Постанова № 10373741, 22.06.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

22 червня 2010 р. № 11/293пн

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. –головуючого

Волковицької Н.О.

Рогач Л.І. за участю представників: від позивача: не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)

від відповідача-1: не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) від відповідача-2: не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши матеріали касаційної скаргиРегіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області на постановувід 09.03.2010 р. Луганського апеляційного господарського суду у справі№ 11/293 господарського суду Луганської області за позовомКолективного підприємства "Будівельне управління №3" до - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області - Колективного підприємства "Сєверодонецька будівельна фірма "ДСК" про визнання права власності                                                                       ВСТАНОВИВ: Колективне підприємство "Будівельне управління №3" звернулось до господарського суду Луганської області з позовом, з урахуванням змін від 21.01.2010р., до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області, Колективного підприємства "Сєверодонецька будівельна фірма "ДСК" про визнання за позивачем права власності на будівлю дитячого садка №1, у складі основної двоповерхової будівлі загальною площею 1212,6 кв.м та сарай загальною площею 185,3 кв.м, що знаходиться за адресою: Луганська область, м. Рубіжне, вул. Леніна, 36-б. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що КП "Будівельне управління №3" створено в результаті виділу із складу підприємства "КП Сєверодонецька будівельна фірма "ДСК", який є правонаступником Організації орендарів Сєверодонецької будівельної фірми "Надія". Згідно розподільчого балансу від 01.03.2000р. позивачеві передано основні засоби, у тому числі, спірна будівля дитячого садка.

          Позивач зауважував на тому, що спірний об'єкт придбаний відповідачем - 2 безоплатно у складі цілісного майнового комплексу згідно договору купівлі –продажу від 17.03.1994 р., в порядку приватизації державного майна, однак, відповідач - 1 факт купівлі –продажу спірного майна заперечує та вважає, що будівля дитячого садочка була передана КП "Сєверодонецька будівельна фірма "ДСК" не у власність, а в безоплатне постійне користування без права його відчуження.

          Разом з цим, позивач наголошував на тому, що у квітні 2009 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Луганській області заявлено позов до КП "Сєверодонецька будівельна фірма "ДСК" про визнання за державою в особі регіонального відділення права власності, зокрема, на спірне нерухоме майно, проте, рішенням господарського суду Луганської області від 28.04.2009р. у справі №8/65пн, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 09.06.2009р., у задоволенні цих вимог було відмовлено.

Втім, на думку позивача, відповідачами не визнається його право власності на спірні об'єкти та чиняться перешкоди у реєстрації цього права шляхом відмови у наданні правовстановлюючих документів.

          Рішенням господарського суду Луганської області від 28.01.2010р., (суддя Москаленко М.О.), позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

          Мотивуючи рішення суд першої інстанції, посилаючись на приписи статей 16, 318, 326, 392 Цивільного кодексу України, статті 24 Закону України "Про приватизацію державного майна", статті 2 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції на час приватизації державного майна орендного підприємства Сєверодонецька орендна будівельна фірма "Надія"), статті 21 Закону України "Про власність" (в редакції чинній на час приватизації державного майна), пункту 42 Методики оцінки вартості об’єктів приватизації, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993р. № 717, частини 1 статті 128 Цивільного кодексу УРСР, дійшов висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на спірні об'єкти.

          За апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області, Луганський апеляційний господарський суд (судді: Семендяєва І.В., Баннова Т.М., Парамонова Т.Ф.), переглянувши рішення від 28.01.2010 р. в апеляційному порядку, постановою від 09.03.2010 р. залишив його без змін з тих же підстав.

          Регіональне відділення Фонду державного майна України по Луганській області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

          Скаржник, зокрема, вказує на те, що спірний об'єкт був виключений із вартості цілісного майнового комплексу та не відчужувався за договором купівлі –продажу від 17.03.1994 р. №1723 в процесі приватизації.

          Водночас, заявник вважає хибним висновок суду про безоплатну передачу спірного майна державного підприємства у власність трудового колективу та помилковим застосування апеляційним судом приписів статті 21 Закону України "Про власність", оскільки цей Закон не містить такої підстави виникнення права колективної власності, як відчуження майна в процесі приватизації.

          Скаржник наголошує на тому, що порядок і спосіб відчуження майна, передбачений Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств" та вважає, що спірні об'єкти у власність організації орендарів Сєверодонецької будівельної фірми "Надія" не передавалися та з державної власності не вибували.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частко з таких підстав.

          Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що

13.08.1992р. було створено орендне підприємство Сєверодонецька орендна будівельна фірма "Надія" шляхом укладання договору оренди б/н між Фондом державного майна України та організацією орендарів Сєверодонецької орендної будівельної фірми "Надія" .

          Згідно з актом оцінки вартості, яке підлягає приватизації організацією орендарів Сєверодонецької орендної будівельної фірми "Надія", затвердженим 09.11.1993р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Луганській області, балансова вартість основних засобів становить 1500158 тис. карб., у тому числі вартість майна орендаря - 449694 тис. карб., залишкова вартість цього ж майна - 730690 тис. карб.; відновлювальна вартість незавершеного будівництва становить 960501 тис. карб., у тому числі майна орендаря - 809092 тис. карб.

          07.01.1994р. сторонами за основним договором оренди, укладено Додаткову угоду, за умовами якої, орендар викупає орендоване майно за ціною, визначеною у відповідності з Методикою оцінки вартості об’єктів приватизації, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993р., комісією з оцінки цього об’єкта, створеною відповідно до чинного законодавства; загальна вартість цілісного майнового комплексу станом на 01.10.1993 р. становила 1828675 тис. карб.; вартість майна, що належить орендареві, - 541858 тис. карб.; вартість майна, для якого встановлено пільгу, - 87539 тис. карб.; вартість майна, що підлягає викупу, - 1196578 тис карб.

          Регіональне відділення Фонду державного майна України по Луганській області наказом від 24.02.1994р. №232, затвердило план приватизації державного майна орендного підприємства Сєверодонецької будівельної фірми "Надія".           

          Розділом V плану приватизації надані пільги приватизації, в тому числі відповідно до статті 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" покупцю безоплатно передаються об'єкти соціально-побутового призначення, зокрема, будівля дитсадка № 1 балансовою вартістю 70547 тис. карб., залишковою вартістю 13578 тис. карб. та їдальня бази відпочинку "Айдар" (незавершене будівництво) балансовою вартістю 48024 тис. карб.

          Вартість майна, яке підлягає викупу, згідно акта оцінки, становить 1198978 тис. карб.

          На виконання плану приватизації, 17.03.1994р. Регіональне відділення ФДМУ України по Луганській області (продавець), уклало з організацією орендарів Сєвєродонецької орендної будівельної фірми "Надія" (покупець), договір купівлі-продажу державного майна.

          За умовами цього договору продавець продав, а покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу (далі - ЦМК) Сєверодонецької орендної будівельної фірми "Надія", яка знаходиться за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Силікатна, 10, вартістю 1198978 тис. карб..

          05.07.1994р. Регіональне відділення ФДМУ України по Луганській області згідно акта передачі державного майна –ЦМК передало покупцеві майно, що є предметом договору купівлі-продажу, балансовою вартістю 1095670 тис. карб., залишковою вартістю 215784 тис. карб., у т.ч. незавершене будівництво відновлювальною вартістю 151409 тис. карб.

          15.07.1994р. Регіональне відділення ФДМУ України по Луганській області видало організації орендарів Сєвєродонецькій будівельній фірмі "Надія" Державне свідоцтво про право власності на ЦМК, який знаходиться за адресою: м. Сєвєродонецьк , вул. Силікатна, 10, придбаний за договором купівлі-продажу від 17.03.1994р.

          Судами також встановлено, що 16.09.1994р. Організацію орендарів Сєвєродонецької орендної будівельної фірми "Надія" реорганізовано у Колективне підприємство "Сєвєродонецька будівельна фірма "ДСК", яка є правонаступником.

          На підставі рішення позачергової конференції власників КП "Сєвєродонецька будівельна фірма "ДСК" від 16.12.1999р. підприємство реорганізовано та утворено низку підприємств, у тому числі Колективне підприємство "Будівельне управління № 3", ідентифікаційний код 24845334, місцезнаходження: м. Рубіжне, вул. Леніна, 36-б, якому другий відповідач на підставі передаточного балансу передав основні та оборотні фонди, у тому числі - будівлю дитячого садка № 1, що знаходиться за адресою: місто Рубіжне, вул. Леніна, 36-б.

          Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є вимога Колективного підприємства "Будівельне управління №3" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області, Колективного підприємства "Сєверодонецька будівельна фірма "ДСК" про визнання за позивачем права власності на будівлю дитячого садка №1, у складі основної двоповерхової будівлі загальною площею 1212,6 кв.м та сарай загальною площею 185,3 кв.м, що знаходиться за адресою: Луганська область, м. Рубіжне, вул. Леніна, 36-б.

          Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що умови приватизації передбачали пільгову - безоплатну передачу спірних об'єктів, у власність покупця, а право власності позивача підлягає захисту відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України.

          Проте, колегія суддів визнає такий висновок судів передчасним, оскільки не ґрунтується на повному та всебічному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності, а висновки судів не підтверджено належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно.

Об’єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна.

Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.           Положеннями статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 345 Цивільного кодексу України однією з підстав набуття права власності є приватизація державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації підприємств загальнодержавної власності визначені Законом України “Про приватизацію майна державних підприємств”.

          За приписами статті 1 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) приватизація майна державних підприємств України - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

          Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств " дія цього Закону не поширювалась на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

          Згідно з частиною 1 статті 5 цього ж Закону приватизації підлягали цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхніх структурних підрозділів.

          Статтею 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств " (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено, що товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Ці пільги поширюються на викуп державного майна орендними підприємствами.

          За приписами статті 4 Цивільного кодексу УРСР, чинного у період виникнення спірних правовідносин, цивільні права виникають з підстав, передбачених законодавством, зокрема, з угод, адміністративних актів.

          За частиною 1 статті 21 Закону України "Про власність" право колективної власності виникає на підставі, зокрема, перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій.

          Таким чином, висновок про набуття позивачем права власності на спірне майно повинен ґрунтуватися на доказах, які б підтверджували передачу позивачеві спірних об'єктів.

          Так, правовий висновок судів про те, що спірне майно передано у власність КП "Сєвєродонецька БФ "ДСК" безоплатно на підставі статті 24 Закону України ""Про приватизацію майна державних підприємств", визнається неспроможним, оскільки судами не було досліджено та не надано відповідну оцінку даним, за рахунок яких коштів створені спірні об'єкти, та чи підлягали вони безоплатній передачі у відповідності до вимог статті 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств".

          При цьому, судами не надано правової оцінки наявному в матеріалах справи переліку нерухомого майна, переданого КП "Сєвєродонецька БФ "ДСК" під час приватизації, та не перевірено чи містяться у ньому об'єкти, на які позивач просить визнати право власності.

          Водночас, визнаючи право власності за позивачем на сарай загальною площею 185,3 кв.м, розташований за адресою: Луганська область, м. Рубіжне, вул. Леніна, 36-б, суди попередніх інстанцій не навели доказів, підтверджуючих висновок про те, що цей об'єкт увійшов до переліку майна яке підлягало безоплатній передачі в процесі приватизації.

Не досліджено судами, з урахуванням технічної документації, і правової природи спірного майна, зокрема, чи є сарай складовою частиною дитячого садочка №1 чи окремим об'єктом нерухомості, який підлягає державній реєстрації.

Окрім того, відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

          Підставою такого позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності чи іншого права на майно, що може підтверджуватися правовстановлюючими документами або будь –якими іншими доказами приналежність позивачу спірного майна.

          Таким чином, приписи вказаної статті регулюють питання захисту наявного права власності.

          Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

          За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Відтак, для правильного вирішення спору судам належить з'ясувати, в чому полягає порушене право позивача та ким оспорюється або не визнається право на захист якого звернувся позивач, враховуючи те, що приватизація державного майна, відбулась на користь Сєверодонецької орендної будівельної фірми "Надія" правонаступником якого є КП "Сєвєродонецька БФ "ДСК" .

Також, визнається помилковим і посилання апеляційного суду при визнанні правомірними вимоги позивача, на факти, викладені у рішенні Господарського суду Луганської області від 28.04.2009р. та постанові Луганського апеляційного господарського суду від 09.06.2009р. у справі №8/65 пн, адже, фактами є сукупність даних, що характеризують подію, що відбулася та вплинула на зміст правовідносин, а не висновки судів щодо характеристики події на підставі цих фактичних даних. Питання набуття права власності позивачем на спірне майно є окремим спором з самостійним предметом та підставами доказування.

          Отже, судами не було розглянуто та спростовано доводи відповідача про перебування спірного майна у державній власності та знаходження його у позивача на інших правових підставах, ніж право власності.

          Викладене унеможливлює висновок судів про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом.

Згідно зі статтею 32 вказаного Кодексу, доказами в справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до частини 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

          Рішення господарського суду Луганської області від 28.01.2010 р. у справі №11/293пн та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 09.03.2010р. у цій справі скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

                    Постанова набирає чинності з дня її прийняття та відповідно до статей 125, 129 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010р. касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач