Рішення № 103950429, 14.04.2022, Старовижівський районний суд Волинської області

Справа № 168/109/22

Провадження № 2/168/89/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2022 року смт. Стара Вижівка

Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Малюти А.В.,

секретаря судових засідань - Сулеви Н.С.,

за участю:

представника позивача - органу опіки і піклування Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області - Дричик А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом органу опіки і піклування Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В:

11 лютого 2022 року орган опіки і піклування Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області(далі - Позивач) в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Старовижівського районного суду Волинської області із позовною заявою до ОСОБА_2 ( далі - Відповідач) про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

В позовній заяві позивач зазначив, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 неповнолітнього ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) його батьками є мати ОСОБА_3 та батько ОСОБА_2 , відповідач по справі. ІНФОРМАЦІЯ_2 мати ОСОБА_3 померла. А неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя с.Сукачі Ковельського району Волинської області, було влаштовано до притулку для дітей служби у справах дітей Волинської ОДА, у зв`язку з залишенням без батьківського піклування.

З пояснень неповнолітнього ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) встановлено, що він батька (відповідача по справі) ніколи не бачив. А сам ОСОБА_2 ,відповідач по справі, в телефонному режимі повідомив позивача,що він заперечує, що ОСОБА_1 його син. Бо дружина ОСОБА_3 сімнадцять років тому назад поїхала від нього. Ствердив, що не хоче разом проживати із неповнолітнім ОСОБА_1 , брати участь у його вихованні.

Відповідно до листа директора Старогутівського опорного ліцею від 26 січня 2022 року № 284, пояснень свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 встановлено, що за час навчання неповнолітнього ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 2016 року по даний час батько ОСОБА_2 , відповідач по справі, життям сина ніколи не цікавився.

Оскільки відсутній емоційний зв`язок між дитиною та батьком, а також

небажання батька сприяти розвитку та охорони здоров`я дитини; відсутність дій зі сторони відповідача ОСОБА_2 , спрямованих на відновлення взаємин із дитиною, здійснення ним активних дій, пов`язаних з вихованням, утриманням, наданням допомоги у формах, що необхідні для духовного, фізичного та психологічного розвитку неповнолітнього ОСОБА_1 то позивач просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав та стягнути з нього аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_1 в розмірі 1500 гривень з усіх видів заробітку( доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до повноліття дитини.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 лютого 2022 року дана справа передана до розгляду судді Малюті А.В.

Ухвалою від 15 лютого 2022 року Старовижівського районного суду суддя Малюта А.В. позовну заяву органу опіки і піклування Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів залишив без руху та надав строк для усунення недоліків.

Ухвалою від 28 лютого 2022 року Старовижівського районного суду відкрито провадження по справі та призначено підготовче провадження на 09.00 год. 01 квітня 2022 року.

Ухвалою від 01 квітня 2022 року Старовижівського районного суду підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.00 год. 14 квітня 2022 року.

В судовому засіданніпредставник позивача органу опіки і піклування Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області - Дричик А.В. підтримала позов з підстав, що в ньому зазначені. Просила суд задовольнити позов повністю. Та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати. Ствердила, що з 14 листопада 2017 року по даний час дитина ОСОБА_1 перебуває на обліку у службі дітей як дитина, яка опинилися в складних життєвих обставинах. Вказала, що з часу перебування ОСОБА_1 в притулку для дітей служби у справах дітей Волинської ОДА з 23 листопада 2021 року по даний час відповідач ОСОБА_2 жодного разу сина не відвідав, його життям не цікавиться у телефонному режимі.

А тому, хоча позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 хоча і є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісну поведінку батька, однак є виправданим. Бо зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, розцінює як ухилення від виховання дитини при винній поведінці батька, свідомого нехтування ним своїми обов`язками. А змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо. Бо останній взагалі не цікавиться сином. А сам являється працездатним та спроможним сплачувати аліменти.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився жодного разу. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Що підтверджується матеріалами справи. В тому числі в телефонному режимі повідомив, що не заперечує щодо позбавлення його батьківських праві відносно неповнолітнього ОСОБА_1 . Всі пояснення надав працівнику служби дітей письмово. В судове засідання не з`явиться. Тому суд висновує про відсутність інтересу у ОСОБА_2 як до результатів розгляду справи та не свідчить про його інтерес до неповнолітнього ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та реальне бажання змінити свою поведінку на краще. Тому, з врахуванням думки представника позивача - ОСОБА_7 , розгляд справи здійснюється у відсутності відповідача.

Відповідно до вимог статті 44 ЦПК України учасники судового розгляду повинні добросовісно користуватися своїми правами. Тому, суд вважає, що відповідач не з`явився в судове засідання без поважаних причин.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя.

В той же час, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідач ОСОБА_2 відзиву на позовну заяву суду не надав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Частинами 1-4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - «ЦПК України») визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Так, статтею 81 ЦПК України встановлено правила обов`язку доказування і подання доказів в цивільній справі.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 5 вказаної статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України). Згідно ж з частиною 7 статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню обставини, які визнаються учасниками справи, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Заслухавши пояснення представника позивача органу опіки і піклування Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, судом встановлено наступне.

Згідно державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу 11 вересня 1997 року виконавчим комітетом Могилянської сільської ради Острозького району Рівненської області зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 (відповідачем по справі) та ОСОБА_3 за актовим записом № 10 (а.с.5).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 неповнолітнього ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) його батьками є мати ОСОБА_3 та батько ОСОБА_2 , відповідач по справі. ІНФОРМАЦІЯ_2 мати ОСОБА_3 померла. А неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя с.Сукачі Ковельського району Волинської області, 23 листопада 2021 року було направлено та влаштовано до притулку для дітей служби у справах дітей Волинської ОДА, у зв`язку з залишенням без батьківського піклування(а.с.3-4,12).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 за час навчання неповнолітнього ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 2016 року по даний час життям сина ніколи не цікавився. Що стверджується листом директора Старогутівського опорного ліцею від 26 січня 2022 року № 284, пояснень свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а.с.8-10).

Згідно статті 171 Сімейного кодексу України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Тому суд бере до уваги думку неповнолітнього ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), згідно письмових пояснень в присутності практичного психолога якого судом встановлено, що з 23 листопада 2021 року по даний час останній перебуває у притулку для дітей служби у справах дітей Волинської ОДА. Про свого батька він чув лише зі слів покійної матері. Бо з моменту свого народження по даний час ніколи батька( відповідача по справі) не бачив. Надав згоду щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

Що узгоджується із висновком Верховного Суду про те, що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні спору щодо її виховання, місця проживання (у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав або їх поновлення), а також спору щодо управління її майном (постанова ВС від 09 листопада 2020 у справі №487/7241/18) (а.с.13).

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, суд розцінює як ухилення від виховання неповнолітнього ОСОБА_1 при винній поведінці батька ОСОБА_2 , свідомого нехтування ним своїми обов`язками. А змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо бо останній самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків і змінити своє ставлення до дитини не бажає.

Тому суд погоджується із висновком від 31 січня 2022 року № 23 Комісії з питань захисту прав дитини при виконкомі Старовижівської селищної ради Волинської області про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та рішення від 31 січня 2022 року № 23 виконавчого комітету Старовижівської селищної ради Волинської області «Про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його дитини ОСОБА_1 , жителя села Сукачі». Вказаними рішеннями, які є чинними та не оскаржувалися відповідачем в судовому порядку, визнано за доцільність позбавлення батьківських ОСОБА_2 відносно його дитини ОСОБА_1 . Бо батько неповнолітнього не бажає спільно проживати з сином, брати участь у його вихованні, проявляти турботу до останнього, його стану здоров`я, фізичного та морального стану (а.с.15-16).

Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного Кодексу України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах справедливості, добросовісності та розумності.

Відповідно до вимог статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до вимог статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.

Вимогами частини 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції «Про права дитини», ратифікованої Постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991року, № 780-Х11, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно із вимогами статей 9, 18 Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання дітей. Найважливіший обов`язок матері і батька це обов`язок виховувати, ростити дитину; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, готувати до самостійного життя, забезпечити здобуття повної загальної освіти, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Судом матеріалами справи встановлені обставини про те, що відповідач по справі ОСОБА_2 свої інтереси ставить вище за інтереси дитини. Бо батько неповнолітнього не бажає спільно проживати з сином, брати участь у його вихованні, проявляти турботу до останнього, його стану здоров`я, фізичного та морального стану (а.с.15-16).

Вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні.

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельно оцінювати низку факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (пункті 79 рішення ЄСПЛ від 10 січня 2008 року у справі «Кірнс проти Франції» (Kearns v. France) (заява № 35991/04).

Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (пункт 54) зазначив, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.

Зокрема, Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

В пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Пунктом 16 зазначеної постанови роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Аналогічне позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 6 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20). Вирішуючи даний спір, суд враховує висновок від 31 січня 2022 року № 23 Комісії з питань захисту прав дитини при виконкомі Старовижівської селищної ради Волинської області про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та рішення від 31 січня 2022 року № 23 виконавчого комітету Старовижівської селищної ради Волинської області «Про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його дитини ОСОБА_1 , жителя села Сукачі».

Оскільки , оцінюючи докази у зазначеній справі суд дійшов висновку про свідоме ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до свого неповнолітнього сина.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не бере участі у вихованні сина, не цікавиться його життям та станом здоров`я, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, на протязі тривалого часу, ухиляється від виконання свого юридичного обов`язку по вихованню сина, не виявляє до нього батьківської уваги та турботи, не надає матеріальної допомоги на його утримання та не приймає участі у вихованні неповнолітнього.

Зазначені факти, як кожен окремо, так і в їх сукупності, суд оцінює як ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 )

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дітей, у зв`язку з чим, ураховується відсутність будь-якого спілкування відповідача з сином та дочкою досить тривалий час по відношенню до віку дітей, існування реальної можливості виконання батьківських обов`язків, проте їх свідоме не вчинення.

Так, Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11), якщо батько(мати) не підтримує стосунки з дитиною, його(її) можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конвенцією. У зазначеному рішенні розглядалися аналогічні правовідносини, тому суд вважає за можливе застосувати його у справі.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

Відповідно із вимогами статті 164 Сімейного кодексу України - мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Суд враховує, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи доведено матеріалами справи.

Тому суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача по справі при виконанні батьківських обов`язків свідчить про наявність підстав для позбавлення останньої батьківських прав відносно його сина.

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення батька до сина, відсутність бажання відповідача спілкуватися і приймати участь у вихованні сина.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дітей, які не досягли вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Судом встановлено, відповідач ОСОБА_2 самоусунувся від виховання свого сина ОСОБА_1 . А вина у діях відповідача доведена суду позивачем. Бо батько неповнолітнього не бажає спільно проживати з сином, брати участь у його вихованні, проявляти турботу до останнього, його стану здоров`я, фізичного та морального стану (а.с.15-16).

Тому, висновок від 31 січня 2022 року № 23 Комісії з питань захисту прав дитини при виконкомі Старовижівської селищної ради Волинської області про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та рішення від 31 січня 2022 року № 23 виконавчого комітету Старовижівської селищної ради Волинської області «Про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його дитини ОСОБА_1 , жителя села Сукачі» на думку суду є достатньо обґрунтованими та об`єктивними. А змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо і наявна вина у діях батька.

Таким чином суд висновує про необхідність застосування крайнього заходу, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісну поведінку батька - відповідача по справі ОСОБА_2 .

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Між інтересами дітей та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дітей їх коріння, позбавлення батька(матері) спорідненості з дітьми, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

За вказаних обставин, беручи до уваги, що позивачем доведено відсутність будь-яких проявів взаємозв`язку між батьком та сином; відсутність дій зі сторони відповідача, спрямованих на відновлення взаємин із сином, здійснення ним активних дій, пов`язаних з вихованням, утриманням, наданням допомоги сину у формах, що необхідні для духовного, фізичного та психологічного його розвитку та враховуючи висновок від 31 січня 2022 року № 23 Комісії з питань захисту прав дитини при виконкомі Старовижівської селищної ради Волинської області про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та рішення від 31 січня 2022 року № 23 виконавчого комітету Старовижівської селищної ради Волинської області «Про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його дитини ОСОБА_1 , жителя села Сукачі», з метою забезпечення прав неповнолітнього ОСОБА_1 на його розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, виходячи саме із інтересів останнього, суд приходить до переконання про те, що позовна вимога про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є підставною та підлягає до задоволення.

Що стосується позовної вимоги позивача щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_1 , то суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Згідно із частиною 3 статті 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Згідно із абзацом 7 пункту 7 постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Згідно з частиною 1 статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частин 1, 3 статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до вимог статті 182 СК України, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до частини 1 статті 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Таким чином, суд оцінивши всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, вважає встановленими наступні обставини: відповідач є працездатним, а тому має можливість для забезпечення належного утримання дитини.

Крім того, суд враховує, що у відповідності до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дітей.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком від 6 до 18 років встановлено в розмірі 2618,00 грн.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір аліментів в твердій грошовій сумі щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з позовом і до досягнення дитиною повноліття, відповідає вимогам закону щодо мінімального розміру аліментів на одну дитину. А тому суд висновує про доцільність стягувати з відповідача ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1500,00 грн. щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати звернення з позовом до суду - 11 лютого 2022 року та до досягнення дитиною повноліття.

Аліменти на утримання неповнолітньої дитини слід стягувати шляхом перерахування на особистий рахунок ОСОБА_1 у відділенні Державного ощадного банку України.

Бо відповідно до частини 3 статті 166 Сімейного кодексу України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Тому суд висновує, що слід зобов`язати позивача - орган опіки і піклування Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області відкрити у місячний строк з дня набрання цим рішенням законної сили особистий рахунок у відділенні Державного ощадного банку України для перерахування аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Указане узгоджується з постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року, справа №464/7647/17 (провадження №61-8172св19).

Роз`яснити, що згідно положень статті 169 Сімейного кодексу України мати, батько, позбавлені батьківських прав,мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи, матеріали справи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Допустити негайне виконання рішення суду з межах платежу за один місяць.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України, з урахуванням обставин, регламентованих пунктами 1-4 частини 3 цієї ж статті, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави та позивача.

Зокрема, позивач пред`явив дві вимоги, а тому з відповідача належить стягнути судовий збір у розмірі 4962 грн. (по 2481 грн. за кожну із вимог).

В зв`язку з цим з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути в користь позивача - орган опіки і піклування Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області сплачений ним судовий збір у розмірі 2481 грн.

Крім цього, з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути в користь держави судовий збір у розмірі 2481 грн. Бо згідно із пунктом 1.1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Що становить на момент звернення до суду 2481 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 51,55,124 Конституції України,

статтями 141, 150, 155, 164-166, 180-183, 191 СК України,

пунктами 7, 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»,

статтями11, 12 Закону України «Про охорону дитинства»,

статтями 4, 6-16, 76-81, 141, 206, 258,259, 263-265, 280-289, 273, 354, 430 ЦПК України,

суд

У Х В А Л И В :

Позов органу опіки і піклування Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, задовольнити повністю.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , стосовно неповнолітньої дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як такого, що ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на користь органів опіки та піклування, державних установ та інших осіб під опікою або піклуванням яких буде знаходитися дитина, на утримання неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі по 1 500 (одна тисяча п`ятсот) гривень з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно на дитину, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 лютого 2022 року (від дня подачі позову) та до досягнення дитиною повноліття , шляхом перерахування аліментів на особистий рахунок дитини, відкритий у відділення Державного ощадного банку України.

На підставі частини 3 статті 166 Сімейного кодексу України зобов`язати орган опіки і піклування Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області відкрити у місячний строк з дня набрання цим рішенням законної сили особистий рахунок у відділенні Державного ощадного банку України для перерахування аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Роз`яснити, що згідно положень статті 169 Сімейного кодексу України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в дохід держави судовий збір в розмірі 2481 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) гривню 00 (нуль) копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь органу опіки і піклування Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області судовий збір в сумі 2481 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) гривню 00 (нуль) копійок.

Привести до негайного виконання рішення суду в частини стягнення аліментів у межах платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: орган опіки і піклування Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області ,площа Миру, смт. Стара Вижівка Ковельського району Волинської області,444012, код ЄДРПОУ 04333224.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків відсутній.

Суддя А.В.Малюта