Ухвала суду № 103953293, 14.04.2022, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/7343/21

Провадження № 1-в/204/18/22

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2022 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді: Юшкова М.М.

за участі: секретаря Бурхайло А.Ю.

прокурора Лісняка А.І.

захисника адвоката Тураєвої О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпрі заяву засудженого ОСОБА_1 про визнання катуванням, нелюдським та принижуючим гідність покарання у виді довічного позбавлення волі та про зміну його покарання у виді довічного позбавлення волі на строкове покарання

ВСТАНОВИВ:

До Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська звернувся з клопотанням засуджений ОСОБА_1 про визнання катуванням, нелюдським та принижуючим гідність покарання у виді довічного позбавлення волі та про зміну його покарання у виді довічного позбавлення волі на строкове покарання.

Засуджений ОСОБА_1 від участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовився, а його доставлення до зали суду, враховуючи, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, введено воєнний стан, на цей час, зокрема з метою забезпечення його безпеки, є неможливим, та його права та інтереси в суді представляє захисник Тураєва О.М., суд дійшов до висновку про можливість розгляду провадження за його відсутності. Саме такою є практика судів апеляційної інстанції, в тому числі Дніпровського апеляційного суду, висловленою зокрема в ухвалі від 31.03.2022.

Захисник Тураєва О.М. просила задовольнити клопотання в повному обсязі.

Прокурор заперечував проти задоволення клопотання засудженого.

Суд,вислухавши думкуучасників судовогопроцесу,дослідивши матеріалиособової справи, наданої на огляд суду, приходить до наступного.

Відповідно доп.1ч.2ст.539КПК Україниклопотання (подання)про вирішенняпитання,пов`язаного ізвиконанням вироку,подається: до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбаченихпунктами 2-4,6,7(крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні),13-1,14частини першої статті 537цього Кодексу.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 тривалий час знаходиться в ДУВП №4, суд вважає, що клопотання засудженого підлягає розгляду у Красногвардійському районному суді м.Дніпропетровська.

Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.05.2010 ОСОБА_1 було засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст.15 п.п.6,11,12,13 ч.2 ст.115, п.п.6,11,12,13 ч.2 ст.115, ч.3 ст.289, ч.4 ст.187, ч.4 ст.189, ч.1 ст.263 КК України, на підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів остаточно призначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Ухвалою Верховного суду України від 03.03.2011 вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.05.2010 змінено, зменшено призначене покарання за ч.3 ст.15 ч.3 ст.289 КК України у виді 8 років позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів остаточно призначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Вирок набрав законної сили 03.03.2011.

З клопотання ОСОБА_1 вбачається, що він посилається на те, що покарання у виді довічного позбавлення волі само по собі є катуванням, суперечить вимогам міжнародних норм і не враховує практики ЄСПЛ.

Відповідно до ч.1 ст.64 КК України, довічне позбавлення волі є безстроковим основним видом покарання, яке встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За змістом рішення ЄСПЛ «Ласло Магьяр проти Угорщини», ЄКПЛ не забороняє державам засуджувати осіб, що вчинили серйозні злочини, до невизначеного строку покарання у виді позбавлення волі, яке дозволяє тривале тримання під вартою правопорушника у випадку необхідності захисту населення, при цьому це особливо вірно для осіб, визнаних винуватими у вбивстві та інших тяжких злочинах проти особистості. Той факт, що такий засуджений, можливо, відбув тривалий термін тюремного ув`язнення, не зменшує позитивне зобов`язання держави по захисту населення; держава може виконати це зобов`язання, продовжуючи тримати під вартою таких довічно ув`язнених до тих пір, доки вони залишаються небезпечними.

Як вбачається з положень статей 14, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, застосування покарання у виді довічного позбавлення волі не суперечить міжнародним нормам, застосування яких передбачено також і в багатьох інших Договірних країнах. Згідно з п.97 рішення «Кафкаріс проти Кіпру», призначення покарання у виді довічного позбавлення волі дорослому злочинцю само по собі не заборонено і не протирічить нормам ЄКПЛ.

ЄСПЛ зазначив у низці своїх рішень, в тому числі й від 12.03.2019 у справі «Пєтухов проти України», що сам факт того, що зрештою покарання у виді довічного позбавлення волі може бути відбутим у повному обсязі не суперечить ст.3 Конвенції. Отже, перегляд покарання у виді довічного позбавлення волі необов`язково має призвести до звільнення відповідного засудженого. Характер встановленого за ст.3 Конвенції порушення свідчить, що для належного виконання цього рішення від держави-відповідача вимагатиметься впровадження реформи системи перегляду покарань у виді довічного позбавлення волі. Механізм такого перегляду повинен гарантувати перевірку у кожному конкретному випадку, чи обґрунтовано триваюче тримання під вартою законними пенологічними підставами, та має надавати засудженим до довічного позбавлення волі можливість передбачити з певним ступенем точності, що їм треба зробити, аби було розглянуто питання щодо їх звільнення, та за яких умов це можливо, відповідно до стандартів, розроблених практикою Суду.

Аналогічну правову позицію висловила і Велика Палата Верховного Суду (далі ВП ВС), яка 08.07.2020 розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за заявою ОСОБА_2 про перегляд судових рішень, постановлених щодо нього, з підстав встановлення рішенням ЄСПЛ від 12.03.2019 (заява № 41216/13) у справі «Пєтухов проти України №2» порушення Україною вимог ст. 3 Конвенції у зв`язку з тим, що покарання заявника у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити. При цьому у своїх інших рішеннях ЄСПЛ також неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримуватися принципу правової визначеності, зокрема у п. 31 рішення в справі «Ракевич проти Росії» (Rakevich v. Russia), у п. 109 рішення у справі «Церква Бесарабської Митрополії та інші проти Молдови» (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova), у п.53 рішення в справі «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine) та у п.19 рішення в справі «Новік проти України» (Novik v. Ukraine).

ВП ВС зазначила, що встановлені порушення Конвенції щодо ОСОБА_2 полягають у тому, що в Україні немає законодавчих підстав пенологічного характеру, які забезпечують особам, засудженим до довічного позбавлення волі, перспективу реального звільнення або перегляду призначеного покарання.

Відповідно доРішення КонституційногоСуду Українивід 16.09.2021№6-р(II)/2021, Конституційний Суд України вважає, що довічне позбавлення волі як вид кримінального покарання не суперечить приписамчастини першоїстатті 3,статті 23,частини другоїстатті 28 Конституції України, якщо засудженому до такого виду покарання на законодавчому рівні гарантовано право на дострокове звільнення від відбування такого покарання та/або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким покаранням.

Враховуючи національне законодавство та практику ЄСПЛ, ВП ВС дійшла таких висновків: а) довічне позбавлення волі як пропорційний та справедливий вид покарання за скоєння найтяжчих злочинів не суперечить ідеї людської гідності, яка лежить в основі Конвенції, та не являє собою порушення ст.3 цієї Конвенції; б) лише нескорочуване довічне позбавлення волі є порушенням ст.3 Конвенції; в) відсутнє порушення ст.3 Конвенції в тому випадку, коли існує нормативно визначений на національному рівні та практично ефективний механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі; г) механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі повинен надавати національним органам можливість оцінити зміни поведінки довічно ув`язненого і констатувати прогрес, який не виправдовує триваючого утримання в ізоляції. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в національному законодавстві України існує суттєва законодавча прогалина, що стосується врегулювання можливості звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Однак заповнення прогалин у нормативно-правових актах, прийняття законів, внесення до них змін і доповнень, узгодження їх положень між собою є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Адже варто розрізняти повноваження щодо правотворення, які належать законодавчому органу, та повноваження щодо правозастосування, що реалізуються судовими органами в процесі здійснення правосуддя.

Згідно зі ст.6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст.85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить, в тому числі, й прийняття законів та визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики.

З огляду на викладене, враховуючи, що дійсно в законодавстві існує прогалина в питаннях неможливості в Україні здійснювати оцінку змін поведінки довічно ув`язненого і констатувати прогрес, який не виправдовує триваючого утримання в ізоляції. Разом з тим, вказаного роду прогалини мають усуватися виключно законодавцем, а не судом, оскільки при вирішенні конкретного клопотання засудженого у кримінальному провадженні правозастосувач, яким в даному випадку є суд, повинен діяти відповідно до точного змісту норми права, яку він застосував, у межах своєї компетенції, суворо дотримуватися процедури розгляду порушених особою питань, тобто користуватися принципом законності, згідно з яким «дозволено робити лише те, що передбачено в законі».

У свою чергу на розгляді Парламенту перебувають проекти відповідних законодавчих актів щодо усунення встановлених ЄСПЛ порушень ст.3 Конвенції.

Окрім цього, суд зазначає, що станом на момент розгляду даної справи, законодавством передбачена можливість помилування.

Відповідно до статті 4 Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 2015 року за №223/2015, клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили, а у разі оскарження вироку в касаційному порядку після прийняття рішення відповідним судом. У випадку засудження особи до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання.

Крім того, пунктом 14 частини 1 статті 537 КПК України передбачено, що судом під час виконання вироків розглядаються інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Однак, як вбачається з клопотання засуджений ОСОБА_1 не просить вирішити питання щодо усунення сумнівів та протиріч, які виникли при виконанні вироку суду, а просить визнати його покарання катуванням, що само по собі не підлягає розгляду в порядку п.14 ч.1 ст.537 КПК України.

Нормами Кримінального процесуального законодавства не передбачена можливість встановлення, визнання певних фактів у порядку, передбаченому ст.537 КПК України, у тому числі визнання призначеного покарання катуванням, нелюдським, принижуючим гідність поводженням та покаранням.

Враховуючи вищевикладене, вимоги п.14 ч.1 ст.537 КПК України, суд приходить до переконання, що у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись ст.ст.537, 539 КПК України

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви засудженого ОСОБА_1 про визнання катуванням, нелюдським та принижуючим гідність покарання у виді довічного позбавлення волі та про зміну його покарання у виді довічного позбавлення волі на строкове покарання відмовити.

На ухвалу може бути подана апеляція протягом семи діб з дня її оголошення до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська.

Суддя: М.М.Юшков