Рішення № 103655031, 11.03.2022, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2022 року ЛуцькСправа № 140/16623/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Нововолинської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Нововолинської міської ради про визнання протиправними дій щодо відмови в прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 1,9276 га з кадастровим номером 0721181200:12:000:0324, розташованої за межами села Гряди Володимир-Волинського району Волинської області, та надання її заявнику у власність; зобов`язання передати у власність вказану земельну ділянку шляхом затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

В обґрунтування позову позивач вказав, що 09 червня 2021 року звернувся до Нововолинської міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0721181200:12:000:0324 площею 1,9276 га для ведення особистого селянського господарства та передачу йому у власність із земель комунальної власності, що знаходиться за межами населеного пункту села Гряди Грядівського старостату на території Нововолинської міської територіальної громади. У листі від 27 липня 2021 року виконавчий комітет Нововолинської міської ради повідомив, що його заява була винесена на розгляд чергової сесії Нововолинської міської ради, однак проект рішення знято на доопрацювання; постійною комісією міської ради з питань земельних відносин запропоновано розгляд звернення винести на обговорення жителів сусідніх сіл. А надалі Нововолинською міською радою було прийнято рішення від 26 листопада 2021 року №9/97, яким призупинено процес з безоплатної передачі у власність земель комунальної власності сільськогосподарського призначення до моменту завершення проведення аудиту цих земель на території Нововолинської міської територіальної громади.

Позивач вважає тривалий нерозгляд у встановленому порядку його заяви від 09 червня 2021 року протиправним. Відповідач не навів мотивованих причин неможливості передачі у власність земельної ділянки після виготовлення проекту землеустрою та її реєстрації в Державному земельному кадастрі.

За таких обставин у зв`язку з ігноруванням відповідачем як органом місцевого самоврядування вирішення питання передачі земельної ділянки у власність, на думку позивача, єдиним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання судом відповідача затвердити погоджений проект землеустрою та передати у власність земельну ділянку.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Копію зазначеної ухвали разом з копією позовної заяви з додатками до неї відповідач отримав 17 січня 2022 року (а.с.98), проте у встановлений строк відзив на позов не подав, як і будь-які докази у спростування позовних вимог.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Також від учасників справи клопотання про розгляд справи у судовому засіданні не надходили.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 25 лютого 2020 року позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів Грядівської сільської ради Іваничівського району. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (а.с.26).

Приватним акціонерним товариством «Інститут «Волиньводпроект» розроблено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів Грядівської сільської ради Іваничівського району Волинської області (а.с.17-85). Вказаний проект погоджено згідно з висновком Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 20 листопада 2020 року №20598/82-20 (а.с.82), а відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0711302732021 від 27 березня 2021 року зареєстровано земельну ділянку сільськогосподарського призначення кадастровий номер 0721181200:12:000:0324 площею 1,9276 га (а.с.83-85).

Позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 0721181200:12:000:0324, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Грядівської сільської ради Іваничівського району, однак Головне управління Держгеокадастру у Волинській області листом від 04 червня 2021 року №М-1289/0-1655/0/95-21 з посиланням на положення пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (доповнення внесені Законом України від 28 квітня 2021 року №1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин») повідомило, що в управління відсутні повноваження щодо розпорядження бажаною до відведення земельною ділянкою та рекомендовано звернутись до територіальної громади за місцем розташування земельної ділянки (а.с.13).

09 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся із відповідною заявою до відповідача (а.с.14).

Виконавчий комітет Нововолинської міської ради листом від 27 липня 2021 року №02-40/2177 повідомив, що заяву позивача від 09 червня 2021 року про затвердження проекту землеустрою було винесено на розгляд чергової сесії міської ради 14 липня 2021 року та проект рішення з порушеного у заяві питання знято на доопрацювання. Постійною комісією міської ради з питань земельних відносин, комунального майна, транспорту, містобудування та архітектури запропоновано розгляд звернення винести на обговорення жителів сіл Гряди, Низкиничі, Тишковичі, Хренів, Кропивщина і Грибовиця для уникнення в майбутньому конфліктних ситуацій між мешканцями щодо розподілу землі. Крім того повідомлено, що звернення буде винесено на розгляд чергової сесії міської ради (а.с.15).

Також листом від 14 грудня 2021 року №02-40/3770 виконавчий комітет Нововолинської міської ради повідомив ОСОБА_1 , що з метою встановлення місця розташування земельних ділянок, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються чи використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, для ефективного використання земель та збільшення надходжень від плати за землю до бюджету громади і прийняття відповідних рішень міською радою на сесії Нововолинської міської ради було прийнято рішення від 26 листопада 2021 року №9/97 «Про проведення інвентаризації земель комунальної власності несільськогосподарського призначення та аудиту земель комунальної власності сільськогосподарського призначення Нововолинської міської ради». Цим рішенням призупинено процес безоплатної передачі у власність земель комунальної власності сільськогосподарського призначення до моменту завершення проведення аудиту земель на території Нововолинської міської територіальної громади - до 20 грудня 2022 року. Подані позивачем на затвердження матеріали були йому повернуті (а.с.16).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК України, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Як передбачено пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно із частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

За приписами частин дев`ятої, десятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 4) затвердження проекту землеустрою відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, у двотижневий строк шляхом прийняття відповідного рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову у передачі земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 820/4852/17, та враховуються при вирішенні цієї справи.

Як свідчать матеріали справи, позивач у встановленому порядку отримав дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (органу, що був повноважним вирішувати це земельне питання на момент прийняття наказу від 02 березня 2020 року №3-1996/15-20-СГ) та після розроблення такий проект підлягав погодженню та затвердженню у встановленому законом порядку.

Разом з тим, Законом України від 28 квітня 2021 року №1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (набрав чинності 27 травня 2021 року) розділ X «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктом 24, за змістом якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

На день набрання чинності пунктом 24 розділу X «Перехідні положення» ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, виготовлений на замовлення ОСОБА_1 (а.с.14-81), погоджений експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 20 листопада 2020 року №20598/82-20 (а.с.82) за правилами, чинними на той час, не був затверджений Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області і повноваження щодо затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, перейшли до сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 25 Закону №280/97-ВР визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно із пунктом 34 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За правилами частин першої, другої статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Отже, міська рада на пленарному засіданні вирішує відповідно до закону питання регулювання земельних відносин шляхом прийняття актів у формі рішень, у тому числі у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову у передачі земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, заяву позивача про затвердження проекту землеустрою від 09 червня 2021 року не розглянуто на сесії міської ради з прийняттям відповідного рішення - про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи про відмову у затвердженні такого проекту землеустрою, чи про залишення клопотання без розгляду у встановлений частиною дев`ятою статті 118 ЗК України двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Лист виконавчого комітету Нововолинської міської ради від 27 липня 2021 року №02-40/2177 про зняття проекту рішення на доопрацювання та винесення звернення на обговорення жителів сіл Нововолинської міської територіальної громади, а також прийняття рішення від 26 листопада 2021 року №9/97 «Про проведення інвентаризації земель комунальної власності несільськогосподарського призначення та аудиту земель комунальної власності сільськогосподарського призначення Нововолинської міської ради» не вказують на об`єктивні причини, які виправдовують неприйняття відповідачем рішення у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тим більше не є законодавчими підставами, які виключають можливість розгляду порушеного позивачем земельного питання.

Отже, з урахуванням встановлених обставин цієї справи, суд дійшов висновку про те, що має місце протиправна бездіяльність відповідача Нововолинської міської ради, яка будучи наділена відповідними повноваженнями, жодного акта ради у формі рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 09 червня 2021 року не прийняла.

З урахуванням встановлених у справі обставин та на підставі положень чинного законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій щодо відмови в прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою належить задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльності Нововолинської міської ради щодо нерозгляду на сесії міської ради з прийняттям відповідного рішення заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 0721181200:12:000:0324, площею 1,9276 га, для ведення особистого селянського господарства.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні.

При вирішенні позовних вимог зобов`язального характеру суд враховує, що відповідач не прийняв ніякого рішення по суті за заявою ОСОБА_1 . Прийняття відповідного рішення (рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову у передачі земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду) належить до повноважень міської ради та при відсутності такого рішення суд позбавлений можливості надати правову оцінку наявності правових підстав для затвердження спірного проекту землеустрою.

За таких обставин позовні вимоги про зобов`язання вчинити дії належить задовольнити частково шляхом зобов`язання відповідача на засіданні чергової сесії міської ради повторно розглянути вказану заяву та за наслідками розгляду прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та про відмову у задоволенні вимог щодо зобов`язання затвердити проект землеустрою та передати земельну ділянку у власність.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Порядок і правила розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5150,00 грн.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Також суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.

Відповідно до частин другої, третьої статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано такі документи: копію договору про надання правничої допомоги від 15 грудня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Бакуном О.С. (а.с.86), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 22 березня 2019 року ВА №1108 (а.с.87), розрахунок судових витрат від 22 грудня 2021 року (а.с.88), акт приймання-передачі виконаних робіт від 15 грудня 2021 року (а.с.89), копії квитанцій до прибуткового касового ордеру від 15 грудня 2021 року №1 на суму 3000,00 грн (а.с.90) та від 22 грудня 2021 року №8 на суму 2150,00 грн (а.с.91).

Відповідно до пункту 3.1 договору про надання правничої допомоги від 15 грудня 2021 року розмір гонорару становить 30% від розмірі мінімальної заробітної плати за 1 год роботи адвоката.

За змістом розрахунку судових витрат від 22 грудня 2021 року (а.с.88) та акта приймання-передачі виконаних робіт від 15 грудня 2021 року (а.с.89) виконавець (адвокат) виконав такі роботи: складання позовної заяви - 3900,00 грн (2 год х 1950,00 грн); надання усних консультацій - 975,00 грн (30 хв. х 1950,00 грн); канцелярські витрати 275,00 грн, а всього 5150,00 грн.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що розгляд цієї справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оскільки ця справа є справою незначної складності; підготовка позовної заяви у справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже усі документи, необхідні для складання і подання до суду позовної заяви, були у позивача в наявності. При цьому доказів канцелярських витрат у сумі 275,00 грн (тобто, розрахунок витрат, понесених у цій справі адвокатом) матеріали справи не місять, а надання усних консультацій є загальною діяльністю адвоката та не має впливу на кінцевий результат у справі.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5150,00 грн, є неспівмірною із складністю цієї справи та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.

На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частиною п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, а також зважаючи на часткове задоволення позову, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 1500,00 грн.

Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 22 грудня 2021 року №8, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.9, 94).

У зв`язку із частковим задоволенням позову на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 1954,00 грн (454,00 грн грн - витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, та 1500,00 грн - витрати на правничу допомогу адвоката).

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Нововолинської міської ради (45401, Волинська область, місто Нововолинськ, проспект Дружби, 27, ідентифікаційний код юридичної особи 35055268) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Нововолинської міської ради щодо нерозгляду на сесії міської ради з прийняттям відповідного рішення заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,9276 га, кадастровий номер 0721181200:12:000:0324, для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Нововолинську міську раду на засіданні чергової сесії міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 червня 2021 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,9276 га, кадастровий номер 0721181200:12:000:0324, для ведення особистого селянського господарства та за наслідками розгляду прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Нововолинської міської ради судові витрати у сумі 1954,00 грн (одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят чотири грн 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк