Рішення № 103806992, 25.03.2022, Галицький районний суд Івано-Франківської області

Єдиний унікальний номер 341/3/22

Номер провадження 2/341/148/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2022 року місто Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Мергеля М. Р., за участю:

секретаря судового засідання Матейко О. С.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представниці позивачки ОСОБА_2 ,

відповідачки Ковальчук Є. А. ,

представниці третьої особи Горин Т. І.,

розглянув у судовому засіданні порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до директорки комунального закладу «Галицької дитячої музичної школи» Ковальчук Євгенії Андріївни, третя особа: відділ культури Галицької міської ради, про скасування наказу, відновлення становища та стягнення коштів.

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до директорки комунального закладу «Галицької дитячої музичної школи» (далі - КЗ «Галицька ДМШ») Ковальчук Є. А. , третя особа: відділ культури Галицької міської ради, про скасування наказу, відновлення становища та стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона з 1976 року працює в КЗ «Галицька ДМШ» на посаді викладача баяна та акордеона. 22 жовтня 2021 року на нараді зачитано повідомлення від 18 жовтня 2021 року щодо необхідності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Позивачка в усній формі заявила, що відмовляється розголошувати відомості щодо її вакцинації від COVID-19. 08 листопада 2021 року директор КЗ «Галицька ДМШ» Ковальчук Є. А. видала наказ за N 26/1 про відсторонення позивачки від роботи з 08 листопада 2021 року у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2, без збереження заробітної плати на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2.

Вважає вказаний наказ незаконним і таким, що порушує її конституційні права та підлягає скасуванню, оскільки виданий з порушенням норм Конституції України, діючого законодавства про працю та інших нормативно-правових актів, що регулюють дану сферу, і міжнародних актів, якими передбачена рівність трудових прав громадян та недопустимість дискримінації у сфері праці.

З огляду на викладене, позивачка просить суд:

- скасувати наказ від 08 листопада 2021 року № 26/1 та відновити доступ до виконання посадових обов`язків;

-зобов`язати відділ культури Галицької міської ради нарахувати та виплатити їй середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення до часу фактичного відновлення доступу до виконання посадових обов`язків.

Ухвалою суду від 05 січня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 20 січня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження, у якій роз`яснено відповідачці право подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання цього позову за вимогу про зобов`язання нарахувати та виплатити середньомісячну заробітну плату за час відсторонення від роботи до ухвалення судом рішення у справі.

Копію ухвали надіслано сторонам. У наданий в ухвалі термін від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 04 березня 2022 року, яке відкладене на 24 лютого 2022 року.

08 лютого 2022 року відповідачка подала до суду відзив на позов (а. с. 40- 46).

21 лютого 2022 року позивачка подала відповідь на відзив (а. с. 60-74).

У чергове судове засідання 25 березня 2022 року з`явились позивачка, представниця позивачки, відповідачка та представниця третьої особи.

У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позові та суду пояснила, що працює викладачем баяна та акордеона у КЗ «Галицька ДМШ» з 1976 року. 22 жовтня 2021 року на виробничій нараді зачитано повідомлення від 18 жовтня 2021 року щодо необхідності проведення обов`язкового щеплення проти COVID-19. Зазначила, що в усній формі відмовилась від розголошення відомостей щодо її вакцинації проти ковід COVID-19. 08 листопада 2021 року директорка КЗ «Галицька ДМШ» Ковальчук Є. А. зачитала наказ № 26/1 про відсторонення її від роботи на підставі відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 з посиланням на наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року. Цей наказ позивачка отримала 01 грудня 2021 року. Вважає, що вищевказаний наказ підлягає скасуванню, оскільки він є незаконним і таким, що порушує її конституційні права, оскільки законодавством не встановлено окремого порядку відсторонення працівників від роботи на підставі відсутності у них щеплення від COVID-19.

Стверджує, що ні в колективному договорі, ні в посадовій інструкції, ні в правилах внутрішнього трудового розпорядку чи будь-якому іншому документі, що підписані між нею та директором КЗ «Галицька ДМШ» не міститься зобов`язання про обов`язковість щеплення проти COVID-19, як і не передбачено права відповідача на відсторонення від роботи з цих підстав. Зазначає, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти власною працею на життя. Вважає, що зазнала дискримінації зі сторони відповідачки, оскільки її незаконно відсторонено від виконання своїх професійних обов`язків.

Представниця позивачки ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та пояснила, що виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень, і вказаним законом не передбачено обов`язкове щеплення саме від COVID-19, як і статтею 46 КЗпП не передбачено відсторонення працівника від роботи саме з цієї підстави. За таких обставин представниця позивачки вважає, що наказ від 08 листопада 2021 року № 26/1 є незаконним та підлягає до скасування, а право позивачки на працю, підлягає відновленню. Також, зазначила, що відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймає головний державний санітарний лікар України. Водночас наголосила, що головний державний санітарний лікар України не приймав такого рішення. Також додала, що в Україні діє презумпція невинуватості. Відмова позивачки у розкритті конфіденційної медичної інформації не може трактуватись як відсутність у неї вакцинації. Вакцинація від COVID-19 є добровільною, відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати порушує її право на працю та є проявом дискримінації. Крім того, зазначає, що відсторонення від роботи можливе виключно на підставах, які передбачені Законами України, а не підзаконними актами, до яких належать відповідна постанова КМУ та наказ МОЗ.

Відповідачка Ковальчук Є. А. у судовому засіданні заперечила щодо задоволення позову та суду пояснила, що під час винесення наказу про відсторонення позивачки від роботи діяла відповідно до статті 46 КЗпП України, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року N 2153 та постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року N 1236, які є чинними і обов`язковими до виконання. Як керівник КЗ «Галицька ДМШ», вона несе відповідальність за життя і здоров`я працівників закладу і дітей, які його відвідують, а тому зобов`язана створити у закладі безпечні умови. З метою доведення до відома працівників КЗ «Галицька ДМШ» наказу МОЗ № 2153, 22 жовтня 2021 року організовано збори трудового колективу, під час яких працівникам доведено обов`язковість профілактичного щеплення проти СOVID-19 і зачитано наказ від 18 жовтня 2021 року № 23 по КЗ «Галицька ДМШ», який прийнятий на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та наказу від 08 жовтня 2021 року № 18-ОД по відділу культури Галицької міської ради «Про організацію роботи в умовах карантину», в якому попереджено працівників про те, що в разі недотримання санітарно-гігієнічних вимог, вони будуть відстороненні від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин відсторонення. Працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення щеплень відповідно до переліку медичних протипоказань, затверджених наказом МОЗ від 16 вересня 2021 року, обов`язковій вакцинації не підлягатимуть.

ОСОБА_1 відмовилась підписувати цей наказ. У зв`язку з чим комісією школи у складі директора школи та п`яти викладачів складено акт про те, що в присутності трудового колективу КЗ «Галицька ДМШ» та закрема ОСОБА_1 зачитано вищевказаний наказ, проте ОСОБА_1 відмовилась від підписання цього наказу. Враховуючи те, що позивачка не подала документа, який би підтверджував наявність профілактичного щеплення від СOVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджених наказом МОЗ від 16 вересня 2021 року та жодного іншого документа та, виконуючи вимоги постанови КМУ від 08 листопада 2021 року № 1236, вона видала наказ № 26/1 «Про відсторонення від роботи», яким відсторонено від роботи ОСОБА_1 з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що зумовили відсторонення. Із вказаним наказом позивачка була ознайомлена того ж дня. Проте відмовилась поставити підпис та дату ознайомлення з цим наказом.

Враховуючи вищевикладене, відповідачка просить відмовити в задоволенні позову.

Представниця третьої особи відділу культури Галицької міської ради Горин Т. І. у судовому засіданні пояснила, що відповідно до наказу відділу культури Галицької міської ради від 08 жовтня 2021 року № -18 ОД про організацію роботи в умовах карантину зобов`язано директора КЗ «Галицька ДМШ» Ковальчук Є. А. довести до відома усіх працівників про виконання наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Викладачів КЗ «Галицька ДМШ», які не дотримались санітарно-гігієнічних вимог, відсторонити від роботи без збереження заробітної плати. Працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення щеплень, відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень, обов`язковій вакцинації не підлягатимуть.

Оскільки позивачка ОСОБА_1 є викладачкою комунального навчального закладу, не здійснила обов`язкове профілактичне щеплення проти СOVID-19, не надала протипоказань до такої вакцинації, то керівниця КЗ «Галицька ДМШ» Ковальчук Є. А. була зобов`язана відповідно до норм чинного законодавства відсторонити позивачку від роботи. Просить відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши сторін, дослідивши надані письмові докази в їх сукупності та надавши їм належну правову оцінку, суд установив наступні фактичні обставини у справі.

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 підтверджується, що вона 01 вересня 1975 року прийнята на посаду викладача по класу баяна Галицької дитячої музичної школи (а. с. 14).

Згідно з наказом т. в. о. начальника відділу культури Галицької міської ради Т. Горин від 08 жовтня 2021 року № -18 ОД про організацію в умовах карантину зобов`язано директора КЗ «Галицька ДМШ» Ковальчук Є. А. довести до відома усіх працівників про виконання наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Викладачів КЗ «Галицька ДМШ», які не дотримались санітарно-гігієнічних вимог, відсторонити від роботи без збереження заробітної плати. Працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення щеплень, відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень, обов`язковій вакцинації не підлягатимуть (а. с. 13).

Відповідно до наказу директора КЗ «Галицька ДМШ» Ковальчук Є. А. від 18 жовтня 2021 року № 23 попереджено працівників про те, що в разі недотримання санітарно-гігієнічних вимог, вони будуть відстороненні від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин відсторонення. Працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення щеплень відповідно до переліку медичних протипоказань обов`язковій вакцинації не підлягатимуть (а. с. 50).

Позивачка відмовилась підписати вищевказаний наказ, про що в присутності членів трудового колективу КЗ «Галицька ДМШ» складено відповідний акт (а. с. 51).

Відповідно до наказу від 08 листопада 2021 року № 26/1 «Про відсторонення від роботи» позивачку ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що зумовили відсторонення (а. с. 10).

Із вказаним наказом позивачка була ознайомлена того ж дня. Проте відмовилась поставити підпис та дату ознайомлення з цим наказом, про що складений акт (а. с. 53).

Згідно з копією довідки від 09 листопада 2021 року про заробітну плату та інші прибутки ОСОБА_1 за шість місяців, загальна сума заробітної плати за період з травня до жовтня становить 87636,06 грн (а. с. 26).

Відповідно до наказу директора КЗ «Галицька ДМШ» Ковальчук Є. А. від 10 березня 2022 року № 4-к про допуск до роботи ОСОБА_1 , таку допущено до роботи з 01 березня 2022 року до відміни воєнного стану.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердила, що, окрім заробітної плати, отримує пенсію і на час розгляду спору по суті допущена до виконання обов`язків. Також зазначила, що їй не відомо про допуск до роботи інших невакцинованих працівників, які не мають протипоказань до вакцинації. Крім того підтвердила, що вакцинацію проти СOVID-19 не проходила і медичних протипоказань обов`язковій вакцинації не має.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, суд вважає неналежними доказами надані стороною позивача заяви батьків про відмову від іншого викладача.

Надаючи правову оцінку установленим у справі обставинам і позовним вимогам, суд виходить з такого.

Згідно з приписами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пунктами а, б ст.10 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян, у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України допускається відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 викладений висновок, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонення працівника від роботи необхідно розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Відповідно до п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 № 1236 в редакції з урахуванням змін, що набрали чинності 26.10.2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій слід забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров`я України 04 жовтня 2021 року № 2153, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосувала відсторонення позивачки від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством, та відповідає до вимогам пункту 41-6 постанови КМУ № 1236.

Щодо доводів позивача в частині відсутності правових підстав відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Законодавство України складається із системи законів України, що формується Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади. До цієї категорії також належать міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України шляхом прийняття закону про ратифікацію відповідного договору Окрім того, до законодавства України належать інші нормативно-правові акти, що приймаються Верховною Радою України та вищими органами виконавчої влади, - постанови Верховної Ради, укази Президента України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств і відомств, місцевих рад та місцевих державних адміністрацій.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 9 липня 1998 року № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України надав офіційне тлумачення терміну «законодавство».

Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.

З огляду на викладене, постанови КМУ та накази МОЗ України є частиною національного законодавства, яким згідно з приписами статті 46 КЗпП може бути передбачено інші випадки відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом. Тобто, таке відсторонення не повинне бути передбачене виключно законом, як нормативно-правовим актом, прийнятим саме Парламентом.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права, норми Конституції України є нормами найвищої юридичної сили та прямої дії.

Згідно зі статтею 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини.

Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до статті 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів.

Згідно з приписами статті 27 КАС України оскарження нормативно-правових актів КМУ, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади вирішується окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

У провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувають, до прикладу, дві адміністративні справи № 640/14012/21 та 640/29053/21 з приводу визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19»; постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а також про визнання протиправним та нечинним наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

На час вирішення спору в цій цивільній справі відповідні судові рішення про визнання протиправними та нечинними вищевказаних постанов КМУ та наказу МОЗ України Окружним адміністративним судом міста Києва не ухвалені.

Пунктом 4 наказу МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року встановлено, що цей наказ набирає чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування. Публікація наказу в офіційному виданні «Офіційний вісник України» здійснена 08 жовтня 2021 року.

Відповідно до підпункту 1 пункту 11 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 12 квітня 2005 року № 34/5 державна реєстрація нормативно-правового акта здійснюється, якщо нормативно-правовий акт відповідає Конституції та законодавству України.

Наказ МОЗ України № 2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за №1306/36928, постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19» та постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» є чинними, оскільки судове рішення про їх протиправність та нечинність не ухвалене.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин (08 листопада 2021 року) вони є таким, що відповідають Конституції та законодавству України.

Щодо обгрунтування позивачки про відсутність в Законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб» обов`язку щеплення проти COVID-19, суд зазначає наступне.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-III) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Згідно з положеннями статті 1 Закону № 1645-III протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій; профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.

Положеннями частин першої та третьої статті 11 Закону № 1645-III, встановлено, що організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян. Проведення профілактичних щеплень забезпечують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та органи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1645-III профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Водночас частинами першою-четвертою статті 12 Закону № 1645-III передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Частину четверту статті 12 Закону № 1645-III потрібно читати у нерозривному зв`язку з частиною третьою цієї норми. Тобто, у частині четвертій мова йде про рішення відповідних санітарних лікарів на відповідних територіях та об`єктах у випадку загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на таких територіях та об`єктах, про які йде мова у частині третій цієї норми.

З конструкції та змісту норми статті 12 Закону № 1645-III вбачається, що перелік хвороб, передбачених частиною 1 цієї статті, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, не є вичерпним.

Щодо тлумачення поняття «законодавство», яке вжите у КЗпП України, як зазначалося судом вище, в рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року у справі №17/81-97 (№12-рп/98), КСУ зазначив, що термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законів про працю України термін «законодавство» в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набув чинності 08 листопада 2021 року, затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19. Зокрема, це працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, зокрема спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Винятком є працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595.

До протипоказань належать: наявність алергії (анафілактичної реакції); вагітність; тяжка імуносупресія / імунодефіцит; гострі захворювання з підвищенням температури вище 38,0 °C тощо. Протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем (пункт 3 Переліку № 595).

08 листопада 2021 року набули чинності зміни до постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236, внесені постановою КМУ від 20 жовтня 2021 року № 1096, згідно з якими керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили (пункт 41-6 Постанови).

Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 26 серпня 2021 року № 9 затверджено протиепідемічні заходи у закладах освіти на період карантину у зв`язку поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), в преамбулі яких вказано, що з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) у навчальному 2020 - 2021 році суб`єкти, що відповідальні за влаштування, утримання закладів позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (далі - заклади освіти), мають здійснювати свою діяльність з урахуванням вимог санітарного законодавства, вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України на період карантину та необхідності забезпечення належних протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання ускладнення епідемічної ситуації внаслідок поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, Міністерство охорони здоров`я України (МОЗ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

На час вирішення спору у суду відсутні підстави вбачати невідповідність виданих у межах владних повноважень вищим органом виконавчої влади, а також центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров`я, постанови та наказу на врегулювання трудових відносин під час дії запровадженого карантину, вимогам Конституції України, Кодексу про працю України, іншим законам.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Контроль за відповідністю імунобіологічних препаратів, що застосовуються в медичній практиці, вимогам нормативно-правових актів і міжнародних стандартів та забезпечення ними закладів охорони здоров`я здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю якості та безпеки лікарських засобів, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Щодо доводів позивачки про право на таємницю щодо стану здоров`я, суд зазначає наступне.

Нормами частини першої статті 286 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Відповідно до частини другої цієї статті забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Зазначені положення передбачені і у статті 39-1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я".

COVID-сертифікат не містить даних, які підпадають під ознаку таємниці про стан здоров`я в розумінні частини першої статті 286 ЦПК України та статті 39-1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", оскільки в ньому не зазначається інформація про діагноз та методи лікування фізичної особи, а підтверджується лише факт отримання щеплення.

Крім того, згідно з пунктом 9 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації N 028-1/о "Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 02 листопада 2021 року N 2394, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 листопада 2021 року за N 1449/37071, анамнестичні дані та/або встановлений діагноз, що визначають протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, зазначаються у додатку до форми N 028-1/о.

З урахуванням викладеного, лише додаток до медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 містить інформацію, яка підпадає під поняття таємниці про стан здоров`я, проте його надання не передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року N 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19".

Суд зауважує, що сертифікат про вакцинацію чи висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації (форма №028-1/о) не містить лікарської або медичної таємниці, а є документами, що підтверджують певні факти, відповідно, факт вакцинації чи наявності протипоказань до неї.

Таким чином, вимога директора КЗ «Галицька ДМШ» до позивачки надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, зокрема, сертифікат або довідку про абсолютні протипоказання до такого щеплення не порушує права позивачки на таємницю про стан її здоров`я.

Щодо доводів позивачки про втручання у право на працю, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

З огляду на приписи частини четвертої статті 10 ЦПК України, суд враховує норми статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (даної - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, відповідно до статті 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року (заява № 24429/03), яке є частково релевантним у спірних правовідносинах, ЄСПЛ зазначив, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання.

У рішення від 15 березня 2012 року у справі Соломахін проти України (заява № 24429/03) ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Для визначення законності таких втручань ЄСПЛ вказує на те, що аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим відповідно до закону і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони виправданими в демократичному суспільстві.

Досліджуючи питання наявності закону, ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 рішенні (п. 266) у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13), яке суд першої інстанції вірно також застосував до цих правовідносинах, наголосив таке:

Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України Про захист населення від інфекційних хвороб .

Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами,ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8 .

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи (п. 285):

… Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань .

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

У постанові від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17(2-а/337/236/2017), Верховний Суд зазначив, що завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей. У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти, в тому числі в дошкільних закладах освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти в дошкільних закладах освіти з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

У постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

У справі, яка розглядається, суд зазначає, що право позивачки на працю, визначене статтею 43 Конституції України, не порушено, оскільки трудовий договір з ОСОБА_1 не припинений і за нею зберігається робоче місце, а відсторонення її від посади проведено відповідно до вимог статті 46 КЗпП України, оскільки ця норма є бланкетною і відсилає до законодавства (яке тлумачиться у широкому розумінні і включає у себе як закони, так і підзаконні нормативно-правові акти), що містить інші випадки, не передбачені нормою статті 46 КЗпП України, за наявності яких допускається відсторонення працівника від роботи.

Отже, суд вважає, що охорона здоров`я учасників освітнього процесу, відвернення можливості поширення інфекційного захворювання на робочому місці, є пріоритетним та виправдовує втручання у право ОСОБА_1 на повагу до приватного життя та право на працю. Таким чином, втручання у права позивачки ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Верховний Суд у постанова від 10 березня 2021 року у справі №331/5291/19 зазначив, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Отже, право позивачки на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка відмовилась від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Позивачка є працівником закладу освіти та контактує з дітьми. Допущення до роботи з дітьми осіб, які не мають обов`язкових щеплень, є неприпустимим з огляду на необхідність забезпечення захисту і здоров`я дітей. Відсутність обов`язкового щеплення у позивачки порушує також права інших осіб - учасників навчального процесу на безпечні умови праці. Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником закладу позашкільної освіти протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, дітей, який відвідують цей заклад. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та здоров`я, що гарантоване статтями 3, 27, 49 Конституції України.

Суд зазначає, що відсторонення позивачки від роботи означало втрату заробітної плати, однак, це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від обов`язкового щеплення проти COVID-19. Крім того, як установлено в судовому засіданні, позивачка є пенсіонеркою та отримує пенсію.

Суд вважає, що керівниця навчального закладу, на яку покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, правомірно прийняла рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 .

Також, суд вважає необґрунтованими доводи позивачки щодо дискримінації, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Як зазначено вище, відсторонення ОСОБА_1 від роботи було правомірним (законним), мало обґрунтовану мету, було цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Крім того, суд зазначає, що, загалом, дискримінація - це менш прихильне поводження з людиною, ніж з іншими в аналогічній ситуації, через певні ознаки цієї людини.

Позивачка не довела, що будь-хто з інших працівників КЗ «Галицька ДМШ» був допущений до роботи за відсутності вакцинації та відповідних протипоказань до такої вакцинації. Тобто, що хтось із працівників, не вакцинованих і без протипоказань, як і позивачка, перебуваючи у однаковому становищі, в аналогічній ситуації були допущені до роботи, на відміну від ОСОБА_1 .

Отже, суд дійшов висновку про відсутність дискримінації з боку відповідачки під час відсторонення ОСОБА_1 стосовно інших працівників.

При цьому, суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, дослідивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що спірний наказ про відсторонення позивачки від роботи прийнятий відповідно до законодавства, тому підстав для його визнання незаконним і скасування немає. Також, відсутні підстави для відновлення доступу позивачки до роботи на займаній посаді вчителя, оскільки на час вирішення спору протиправності наказу не встановлено, а ОСОБА_1 до роботи допущена.

Водночас, оскільки вимога позивачки про визнання незаконним та скасування наказу від 08 листопада 2021 року № 26/1 про відсторонення від роботи задоволенню не підлягає, то не підлягає задоволенню й вимога щодо зобов`язання нарахувати та виплатити позивачці середньомісячну заробітну плату.

Також, суд звертає увагу на те, що вимога нарахувати та виплатити середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу пред`явлена до відділу культури Галицької міської ради, який є третьою особою у справі, а не відповідачем. Вказане, своєю чергою, також виключає задоволення цієї позовної вимоги.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю та законністю оскаржуваного наказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачці відстрочено сплату судового збору за подання цього позову за вимогу про зобов`язання нарахувати та виплатити середньомісячну заробітну плату за час відсторонення від роботи до ухвалення судом рішення у справі, то суд вважає за необхідне стягнути з позивачки на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 258, 259, 263, 265, 273-279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до директорки комунального закладу «Галицької музичної школи» Ковальчук Євгенії Андріївни , третя особа: відділ культури Галицької міської ради, про скасування наказу, відновлення становища та стягнення коштів відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 30 березня 2022 року.

Сторони:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: директорка комунального закладу «Галицької музичної школи» Ковальчук Євгенія Андріївна, місцезнаходження за адресою: вул. Шевченка, 10, м. Галич Івано-Франківський район Івано-Франківська область.

Третя особа: Відділ культури Галицької міської ради: місцезнаходження: вул. Майдан Різдва, 16, м. Галич Івано-Франківський район Івано-Франківська область.

СуддяМикола МЕРГЕЛЬ