Рішення № 103696138, 17.12.2021, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/2686/21

Провадження № 2/0203/1110/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2021 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м. Дніпрі у складі:

головуючого судді - Ханієвої Ф.М.,

за участю секретаря судового засідання - Ноторової Є.О.,

за участі:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника третьої особи - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини,

встановив:

13.07.2021 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини, в якому позивач просить суд:

- розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_2 ), зареєстрований 31.03.2010 року, про що в Кіровському районному відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції було зроблено актовий запис № 95;

- встановити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

І. Стислий виклад позицій учасників справи.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що вони з відповідачем уклали шлюб 31.03.2010 року та є батьками малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спільне життя у них з відповідачем не склалось, оскільки у них постійно виникали побутові конфлікти, що призвело до втрати між ними почуття любові та поваги. Шлюбні відносини між сторонами припинені, спільне господарство не ведеться, подальше спільне проживання однією сім`єю та збереження шлюбу, примирення неможливі. Тому позивач вважає, що подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить його інтересам та інтересам їх спільної дитини.

Також за поясненнями позивача, на цей час їх з відповідачем син зареєстрований разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуває на його утриманні, забезпечує його всім необхідним для проживання та навчання, купує йому продукти харчування, одяг, взуття, ліки, та бажає, щоб дитина проживала разом з ним постійно. Позивач опікується інтересами та потребами дитини, піклується про сина, займається його вихованням, слідкує за розвитком та здоров`ям дитини, повністю віддає дитині свою любов та турботу, велику увагу приділяє її розвитку. Також позивач зазначив, що він працює та отримує дохід, має у власності квартиру та йому належить її 1/2 частина, дитина відвідує школу, спортивні тренування. При цьому позивач пояснив, що син проживає разом з ним, а він займається його вихованням та піклуванням, водить його до школи та тренування, син прив`язаний до нього. Тому позивач вважає, що суд повинен врахувати це при визначенні місця проживання дитини.

З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу з відповідачем та визначення місця проживання їх малолітньої дитини з ним як батьком.

У підготовчому засіданні 17.12.2021 року позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, підстави звернення до суду з позовом пояснив суду таким чином, як про це зазначено вище.

У встановлений судом ухвалою суду від 11.08.2021 року строк відповідач - ОСОБА_3 не подала відзив на позов, проте 12.11.2021 року вона подала до суду окрему письмову заяву, в якій по суті спору зазначила, що визнає позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити, а також залишити їй прізвище - ОСОБА_2 .

Третя особа Адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради у встановлений судом ухвалою суду від 11.08.2021 року строк не подала пояснень по суті спору. Водночас 12.11.2021 року представник третьої особи надала суду письмову заяву, в якій з-поміж іншого зазначила про надання висновку органом опіки та піклування Адміністрацією Шевченківського району Дніпровської міської ради № 4/3-124 від 10.11.2021 року про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У підготовчому засіданні 17.12.2021 року представник третьої особи зазначила, що в ході розгляду питання про визначення місця проживання дитини сторін було з`ясовано, що мати дитини ніде не прописана, між сторонами склались погані відносини, дитина бачиться з матір`ю тільки у вихідні дні на декілька годин, а потім мати відправляє дитину до бабусі та до батька. З самого народження дитина проживає разом з батьком і в період шлюбу сторін, і в період, коли відносини між батьками погіршились. На перше засідання органу опіки та піклування щодо розгляду питання про визначення місця проживання дитини мати дитини не з`явилась, але вона з`явилась на друге засідання комісії - 03.11.2021 року. Мати дитини була опитана та вказала, що вона не проти того, щоб дитина проживала разом з батьком. За результатами проведеного засідання комісії орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність визначення місця проживання дитини разом з батьком.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 11.08.2021 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 17.12.2021 року було залучено до участі в цивільній справі правонаступника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - органу опіки та піклування - Управління-служба у справах дітей Шевченківської районної у місті Дніпрі ради - Адміністрацію Шевченківського району Дніпровської міської ради.

Суд, заслухавши думки позивача та третьої особи, на підставі ст.ст.200, 206, 211, 223 ЦПК України, розглянув справу по суті за відсутності відповідача в підготовчому засіданні.

17.12.2021 року у підготовчому засіданні на підставі положень ст.ст.200, 206 ЦПК України судом були заслухані пояснення позивача та третьої особи по суті спору, досліджені письмові докази, наявні в матеріалах справи, заслухані заключні слова учасників справи, оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 31.03.2010 року між громадянином України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та громадянкою України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований шлюб, про що 31.03.2010 року було складено відповідний актовий запис № 95; прізвища після державної реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_1 дружини - ОСОБА_2 ; місце державної реєстрації: Кіровський відділ реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції. Це підтверджується копією свідоцтва про шлюб (повторно) від 04.02.2021 року серії НОМЕР_3 (а.с.9).

Сторони є батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 01.09.2010 року (а.с.10).

На підтвердження факту реєстрації місця свого проживання та місця проживання свого малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , з 27.11.2012 року, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надав суду: копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_5 ; довідку № 7818 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 13.07.2021 року, видану відділом обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (а.с.12, 18).

Дитина сторін - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , навчається в Комунальному закладі освіти «Спеціалізована середня загальноосвітня шкода № 53 з поглибленим вивченням німецької мови» Дніпровської міської ради (КЗО «ССЗШ № 53» ДМР), що розташована за адресою: вул. Тополина, 35, м. Дніпро, 49040. Це підтверджується довідкою від 09.07.2021 року № 60 (а.с.17).

На підтвердження факту отримання доходу та належності йому на праві спільної сумісної власності 1/2 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , позивач надав суду: оригінал довідки про доходи від 05.06.2021 року вих. № 1, виданої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 , за відомостями з якої позивач ОСОБА_1 працює у фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 з 15.05.2018 року та займає посаду продавця-консультанта, загальна сума доходу за період з 01.01.2021 року по 30.06.2021 року за винятком аліментів становить 31578,95 грн; копію свідоцтва про право власності на житло від 16.02.2001 року, видане згідно з розпорядженням від 16.02.2001 року за № 2/153-2001 (а.с.16).

За відомостями з висновку Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, як органу опіки та піклування, від 10.11.2021 року № 4/3-124 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько дитини ОСОБА_1 разом з сином проживає за адресою: АДРЕСА_1 , де створені належні умови для проживання дитини. ОСОБА_1 є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , працює, має дохід, на обліку лікарів наркологів та психіатра не перебуває. Мати дитини проживає окремо за адресою: АДРЕСА_2 , яка повідомила, що вона не проти того, щоб дитина ОСОБА_4 проживав з батьком. Хлопчик повідомив, що він поки ще живе з батьком, але хотів би жити і з мамою, і з батьком. Адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 (а.с.38-40).

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

З приводу позовної вимоги про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_2 ), зареєстрований 31.03.2010 року, про що в Кіровському районному відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції було зроблено актовий запис № 95, зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного кодексу України (далі - СК України), шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно з п. 10, п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Також суд враховує і те, що згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (заяви №№ 29381/09 та 32684/09) Суд наголосив на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів. Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім`ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов`язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя.

Крім того, у пункті 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява № 56030/07) від 12 червня 2014 року Суд наголосив на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим, Суд повторно наголосив, що відповідно до статті 8 Конвенції також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в частині 1 підпункту «с», однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 2 ст. 115 СК України, рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Відповідно до ч. 3 ст. 115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Відповідно до ст. 133 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Аналіз викладеного вище вказує, що шлюб носить добровільний характер, примушування жінки та чоловіка до шлюбу є неприпустимим, а рішення про розірвання шлюбу ухвалюється, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що має істотне значення.

Суд, беручи до уваги те, що причини, що спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, відповідач визнала позов, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про розірвання шлюбу підлягає задоволенню повністю.

З приводу позовної вимоги про встановлення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд зазначає таке.

Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір`ю.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Згідно зі ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Статтею 161 СК України визначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно з ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Аналіз викладених вище норм вказує, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Так, суд, вирішуючи по суті спір між сторонами, враховує те, що в ході судового розгляду справи було встановлено, що позивач довів належними, допустимими та достатніми доказами факт проживання разом з ним дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 . Також суд враховує те, що батько дитини піклується про сина, утримує його, сприяє всебічному розвитку дитини, чого не заперечує і відповідач. Крім того, орган опіки та піклування надав висновок від 10.11.2021 року № 4/3-124 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за яким орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду на викладене вище, а також, враховуючи вік дитини, стан її здоров`я, те, що дитина фактично проживає разом з батьком, який піклується про дитину, утримує її, а відповідач визнала позов повністю, суд доходить висновку, що визначення місця проживання дитини разом з батьком буде відповідати інтересам дитини, бо дитина потребує постійного догляду та турботи, це позитивно сприятиме її розвитку, та не буде перешкодою для спілкування дитини з батьками. Тому суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з ним у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Згідно з ст. 1, ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Суд зазначає, що порядок повернення судового збору регламентований, зокрема ст. 7 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI та Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787.

Відповідно до ч. 3, ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Відповідно до п. 5, п. 10 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 року за № 650/24182, повернення судового збору (крім помилково зарахованого) здійснюється за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.

V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач визнала позовні вимоги у повному обсязі, суд з урахуванням положень ст. 206 ЦПК України, вважає за необхідне задовольнити у повному обсязі позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини.

З приводу вирішення питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, суд зазначає, що з урахуванням положень ч. 1 ст. 141, ч. 1 ст. 142 ЦПК України, а також того, що позов ОСОБА_1 задоволений повністю, відповідач визнала позов у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн, тобто 50 відсотків судового збору, сплаченого позивачем під час подання позову, а інші 50 відсотків, тобто 908,00 грн - підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету України. Адже позивачем був сплачений судовий збір у загальному розмірі 1816,00 грн (1816,00 грн : 2 = 908,00 грн), що підтверджується дублікатом чека від 09.07.2021 року № TS201786, дата оплати 22.05.2021 року, квитанція № 0.0.2135932018.2 на суму 908,00 грн, та оригіналом квитанції № 0.0.2192203545.1 від 12.07.2021 року на суму 908,00 грн, відповідно.

Суд додатково зазначає, що документи на переказ, які підтверджують зарахування судового збору до Державного бюджету України, містяться в матеріалах цивільної справи № 203/2686/21, а саме: дублікат чека від 09.07.2021 року № TS201786, дата оплати 22.05.2021 року, квитанція № 0.0.2135932018.2 на суму 908,00 грн, та оригінал квитанції № 0.0.2192203545.1 від 12.07.2021 року на суму 908,00 грн, відповідно (а.с.7, 8). При цьому суд зазначає, що одержувачем коштів, відповідно до вказаних квитанцій, є Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, тому воно і виступає органом, який має здійснити повернення сплаченого позивачем судового збору.

Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 90, 133, 141, 142, 200, 206, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини - задовольнити повністю.

Шлюб, укладений між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_6 ), який зареєстрований 31 березня 2010 року Кіровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції (актовий запис за № 95) - розірвати.

Після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_3 - не змінювати.

Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за місцем його фактичного та зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Челюскіна, 1; код ЄДРПОУ 37988155) повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) (квитанція № 0.0.2192203545.1 від 12.07.2021 року на суму 908,00 грн міститься в матеріалах цивільної справи № 203/2686/21).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складений 31.12.2021 року.

Суддя Ф.М. Ханієва