Рішення № 103848390, 04.04.2022, Іваничівський районний суд Волинської області

Справа № 156/171/22

Провадження № 2/156/145/22

Рядок статзвіту № 79

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 квітня 2022 року смт Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області

в складі: головуючого судді Федечко М. О.,

за участю: секретаря судового засідання Киці Л.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Іваничі цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державного підприємства «Шахта № 9 «Нововолинська»

про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

учасники справи:

позивач - не з`явився,

представник відповідача - не з`явився,

в с т а н о в и в :

І. Суть спору

22.02.2022 позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що у період з 06.09.2011 року по 31.03.2021 року він працював у ДП «Шахта № 9 «Нововолинська» на посаді гірника підземного 3-го розряду з повним робочим днем під землею, та був звільнений на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку із невиконанням власником законодавства про працю, умов колективного договору та трудового договору.

Стверджує, що на день звільнення з роботи відповідач не виплатив йому належну заробітну плату, заборгованість по її виплаті становить 44912,11 грн., а тому саме дана сума, як вважає, підлягає стягненню з відповідача. Разом з тим, у зв`язку із тим, що відповідач не виплатив йому заробітну плату у строки визначені ст. 116 КЗпП України, то він зобов`язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Вказує, що за період з 01 квітня 2021 року по 15 лютого 2022 року сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку відповідач зобов`язаний виплатити згідно вимог ст. 117 КЗпП України становить 125780,45 грн. згідно проведеного розрахунку.

З огляду на наведене, просить суд стягнути з відповідача ДП «Шахта № 9 «Нововолинська» на користь позивача невиплачену заробітну плату станом на день звільнення в розмірі 44 912,11 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2021 року по 15.02.2022 року включно в сумі 125 780,45 грн.

ІІ. Позиція учасників справи

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, від нього надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує та просить позово задоволити повністю. 28 березня 2022 року від нього надійшла заява про виправлення допущеної описки у позовній заяві та просить стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 44912,11 грн. згідно довідки підприємства, яка міститься в матеріалах справи.

Представник ДП "Шахта № 9 Нововолинська" в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. Причини неявки суду не повідомив.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою від 23.02.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, встановлено відповідачу 15-тиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Представником відповідача в.о. директора ДП «Шахта № 9 «Нововолинська» Юрківа В.П. надано до суду відзив, у якому просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у зв`язку із необґрунтованістю, та акцентує увагу суду на той факт, що відповідно до Наказу Міненерговугілля України № 550 від 21.08.2015 року (зі змінами) створено ДП «Шахта №9 «Нововолинська» шляхом виділу зі складу ДП «Волиньвугілля» ВП «Шахта №9 «Нововолинська». Фактичний виділ відбувся 01.05.2021 року. Тобто, саме з 01.05.2021 року ДП «Шахта №9 «Нововолинська» почала здійснювати свою діяльність. Таким чином, залишається непогашеною перед позивачем заборгованість за період роботи його на ВП «Шахта №9 «Нововолинська «ДП «Волиньвугілля» з 2018 року по 31 березня 2021 року в сумі 44 912,11 грн, яка складається переважно з компенсацій за молоко. Відповідач вважає, що за вищевказаний період заборгованість в сумі 44 912,11 грн, необхідно стягнути з ДП «Волиньвугілля», як з юридичної особи, яка несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями свого відокремленого підрозділу.

Водночас юридична особа, з якої був здійснений виділ, та юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несуть у відношенні одна до одної додаткову (субсидіарну) відповідальність щодо зобов`язань, у яких вони не є основними боржниками після здійсненого виділу в силу вказівки закону, який регламентує процедуру виділу, а не виходячи із змісту матеріальних зобов`язальних правовідносин, які зумовлюють можливість пред`явлення кредитором вимоги до інших осіб, крім основного боржника. Відповідач вважає такі обставини важливими для повного та всебічного розгляду судом цієї справи.

Крім того, відповідач вказує, що позивач, звільнившись за власним бажанням 31.03.2021 року, вже на наступний день - 01.04.2021 року повинен був знати про неповне проведення з ним розрахунку при звільненні. Натомість, як вважає відповідач, позивач знаючи про вищезазначену заборгованість при звільненні умисно або з необережності тривалий час не звертається до суду.

Окрім того, зазначений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки в розрахунку при звільненні в сумі 125 780,45 грн. відповідач вважає таким, що значно перевищує розмір невиплачених розрахункових в сумі 44 912,11 грн. За встановлених обставин, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не відповідає вимогам справедливості та пропорційності. Тим більше, що у ДП «Шахта №9 «Нововолинська» є зобов`язання по виплаті поточної заробітної плати працюючим працівникам, шахтарям. Тому, на думку відповідача, при винесенні рішення по даній справі в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, потрібно врахувати критерії справедливого та розумного балансу між інтересами обох сторін: працівника, який звільнився за власним бажанням, роботодавця, який є господарюючим суб`єктом, фінансування якого здійснюється з рахунок Державного бюджету в розмірах обмежених законом. За розрахунком відповідача співмірною із загальною сумою невиплачених розрахункових сум при звільненні є сума компенсації 41 894,70 грн. Відповідач вказує, що вимога позивача про сплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 01.04.2021 року по 15.02.2022 року в сумі 125 780,46 грн значно перевищує суму основного боргу та є каральною санкцією, що покладає на підприємство додатковий фінансовий тягар, виконання якого є фактично неможливим, оскільки відповідач відповідно до наказу Міненерго від 29.06.2021 року №137 «Про заходи з підготовки до ліквідації ДП «Шахта №9 «Нововолинська» фінансується за бюджетною програмою КПКВК 2401070 «Заходи з ліквідації неперспективних вугледобувних підприємств». При вирішенні даної справи та розподілі судових витрат ДП «Шахта №9 «Нововолинська» просить суд врахувати положення ст.ст. 133, 141 ЦПК України.

Оскільки в судове засідання не з`явилися всі учасники справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.

ІV. Обставини справи, встановлені судом

Позивач ОСОБА_1 з 06.09.2011 року працював у ДП «Шахта № 9 «Нововолинська» на посаді гірника підземного 3-го розряду з повним робочим днем під землею (наказ №129кк від 09.09.2011 року), звідки 31.03.2021 року був звільнений за власним бажанням у зв`язку із невиконанням власником законодавства про працю, умов колективного договору та трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.6) та копією виписки з наказу № 129-к від 09.09.2011 року (а.с.10).

Згідно довідки, виданої ДП «Шахта № 9 «Нововолинська» № 282 від 21.12.2021 року, загальна сума заборгованості заробітної плати на день звільнення позивача ОСОБА_1 за період з лютого 2018 року по березень 2021 року становить 44 912,11 гривень (а.с.8-9).

Отже, у відповідача перед позивачем існує заборгованість з нарахованої, але невиплаченої заробітної плати у розмірі 44 912,11 гривень.

Вказаний розмір заборгованості відповідачем не спростований будь-якими доказами.

V. Застосоване судом законодавство.

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.

ЦПК України встановлено, що:

-відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. (статті 12 і 81);

-суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

-обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

-доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

-належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

-згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

-у відповідності до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

-статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

-відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

-відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

VI. Висновки суду

Згідно зі ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. Враховуючи те, що позивачу з лютого 2018 року по лютий 2021 року було нараховано компенсацію за молоко у розмірі 10 304,96 грн, а у березні 2021 року було нараховано компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу у розмірі 34 607,15 грн у зв`язку із невиконанням власником законодавства про працю, однак така сума відповідачем позивачу не виплачена, суд вважає, що існують обґрунтовані підстави для стягнення такої з відповідача на користь позивача.

Окрім того, згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Згідно із п.8 Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньоденної заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Позивачем вірно проведено розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку: шляхом множення середньоденного заробітку, який дорівнює 574,34 грн. на число робочих днів за час затримки розрахунку - 219 днів за період з 01.04.2021 року (наступний день після звільнення) по 15.02.2022 року. Таким чином, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні ОСОБА_1 складає: 574,34 грн. х 219 днів = 125 780,46 грн.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1)розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2)період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3)ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4)інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Така правова позиція застосована також Верховним Судом і у справі №165/622/20 (постанова від 20 травня 2021 року).

При вирішенні спору між сторонами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку суд враховує, що позивач звернувся до суду з вимогою про виплату середнього заробітку лише через десять місяців після звільнення з підприємства, а середній заробіток за підрахунком суду становить 125 780,46 грн, що значно перевищує розмір належних позивачу сум та невиплаченої вихідної допомоги при звільненні, а також те, що відповідач заборгував позивачу станом на 31 березня 2021 року вихідну допомогу, компенсації за молоко та невикористану відпустку, в сукупності 44 912,11 грн., однак ці суми виключають заробітну плату за фактично відпрацьовану роботу на підприємстві.

За встановлених обставин, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на переконання суду, не відповідає вимогам розумності, справедливості та пропорційності.

З метою дотримання критеріїв справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, який допустив порушення трудового законодавства та законодавства про оплату праці при виплаті належних звільненому працівникові сум, суд дійшов висновку, що конкретні обставини справи дають підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 до 20 000 грн., оскільки саме тоді будуть враховані та дотримані інтереси обох сторін: працівника, який звільнився за власним бажанням, оскільки власник не виконував законодавство про працю та роботодавця, який є господарюючим суб`єктом, фінансування якого здійснюється з рахунок Державного бюджету в розмірах обмежених законом.

Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

VII. Розподіл судових витрат між сторонами

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позову, стягненню з відповідача в користь позивача підлягають судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 201,24 грн., який є пропорційним розміру задоволених позовних вимог.

За рахунок бюджетних асигнувань Державного підприємства «Шахта № 9 «Нововолинська» підлягає стягненню в користь держави 992,40 грн. судового збору за майнову вимогу позивача про стягнення заробітної плати, оскільки останній п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Керуючись ст.12, ст.13, ст.81, ст.137, ст.141, ст.211, ст.259, ст.263, ст.279 ЦПК України, на підставі ст.116, ст.117 КЗпП України, суд,

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства "Шахта № 9 "Нововолинська" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Шахта № 9 "Нововолинська" в користь ОСОБА_1 належні йому суми при звільненні у розмірі 44 912,11 грн (сорок чотири тисячі дев`ятсот дванадцять гривень 11 коп.) та 20 000 грн (двадцять тисяч гривень 00 коп.) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 квітня 2021 року по 15 лютого 2022 року включно, а всього 64912,11 грн (шістдесят чотири тисячі дев`ятсот дванадцять гривень 11 коп.).

Стягнути з Державного підприємства "Шахта № 9" Нововолинська" в користь ОСОБА_1 201,24 грн. (двісті одну гривню 24 коп.) понесених ним судових витрат на оплату судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державного підприємства «Шахта № 9 «Нововолинська» в дохід держави 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 коп.) судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Державне підприємство "Шахта № 9 "Нововолинська" (код ЄДРПОУ 41936988, місцезнаходження: вул. Шахтарська, 37, с. Литовеж, Володимир-Волинський р-н, Волинська обл.).

Суддя М.О. Федечко