Ухвала суду № 103949356, 11.04.2022, Бродівський районний суд Львівської області

Справа № 439/994/18

У Х В А Л А

11 квітня 2022 року Бродівський районний суд Львівської області: в складі головуючого - судді Бунди А.О., з участю секретаря судового засідання Музички Л.Т., прокурора Замараєва Р.М., обвинуваченого ОСОБА_1 , його захисників - адвокатів Мицик О.В., Бекалюка В.І.,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні кримінального провадження № 12018140160000043 від 24.01.2018року про обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України, -

в с т а н о в и в :

В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат Бекалюк В.І. подав суду клопотання №15 про визнання доказів очевидно недопустимими.

Із змісту клопотання вбачається, що в судовому засіданні прокурором на обґрунтування обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, був наданий протокол проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_2 від 21.02.2018 та схема до нього. Зазначає, що вищевказаний протокол був складений із порушенням вимог встановлених статтями 104-107 КПК України. Зокрема, слідчий експеримент проводився із ОСОБА_2 , який перебував у процесуальному статусі свідка. Перед початком проведення слідчої дії ОСОБА_2 не було роз`яснено передбачене ст. 63 Конституції України право не свідчити проти себе, близьких родичів чи членів сім`ї. Вважає, що ОСОБА_2 вимушений був давати показання щодо себе та свого сина - ОСОБА_1 , оскільки був прямо попереджений «про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань за ст. 385 КК України», що виключає право відмови від них. Відтак, вважає, що при умові реалізації ОСОБА_1 свого законного права на відмову від показань проти себе та свого сина сторона обвинувачення не змогла б отримати відомості, викладені у протоколі проведення вказаної слідчої дії. Крім цього, вказав,що протокол та додана до нього схема не підписані усіма особами, які брали участь у проведенні слідчого експерименту, зокрема, спеціалістом ОСОБА_3, а схема до протоколу також не підписана не лише ОСОБА_3 , а й особою, з якою проводилася слідча дія. У зв`язку з викладеним, керуючись ст. ст. 42, 45, 66, 84,85,86, 87,89, 104-107,240,358 КПК просить клопотання задоволити.

В судовому засіданні захисники - адвокати Бекалюк В.І., Мицик О.В. та обвинувачений підтримали клопотання з підстав наведених у його змісті.

Прокурор просить відмовити у задоволенні клопотання, оскільки не вбачає жодної очевидної недопустимості у доказах досліджених у судовому засіданні, а оцінювати дані докази суд має у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку поряд з іншими доказами у справі.

Вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

За змістомст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

У відповідності до ч. 1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Згідно з ч. 2 ст.89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

При цьому системний аналіз ст.89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК Україниє безумовною підставою визнання його недопустимим.

Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв`язку з кримінально процесуальними правовідносинами.

Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі №223-1446/0/4-12 від 05 жовтня 2012 року «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч.2 ст.89КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст.87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п.8).

Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова ККС ВС від 29.09.2020 у справі № 601/1143/16).

У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед (1) унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та (2) забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.

У зв`язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: (1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи (2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.

Із врахуванням зазначеного саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості:(1) під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу(частина 4 статті87, частина 2 статті89 КПК) - у випадках, коли: 1) такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і 2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; (2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (частина 1 статті 89 КПК) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: 1) тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; 2) зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.

При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (постанова ККС ВС від 25.09.2018у справі № 210/4412/15-к).Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з`ясувати,до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі № 334/5670/18).

Як вбачається зі змісту клопотання, як на підставу для визнання очевидно недопустимими доказів, захисник посилається на те, що при проведенні слідчих дій порушено вимоги ст. 104 КПК України, протокол слідчого експерименту побудований виключно на показаннях ОСОБА_1 , який перебував у процесуальному статусі свідка, що суперечить вимогам КПК України. Протокол та додана до нього схема не підписані усіма особами, які брали участь у проведенні слідчого експерименту, зокрема спеціалістом ОСОБА_3, крім цього, схема також не підписана ще й особою, з якою проводилась слідча дія.

Даючи оцінку доводів, викладених у клопотанні захисника, суд не вбачає очевидної недопустимості доказів. Клопотання захисника зводяться до оцінки процесуальних порушень, вчинених на думку захисника під час проведення досудового розслідування.

Так, щодо зазначення адвокатом у поданому клопотанні про нероз`яснення, ст.63 Конституції України ОСОБА_2 перед початком проведення слідчої дії, то суд зазначає, що зміст статті 63 Конституції України кореспондується в статтю 66 КПК України, яку слідчим було роз`яснено свідку ОСОБА_2 перед початком проведення слідчої дії з його участю - слідчого експерименту, який проводився 21.02.2018, що зафіксовано у змісті протоколу слідчого експерименту від 21.02.2018 року.

В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що інші доводи, викладенні захисником, безумовно підлягають оцінці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначених в ньому доказів.

Відповідно до ст.94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

На час розгляду даного клопотання судовий розгляд кримінального провадження триває. Конкретних ознак очевидної недопустимості доказів суду не наведено, а тому суд вважає передчасним вирішувати питання про їх недопустимість.

Керуючись ст.ст.86,87,89,350,371,372 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

В задоволенні клопотання захисника Бекалюка В.І. про визнання доказів очевидно недопустимими - відмовити.

Роз`яснити, що ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали оголошений 14 квітня 2022 року о 09.50 год.

Суддя А.О.Бунда