Рішення № 103807463, 14.03.2022, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 242/3529/20

Провадження № 2/242/148/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2022 р. м.Селидове

Селидівський міський суд Донецької області в складі головуючого судді Черкова В.Г., при секретарі Кідрон О.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Косенок Олександр Михайлович, до ОСОБА_3 , Міністерства оборони України, Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок спричинення дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИВ :

20.08.2020 року позивачі звернулися до суду із даним позовом.

Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідача.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 04.01.2019 р. о 18.43 годині в м.Селидове на перехресті вул..Козацька та вул..Берегова біля АЗС «Route», керуючи автомобілем «Hyndai Galloper», державний номер НОМЕР_1 відповідач ОСОБА_3 не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху та, не впоравшись з керуванням, скоїв зіткнення з зустрічним автомобілем «Mersedes-Benz А 180», державний номер НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , та перебував під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП остання отримала тілесні ушкодження. Діями відповідача ОСОБА_3 позивачу ОСОБА_2 було завдано майнову шкоду. Відповідальність відповідача на користь третіх осіб відповідно до Закону застрахована не була, тому відшкодування заподіяної шкоди покладено на МТСБ України. Позивач ОСОБА_2 звертався до МТСБ України із заявою про виплату страхового відшкодування, але заява була задоволена частково у розмірі 100000,00 грн. Позивач ОСОБА_1 регулярно використовувала пошкоджений автомобіль у повсякденному житті. Неможливість використовувати автомобіль тривалий час створювала суттєві незручності як у професійній діяльності, так і в побуті. Крім того, вона перенесла відчуття страху за своє життя в момент ДТП.

Просили стягнути солідарно з ОСОБА_3 , Міністерства оборони України та МТСБ України на користь ОСОБА_2 суму матеріального збитку, яка складає 149185,18 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 2500, 00 грн., 2367,65 грн.; солідарно стягнути з ОСОБА_3 , Міністерства оборони України та МТСБ України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000, 00 грн. та судові витрати у розмірі 2367,65 грн. та у розмірі 840,00 грн.

Також, повернути позивачу ОСОБА_2 надмірно сплачену суму судового збору у розмірі 1000,00 грн.

Представник відповідача Міністерства оборони України надав відзив на позовну заяву. Зазначив, що за обставинами справи ДТП була скоєна за участю транспортного засобу позивача та автомобілем «Hyndai Galloper», державний номер НОМЕР_1 , який перебуває в оперативному управлінні в/ч НОМЕР_3 під керуванням військовослужбовця цієї ж частини. Беручи до уваги поняття «наземні транспортні засоби», необхідно прийти до висновку, що транспортні засоби ЗСУ, які належать військовим частинам на праві оперативного управління, не підлягають реєстрації в уповноважених органах Міністерства внутрішніх справ України, а відтак цивільно-правова відповідальність військових частин, яким такі транспортні засоби належать на праві оперативного управління, не підлягає обов`язковому страхуванню. Відповідно до п.п.а п.41.1 ст.41 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МБСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Таким чином, беручи до уваги, що Міністерство оборони України, так і військова частина НОМЕР_3 , в оперативному управлінні якої перебував вищевказаний транспортний засіб, не зобов`язані страхувати свою цивільно-правову відповідальність, а відтак, за умови наявності у позивача страхової оцінки розміру шкоди та договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, заподіяна шкода повинна відшкодовуватися МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, для чого позивач повинен був у встановленому порядку звернутися до МТСБУ з відповідною заявою про страхове відшкодування та визначеним законодавством додатками до неї, у зв`язку з чим Міністерство оборони України не може бути належним відповідачем по даній справі, а належним є МТСБУ, що також підтверджується постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки». Відповідно до ч.12 ст.6 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» військові посадові особи це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків згідно із законодавством, а згідно Примітки 1 до ст.425 КК України, під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків, або виконують такі обов`язки за спеціальним дорученням повноважного командування. Таким чином, відповідач ОСОБА_3 ніколи не проходив військову службу на штатних посадах в центральному апараті Міністерства оброни України. Отже, вищезгадані обставини виключають цивільно-правову відповідальність Міноборони, як центрального органу виконавчої влади, передбачену ст.1187 ЦК України, а відтак Міноборони є неналежним відповідачем по справі. Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міноборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України. Таким чином, шкода, заподіяна об`єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку і який був закріплений на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, відшкодовується цією військовою частиною. Щодо спричинення моральної шкоди, то позивачем не наведено будь-яких норм або обставин, які б свідчили про неправомірність рішень, дій або бездіяльності Міноборони, які б були причиною заподіяння позивачу моральної шкоди. Таким чином, вищевикладеним повністю спростовуються вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки відсутні будь-які протиправні рішення, дії або бездіяльність з боку Міноборони (його посадової особи) по відношенню до позивачів, а також відсутній причинний зв`язок (безпосередній наслідок) між будь-якими діями (бездіяльністю) Міноборони, що в повній мірі виключає відшкодування останнім моральної шкоди відповідно до ст.1167 ЦК України. Жодних розрахунків суми моральної шкоди не надано. Вважає, що позивачами не було доведено та підтверджено розмір нібито заподіяної їм моральної шкоди, яку вони просять стягнути, її розмір 10000,00 грн. є необґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представник відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України надав відзив на позовну заяву. Зазначив, що внаслідок ДТП, що сталася 04.01.2019 р. автомобілі «Hyndai Galloper», державний номер НОМЕР_1 та «Mersedes-Benz А 180», державний номер НОМЕР_2 отримали механічні ушкодження, в результаті чого позивачам було завдано матеріальних збитків. Постановою від 29.10.2019 р. ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Станом на дату вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність останнього не застрахована Полісом обов`язкового страхування власників наземних транспортних засобів. Відповідно до абз.1 п.1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 566 від 09.07.2010 р. «Про деякі питання здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір страхової суми за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеним після набрання чинності цим розпорядженням, за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 100000,00 грн. на одного потерпілого. Станом на дату настання події, яка є підставою для здійснення регламентної виплати, 04.01.2019 р., розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 100000,00 грн. на одного потерпілого. МТСБУ на підставі Наказу № 5211 від 07.05.2020 р. здійснив регламентну виплату потерпілому ОСОБА_2 у розмірі 100000,00 грн. і, таким чином, в повному обсязі виконало обов`язки, покладені ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок ДТП позивачам завдано матеріальну шкоду. Матеріали справи не містять жодного доказу того, що внаслідок ДТП було заподіяно шкоду життю та здоров`ю позивачів. З огляду на наведене вимоги до МТСБУ заявлені без достатніх правових підстав, а тому в їх задоволенні просив відмовити.

Заяви та клопотання сторін.

Позивачі та їх представник надали заяви про розгляд справи за їх відсутності, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 відзив на позовну заяву, а також заяв та клопотань про розгляд справи за його відсутністю не надав.

Процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2020 р. головуючим по справі визначено суддю Капітонова В.І.

21.08.2020 р. судом зроблено запит щодо уточнення зареєстрованого місця проживання відповідача, відповідь на який отримано 04.02.2021 р.

Ухвалою від 05.02.2021 р. заяву ОСОБА_2 про повернення переплаченої суми судового збору задоволено.

Ухвалою суду від 05.02.2021 р. суддею Капітоновим В.І. відкрито провадження по справі, призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 06.07.2021 р. задоволено клопотання про витребування доказів.

Ухвалою від 20.09.2021 р. закрито підготовче засідання.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2021 р. головуючим по справі визначено суддю Черкова В.Г.

Ухвалою від 20.10.2021 р. по справі призначено підготовче засідання.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Так, у справіDelcourt v. BelgiumСуд зазначив, що„у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

У справіBellet v. FranceСуд зазначив, що„стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Статтею 6 Конвенції також гарантується право на розгляд справи судом у "розумні строки". Слід відмітити, що у своїй практиці Суд підходив до цієї проблеми дуже індивідуально. Разом із тим, були встановлені певні критерії, в світлі яких слід оцінювати тривалість провадження це: складність справи; поведінка заявника; дії відповідних органів. Ці питання аналізувались судом у справі"Странніков проти України", де Суд дійшов висновку, що тривалість оскаржуваного процесу була надмірною та не відповідала вимозі „розумності строку".

У справі «Dilipak and Karakaya v. Turkey» (№ № 7942/05, 24838/05, рішення від 04.03.2014 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що можливість для сторін взяти участь у судовому розгляді випливає з предмету та мети статті 6 Конвенції, взятої вцілому. Крім того, принципи змагальності судового процесу та рівності сторін, навряд чи можливі без участі сторін у розгляді. ЄСПЛ наголосив, що система Конвенції вимагає від договірних держав вживати необхідних заходів для забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції. Це передбачає, насамперед, що особи, стосовно яких судові провадження були розпочаті, повинні бути проінформовані про цей факт. Таким чином, в контексті указаної справи ЄСПЛ вирішував питання, чи прийняла влада необхідні заходи для повідомлення одного із заявників про порушення судового розгляду, і чи відмовився останній від свого права; якщо ні, то чи міг заявник домогтися нового змагального розгляду відповідно до національного законодавства.

З урахуванням зазначеного особа, яка не була присутньою під час розгляду справи, має право на адекватну, скорочену процедуру скасування рішення, а тому суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних доказів.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

04.01.2019 р. о 18.43 годині в м.Селидове на перехресті вул..Козацька та вул..Берегова біля АЗС «Route», керуючи автомобілем «Hyndai Galloper», державний номер НОМЕР_1 відповідач ОСОБА_3 не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху та, не впоравшись з керуванням, скоїв зіткнення з зустрічним автомобілем «Mersedes-Benz А 180», державний номер НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , та перебував під керуванням ОСОБА_1 .

Згідно Висновку № 6273 від 11.02.2019 р. експертного дослідження авто товарознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ по заяві ОСОБА_2 вартість матеріального збитку становить 249185,18 грн.

Згідно Квитанції до прибуткового касового ордера № 6273 від 28.01.2019 р. за експертне дослідження автомобіля ОСОБА_2 було сплачено 3500,00 грн.

Згідно постанови Селидівського міського суду Донецької області від 29.10.2019 р. ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

На підтвердження вимог щодо оплати правничої допомоги надані Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю адвоката Косенок О.М., Ордери на надання правничої (правової) допомоги, Договори доручення, визначено об`єм наданих послуг, Квитанції до прибуткового касового ордеру від 04.03.2019 р. та від 08.06.2020 р. про оплату ОСОБА_1 послуг адвоката у розмірі 2500,00 грн. та у розмірі 1500,00 грн., Квитанцію до прибуткового касового ордеру від 08.06.2020 р. про оплату ОСОБА_2 послуг адвоката у розмірі 2500,00 грн.

Згідно повідомлення Міністерства оборони України, відомості про ВЧ НОМЕР_3 у відомчому обліку Міністерства в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ст..3 Основним ЗакономУкраїни людина її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Приписами ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вимогами ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Нормою ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приписами ч. 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з вимогами ч. ч 1, 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

З огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини.

Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц.

Закон не покладає на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верїховного суду від 24 червня 2020 року у справі № 640/14169/17.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно з вимогами ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно зістаттею 22 Законупри настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цимЗакономпорядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Пунктом 22.1. Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

У своїй постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17 Верховний Суд вказав на те, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

Відповідно до вимог ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

Таким чином, при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.

Такий висновок викладений у постанові Верховного суду від 24 червня 2020 року у справі № 6040/14169/17.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України, відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Приписами ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що в зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є виконавець робіт з ремонту автомобіля платником ПДВ.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 липня 2018 року у справі № 924/675/17.

У постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 523/5890/15-ц Верховний Суд, з-поміж іншого, зробив висновок про те, що всі операції з надання послуг із страхування, в тому числі пов`язані компенсацією страховиком збитків, понесених потерпілим при настанні страхового випадку, не є об`єктом оподаткування ПДВ. В зв`язку з цим, за загальним правилом, як при визначенні розміру страхових платежів, так і при визначенні розміру матеріального збитку чи страхової виплати, що підлягає до відшкодування страхувальнику чи безпосередньо потерпілій особі (пункт 36.4 статті 36 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), ПДВ не нараховується, окремим рядком не виділяється і страховики не є платниками ПДВ по таких операціях. У разі, якщо страхові суми спрямовуються безпосередньо на придбання у платника ПДВ послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об`єкта чи товарно-матеріальних цінностей, що мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум ПДВ, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах. Зазначені зобов`язання виникають лише внаслідок фактичного надання послуги з проведення такого ремонту за умови, що виконавець цієї послуги є платником ПДВ. У випадку непроведення фактичного ремонту транспортного засобу, податкові зобов`язання не виникають.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних с у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, судом з`ясовано, що будь-яких протиправних рішень, дій або бездіяльності з боку Міноборони (його посадової особи) по відношенню до позивачів не вчинено, також відсутній причинний зв`язок (безпосередній наслідок) між будь-якими діями (бездіяльністю) Міноборони та наслідками, що настали в результаті ДТП, що в повній мірі виключає відповідальність Міноборони, а тому позовні вимоги в частині стягнення з Міноборони матеріальної, морально шкоди, витрат на правничу допомогу та судового збору безпідставні та задоволенню не підлягають.

Також, встановлено, що відповідач МТСБУ виконав свої зобов`язання відповідно до закону. Відсутній причинний зв`язок (безпосередній наслідок) між будь-якими діями (бездіяльністю) МТСБУ та наслідками, що настали в результаті ДТП, що в повній мірі виключає відповідальність з приводу стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу і судовий збір, а тому позовні вимоги в цій частині також безпідставні та задоволенню не підлягають.

Встановлено причинний зв`язок (безпосередній наслідок) між діями відповідача ОСОБА_3 та наслідками, що настали в результаті ДТП, а тому розмір відшкодування майнової шкоди, який підлягає стягненню складає різницю між встановленими збитками згідно експертного висновку та страховою виплатою, а саме у розмірі 149185,18 грн.

Що стосується вимог щодо стягнення моральної шкоди, то стаття 23 ЦК Українипередбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

За правилами, передбаченими ч. 1ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частина 2статті 1167 ЦК Українипередбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно ч.ч. 1, 2ст. 1187 ЦК Україниджерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5ст. 1187 ЦК України).

Згідно із роз`ясненнями, викладеними у п. 3Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У п. 9Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З урахуванням викладеного, після детального з`ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, оскільки позивачами доказів на їх підтвердження не надано.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

За таких обставин суд вважає, що позивачем ОСОБА_1 надано докази на оплату правничої допомоги у розмірі 400,00 грн. та позивачем ОСОБА_2 надано докази на оплату правничої допомоги у розмірі 2500,00 грн., не співмірність цих сум не спростовано, через що вказані суми підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_3 на їх користь.

Приписами ч. ч. 6, 7 ст. 139 ЦПК України визначено, що розмір витрат, зокрема, на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, встановлюються судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірними зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Позивачем ОСОБА_2 підтверджено витрати на підготовку експертного висновку у розмірі 3500,00 грн., проте вимоги щодо стягнення цієї суми в прохальній частині позовної заяви не заявлено.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на відповідача.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір, у разі задоволення позову, покладається на відповідача.

При зверненні до суду з вказаною позовною заявою позивачем ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 840,00 грн., а позивачем ОСОБА_2 2526,86 грн. та 840,00 грн. згідно квитанцій в матеріалах справи, та який підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 на їх користь.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , в інтересах яких діє адвокат Косенок Олександр Михайлович, мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , до ОСОБА_3 , мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ 00034022, розташоване за адресою: м.Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, Моторного (транспортного) страхового бюро України, код ЄДРПОУ 21647131, розташоване за адресою: м.Київ, Русанівський бульвар,8, про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок спричинення дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальний збиток у розмірі 149185 (сто сорок дев`ять тисяч сто вісімдесят п`ять) грн.. 18 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн.. 00 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2367 (дві тисячі триста шістдесят сім) грн.. 65 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн..80 коп.

В задоволені решти вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.Апеляційна скарга на рішення суду подається позивачем протягом тридцяти днів безпосередньо до Донецького апеляційного суду.

Повний текст рішення було складено та підписано 14.03.2022 року.

Суддя В.Г.Черков