Ухвала суду № 103899820, 06.04.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

06.04.2022Справа № 910/3011/22

Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т. Ю., розглянувши матеріали

позовної заяви Фермерського господарства «Царина»

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях

про тлумачення змісту правочину,

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «Царина» (далі - позивач, Господарство) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - відповідач, Фонд) про тлумачення змісту правочину.

Відповідно до вимог частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно частини 2 статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Розглянувши позовну заяву Товариства, суд дійшов висновку, що вона не відповідає вимогам розділу III Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а тому підлягає поверненню на підставі статті 174 ГПК України, з огляду на наступне.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Так, згідно приписів частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (далі - Закон) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із підпункту 1 пункту 2 статті 4 Закону за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць становить - 2 481,00 грн.

З огляду на вказане, розмір судового збору за подання даного позову про тлумачення змісту правочину становить 2 481,00 грн. Проте, позивачем при зверненні з позовом до суду не надано жодних доказів на підтвердження сплати судового збору у відповідному розмірі. Також зі змісту позовної заяви вбачається, що у списку додатків до позовної заяви докази сплати судового збору також не зазначені.

Відповідно до частини 2 статті 162 ГПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Частиною 5 статті 164 ГПК України встановлено, що до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Статтею 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено поняття та підстави представництва, відповідно до частини 1, 3 яких представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Приписами частин 1 та 3 статті 56 ГПК України встановлено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Представником у суді, згідно приписів статті 58 ГПК України, може бути адвокат або законний представник. При розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

Як вбачається із судової практики Верховного Суду (постанови ВП ВС від 13.03.2018 у справі N 910/23346/16, від 21.03.2018 у справі N 916/3283/16, постанова КГС ВС від 27.07.2018 у справі N 910/9224/17, ухвала КГС ВС від 21.06.2018 у справі N 904/9163/17), з метою визначення цього поняття він звертається до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 N 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді). У пункті 6 його мотивувальної частини зазначається, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї прав та обов`язків.

Крім того, усталена судова практика Верховного Суду (ухвали КГС ВС від 05.06.2018 у справі N 910/19006/17, від 02.04.2018 у справі N 911/3215/17, від 08.08.2018 у справі N 905/1082/17, від 10.08.2018 у справі N 906/991/17) свідчить, що Верховний Суд дотримується однозначної правової позиції про те, що підписання та/або подання касаційної скарги є процесуальними формами реалізації повноважень з представництва.

З огляду на викладене можна зробити висновок, що будь-яка процесуальна дія в суді однієї особи в інтересах іншої особи, внаслідок якої вона набуває певних прав та обов`язків (у тому числі підписання та/або подання певного процесуального документа до суду) є представництвом, а отже, на такі правовідносини поширюється дія положень статті 1312 Конституції України щодо виключного представництва адвокатом інтересів іншої особи.

Згідно з підпунктом 11 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України (в редакції Закону України від 02.06.2016 N 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)") представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 та статті 1312 Конституції України виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Закон України від 02.06.2016 N 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" набрав чинності 30.09.2016.

Статтею 8 Основного Закону України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Отже, із системного аналізу наведених положень законодавства випливає, що представництво в господарському процесі має здійснюватися адвокатом у судах першої інстанції з 1 січня 2019 року у справах, провадження у яких розпочато після 30 вересня 2016 року.

З огляду на предмет спору дана справа підлягає до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Позовна заява підписана представником за довіреністю Слободянюком А. І., проте до позовної заяви не долучено доказів, що зазначена особа має право на представництво інтересів довірителя у судах з урахуванням приписів статті 58 ГПК України.

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що при зверненні до суду з позовною заявою позивачем не дотримано вимог частини 5 пункту 3 статті 164 ГПК України.

Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність позивачу усунути зазначені недоліки позовної заяви шляхом надання:

- доказів сплати судового збору у відповідному обсязі.

- доказів, що підтверджують належним чином повноваження представника Слободянюка А. І. на представництво у суді Фермерського господарства «Царина» (у розумінні статті 58 ГПК України).

За таких обставин, позовна заява Фермерського господарства «Царина» підлягає залишенню без руху.

Суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до частини 4 статті 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 123, 162, 164, 174, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву Фермерського господарства «Царина» до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про тлумачення змісту правочину, - залишити без руху.

2. Встановити Фермерському господарству «Царина» строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Ю. Трофименко