Рішення № 10389950, 12.07.2010, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" липня 2010 р.Справа № 6/41 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Кабакової В.Г. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 6/41

за позовною заявою малого приватного підприємства "Агропромресурси", Черкаська область, м. Умань,

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Кіровоград,

про стягнення 8598,44 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача - Діденко Олександр Петрович, довіреність б/н від 01.06.2010,

від відповідача - ОСОБА_1, особисто,

ВСТАНОВИВ:

Малим приватним підприємством "Агропромресурси" подано до господарського суду Кіровоградської області позовну заяву про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості згідно договору № 16/11/09 від 16.11.2009 в сумі 8598,44 грн, з яких 6912,62 грн основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 285,54 грн пені, 1357,97 грн штрафу, 42,31 грн 3 % річних.

Представник позивача в судовому засіданні 12.07.2010 послався на оплату відповідачем основної суми заборгованості, а позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат, пені, штрафу та 3% річних підтримав у повному обсязі.

Відповідач у справі відзив на позов в розумінні статті 59 Господарського процесуального кодексу України та інших витребуваних документів до суду не подав.

При цьому в судовому засіданні 08.06.2010 відповідачем подано суду платіжне доручення № 675 від 21.05.2010 на суму 6790,00 грн, згідно якого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 сплачено суму основного боргу.

Разом з тим, відповідач в судових засіданнях в усній формі сповістив суд стосовно тої обставини, що письмовий договір між ним та позивачем у справі не укладався, а відтак відповідач вважає позовні вимоги про стягнення штрафу та пені неправомірними та заперечує їх.

Згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Між малим приватним підприємством "Агропромресурси" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу № 16/11/09 від 16.11.2009 (далі за текстом - Договір).

За умовами даного Договору (пункт 1.1) Продавець (позивач у справі) зобов'язався передати у власність Покупця (відповідача у справі), а покупець - прийняти та оплатити на умовах і в порядку, визначеному Договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від Продавця Покупцю та є невід'ємними частинами Договору.

Згідно пункту 3.1 Договору сторонами погоджено, що поставка товару продавцем покупцю здійснюється окремими партіями, у кількості, за цінами і у строк, визначений у замовленні на поставку покупця, які узгоджуються з продавцем.

За змістом пункту 3.8 Договору приймання-передача товару оформлюються накладною на відпуск товару в момент передачі товару покупцю, яка підписується уповноваженими представники сторін в 2-х оригінальних примірниках: 1 примірник - покупцю, 1 примірник - продавцю.

У відповідності до пункту 4.1 Договору ціна на товар вказується у накладних продавця, що є додатками до Договору. Оплата здійснюється у національній валюті.

Вартість партії постановленого товару визначається сумарною вартістю товарів, яка визначається у накладній (п. 4.2).

Покупець, згідно пункту 4.3 Договору, зобов'язався оплачувати кожну партію переданого Продавцем товару не пізніше 21 календарного дня з моменту її передачі.

На виконання умов Договору позивачем у справі згідно наявних матеріалів справи (а.с. 14-20) постановлено відповідачеві товар на суму 6789,85 грн.

В порушення вимог пункту 4.3 Договору фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в передбачений Договором строк отриманий товар не оплачено.

27.04.2010 позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 16/11/09 від 23.04.2010 щодо оплати отриманого товару, докази направлення даної претензії наявні в матеріалах справи (а.с. 15-16).

Разом з тим, вказана претензія фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 залишена без відповіді.

Відповідно до положень статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Частина 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарський суд враховує, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

В силу статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Правовідносини купівлі-продажу регулюються главою 54 Цивільного кодексу України, який є спеціальним законом щодо даних правовідносин.

Так, у відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують позовні вимоги чи звільняють його від цивільної відповідальності.

Усні заперечення відповідача стосовно того, що ним не укладався договір купівлі-продажу № 16/11/09 від 16.11.2009 спростовуються наявними матеріалами справи, зокрема, самим договором, який містить підпис та відтиск печатки відповідача. Жодних заперечень щодо недостовірності його підпису та печатки на даному договорі відповідачем суду не заявлено.

Господарський суд враховує, що відповідно до пп. 3.4.1. "Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів", яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справи України № 17 від 11.01.1999 та зареєстрована в Мін'юсті України 28.04.1999 за № 264/3557, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, субєктів господарської діяльності. Відповідач не надав доказів того, що печатку було втрачено або викрадено.

З урахуванням вказаного, а також тої обставини, що відповідачем у справі факти, викладені в позовній заяві, не спростовано, господарський суд вважає позовні вимоги малого приватного підприємства "Агропромресурси" про стягнення суми основного боргу в розмірі 6789,85 грн заявленими правомірно.

Разом з тим, в судовому засіданні 08.06.2010 відповідачем подано суду платіжне доручення № 675 від 21.05.2010 на суму 6790,00 грн, згідно якого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 сплачено суму основного боргу.

Сплата відповідачем суми основного боргу підтверджує факт визнання ним зобов'язання, яке виникло з Договору, а також і саме його укладення.

Відтак, станом на день прийняття рішення у даній справі відповідачем погашено суму основного боргу в розмірі 6789,85 грн на користь малого приватного підприємства "Агропромресурси".

За вказаних обставин провадження у справі в частині стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 основного боргу згідно Договору № 16/11/09 від 16.11.2009 підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 285,54 грн, збитки від інфляції в сумі 122,77 грн, 3 % річних в сумі 42,31 грн, та штраф в сумі 1357,97 грн.

Господарський суд враховує, що пунктом 4.5 Договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасного виконання покупцем грошових зобов'язань за пунктом 4.3 Договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Окрім того, згідно пункту 4.6 Договору у випадку, якщо порушення покупцем строків, визначених в пункті 4.3 Договору більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує продавцеві штраф у розмірі 20 % від несплаченої вартості переданого покупцеві товару.

Господарський суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення штрафу та пені є правомірними та підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 217 Господарського кодексу України встановлює у сфері господарювання такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

На підставі статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зокрема, юридичні особи.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частина 6 статті 231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Таким чином, приписи Господарського кодексу України не містять обмежень щодо визначення пені або штрафу у господарських відносинах та передбачають можливість встановлення їх розміру сторонами у договорі, крім випадків, коли такий розмір встановлено законом.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За вказаною нормою Цивільного кодексу України пеня як різновид неустойки характеризується такою ознакою як застосування у грошових зобов'язаннях. Кваліфікуючими ознаками штрафу є, зокрема, можливість встановлення за будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання.

З наведених вище норм Господарського та Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець не забороняє сторонам передбачити в договорі положення щодо сплати пені і штрафу за порушення зобов'язання, як і не прив'язує штраф до конкретного виду правовідносин.

Згідно положень частини 2 статті 67, частини 4 статті 179 Господарського кодексу України, частини 3 статті 6, статті 627 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору та визначені його умов, крім випадків, коли не допускається відступлення в силу закону.

Таким чином, не суперечить вимогам законодавства та відповідає умовам договору і підтверджується матеріалами справи правомірність нарахування позивачем відповідачеві штрафу у розмірі 1357,97 грн, що становить 20 % від суми боргу - 6789,85 грн.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Наданий позивачем розрахунок суми пені та період її нарахування відповідає зазначеним нормам законодавства, а відтак вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 285,54 грн підлягає задоволенню.

Згідно пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем правомірно розраховано інфляційні збитки в сумі 122,77 грн та 3 % річних від простроченої суми 6789,85 грн в сумі 42,31 грн, вимога про стягнення яких підлягає задоволенню.

Крім того, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України на відповідача покладаються в повному обсязі судові витрати на державне мито та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст. 33, 49, п.п. 1-1 п. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (25006, АДРЕСА_1, р/р суду не відомі) на користь малого приватного підприємства "Агропромресурси" (20300, Черкаська область, м. Умань, вул. Котовського, 127А, код ЄДРПОУ 22803389, р/р 26005208883 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" м. Київ, МФО 380805) - 285,54 грн пені, 1357,97 грн штрафу, 122,77 грн інфляційних втрат, 42,31 грн 3 % річних, а також судові витрати на державне мито в сумі 102,00 грн та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 6789,85 грн провадження у справі припинити.

Згідно частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Копії рішення направити сторонам у справі.

Суддя В.Г.Кабакова

Дата підписання

повного тексту рішення: 13.07.2010.