Рішення № 10374415, 28.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 32/3228.04.10 За позовомВійськового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України

2. Військової частини А1603

До

Третя особа Закритого акціонерного товариства «Український мобільний зв'язок»

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці

про визнання недійсним договору та додаткової угоди

Суддя Хрипун О.О.

Представники: від Прокуратури від Позивача-1

від Позивача-2Лесько Є.Г. –ст.пом.прок., Вторих Р.І. –ст.пом.прок.,

Ганкевич О.Ю. –предст.,

не з’явилися,

від Відповідача

від Третьої особиОсадча О.С., Головня М.А. –предст.,

Ткачук О.С., Гаджикурбанова І.Л. –предст. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військовий прокурор Вінницького гарнізону (далі –Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі –Позивач-1), Військової частини А1603 (далі –Позивач-2) з позовом до закритого акціонерного товариства «Український мобільний зв'язок»(далі –Відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, – Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці (далі –Третя особа), в якому просить визнати недійсним договір № 469/03 від 01.09.2003, укладений між Позивачем-2 та Відповідачем, а також додаткову угоду № 1 від 01.03.2008 до договору № 469/03 від 01.09.2003.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір № 469/03 про розміщення обладнання від 01.09.2003 був укладений між Позивачем-2 та Відповідачем з численними порушеннями вимог чинного законодавства, оскільки фактично на підставі зазначеного договору Відповідач використовує закріплене за Позивачем-2 нерухоме майно для розміщення контейнеру з апаратурою зв’язку. Проте, при укладенні цього договору не були дотримані вимоги законів України «Про орендну державного та комунального майна», «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», «Про оренду землі», Постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 «Про затвердження порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду». Відтак, Прокурор приходить до висновку про те, що укладений між Відповідачем та Позивачем-2 договір про розміщення обладнання є удаваним, оскільки укладений з метою приховати інший правочин, що насправді був вчинений сторонами, а саме –договір оренди.

Позивач-1 подав до суду письмові пояснення, в яких підтримав позовні вимоги Прокурора в повному обсязі.

Позивач-2 надіслав до суду листа, в якому повідомив, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить розглянути справу за відсутності його повноважного представника.

Відповідач у поданому до суду відзиві заперечує проти задоволення позовних вимог, стверджуючи, що спірний договір про розміщення обладнання є договором про надання послуг і не передбачає оренди Відповідачем майна, що належить Позивачу-2. Правовою підставою для розміщення на вежі обладнання Відповідача є договір оренди № 1В від 01.07.2009, укладений між ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем» та Відповідачем, згідно з яким останньому надаються в користування ділянки вежі, що є власністю ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем».

Крім того, за твердженням Відповідача, 05.02.2008 Позивач-1 надіслав Відповідачу пропозицію укласти протягом двох місяців з командирами відповідних військових частин договори про розміщення обладнання телекомунікацій на території військових частин.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд

ВСТАНОВИВ:

01.09.2003 між Позивачем-2 та Відповідачем укладено договір № 469/03_KIE VIN BAR (далі –спірний договір), відповідно до п. 1.1 якого Позивач-2 надав Відповідачу право розміщення на території підприємства металевого контейнеру з обладнанням та апаратурою зв’язку за адресою: с. Балки, Барського району, Вінницької області. Право розташування надається строком на 10 років –з 01.09.2003 до 31.08.2013 без устаткування та інвентарю.

Пунктом 2.1 спірного договору визначено, що розмір плати за розміщення і використання обладнання, вказаного в п. 1.1 договору, складає 150,00 грн. за базовий місяць без ПДВ, а за кожен наступний місяць розмір плати визначається Позивачем-2 шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

01.03.2008 між Позивачем-2 та Відповідачем укладена додаткова угода № 1 до спірного договору, якою внесено зміни до п. 2.1 спірного договору шляхом його викладення в наступній редакції: вартість оплати за розміщення і використання обладнання, вказаного в п. 1.1, складає 824,00 щомісячно без ПДВ. Розмір плати за кожен наступний місяць визначається Позивачем-2 шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Розділом 3 спірного договору врегульовані права та обов’язки сторін.

Так Відповідач згідно з пп. 3.1-3.6 спірного договору зобов’язується: використовувати місця тільки за призначенням, обумовленим в цьому договорі; забезпечувати безперешкодний доступ представників Позивача-2 до місць для перевірки їх використання у будь-який час, надавати Позивачу-2 будь-яку інформацію стосовно місць за першою вимогою; не передавати місця у суборенду, не укладати договори про спільну діяльність, предметом якої є використання місць; не передавати зобов’язання за договором іншим фізичним та юридичним особам; утримувати місця в належному стані відповідно до санітарних норм та правил; пристосування місць для своїх потреб проводити власними силами та коштами тільки за згоди Позивача-2.

Позивач-2 відповідно до пп. 3.7-3.9 спірного договору зобов’язується: забезпечувати зовнішній нагляд за обладнанням Відповідача; не перешкоджати роботі Відповідач за умови виконання ним умов цього договору; забезпечити можливість підключення обладнання Відповідача до загальної системи енергозбереження; забезпечити можливість гарантованого доступу до обладнання і місць працівників Відповідача за списком.

Згідно з п. 4.4 спірного договору в разі закінчення строку договору або при його розірванні Відповідач зобов’язаний повернути місця Позивачу-2 за актом про передачу їх у задовільному санітарному і технічному стані з поліпшенням, зробленим Відповідачем.

Вартість поліпшення місць, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає.

Відповідачем надані до суду договори оренди № В-090VIN від 01.09.2003 та № 1В від 01.07.2009, на підставі яких ЗАТ «Київстар Дж. Ес. Ем.»передав в оренду Відповідачу ділянки вежі (антеномісця), що належить на праві власності ЗАТ «Київстар Дж. Ес. Ем»та розташована на підпорядкованій Позивачу-2 території в с. Балки Барського району Вінницької області, для розміщення антенних пристроїв базової станції стільникового зв’язку Відповідача.

Зазначені договори оренди розглядаються судом як такі, що не мають відношення до предмету доказування в даній справі, оскільки на підставі зазначених договорів Відповідач набув право використовувати для розміщення антенних пристроїв ділянки вежі, яка належить ЗАТ «Київстар Дж. Ес. Ем»та знаходиться на території Позивача-2, а на підставі спірного договору –право використовувати частину території Позивача-2 для розміщення металевого контейнеру з обладнанням та апаратурою зв’язку.

Крім того, вказані договори оренди не впливають на чинність спірного договору та не змінюють юридичну природу правовідносин, що склалися між Позивачем-2 та Відповідачем у зв’язку з його укладенням.

За результатами розгляду справи суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Оскільки відповідність чи невідповідність договору вимогам законодавства, а відтак, і його дійсність має оцінюватися згідно з законодавством, що діяло на момент укладення такого договору, суд розглядає питання щодо дійсності спірного договору № 469/03 від 01.09.2003, керуючись нормами законодавства, чинними на момент його укладення.

Як вбачається з досліджених судом положень спірного договору, Відповідач одержав право розмістити на території підприємства, що закріплене за Позивачем-2, металевий контейнер з обладнанням та апаратурою зв’язку.

В пп. 3.1-3.6 спірного договору говориться про зобов’язання Відповідача використовувати надані Позивачем-2 місця тільки за призначенням, не передавати їх в суборенду, допускати до місць представників Позивача-2 тощо.

Відповідач вносить плату згідно з п. 2.1 спірного договору саме за розміщення свого обладнання на території Позивача-2.

Відтак, з викладених положень стає очевидним, що на підставі спірного договору Позивач-2 надав Відповідачу в користування частину нерухомого майна.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Цивільного кодексу Української РСР (далі –ЦК УРСР), норми якого діяли на момент укладення спірного договору, за договором майнового найму наймодавець зобов’язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

З наведеної норми законодавства та зазначених положень спірного договору слідує, що між Позивачем-2 та Відповідачем виникли відносини майнового найму, а спірний договір за своєю юридичною природою є договором майнового найму.

Будь-які положення, характерні для договорів іншого виду ніж договір майнового найму, як-то договору про надання послуг, договору зберігання, про що стверджує Відповідач, у спірному договорі відсутні.

Проте, суд також не має підстав вважати спірний договір удаваним, як на цьому наполягають Прокурор та Позивачі.

Так згідно з ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

З наведеної норми вбачається, що угода є удаваною, коли вона оформлена сторонами для приховання інших за змістом та сутністю правовідносин, які насправді між ними склалися.

Проте, як встановлено судом, укладений між Позивачем-2 та Відповідачем спірний договір за своєю сутністю є договором найму, і між сторонами фактично виникли відносини найму Відповідачем майна, що належить Позивачу-2. Ні з назви спірного договору, ні з його окремих положень не вбачається, що сторони мали намір оформити спірний договір не як договір найму, а як договір іншого виду.

На дату укладення спірного договору правовий режим майна, що закріплене за військовими частинами, регулювалося нормами законів України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», а також підзаконними нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору, військове майно—це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв’язку тощо.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»передбачено, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

Таким чином, частина території підприємства, закріплена за Позивачем-2, та передана в користування Відповідачу на підставі спірного договору, за своїм правовим режимом є військовим майном.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам.

Передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.

Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.

З матеріалів справи вбачається і сторонами справи не заперечується того, що спірний договір був укладений без проведення конкурсу, проведення оцінки майна, що передається в користування Відповідачу, спеціальною комісією з затвердженням акту відповідної оцінки Позивачем та його погодження з регіональним відділенням Фонду державного майна України та без визначення на підставі такої оцінки розміру орендної плати.

Таким чином, спірний договір був укладений з грубими порушеннями встановленого законодавством порядку.

До того ж, частиною 2 ст. 7 Закону України «Про господарську діяльність в Збройних Силах України»передбачено, що порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 4 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 № 778, дозвіл військовим частинам на передачу військового нерухомого майна в оренду надається Міністерством оборони України (Позивач-1).

З матеріалів справи вбачаєтсья, що Позивач-1 не надавав дозволу Позивачу-2 на укладення спірного договору.

Судом не приймається до уваги твердження Відповідача про те, що Позивач-1 фактично схвалив укладення спірного договору, надіславши Відповідачу лист від 05.02.2008 № 270/5/51, в якому запропонував останньому протягом двох місяців спільно з командирами військових частин переглянути та укласти господарські договори за зразком примірного договору про надання відповідних послуг, що додається.

В тексті зазначеного листа відсутні посилання на спірний договір, так само як і будь-які твердження Позивача-1, які могли б свідчити про визнання ним цього договору.

Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Враховуючи те, що судом встановлено ряд невідповідностей договору №469/03_KIE VIN BAR від 01.09.2003 вимогам чинного на момент його укладення законодавства, позовні вимоги щодо визнання недійсним цього договору та додаткової угоди до нього від 01.03.2008, що є невід’ємною частиною спірного договору, підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір № 469/03_KIE VIN BAR від 01.09.2003, укладений між Військовою частиною А1603 (23000, Вінницька обл., Барський район, с. Балки; код ЄДРПОУ 07686118) та закритим акціонерним товариством «Український мобільний зв'язок»(01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15; код ЄДРПОУ 14333937).

Визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 01.03.2008 до договору № 469/03_KIE VIN BAR від 01.09.2003, укладену між Військовою частиною А1603 (23000, Вінницька обл., Барський район, с. Балки; код ЄДРПОУ 07686118) та закритим акціонерним товариством «Український мобільний зв'язок»(01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15; код ЄДРПОУ 14333937).

Стягнути з закритого акціонерного товариства «Український мобільний зв'язок»(01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15; код ЄДРПОУ 14333937) в дохід Державного бюджету України 85,00 грн. (вісімдесят п’ять гривень 00 коп.) державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Хрипун О.О.

Дата підписання рішення: 12.07.2010