Рішення № 103909584, 11.04.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2022 року Справа № 160/2979/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 9500-5040-0466 від 30.06.2020 року;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0336-5040-0466 від 30.06.2020 року;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 2169-5040-0466 від 30.06.2020 року;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 49947-5040-0466 від 30.06.2020 року;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 830628-2404-0466 від 19.05.2021 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у зв`язку з переходом права власності на усе майно, яке знаходилось на орендованій земельній ділянці, з 18 листопада 2015 року припинив користуватися орендованою земельною ділянкою. Відповідні обставини встановлені у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року у справі № 804/4099/17, яке набрало законної сили 23.01.2018 року, а отже відповідно до частини 4 статті 78 КАС України такі обставини не підлягають доказуванню у даній справі. Позивач вважає податкові повідомлення-рішення протиправними і такими, що підлягають скасуванню, з огляду на те, що відповідачем безпідставно нараховано орендну плату, оскільки позивач з не є власником нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

11 квітня 2022 року на електрону адресу суду надійшов відзив від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції зазначили, що згідно наявної інформації, а саме станом на 01.01.2021 року згідно переліку діючих договорів оренди, наданих Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської рада, між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) укладений договір оренди на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1,4074 га. на період з 14.12.2006 року по 14.12.2021 року який був чинний на період формування податкових зобов`язань.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 09 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та Дніпропетровською міською радою було укладено договір оренди землі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею земельної ділянки 1,4074 га., кадастровий номер земельної ділянки 210100000:07:202:0051, який було посвідчено нотаріально.

18 листопада 2015 року, згідно договору дарування Позивачем, було відчужено належні йому будівлі та споруди, які знаходяться на орендованій землі, на користь свого брата ОСОБА_2 .

03 грудня 2015 року через канцелярію Дніпропетровської міської ради було подано заяву про припинення дії договору (а.с. 19).

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області винесено податкові повідомлення-рішення № 9500-5040-0466 від 30.06.2020 року щодо орендної плати з фізичних осіб на суму 174 639,81 грн., № 0336-5040-0466 від 30.06.2020 року щодо орендної плати з фізичних осіб на суму 174 639,81 грн., № 2169-5040-0466 від 30.06.2020 року щодо орендної плати з фізичних осіб на суму 174 639,81 грн., № 49947-5040-0466 від 30.06.2020 року щодо орендної плати з фізичних осіб на суму 174 639,81 грн. та № 830628-2404-0466 від 19.05.2021 року щодо орендної плати з фізичних осіб на суму 184 488,54 грн.

Позивач не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішень звернувся до суду з позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.19-1.1.1 п. 19-1.1. ст. 19-1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України) контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, зокрема здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.

Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 287.2. ст. 287.2 ПК України облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки щороку до 1 травня.

Відповідно до п. 288.2 ст. 288 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України), платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Пунктом 288.3 ст. 288 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до п. 288.4 ст. 288 ПК України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно з пп. 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 ПК України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Статтею 125 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № № 2768-III (далі - ЗК України), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» від 06.08.1998 № 161-XIV (далі - Закон № 161-XIV), договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ст. 17 Закону № 161-XIV, об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

У ст. 21 Закону № 161-XIV зазначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Судом встановлено, що позивач з листопада 2015 року припинив користуватися орендованою земельною ділянкою, а саме 18 листопада 2015 року, згідно договору дарування Позивачем, було відчужено належні йому будівлі та споруди, які знаходяться на орендованій землі, на користь свого брата ОСОБА_2 .

Так, у зв`язку із переходом права власності на вищевказане нерухоме майно 18.11.2015 року від позивача до іншої особи, з листопада 2015 року позивач не має обов`язку щодо сплати земельного податку з фізичних осіб за земельні ділянки, на яких розташоване це нерухоме майно, у зв`язку із фактичним припиненням користування ними.

Відповідні обставини встановлені у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року у справі № 804/4099/17, яке набрало законної сили 23.01.2018 року, а отже відповідно до частини 4 статті 78 КАС України такі обставини не підлягають доказуванню у даній справі.

Згідно з пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Відповідно до пунктів 288.2, 288.3, 288.4 статті 288 Податкового кодексу України платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Абзацом 1 пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України визначено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з абзацом другим пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України у разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Згідно з частинами 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід прав власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.

Пунктом «е» частини першої статті 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Відповідно до абзацу 8 частини першої статті 31 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Аналіз зазначених норм законів свідчить, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки, який зобов`язаний сплачувати орендну плату за земельну ділянку, що перебуває у його користуванні на підставі договору оренди. Обов`язок сплачувати орендну плату виникає у землекористувача з дня виникнення права користування земельною ділянкою. Водночас набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставами припинення права користування земельною ділянкою. У цілях оподаткування у власника будівлі, споруди (їх частини) з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно виникає обов`язок зі сплати податку за землю, на якій розташовані такі будівлі, споруди (їх частини). Якщо будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, однак обов`язок зі сплати орендної плати виникне тільки на підставі укладеного договору оренди землі.

Отже, з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розташоване це майно, у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною 2 статті 120 Земельного кодексу України.

Посилання відповідача на інформацію надану Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської рада, про наявність між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) укладеного договору оренди на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1,4074 га. на період з 14.12.2006 року по 14.12.2021 року суд не приймає до уваги, оскільки з 18.11.2015 позивач не є власником нежитлового комплексу, що розташований на земельних ділянках, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та не є землекористувачем вищевказаної земельної ділянки, а таким платником є фактичний власник нерухомого майна, яке знаходиться на відповідній земельній ділянці, тобто фактичний землекористувач. Відповідно, починаючи з моменту продажу будівлі припиняється нарахування будь-яких грошових зобов`язань за землю особі, що таке майно відчужила.

Відповідну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2021 року у справі № 803/846/17 (адміністративне провадження № К/9901/46912/18).

Таким чином, контролюючий орган, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з орендної плати за землю за 2017, 2018, 2019, 2020 роки, діяв не у межах та не у відповідності до вимог податкового законодавства, що свідчить про протиправність таких рішень та наявність підстав для їх скасування.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Натомість, доводи позивача не було спростовано відповідачами.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду жодних належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності приянятих рішень.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Статтею 143 КАС України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Під час звернення з позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 8830,47 грн., що підтверджується Квитанцією від 16.02.2022 року (а.с. 43).

Сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню йому у повному обсязі за рахунок відповідачів у відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 9, 73-78, 90, 139, 243, 246, 250 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 9500-5040-0466 від 30.06.2020 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0336-5040-0466 від 30.06.2020 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 2169-5040-0466 від 30.06.2020 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 49947-5040-0466 від 30.06.2020 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 830628-2404-0466 від 19.05.2021 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 8830,47 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ-44118658).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев