Постанова № 10375096, 08.07.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2010 р.Справа № 33/121-09-5533

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Шевченко В.В.

Мирошниченко М.А.

при секретарі - Риковій О.М.,

за участю представників:

Від військової частини А 2800: не зявився

Від КЕВ м. Одеси: Добров Ю.І.

Від підприємця ОСОБА_3: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Квартирно експлуатаційного відділу м. Одеси

на рішення господарського суду Одеської області

від 08.04.2010 року

у справі № 33/121-09-5533

за позовом: військової частини А 2800

до: фізичної особи підприємця ОСОБА_3

про повернення нерухомого майна

за зустрічним позовом: фізичної особи підприємця ОСОБА_3

до: Квартирно експлуатаційного відділу м. Одеси

про визнання договору оренди дійсним, продовження терміну його дії, внесення змін в текст договору, усунення перешкод у користуванні орендованим майном та здійсненні підприємницької діяльності.

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2009 року військова частина А2800 звернулася до господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про зобовязання згідно з актом передати назад раніше орендоване приміщення одноповерхового нежитлового будинку з прилеглою територією та проїздом, що розташоване на території військового містечка № 13 за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Нерубайське, а також про зобовязання прибрати з адміністративної території військової частини автомобіль ГАЗ - 53, у звязку з тим, що він знаходиться там незаконно.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 30.12.1998 року між заступником Міністра оборони України та відповідачем було укладено договір № 181/9-399р оренди спірного нежитлового приміщення з прилеглою територією та проїздом, строком до 30.12.2003 року. Після закінчення строку дії даного договору відповідач вимогу командування військової частини звільнити орендоване приміщення не виконав, займане приміщення не звільнив, окрім того без оформлення договірних відносин загнав на територію військової частини автомобіль ГАЗ - 53, з якого проводить торгівлю харчовими продуктами, що порушує вимоги чинного законодавства. А тому, у звязку з тим, що вищевказаний договір оренди нерухомого майна втратив свою чинність, позивач просив задовольнити позов.

Підприємець ОСОБА_3 позов не визнав та предявив у господарському суді Одеської області зустрічний позов до військової частини А2800 про визнання дійсними договору оренди № 181/9-399 від 30.12.1998 року нежитлового приміщення № 13 в військовому містечку Нерубайське 13 в/ч А 2800 с. Нерубайське Біляївського району Одеської області та продовжити дію договору № 181/9-399 від 30.12.1998 року до 30 грудня 2014 року. Визнання орендодавцем начальника КЕВ м. Одеси; зобовязання начальника КЕВ м. Одеси: прийняти на облік вказаний вище договір № 181/9-399 від 30.12.1998 року; внесення змін в текст договору замінивши всі реквізити орендодавця з заступника МО України на начальника КЕВ м. Одеси; виключення з переліку орендованого майна підїзну дорогу, бо нєю користується не тільки підприємець, а і всі жителі військового містечка і військова частина для підвозу вугілля в котельню та продовольства на склад підрозділу, бо іншої дороги в містечку не має; відкоригування розміру орендної плати з урахуванням змін договору; надання орендарю дозволу на проведення ремонтно відновлювальних робіт приміщень обєкту оренди за кошти орендаря; про зобовязання органи військового управління (командування) не перешкоджати ПП ОСОБА_3 користуватися орендованим військовим майном та здійсненню підприємницької діяльності.

В процесі розгляду даної справи підприємець ОСОБА_3 користуючись своїм правом передбаченим ст. 22 ГПК України заявою від 01.02.2010 року уточнив свої зустрічні позовні вимоги і просив господарський суд залучити до участі у справі в якості відповідача Квартирно експлуатаційний відділ м. Одеси, оскільки він є розпорядником спірної будівлі з правом передачі її в оренду, та спонукати Квартирно експлуатаційний відділ м. Одеси укласти з ним договір оренди приміщення одноповерхового будинку інв. № 13, розміщеного за адресою: військове містечко в/ч А2800, с. Нерубайське Біляївського району Одеської області.

На обґрунтування предявлених вимог позивач за цим позовом вказував те, що командування в/ч А2800 не є власником спірної будівлі і не має на неї ніяких прав, а розпорядником цієї будівлі з правом передачі в оренду є КЕВ м. Одеси. У звязку з цим позивач у грудні 2009 року подав до КЕВ м. Одеси заяву про намір орендувати вказаний нежитловий будинок, а у січні 2010 року надіслав проект договору оренди вказаного приміщення, але ніякої відповіді не отримав. А тому на підставі ч. 5 ст. 181 ГК України підприємець ОСОБА_3 просив задовольнити уточнений зустрічний позов.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.02.2010 року враховуючи предмет уточнених вимог за зустрічним позовом виключено зі складу відповідачів у справі військову частину А2800 та залучено в якості відповідача Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси (далі - КЕВ м. Одеси).

Рішенням господарського суду Одеської області від 08.04.2010 року у справі (суддя - Мазур Д.Т.) відмовлено у задоволенні позову військової частини А2800 про витребування нежилого приміщення та прилеглої території у СПД - ОСОБА_3; визнано договір оренди № 181/9-399р від 30 грудня 1998 року на оренду нежилого приміщення, площею 47,00 кв.м, розташованого у військовому містечку с. Нерубайське Біляївського району Одеської області укладений Міністерством оборони України та приватним підприємцем ОСОБА_3 продовженим до 30 грудня 2013 року та вважати квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси Міністерства оборони України правонаступником військової частини 2800 (25252) як уповноваженого органу військового управління Збройних Сил України; зобовязано квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси Міністерства оборони України оформити зміни у договір оренди № 181/9-399р від 30 грудня 1998 року щодо заміни уповноваженого органу військового управління Збройних Сил України, шляхом підписання додаткової угоди з приватним підприємцем ОСОБА_3; зобовязано квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси Міністерства оборони України не чинити перешкоди СПД - ОСОБА_3 у здійсненні підприємницької діяльності, з використанням нежилого приміщення, площею 47,00 кв. м, розташованого у с. Нерубайське Біляївського району Одеської області, згідно діючого до 30 грудня 2013 року договору оренди нерухомого майна № 181/9-399р від 30 грудня 1998 року; стягнуто з квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси Міністерства оборони України на користь приватного підприємця ОСОБА_3 118 грн. 00 коп. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судове рішення мотивовано положеннями ст. 764 ЦК України, ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, якими врегульовано правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди, на підставі яких суд дійшов висновку, що договір оренди № 181/9-399р від 30.12.1998 року, укладений на пятирічний строк, вважається продовженим відповідно до 30.12.2008 року та 30.12.2013 року, його умови зберігають свою силу на весь строк дії договору також у разі, якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

Встановлення факту продовження зазначеного договору оренди до 30.12.2013 року за висновком суду унеможливлює задоволення вимог за первісним позовом.

В апеляційній скарзі КЕВ м. Одеси вважаючи зазначене рішення ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права просить його скасувати, відмовити у задоволенні зустрічного позову СПД ОСОБА_3 до КЕВ м. Одеси та визнати договір оренди № 181/9-399р від 30.12.1998 року нежитлового приміщення площею 47 кв. м., яке знаходиться на території військового містечка у с. Нерубайське Біляївського району Одеської області, укладений між Міністерством оборони України та СПД ОСОБА_3 таким, що втратив чинність; зобовязати СПД ОСОБА_3 передати згідно акту прийому - передачі КЕВ м. Одеси незаконно зайняте військове майно нежитлове приміщення площею 47 кв. м., яке знаходиться на території військового містечка у с. Нерубайське Біляївського району Одеської області.

У відзиві на апеляційну скаргу підприємець ОСОБА_3 заперечує проти її задоволення і просить оскаржуване рішення залишити без змін посилаючись на те, що передбачений чинними правовими актами виключно на конкурсній основі порядок передачі військового майна в оренду юридичним і фізичним особам не може бути застосований до відносин орендодавця та орендаря за договором оренди № 181/9-399р від 30.12.1989р., оскільки цей договір укладено до введення в дію всіх нормативних документів, що передбачають процедуру конкурсу і на які посилається позивач.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони заздалегідь були повідомлені належним чином. Проте, 30.06.2010 року до апеляційного суду від військової частини А 2800 надійшло клопотання про перенесення судового засідання, призначеного на 08.07.2010 року, у звязку з тим, що в цей час штатний юрисконсульт частини буде знаходитись в черговій відпустці.

Вказане клопотання визнано судом необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що чинний Господарський процесуальний кодекс України (ст. 28) не обмежує кількість представників сторін, які можуть прийняти участь у засіданні суду. А тому перебування одного представника юридичної особи у відрядженні чи у відпустці не є достатньою підставою для відкладення судового розгляду справи, оскільки представництво інтересів позивача може здійснюватися також іншою особою в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності. Незявлення в судове засідання представника військової частини А2800 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними в справі матеріалами згідно з приписами ст. ст. 75, 101 ГПК України.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.12.1998 року між Міністерством оборони України (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_3 (орендар) було укладено договір № 181/9-399р оренди приміщень одноповерхового нежитлового будинку з прилеглою територією та проїздом, розташованих на території військового містечка № 13 за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Нерубайське, військова частина 25252, для використання як приміщення для роздрібної торгівлі, строком дії до 30.12.2003 року.

Умовами пунктів 9.5 та 9.6 даного договору визначено, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обовязки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін; дія договору оренди припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Однією із вимог первісного позову є вимога про повернення обєкта оренди позивачу. Однак місцевий господарський суд не зясував чи є він тією особою, яка має субєктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, на захист якого поданий позов (володіти спірним нерухомим майном).

Так, відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій України” є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на предявлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Разом з тим, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших, встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обовязку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обовязку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобовязаних осіб. Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом (в інтересах якої звернулись з позовом), субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд зясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 17.06.2010 року з метою забезпечення виконання судом вимог ст. 43 ГПК України позивача за первісним позовом було зобовязано надати суду докази реєстрації військової частини А 2800 як субєкта господарської діяльності у Збройних Силах України у порядку встановленому Законом України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України”, а також документи про те, хто на момент вирішення даного спору є балансоутримувачем спірного одноповерхового нежитлового будинку. Однак, позивач вимоги суду не виконав і без поважних причин витребувані матеріали не надав.

Між тим, як вбачається з наявних у справі витягу із затвердженого 15.10.2008р. Міністерством оборони України Додаткового переліку № 2 нерухомого військового майна, яке без заподіяння шкоди обороноздатності держави, бойовій та мобілізаційній готовності військ пропонується до передачі в оренду, листа в/ч А 2800 від 05.01.2010р. № 2, а також витребуваних судом апеляційної інстанції в порядку ст. ст. 99, 101 ГПК України довідки КЕВ м. Одеси від 29.06.2010р. № 1214 та індивідуальної картки обліку будівлі станом на 01.01.2010 року, спірна будівля як на момент звернення в/ч А2800 до господарського суду з даним позовом, так і на момент вирішення даного спору знаходиться на балансовому обліку КЕВ м. Одеси.

До військового майна згідно із Законом України „Про правовий режим майна у Збройних силах України” належать закріплені за військовими частинами, закладами, установами та організаціями будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо, що перебуває у державній власності.

Таким чином, військова частина А2800 не є тією особою, яка має субєктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, на захист якого поданий позов, за матеріально правовою вимогою щодо повернення обєкта оренди позивачу.

Окрім того, жодного належного доказу, який би свідчив про те, що на території військової частини знаходиться автомобіль ГАЗ - 53, який належить підприємцю ОСОБА_3, позивачем за первісним позовом до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

За вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За таких встановлених судом апеляційної інстанції обставин у задоволенні первісного позову має бути відмовлено.

Слід зазначити, що місцевий господарський суд фактично ухилився від дослідження та правової оцінки вказаних обставин, які мають істотне значення для справи.

Приймаючи рішення про задоволення зустрічного позову місцевий господарський суд мотивував свою позицію тим, що оскільки після закінчення строку дії договору оренди № 181/9-399р від 30.12.1998р. відповідачу від Міністерства оборони України не надходило будь - яких заперечень, заяв про припинення або зміну умов договору оренди, то він згідно з положеннями ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” вважається продовженим на 5 років, тобто до 30.12.2008 року. За аналогічних обставин та підстав після 30.12.2008 року даний договір оренди вважається продовженим на тих самих умовах на 5 років, тобто до 30.12.2013 року, згідно положень ст. 764 ЦК України, оскільки після закінчення другого пятирічного терміну дії договору оренди ніяких заперечень, заяв про припинення, зміну умов договору оренди відповідачу у справі від орендодавця не надходило.

Проте, з такою позицією господарського суду колегія суддів погодитися не може з наступних підстав.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними можливості застосувати способи захисту визначені законом або договором, за своїм власним вибором.

Так, предметом позову є матеріально правова вимога позивача до відповідача, а підставою посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України встановлено процесуальне право позивача до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. При цьому, відповідно до вказаної норми закону зміна підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог є виключним правом позивача. Передбачене ст. 83 ГПК України право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог може бути здійснено для захисту прав та інтересів позивача тільки за наявності відповідного клопотання. Можливість зміни судом заявлених позовних вимог на власний розсуд чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Як вбачається з матеріалів справи, в процесі її розгляду підприємець ОСОБА_3 подав до господарського суду письмову заяву від 01.02.2010 року вхід. № 2317 в порядку ст. 22 ГПК України про уточнення зустрічних позовних вимог та змінивши предмет свого позову просив господарський суд на підставі ч. 5 ст. 181 ГК України спонукати КЕВ м. Одеси укласти з підприємцем ОСОБА_3 договір оренди приміщення одноповерхового будинку інв. № 13, розміщеного за адресою: військове містечко в/ч А 2800, с. Нерубайське Біляївського району Одеської області.

Проте, місцевий господарський суд зазначену матеріально правову вимогу підприємця ОСОБА_3 не розглянув, а, як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, вийшов за межі позовних вимог, не обґрунтувавши свою дію необхідністю захисту прав і законних інтересів позивача, а також без відповідного клопотання, як цього вимагає стаття 83 ГПК України, розглянув та задовольнив позовні вимоги, які позивачем за зустрічним позовом взагалі не предявлялися. При цьому, місцевим господарським судом був порушений конституційний принцип диспозитивності учасників судового процесу, закріплений у ст. 129 Конституції України. Таке процесуальне порушення є істотним, оскільки судом порушено конституційний принцип законності судочинства. У звязку з цим оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині задоволення зустрічного позову підлягає скасуванню.

Положеннями ст. ст. 3, 4 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” визначено, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною воно набуває статусу військового майна та обліковується у встановленому порядку у службах забезпечення органів військового управління, органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, на які покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм та організації його ефективного використання.

Судом апеляційної інстанції встановлено, і це підтверджується матеріалами справи та ніким із учасників судового процесу не заперечується, що нежитлове приміщення одноповерхового будинку, яке знаходиться на території військового містечка № 13 в/ч А2800 в с. Нерубайське Біляївського району Одеської області, що є предметом спору у справі, є військовим майном та перебуває на балансовому обліку КЕВ м. Одеси.

Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".

Статтею 7 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України” передбачені особливості передачі в оренду рухомого та нерухомого майна у Збройних Силах України, відповідно до якої військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам.

Порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Забороняється надання в оренду озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки.

Передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.

Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.

Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000р. № 778 Порядок надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду визначає процедуру надання дозволу військовим частинам, закладам, установам та організаціям Збройних Сил на передачу закріпленого за ними військового майна в оренду. Пунктами 5, 6, 7 вказаного Порядку визначено, що передача військового майна в оренду здійснюється виключно за результатами конкурсів, які проводяться Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління чи безпосередньо військовими частинами. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна за погодженням з Міноборони.

Оцінка вартості рухомого військового майна проводиться відповідно до Методики визначення залишкової вартості майна Збройних Сил України та інших військових формувань, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1998 р. N 759, а вартості нерухомого військового майна - відповідно до Методики оцінки вартості об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. N 629.

Оцінка вартості військового майна проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міноборони або уповноважених ним органів військового управління та Фонду державного майна чи його регіональних відділень (представництв).

Акти оцінки вартості майна, що передається в оренду, погоджуються з Фондом державного майна чи його регіональними відділеннями (представництвами) і затверджуються Міноборони. Оцінка вартості майна передує проведенню конкурсів на право укладення договорів оренди військового майна.

Спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства оборони України від 26.07.2000р. № 1549/241 затверджено Порядок та умови проведення конкурсів на право укладення договорів оренди військового майна, метою якого є впорядкування проведення таких конкурсів. Пунктами 1.3, 1.4 вказаного Порядку визначено, що конкурс на право укладення договору оренди об'єкта полягає у визначенні переможця серед фізичних чи юридичних осіб, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта та найбільшу орендну плату і проводиться за наявності заяв про оренду від двох або більше учасників конкурсу, які надійшли протягом місяця після опублікування повідомлення про об'єкти (об'єкт), які пропонуються для передачі в оренду, у газеті "Відомості приватизації".

Як вбачається з матеріалів справи, під час її розгляду підприємець ОСОБА_3 звернувся до КЕВ м. Одеси із заявою від 24.12.2009р. про надання в оренду приміщення одноповерхового нежитлового будинку, розташованого на території військового містечка № 13, яке орендувалося ним раніше згідно з договором оренди № 181/9-399р від 30.12.1998р. Листом № 257 від 10.02.2010р. КЕВ м. Одеси було надано заявнику обґрунтовану відповідь з посиланням на законодавство щодо встановленого порядку надання військового майна в оренду та розяснено послідовність дій, які необхідно вчинити маючи на меті намір орендувати нерухоме військове майно.

У січні 2010 року підприємець ОСОБА_3 надіслав КЕВ м. Одеси для розгляду проект договору оренди, який він мав намір укласти з останнім, відповіді на який не отримав.

Таким чином, з дій відповідача за зустрічним позовом не вбачається відмови чи перешкоджання позивачеві в укладенні договору оренди військового майна, а лише виконання приписів норм чинного законодавства стосовно реалізації права субєктів на оренду нерухомого військового майна виключно на конкурсних засадах.

З огляду на викладене, КЕВ м. Одеси правомірно виходив із необхідності провести конкурс на право оренди нежитлового приміщення, що було предметом договору № 181/9-399р від 30.12.1998р., в якому підприємець ОСОБА_3 має право брати участь без застосування правового механізму переважного права, оскільки КЕВ м. Одеси не є правонаступником наймодавця за вказаним договором, а тому правовідносини сторін не підпадають під регулювання приписів ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що уточнені зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За правилами встановленими ч. 3 ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з ст.ст. 44, 49 ГПК України за рахунок підприємця ОСОБА_3 КЕВ м. Одеси підлягають відшкодуванню витрати зі сплати державного мита в сумі 42 грн. 50 коп. за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105, 122 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Квартирно - експлуатаційного відділу м. Одеси задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 08.04.2010 року у справі № 33/121-09-5533 скасувати частково, стягнення за ним припинити, викласти його резолютивну частину у наступній редакції:

У задоволенні первісного позову військової частини А 2800 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про зобовязання передати назад раніше орендоване приміщення одноповерхового нежитлового будинку з прилеглою територією та проїздом розташоване на території військового містечка № 13 та про зобовязання забрати з адміністративної території військової частини автомобіль ГАЗ - 53 відмовити.

У задоволенні зустрічного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Квартирно - експлуатаційного відділу м. Одеси про спонукання укласти договір оренди відмовити.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (67667АДРЕСА_1, ІН НОМЕР_1) на користь Квартирно - експлуатаційного відділу м. Одеси (65014, м. Одеса, вул. Єврейська,13, код ЄДРПОУ 08038284) судові витрати в сумі 42 грн. 50 коп.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Шевченко В.В.