Постанова № 10391462, 14.07.2010, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2010 року <ЧАС >м.ПолтаваСправа № 2а-2322/10/1670 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Супруна Є.Б.,

при секретарі Дубовик О.І.,

за участю:

представника позивача Фищука В.В.,

представника відповідача Балачкової Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідівдо Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Колос»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

26 травня 2010 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів(надалі Полтавське відділення Фонду) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми (надалі МПП ВКФ) «Колос» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 7979,42 грн., посилаючись на порушення відповідачем вимог статей 19, 20 Закону України від 21.03.1991 р. №875-XII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (надалі Закон №875-XII), що полягає у недотриманні нормативу робочих місць із працевлаштування інвалідів на підприємстві у 2009 році.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем у 2009 році не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у кількості 1 робоче місце, що є підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 7 884,62 грн. та пені у розмірі 94,80 грн.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив такі задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, пояснила, що специфіка здійснюваних на підприємстві робіт з розвантаження вагонів виключає залучення до участі у таких роботах інвалідів. Звіти про наявність вакансій для інвалідів до районного центру подавались, проте відміток про їх здачу чи інших доказів направлення відповідач надати не може.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову з урахуванням наступного.

Судом встановлено, що 12.05.2010 р. Полтавським відділенням Фонду відповідно до Порядку проведення перевірок підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. №70 зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 р. №930, проведено позапланову виїзну перевірку МПП ВКФ «Колос»з підстав неподання роботодавцем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 звітний рік.

За результатами перевірки складено акт №100 від 12.05.2010 р. (а.с. 5), висновками якого встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у відповідача за звітний рік становила 26 осіб. За правилами статті 19 Закону №875-ХІІ обчислено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, який становить 1 робоче місце. Проте, як зафіксовано в акті, у 2009 році на підприємстві не було створено жодного робочого місця для працевлаштування інвалідів і, разом з цим, працівники, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, не перебували у трудових відносинах з відповідачем. Звідси зроблено висновок про невиконання останнім нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 робочого місця.

Частиною 1 статті 19 Закону Закон №875-ХІІ передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з положеннями частин 2, 3 цієї ж норми Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею ж 18 встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, законом встановлені чіткі обовязки підприємств, установ, організацій стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування. А оскільки працевлаштування інвалідів роботодавцями неможливе без відповідного волевиявлення інвалідів, то норми законодавства визначають, хоч і опосередковано, обовязок інвалідів звернутися або до роботодавця безпосередньо, або до центру зайнятості. У свою чергу роботодавець зобовязаний звітуватися до центру зайнятості про наявність вакантних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 №420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення»встановлено, що формою звітності роботодавців про наявність вакантних місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, є форма №3-ПН «Звіт про наявність вакансій», яка відповідно до пункту 4 статті 20 Закону України «Про зайнятість населення»від 01.03.1991 №803-ХІІ (надалі Закон №803-ХІІ) подається роботодавцями до державної служби зайнятості щомісячно.

У графі 15 цього Звіту наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону №803-ХІІ, із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.

З огляду на викладене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органу працевлаштування про створені роботодавцем робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Цей звіт є водночас і запитом роботодавця про направлення інвалідів для їх працевлаштування, оскільки центр зайнятості не може, а й зобовязаний відреагувати на можливості конкретного роботодавця забезпечити інвалідів роботою та бажання самого інваліда реалізувати своє право на працевлаштування з урахуванням індивідуальних функціональних можливостей, наявної кваліфікації та знань.

Так, відповідно до статті 181 Закону №875-ХІІ інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Згідно з пунктом 2 статті 19 Закону №803-ХІІ Державна служба зайнятості має право направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

На запит суду Лубенський міськрайонний центр зайнятості своїм листом №1117 від 18.06.2010 р. (а.с.12) повідомив, що відповідачем у 2009 році звіти про наявність вакансій (форми 3-ПН), призначених для працевлаштування інвалідів, не подавались.

Відповідачем же доказів щодо створення робочих місць для інвалідів та повідомлення органів працевлаштування про потребу у працевлаштуванні інвалідів на виконання нормативу, встановленого Законом №875-ХІІ, суду не надано. Оглянуті в судовому засіданні звіти про наявність вакансій за січень, липень, жовтень 2009 року зазначені висновки суду не спростовують,оскільки не доводять факту їх здачі до центру зайнятості, а відтак не містять у собі доказової сили.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за несплату цих санкцій відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ, якою встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

З акту у відповідача в 2009 році працювало 26 працівників, фонд оплати праці у вказаному році складав 205000 грн., звідси середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 7884,62 грн. (205 000 грн. : 26).

За 1 робоче місце, призначене для працевлаштування і не зайняте інвалідами, відповідач до 16.04.2010 р. (термін сплати, встановлений частиною 4 статті 20 Закону) повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 7884,62 грн.

У зв'язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій до граничного терміну позивачем було нараховано пеню у розмірі 94,80 грн. (7884,62 грн. х 0,03%)х40 дні.

Оскільки вказані суми не сплачені відповідачем, то згідно з частиною 5 статті 20 Закону №875-ХІІ ці суми можуть бути стягнуті у примусовому порядку за відповідним рішенням суду.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

З урахуванням викладеного, виходячи із загальних засад права стосовно відповідальності за встановлення в діях або бездіяльності особи складу правопорушення, елементами якого є вина та наявність причинного звязку між самим порушенням та його наслідками, суд приходить до висновку, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відтак, позивачем правомірно нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції та пеню, у звязку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», статтями 9, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Колос»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити.

Стягнути з Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Колос» (вул. Радянська, 159, м. Лубни, Полтавська область, код 23279890) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Зигіна, 1, м. Полтава, р/р 31210230700011 в ГУДКУ в Полтавській області, МФО 831019, отримувач УДК у Лубенському районі, код ЄДРПОУ 34698631) адміністративно-господарські санкції у розмірі 7884,62 грн. та пеню у розмірі 94,80 грн.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга може бути подана у 20-денний строк після подачі заяви про апеляційне оскарження в порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 15 липня 2010 року.

СуддяЄ.Б. Супрун