Рішення № 10389775, 06.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/23706.07.10 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Санітек Україна» доТовариства з обмеженою відповідальністю «ТВК «Сінергія»

простягнення 840688,25 грн. Суддя Дідиченко М.А.

Секретар Приходько Є.П.

Представники сторін:

від позивача:Каракулов М.В. –представник за довіреністю № 106/10 від 01.06.2010 року;

від відповідача:не з’явились. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю «Санітек Україна»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВК «Сінергія»про стягнення 840688,25 грн.

          Позивач вказує, що відповідно до укладеного між сторонами договору № 2404/09 від 24.04.2009 року передав у власність відповідача, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1447909,01 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що, в порушення умов договору, зобов’язання з оплати товару відповідач виконав частково. Посилаючись на порушення відповідачем своїх зобов’язань, позивач просить стягнути з останнього основну заборгованість у розмірі 779719,65 грн., збитки від інфляції у розмірі 48018,51 грн. та 3 % річних у розмірі 12950,09 грн.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2010 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 06.07.2010 року.

          Представник позивача у судовому засіданні 06.07.2010 року подав докази, витребувані ухвалою суду від 17.06.2010 року, та надав усні пояснення по суті спору.

          Представник відповідача у судове засідання 06.07.2010 року не з’явився, витребувані ухвалою суду від 17.06.2010 року докази та відзив на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 1046935 3.

наявними в ній матеріалами.

          Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення його представника, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

          24.04.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТВК «Сінергія»(надалі –відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Санітек Україна»(надалі –позивач) укладено договір поставки № 2704/09 (надалі –договір).

          Згідно з пунктом 1.1 договору позивач зобов’язався на умовах і в строки, передбачені договором, поставити (передати у власність) відповідача непродовольчі товари, а відповідач зобов’язався прийняти товари та сплатити за них ціну, встановлену договором або визначену відповідно до порядку, передбаченого договором.

          Відповідно до пункту 1.2 договору найменування, асортимент, кількість, ціна товару визначається сторонами в специфікаціях до договору, які з моменту їх підписання сторонами є невід’ємною частиною договору.

          З наявних в матеріалах справи специфікацій № КВ-0000192 від 24.04.2009 року, № КВ-0000206 від 15.05.2009 року, № КВ-0000241 від 25.05.2009 року, № КВ-0000258 від 04.06.2009 року, № КВ-0000338 від 09.07.2009 року, № КВ-0000378 від 23.07.2009 року, № КВ-0000384 від 27.07.2009 року, № КВ-0000392 від 30.07.2009 року, № КВ-0000411 від 12.08.2009 року, № КВ-0000412 від 12.08.2009 року, № КВ-0000429 від 17.08.2009 року, № КВ-0000446 від 20.08.2009 року, № КВ-0000456 від 27.08.2009 року, № КВ-0000457 від 27.08.2009 року, № КВ-0000468 від 01.09.2009 року, № КВ-0000476 від 07.09.2009 року, № КВ-0000503 від 16.09.2009 року, № КВ-0000554 від 01.10.2009 року, № КВ-0000555 від 01.10.2009 року, № КВ-0000591 від 19.10.2009 року, № КВ-0000599 від 21.10.2009 року, № КВ-0000613 від 23.10.2009 року вбачається, що сторони погодили поставку товару на загальну суму 1447909,01 грн.

          Згідно з наданими суду видатковими накладними товар, визначений названими специфікаціями, позивач у власність відповідача передав.

          Товар був отриманий уповноваженим представником відповідача, що діяв на підставі доданих до позовної заяви довіреностей на одержання цінностей.

          Відповідно до наявних в матеріалах справи виписок банку по особовому рахунку відповідач оплатив поставлений товар частково, здійснивши на користь позивача переказ 668189,36 грн.

          Неоплаченим залишився товар на суму 779719,65 грн.

          Пунктом 2.5 договору сторони визначили, що оплата, передбачена договором, здійснюється відповідачем на підставі рахунка-фактури, виставленого позивачем відповідно до специфікації, не пізніше 60-ти календарних днів з моменту виставлення такого рахунка. Рахунок-фактура на оплату конкретної партії товару виставляється позивачем відповідачу протягом доби з дати підписання сторонами відповідної специфікації до договору.

          Позивач надав суду рахунки на оплату продукції, однак, належних доказів їх надсилання на адресу відповідача не подав.

          Водночас, з доданих до позовної заяви довіреностей на одержання цінностей вбачається, що вказані рахунки відповідач отримував, оскільки в довіреностях містяться їх реквізити, а самі довіреності видані відповідачем.

          З огляду на те, що сторонами не доведено інше, суд вважає, що рахунки на оплату продукції вручалися відповідачу в день підписання відповідної специфікації до договору.

          Враховуючи зазначене, беручи до уваги, що остання підписана в рамках договору специфікація датована 23.10.2009 року, суд визначає, що станом на день звернення до суду строк виконання обов’язку з розрахунку за поставлений товар сплив.

          Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

          Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

          Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини.

          Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

          Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

          Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно ж до частини 2 цієї ж статті ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

          В частині 1 статті 692 ЦК України зазначається, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

          Згідно з частиною 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

          Доказів належного виконання зобов’язання з оплати поставленого товару відповідач не надав.

          Відповідно до підписаного сторонами у процесі розгляду справи акту зведення взаєморозрахунків за відповідачем рахується основна заборгованість перед позивачем у розмірі 779719,65 грн.

          Отже, факт порушення відповідачем договірного зобов’язання підтверджується матеріалами справи.

          Згідно з статями 525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Тому, позовну вимогу про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 779719,65 грн. суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

          Посилаючись на прострочення відповідачем оплати поставленого товару, позивач просить стягнути з останнього збитки від інфляції у розмірі 48018,51 грн. та 3 % річних у розмірі 12950,09 грн.

          Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Рекомендація Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачає, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця –червня. Для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

          Перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків, суд визнає вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3 % річних обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в заявлених розмірах (48018,51 грн. та 12950,09 грн. відповідно).

          На підставі викладеного, керуючись статтею 193 ГК України, статтями 692, 712 ЦК України, статтями 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВК «Сінергія»(04205, м. Київ, просп. Оболонський, 23-А; ідентифікаційний код 36438832) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санітек Україна»(04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 13/10, оф. 202; ідентифікаційний код 33354514) основну заборгованість у розмірі 779719 (сімсот сімдесят дев’ять тисяч сімсот дев’ятнадцять) грн. 65 коп., збитки від інфляції у розмірі 48018 (сорок вісім тисяч вісімнадцять) грн. 51 коп., 3 % річних у розмірі 12950 (дванадцять тисяч дев’ятсот п’ятдесят) грн. 09 коп., 8406 (вісім тисяч чотириста шість) грн. 88 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені ГПК України.

СуддяДідиченко М.А. Дата підписання –14.07.2010 року.