Постанова № 10391337, 12.07.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2010 р. № 2а-5812/10/1370

14 год. 10 хв .

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., за участю секретаря судового засідання Івашків В.І., представника позивача Круглія Ю.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Управління Пенсійного фонду України в м.Дрогобичі

до Відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області в особі Підрозділу римусового виконання рішень

про про скасування постанови ,

ВСТАНОВИВ

Управління Пенсійного Фонду України у м. Дрогобичі звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області. Просить суд скасувати постанову державного виконавця № 19260672 від 15.06.2010 року про накладення штрафу в розмірі 1020,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані в т.ч. тим, що 16.06.2010 року управління ПФУ у м. Дрогобичі подало заяву за № 3281/06-14 до Львівського апеляційного адміністративного суду про розяснення рішення суду, а також тим, що державний виконавець після відкриття виконавчого провадження жодного разу не прибув за місцезнаходженням боржника та не зясував причин невиконання виконавчого документа. З цього позивач робить висновок про безпідставність спірної постанови від 15.06.2010 року про накладення штрафу, а тому просить її скасувати. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити з аналогічних мотивів.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив. Про час та дату його проведення повідомлений належним чином. Тому суд на підставі ст.ст. 71, 128 КАС України ухвалив розглядати справу на підставі наявних у ній доказів.

В судовому засіданні на підставі ч. 3 ст. 160 КАС України суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено 14 липня 2010 року.

Розглянув матеріали адміністративної справи, заслухав пояснення представника позивача, повно, всебічно та обєктивно дослідив наявні у справі докази, оцінив їх в сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини справи та норми права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За змістом ч.1 ст. 181 КАС України учасник виконавчого провадження має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця порушено його права, свободи чи інтереси. Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної виконавчої влади.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Відповідно до вимог ст. 129 Конституції України обовязковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, а відповідно до ст. 7 КАС України принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах. Відповідно до ст. 14 КАС України постанови суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до вимог ст.24, ч. 1, 5 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження», держаний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», вимоги державного виконавця щодо виконання, зокрема, виконавчих листів, виданих судами, є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Відповідно до вимог статті 87 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника та призначає новий строк для виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону.

Постановою Дрогобицького міськрайонного суду від 30.06.2009 р. по справі № 2а-830/09 частково задоволено позов ОСОБА_2 та зобовязано управління Пенсійного фонду України у м. Дрогобичі нарахувати та виплатити їй щомісячне підвищення до пенсії в період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. в розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком, право на яке з врахуванням проведених нарахувань. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2010 року постанову суду першої інстанції скасовано, зобовязано управління Пенсійного фонду України у м. Дрогобичі нарахувати та виплатити їй щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком, передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. з урахуванням ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування»та виплачених сум.

Рішення суду від 02.03.2010 року набрало законної сили з моменту проголошення та є обовязковим до виконання. На його підставі Дрогобицький міськрайонний суд видав виконавчий лист № 2а-830/09 від 29.03.2010 року, а державний виконавець за заявою стягувача 17.05.2010 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 19260672. Водночас, боржнику було надано строк для добровільного виконання рішення суду до 24.05.2010 року.

Державний виконавець, встановивши повторне невиконання боржником його вимог у визначений строк без поважних на те причин, 15.06.2010 року виніс постанову про накладення штрафу в сумі 1020,00 грн.

Оцінюючи доводи позивача про безпідставність постанови державного виконавця від 15.06.2010 року суд виходить з наступного.

Заява позивача про розяснення судового рішення № 3281/06-14 подана 16 червня 2010 року, тобто вже після того, як державний виконавець 15.06.2010 року виніс постанову про накладення штрафу. Отже, дана обставина не має значення для вирішення питання про правомірність спірної постанови. Суд також зауважує, що Закон України «По виконавче провадження»розмежовує обставини, що зумовлюють обовязкове зупинення виконавчого провадження (ст. 34), а також іншу обставини, за яких державний виконавець вправі зупинити виконавче провадження (ст. 35). Зі змісту вимог цих законодавчих норм випливає, що звернення боржника у виконавчому провадженні до суду за розясненням судового рішення не є підставою для зупинення виконавчого провадження. Отже, наведене свідчить безпідставність доводів позивача про неправомірність дій державного виконавця.

Стосовно неприбуття державного виконавця за місцезнаходженням божника, про що також зазначає позивач при обґрунтуванні позову. Стаття 20 Закону України «По виконавче провадження»регулює відносини щодо місця проведення виконавчих дій, тому посилання на цю норму не пояснює причин невиконання боржником рішення суду у встановлений йому строк.

Крім того, згідно зі ст. 263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), сторона виконавчого провадження може звернутись до адміністративного суду, що видав виконавчий лист із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Тому позивач (як сторона виконавчого провадження, на яку покладено обовязок виконати рішення суду) у випадку наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення суду, мав процесуальну можливість звернутися до суду, який видав виконавчий лист, із заявою в порядку ст. 263 КАС України. У судовому засіданні встановлено, що позивач наданим йому процесуальним законом правом не скористався, до суду із заявою про відстрочку/розстрочку виконання судового рішення не звертався.

При прийнятті рішення суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права в Україні. У справі «Кечко проти України», рішення від 08.11.2005р., вказано, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобов'язань судами не повинні братися до уваги; відсутність ресурсів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду не може бути підставою для зволікання із його виконанням (справа «Михайленки та інші проти України» від 03.11.2004р.).

Отже, позиція позивача, з огляду на аргументи, якими він доводить її правомірність, зумовила безпідставне невиконання судового рішення, що набрало законної сили, що в свою чергу позбавляє судове рішення ефективності та спричиняє порушення вимог ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

З урахуванням викладеного, суд вважає правомірними дії відповідача. Відповідно, немає достатніх підстав вважати їх поважними причинами невиконання судового рішення, яке набрало законної сили. Процесуальна позиція управління ПФУ у м. Дрогобичі свідчить про його небажання та ухилення від виконання рішення суду у адміністративній справі №2а-830/09, що набрало законної сили. Отже, постанова від 15.06.2010 р. про накладення штрафу на боржника у виконавчому провадженні управління ПФУ у м. Дрогобичі, видана державним виконавцем в межах наданих йому повноважень, обґрунтовано, безсторонньо (неупереджено), та з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

З врахуванням наведеного, суд вважає, що позовні вимоги управління Пенсійного фонду України у м. Дрогобичі є безпідставними, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України судові витрати з позивача у даній справі не підлягають до стягнення.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанову суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Львівському апеляційному адміністративному суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Суддя Москаль Р.М.