Рішення № 103683042, 21.02.2022, Жовківський районний суд Львівської області

Справа № 444/3760/21

Провадження № 2/444/302/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2022 року Жовківський районний суд Львівської області у складі:

головуючий суддя Ясиновський Р. Б.

секретар судового засідання Реміцька І.П.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в місті Жовква цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору Рава-Руська державна нотаріальна контора, про визнання в порядку спадкування за заповітом права власності на житловий будинок та господарські будівлі, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася до суду із вищевказаним позовом. Просить визнати за нею в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок (загальна площа житлового будинку 99,9 кв.м. (житлова площа 53,3 кв.м., допоміжна площа 46,6 кв.м.) та господарські будівлі (веранда, ганок, чотири сараї, ворота та огорожа), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Обгрунтовує позов наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина на все належне йому майно. До дня своєї смерті ОСОБА_3 проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_1 . Заповіт від імені ОСОБА_3 не посвідчувався. ОСОБА_2 , дружина померлого ОСОБА_3 , проживала та була зареєстрована разом із померлим до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 та разом вели спільне господарство.

Зазначає, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відносився до колгоспного типу двору, де станом на 30.06.1990 головою двору був ОСОБА_3 , а членом колгоспного типу двору ОСОБА_2 .

Вказує, що спадкоємець який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї. На підставі вищевикладеного позивач стверджує, що ОСОБА_2 фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , проте з невідомих причин не оформила її.

Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. ОСОБА_2 проживала та була зареєстрована до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 за життя зробила заповітне розпорядження, згідно якого заповіла все своє майно ОСОБА_1 . Вказує, що померла ОСОБА_2 є її матір`ю.

Зазначає, що 04.10.1987 вона одружилась та присвоїла прізвище чоловіка « ОСОБА_4 ».

З метою оформлення спадщини вона звернулась з заявою в Рава-Руську державну нотаріальну контору для оформлення спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

Нотаріус завів спадкову справу № 217/2021, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № 66386899, але відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок та господарські будівлі за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_2 , оскільки позивачем не подано необхідних документів, що посвідчують право власності на спадкове нерухоме майно. Постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 25.11.2021.

З метою оформлення права власності позивач звернулась в Добросинську - Магерівську сільську раду Львівського району, Львівській області, але їй було відмовлено та усно роз`яснено, що реєстрація її права власності на житловий будинок та господарські будівлі можлива за рішенням суду.

У зв`язку з чим вона звернуласяза захистом своїх прав до суду та просить позов задоволити.

Позивач в підготовче судове засідання не з`явилася, надіслала на адресу суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує, просить позов задоволити.

Представник відповідача - Добросинсько-Магерівської сільської ради, Львівського району Львівської області, в підготовче судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце проведення такого був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Однак представник відповідача - Добросинсько - Магерівської сільської ради, Львівського району Львівської області, надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи у відсутності їх представника, проти задоволення позову не заперечили та зазначили, що при вирішенні спору покладаються на думку суду.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Рава-Руської державна нотаріальна контори, в підготовче судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час та місце проведення такого була повідомлена належним чином, однак від неї на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без її участі, проти задоволення позову не заперечила.

Суд приходить до висновку про можливість розгляду справи без участі позивачки, представника відповідача, представника третьої особи, які не з`явилися в підготовче судове засідання, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце проведення такого, зважаючи на подані ними заяви про розгляд справи у їх відсутності.

На адресу суду також із Рава-Руської ДНК надійшла копія спадкової справи №217/2021, заведена після смерті спадкодавця, а саме ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а від так, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Частиною 3 статті 200 ЦПК України встановлено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Так як відповідач не заперечує проти позовних вимог, фактично визнав їх, суд вважає за можливе ухвалити рішення за результатами підготовчого провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачка ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Замок Жовківського району Львівської області, що стверджується копією паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 , виданого Шевченківським РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області 19 жовтня 1998 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 . Після його смерті відкрилася спадщина на все належне йому майно.

Довідка № 1393 від 30.09.2021 видана виконкомом Добросинсько-Магерівської сільської ради Замківського старостинського округу № 2 підтверджує те, що ОСОБА_3 до дня своєї смерті проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_1 .

Довідка № 1392 від 30.09.2021 видана виконкомом Добросинсько-Магерівської сільської ради Замківського старостинського округу № 2 підтверджує, що заповіт від імені ОСОБА_3 не посвідчувався.

Із копії довідки № 1394 від 30.09.2021 виданої виконкомом Добросинсько-Магерівської сільської ради Замківського старостинського округу № 2 вбачається, що ОСОБА_2 , дружина померлого ОСОБА_3 , проживала та була зареєстрована разом із померлим до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 та разом вели спільне господарство.

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною 3 статті 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Таким чином, ОСОБА_2 фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , проте з невідомих причин не оформила її.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 .

Довідка № 1395 від 30.09.2021 видана Добросинсько-Магерівською сільською радою Замківського старостинського округу № 2 підтверджує те, що ОСОБА_2 проживала та була зареєстрована до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 за життя, а саме 19 червня 2012 року, зробила заповітне розпорядження, згідно якого заповіла все своє майно ОСОБА_1 , що стверджується копією такого в матеріалах справи. Заповіт зареєстровано в реєстрі № 56. Такий не змінювався і не скасовувався.

З копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 вбачається, що померла ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_5

04.10.1987 позивач уклала шлюб, у зв`язку із чим змінила прізвище " ОСОБА_6 " на " ОСОБА_4 ", що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_5 .

З метою оформлення спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 позивач звернулась з заявою в Рава-Руську державну нотаріальну контору.

Із Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 66386899 вбачається, що після смерті ОСОБА_2 в Рава-Руській ДНК зареєстровано спадкову справу № 217/2021.

Із копії постанови Рава-Руської ДНК від 25.11.2021 вбачається, що позивачеві відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 після смерті її матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки спадкоємцем не дотримано п. 2 ст. 49 Закону України "Про нотаріат", а саме не надані необхідні документи, що посвідчують право власності на спадкове нерухоме майно.

Житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відносився до колгоспного типу двору, де станом на 30.06.1990 головою двору був ОСОБА_3 , а членом колгоспного типу двору ОСОБА_2 , що підтверджується випискою № 1403 від 30.09.2021, виданою виконкомом Добросинсько-Магерівської сільської ради Замківського старостинського округу № 2.

Довідка № 1758 від 02.12.2021р. видана виконкомом Добросинсько-Магерівської сільської ради Замківського старостинського округу № 2 підтверджує, що станом на 15.04.1991 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не втратив права на частку в майні колгоспного типу двору за адресою: АДРЕСА_1 .

Із копії довідки № 1396 від 30.09.2021 виданої виконкомом Добросинсько- Магерівської сільської ради Замківського старостинського округу № 2 вбачається, що житловий будинок по АДРЕСА_1 в арешті, під забороною та в заставі не перебуває.

Довідка № 1757 від 02.12.2021 видана виконкомом Добросинсько-Магерівської сільської ради Замківського старостинського округу № 2 підтверджує, що в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 малолітні та неповнолітні діти не зареєстровані та не проживають.

Житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , побудований в 1982 році та складається з приміщень: житлової (площею 16,5 кв.м.); житлової (площею 18,7 кв.м.); житлової (площею 18,1 кв.м.); веранди (площею 31,3 кв.м.); кухня (площею 15,3 кв.м.)

Загальна площа житлового будинку 99,9 кв.м. (житлова площа 53,3 кв.м., допоміжна площа 46,6 кв.м.). Допоміжні будівлі: веранда, ганок, чотири сараї, ворота та огорожа, що підтверджується копією технічного паспорта ТІ01: 2602-4317-2786-3620 від 22.11.2021р.

Згідно ст. 120 ЦК Української РСР від 18.07.1963 року майно колгоспного типу двору належить його членам на праві сумісної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЦК Української РСР від 18.07.1963 року розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці. Отже, всі члени колгоспного двору, а саме: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 формально мають право згідно діючого на той час законодавства, на спільну власність у колгоспному дворі, а саме по 1/2 частині нерухомого майна колгоспного двору та по 1/2 частині господарських будівель і споруд даного двору, яке збереглося після його припинення.

Позивач вказує, що дійсно таке свідоцтво у неї відсутнє, тому що у свій час батьки з невідомих причин, не зареєстрували у встановленому порядку право власності на свій житловий будинок та господарські будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить довідка Червоноградського МБТІ № 6405 від 24.11.2021.

На підставі вищевикладеного та відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-ІV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстрованим в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у по господарські книги місцевих Рад.

Слід зазначити, що по господарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. Дані по господарських книг були звітом про житлові будинки, що знаходяться на праві власності громадян, що надає підстави вважати, що право власності було зареєстроване згідно вимог діючого на той момент законодавства в по господарській книзі Погариської сільської ради. Тобто записи у по господарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Діючою на той час постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР», Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, було передбачено порядок реєстрації будинків в сільських населених пунктах, а тому записи в по господарських книгах підтверджується власність.

Згідно з п. 6-7 Вказівок по веденню по господарськогообліку в сільських радах народних депутатів, затверджених ЦСУ СРСР 12.05.1985 року № 5-24/26, дані по господарських книг були звітом про житлові будинки, що знаходяться на праві власності громадян.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у по господарських книгах (п. 20 Інструкції).

Тобто, з вищенаведеного вбачається, що записи у по господарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25.05.1998 року, право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15.04.1991 року не втратили права на частку в майні.

Таким чином, право власності на колгоспний двір (житловий будинок та господарські будівлі) АДРЕСА_1 було зареєстроване згідно вимог діючого на той час законодавства в погосподарській книзі села, яке на той час свідчили про реєстрацію власності на будинок та господарські будівлі.

Однак, звернувшись до Добросинсько-Магерівської сільської ради Замківського старостинського округу № 2 щодо оформлення права власності на будинок та господарські будівлі на ім`я спадкодавця ОСОБА_3 , як голову колгоспного типу двору, позивачу було усно роз`яснено про судовий порядок визнання права власності, оскільки, у зв`язку із смертю ОСОБА_3 , відповідно до ст. 25 ЦК України, втратив цивільну дієздатність, а відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» з 01.01.2013 року реєстрація права власності можлива лише за рішенням суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1222 Цивільного кодексу України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства України, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок та господарські будівлі.

Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для задоволення позовних вимог.

Інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи, немає.

Керуючись ст. 23, ч. 3 ст. 200, ч. 4 ст. 206, ч. 2 ст. 247, ст. 258, 259, 264, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 , виданий Шевченківським РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області 19.10.1998, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7 ) в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок (загальна площа житлового будинку 99,9 кв.м. (житлова площа 53,3 кв.м., допоміжна площа 46,6 кв.м.) та господарські будівлі (веранда, ганок, чотири сараї, ворота та огорожа), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Текст повного рішення суду виготовлено 03.03.2022.

Суддя Ясиновський Р. Б.