Ухвала суду № 103757028, 23.03.2022, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/6373/21

Провадження № 1-кп/496/86/22

У Х В А Л А

23 березня 2022 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Горяєва І.М.,

за участю секретаря - Желяпової О.Ф.,

прокурора - Атрощенко С.О.,

захисника обвинуваченого - Нестерененко О.М.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Біляївка Одеської області в режимі відеоконференції клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 , який обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Біляївського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286-1 КК України.

До суду надійшло клопотання прокурора Біляївської окружної прокуратури Одеської області про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 строком на 60 днів, мотивоване тим, що ризики передбачені ст. 177 КПК України, які встановленні під час досудового розслідування кримінального провадження та у суді, продовжують існувати, тому єдиним запобіжним заходом, якій зможе гарантувати запобігання усім ризикам є запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 , при цьому прокурор посилався на обставини викладені у письмовому клопотанні про продовження строку.

Потерпіла до судового засідання не з`явилася, але згідно телефонограми просила судове засідання провести без її участі. Раніше заперечувала проти клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просила застосувати до обвинуваченого більш м`який запобіжний захід.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник заперечували проти вказаного клопотання прокурора, оскільки ризики, передбачені ст. 177 ч. 1 КПК України, не доведені з боку сторони обвинувачення, тому захисник просив змінити запобіжний захід з тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання або особистої поруки адвокатського об`єднання «НУМІНУМ». При цьому, захисник обвинуваченого надав до суду письмове клопотання про зміну запобіжного заходу.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти клопотання обвинуваченого та його захисника щодо обрання більш м`якого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання або особистої поруки адвокатського об`єднання «НУМІНУМ».

Заслухавши думку прокурора, обвинуваченого та його захисника, дослідивши клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, клопотання захисника про зміну запобіжного заходу, суд дійшов до наступного висновку.

За положенням ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Вирішуючи клопотання прокурора щодо доцільності продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою, судом враховуються вимоги ст. 5 Конвенції про захист прав людини, згідно з якою обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Доцільність залишення під вартою особи, яка підозрюється в скоєнні тяжкого злочину, має оцінюватись в кожному випадку окремо у відповідності з її особливими характеристиками.

Прецедентне право Конвенції розробило чотири базових прийнятних підстави для відмови у звільненні особи з під варти:

- ризик, що особа, якій пред`явлено обвинувачення не з`явиться на суді /дело Stogmuller против Austria/;

- ризик, що особа, якій пред`явлено обвинувачення у випадку звільнення прийме дії, направлені на перешкоджання відправленню правосуддя /дело Stogmuller против Austria/;

- ризик, що особа, якій пред`явлено обвинувачення, здійснить подальші правопорушення /дело Matznetter против Austria/;

- ризик, що особа порушить громадський порядок /дело Letellier против France/.

Доцільність залишення під вартою особи, яка підозрюється в скоєнні тяжкого або особливо тяжкого злочину, має оцінюватись в кожному випадку окремо у відповідності з її особливими характеристиками.

Продовжене тримання під вартою може бути виправдано в тому випадку, якщо існують конкретні ознаки того, що це дійсно вимагається виходячи з інтересів суспільства, які, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважують правило поваги особистої свободи /дело W. против Switzerland, судебное решение от 26 января 1993 года § 30/.

Перевіряючи обґрунтованість обвинувачення, суд виходить з практики Європейського суду з прав людини, а саме: рішення «Нечипорук і Йонкало проти України», п. 175; «Cebotari v. Moldova», п. 48; «Fox, Campbell and Hartley v. the UK», n. 32, яка вказує на те, що слова «обґрунтована підозра» означають наявність фактів чи інформації, котрі могли би переконати стороннього об`єктивного спостерігача, що особа, можливо, вчинила злочин, та в даному випадку вважає, що дані, які вказують на обґрунтоване обвинувачення, та навіть в сторонньої людини не можуть викликати розумних сумнівів, містяться в долучених в обґрунтування клопотання матеріалах.

Статтею 184 КПК України передбачено, що клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, і повинно містити:

1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа;

2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;

4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу;

5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;

6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів;

7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу.

Так, положеннями ч. 1 ст. 194 КПК України встановлено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

У відповідності до ч.2 ст. 194 КПК України слідчий суддя, суд зобов`язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України при продовженні строку тримання під вартою, слідчий суддя, суд враховує наявність обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також наявність обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Частиною 2 ст. 194 КПК України саме на прокурора покладено обов`язок доведення наявності ризику, суд же, відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами і не може самостійно визначити і обґрунтовувати ризики, тим паче, що ч. 3 ст. 22 КПК України прямо заборонено покладати на один і той самий орган чи службову особу під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду.

Суд погоджується з думкою прокурора про існування ризиків того, що ОСОБА_1 , перебуваючи на свободі, може переховуватися від суду.

Так, при оцінці ризику переховування від правосуддя, поряд з іншими обставинами, може братися до уваги і загроза відносно суворого покарання, як це відображено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пунцельт проти Чехії» від 25.04.2000 р.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

На теперішній час судовий розгляд кримінального провадження триває, остаточне рішення по справі відносно обвинуваченого ОСОБА_1 не прийнято, свідки підлягають безпосередньому допиту судом, тому суд вважає, що в даному випадку існує ризик можливого впливу обвинуваченого на свідків в зазначеному кримінальному провадженні, а також ризик можливого вчинення ОСОБА_1 інших злочинів, суд звертає увагу на ту обставину, що він раніше притягувався до адміністративної відповідальності (26.08.2021 року за ч. 1 ст. 130 КУпАП - керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння)

Водночас, суд вважає недоведеним ризик того, що обвинувачений перебуваючи на свободі може незаконно впливати на потерпілу по кримінальному провадженню, оскільки у минулому судовому засідання потерпіла просила змінити запобіжний захід з тримання під вартою на інший захід не пов`язаний з триманням під вартою, також жодного обґрунтування у клопотанні прокурора щодо даного ризику немає.

Разом з тим, суд також погоджується з доводами захисника обвинуваченого про те, що в клопотанні прокурор не обґрунтував неможливість застосування більш м`який запобіжний захід ніж тримання під вартою до закінчення дії попередньої ухвали, для запобігання встановлених ризиків та належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Зокрема у клопотання сторона обвинувачення в обґрунтування неможливості застосування більш м`якого запобіжного заходу посилається на тяжкість інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень.

В свою чергу, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що сама по собі тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному чи обвинуваченому у разі визнання його вини не може бути підставою для застосування до нього найбільш суворого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

В рішенні «Мамедова проти Росії» 7064/05 від 01 червня 2006 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.

Таким чином, з урахуванням наведеного суд дійшов до висновку, що одна лише тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення не може бути безумовною підставою для продовження дії найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Оцінюючи в сукупності вищевикладені обставини, а також беручи до уваги відомості щодо особи обвинуваченого ОСОБА_1 , який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має на утриманні неповнолітню дитину 2016 року та постійне місце проживання, також враховує позицію потерпілої, яка просила застосувати до обвинуваченого ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу та звільнити з-під варти, суд прийшов до переконання, що стороною обвинувачення, в цьому судовому засіданні, не доведено, що застосування до ОСОБА_1 виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою викликано об`єктивною необхідністю і виправдовує такий ступінь втручання у його права і свободи, а інший запобіжний захід не зможе забезпечити належне виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків, у зв`язку з чим слід прийти до висновку про відсутність підстав для продовження обвинуваченому строку тримання під вартою.

В той же час, вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу суд виходить з наступного.

Захисник обвинуваченого у клопотанні просить змінити ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання або особистої поруки адвокатського об`єднання «НУМІНУМ».

Відповідно до ст. 184 КПК України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу. Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру. У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов`язань на нього накладається грошове стягнення.

Особиста порука як запобіжний захід застосовується з метою забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його своєчасної участі в кримінальному провадженні. Вона обирається за наявності загальних підстав (ст.177 КПК України ), і, крім того, особливих підстав. Особиста порука заснована на довірі до поручителя з боку слідчого судді, суду, яка, в свою чергу, ґрунтується на особливих моральних якостях поручителя, його авторитеті, зокрема, для підозрюваного, обвинуваченого, що робить можливим для поручителя забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та у разі потреби - доставку його до органу розслідування чи в суд на першу вимогу.

Таким чином, особиста порука належить до запобіжних заходів, які поєднані із психологічним впливом на поведінку підозрюваного, що ґрунтується на моральній відповідальності цієї особи перед тими особами, які за нього поручилися.

Слідчий суддя приходить до висновку, що хоча адвокат Нестеренко О.М. викликає певну довіру суду щодо намірів забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов`язків, однак, з урахуванням положення ст. 184 КПК України, зважаючи на те, що захисником до клопотання не було надано відповідних доказів, а саме належним чином оформленої заяви та письмових зобов`язань адвокатського об`єднання «НУМІНУМ», не наведено наявність достатніх стримуючих факторів від порушень з боку обвинуваченого своїх зобов`язань в разі застосування більш м`якого запобіжного заходу, а саме особистого зобов`язання чи особистої поруки, суд не вбачає реальної можливості зі сторони захисту суттєвого впливу на обвинуваченого.

Водночас, суд вважає, що на захисника не можливо покласти додатковий обов`язок - доставку обвинуваченого до суду на першу вимогу, що буде суперечити природі прав та обов`язків захисника у кримінальному процесу, та порушуватиме право обвинуваченого на захист.

Відтак, виключно у сукупності з усіма наведеними вище обставинами, для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, враховуючи мету застосування запобіжного заходу, а також за відсутності безумовних підстав для продовження виняткового запобіжного заходу, тримання під вартою, суд приходить до висновку, що слід змінити обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою та застосувати інший, більш м`який запобіжний захід, а саме: домашній арешт, з покладенням на них відповідних обов`язків.

Згідно ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Орган Національної поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження.

Працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених не неї зобов`язань, використовувати електроні засоби контролю.

Вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справу «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, справу «Комарова проти України» від 16 травня 2013 року, «Калашников проти Росії» від 15 липня 2002 року та враховуючи вказані обставини суд вважає, що такий запобіжний захід як домашній арешт забезпечить дотримання обвинуваченими процесуальних обов`язків під час судового розгляду кримінального провадження.

Строк дії ухвали про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту не може перевищувати двох місяців.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 178, 181,331, 371, 372, 376, 392, 394, 395 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити частково.

Клопотання захисника обвинуваченого щодо зміни запобіжного заходу - задовольнити частково.

Змінити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт у нічний час, заборонивши йому залишати житло за місцем мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , з 22.00 годин до 06.00 годин.

Встановити строк домашнього арешту у нічний час ОСОБА_1 на 60 днів, тобто з 23.03.2022 року до 21.05.2022 року включно.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 , наступні обов`язки:

- прибувати по першому виклику до суду на визначений час;

- не залишати місце свого проживання з 22.00 годин до 06.00 годин за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду;

- не відлучатися за межі Одеської області без дозволу суду;

Роз`яснити ОСОБА_1 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.

Ухвалу в частині застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у нічний час передати для виконання до Подільського РУП ГУНП в Одеській області.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у кримінальному провадженні.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Горяєв І.М.

Повний текст ухвали складено 25.03.2022 р.