень про прийняття на роботу в засобах масової інформації (місцеві печатні видання), в тому числі осіб, які мають статус інваліда відповідної нозології. В січні 2007 року було введено в дію штатний розклад створених робочих місць для працевлаштування інвалідів на 2007 ріку кількості 110 робочих місць. Крім того, про наявність вакантних місць, які могли би бути зайняті інвалідами, підприємство інформувало Нікопольський міськрайонний центр зайнятості звітами про наявність вакансій за формою №3-ПН.

Також, Підприємством додатково до вищевикладеного, було створене робоче місце для подальшої роботи сортувальнику-здавальнику, яка була визнана інвалідом 3 групи у вересні 2007 року згідно довідки МСЕК.

Згідно листа Нікопольського міськрайонного центру зайнятості (вих.. № 594 від 11.02.2009 р.), ним у 2007 році на ЗАТ «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ»було направлено 4 особи з обмеженими фізичними можливостями, з яких 1 (одна) особа працевлаштована, 3 (три) особи від запропонованої роботи відмовилися, (копія листа є в матеріалах справи).

Таким чином, Відповідач виконав усі покладені на нього обов'язки відносно створення робочих місць для працевлаштування інвалідів і їх працевлаштування, та, відповідно, не може нести відповідальність, встановлену ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

У судовому засіданні представник відповідача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши представника позивача та відповідача, проаналізував доводи апеляційної скарги заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб», є юридичною особою та відноситься до підприємств, яким, відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб»було подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік , копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» у 2007 році склала 882 осіб. Відповідно до нормативу, передбаченого ст. 19 Закону №875-ХІІ, у відповідача мали бути працевлаштовані інваліди в кількості 35 особи. Фактично на підприємстві відповідача у 2007 році були працевлаштовані інваліди у кількості 30 осіб.

Відповідно до ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Як свідчить звіт відповідача за формою 10-ПІ розмір середньорічної заробітної плати на підприємстві у 2006 році складав 20690,9 грн. Отже сума адміністративно-господарських санкцій, нарахованих згідно ст. 20 названого Закону, повинна складати 291362,3 грн.

Таким чином, матеріали справи підтверджують факт невиконання відповідачем вимог законодавства щодо працевлаштування інвалідів, тобто вчинення правопорушення у сфері господарської діяльності та обґрунтованість розрахунку суми адміністративно-господарських санкцій, здійсненого позивачем.

Загальні принципи застосування відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності визначені у Господарському кодексі України.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою названої статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідач зазначив, а суд першої інстанції погодився з тим, що підприємством здійснено всі передбачені законодавством та можливі заходи для недопущення правопорушення.

Однак зазначені доводи відповідача та висновки суду першої інстанції не приймаються колегією суддів до уваги, виходячи з наступного.

Системний аналіз норм Закону №875-ХІІ дає підстави стверджувати, що норми Закону спрямовані на надання соціально-трудових та інших гарантій з боку держави саме інвалідам. Таким чином, норми ст. 18 Закону №875-ХІІ встановлюють обовязок держави з працевлаштування перед інвалідами, а не підприємствами.

Згідно абз. 3 ст. 19 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Ст. 18 Закону №875-ХІІ встановлено обовязок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином працевлаштування інвалідів повязано не тільки із обовязками органів держави, а також зумовлено виконанням норм ст. 18 Закону №875-ХІІ субєктами господарювання.

Як свідчать матеріали справи, доказом відповідача щодо вчинення всіх дій, передбачених ст. 18 названого Закону, є звіти за формою 3-ПН, подані до Нікопольського міського центру зайнятості. Проте, як свідчать матеріали справи, звіти про наявність вакансій, на яких підприємство може працевлаштовувати інвалідів, подавалися не за кожний місяць. Крім того, у кожному місячному звіті за 2007 рік відповідач вказував потребу в працевлаштуванні лише одного інваліда.

Тобто, передбачених Законом заходів щодо працевлаштування інвалідів підприємство не здійснювало.

Отже, ні центр зайнятості, ні інші органи, на які законом покладено обовязок працевлаштування інвалідів, не могли сприяти відповідачу у працевлаштуванні інвалідів, оскільки не мали протягом 2007 року належної інформації щодо наявності у останнього відповідних вакансій для такої категорії громадян. Доводи позивача щодо самостійного пошуку інвалідів шляхом здійснення обяв у засобах масової інформації також критично сприймаються колегією судів, оскільки наявні у справі докази свідчать, що відповідні публікації були здійснені підприємством у грудні 2007р.

Дату публікації підтверджено №№ та датами газет, наявних у матеріалах справи (а.с.48-67).

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем вчинено правопорушення, а саме не здійснено працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. Відповідач не довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів щодо недопущення господарського правопорушення.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято без врахування норм ч. 2 ст. 218 ГК України та внаслідок неповного зясування обставин справи, що є підставою для його скасування.

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону №875-ХІІ адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Матеріали справи та пояснення сторін свідчать, що названі санкції підприємством не сплачено.

Таким чином, позивачем обґрунтовано та у належному розмірі предявлено вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у сумі 18762,94 грн.

Посилання відповідача на відсутність у підприємства прибутку не приймається колегією суддів до уваги, виходячи з такого.

Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 20 Закону №875-ХІІ сплату адміністративно-господарських санкцій та пені підприємства провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обовязкових платежів). У разі несплати адміністративно-господарських санкцій та пені їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації в порядку передбаченому законом.

Отже, Закон не встановлює обовязок підприємства щодо сплати адміністративно-господарських санкцій у залежність від наявності або відсутності прибутку у звітному періоді, а лише визначає джерело сплати. За таких обставин обовязок щодо сплати адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів виникає у підприємства незалежно від наявності або відсутності прибутку.

Щодо стягнення пені колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 Закону №875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки. Отже облікова ставка Національного банку України, з якої розраховується пеня, може бути визначена тільки на момент сплати (перерахування) підприємством коштів, в чому числі за рішенням суду.

Оскільки на момент подання позову сплата адміністративно-господарських санкцій підприємством здійснена не була, розрахунок пені, заявлений до стягнення, є необґрунтованим, а вимога щодо стягнення суми 18762,94 грн. є такою, що не відповідає нормам ч. 4 ст. 20 Закону №875-ХІІ, у звязку з чим не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2009 року скасувати, позов задовольнити частково. Стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в сумі 291362,50 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Керуючись ст. ст. 195, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства,

колегія суддів, -

Постановила:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровська задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2009 року скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб», м. Нікополь, пр.. Трубників, 56 (код ЄДРПОУ 30926972) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, 49029, м. Дніпропетровськ, вул. Чкалова, 11 (код ЕДРПОУ 25005978, ГУДКУ в Дніпропетровській області,р/р 31216230700029, МФО 805012) 291362,50 грн. (двісті девятсот одна тисяча триста шістдесят дві гривні пятдесят копійок) штрафних санкцій.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Постанова оформлена відповідно до ст. 160 КАС України 02.07.2010 року.

Головуючий суддя: Л.П. Туркіна

Суддя: М.П. Кожан

Суддя: О.А. Проценко