Рішення № 10364586, 07.07.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2010 р. Справа № 49/123-10

вх. № 5258/3-49

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Топорков К.В., дор. № 01-01/1429 від 16.11.2009 року

відповідача - Легкошерст І.К., дор. № 10 від 23.12.2009 року

розглянувши справу за позовом Державного підприємства "ТЕЦ-2 "Есхар" смт. Есхар

до Державного підприємства "Домовий" Есхарівського виробничого управління жилищно-комунального господарства, смт. Есхар

про стягнення 994073,76 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в який просить суд стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з теплопостачання згідно договору про постачання теплової енергії № 227, укладеного між сторонами 01.08.2008 року. Згідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення суми заборгованості становить 994073,76 грн., з яких 814810,06 грн. - заборгованість за отриману теплову енергію та 179263,70 грн. - штраф за понаднормовані витоки мережної води. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не сплачує суму боргу у добровільному порядку.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що станом на час подачі позову до суду сума основного боргу становила 540810,06 грн., оскільки 31.05.2010 відповідач перерахував позивачу 274000,00 грн. основного боргу. Проти нарахування штрафу за понаднормовані витоки мережної води відповідач заперечував, посилаючись на сплив строку позовної давності щодо цієї вимоги. Крім того, у відзиві на позовну заяву позивач просив суд надати відстрочку виконання зобов'язань по погашенню заборгованості строком на шість місяців.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.

01.08.2008 року між ДП ТЕЦ - "Есхар" (Енергопостачальна організація) та КП "Домовой" (Споживач) був укладений договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 227. Відповідно п.1 Договору, позивач зобов'язався постачати теплову енергію в гарячій воді в період опалювального сезону, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію в гарячій воді за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.

Згідно п.2.1.4 Договору, ціна 1 (однієї) Гігакалорії теплової енергії, що постачається Споживачу, відповідно до тарифів, діючих на момент укладення Договору, складала для населення 188,06 грн. (з ПДВ), для інших споживачів - 208,52 грн. (з ПДВ). Пунктом 2.1.5 Договору сторони передбачили, що вказані в п.2.1.4 Договору тарифи діють до моменту затвердження НКРЕ для Енергопостачальної організації відповідних тарифів на постачання теплової енергії. Після затвердження вказаних тарифів сторони зобов'язалися провести перерахунок взаємних розрахунків з початку опалювального сезону з урахуванням затверджених тарифів.

У зв'язку із затвердженням Постановою НКРЕ України №1492 від 25.12.2008 року для ДП ТЕЦ-2 «Есхар» нових тарифів на виробництво теплової енергії, додатковою угодою №3 від 31.12.2008 року сторони домовились що із 01.01.2009 року ціна 1 (однієї) Гігакалорії теплової енергії, що поставляється Споживачу з 01.01.2009 року становить для населення 213,46 грн. (з ПДВ), а для бюджетних та інших споживачів 245.16 грн. (з ПДВ).

Згідно п.6.1, п. 6.2 Договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається (та штрафні санкції) проводяться виключно у грошовій формі відповідно до встановлених тарифів, а розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до п.6.3 Договору, Споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує Енергопостачальній організації вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується не пізніше 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим.(п. 6.5. договору)

Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов’язання виконав, на підставі вищезазначеного договору здійснив відпуск теплової енергії відповідачу в період з жовтня 2008 року по квітень 2009 року, що підтверджується відповідними актами про приймання - передачі теплової енергії, підписаними сторонами, копії яких додані до матеріалів справи. Але відповідач не виконав належним чином взяті на себе за договором зобов’язання, не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість заявленої та отриманої теплової енергії, внаслідок чого за вказаний період утворилась заборгованість.

Позивач в позовній заяві зазначає, що заборгованість відповідача з основного боргу станом на дату подачі позову до суду становить 814810,06 грн. Відповідач надав суду платіжне доручення № 192 від 31.05.2010 року відповідно якого останній перерахував 274000,00 грн. за постачання теплової енергії за договором №227 від 01.08.2008 р.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині безпідставні тому суд відмовляє в їх задоволенні.

Отже, станом на час розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за отриману теплову енергію за період з жовтня 2008 року по квітень 2009 року становить 540810,06 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких підстав суд вважає вимогу прокурора про стягнення з відповідача 540810,06 грн. основного боргу обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що згідно п.7.2, п.7.2.4 Договору, Споживач несе відповідальність та зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 3,85 грн. за кожну тонну перевищення норми витрат мережної води ( норма: 0=1,55 тонн/годину). У зв'язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача 179263,70 грн. штрафу за понаднормовані витоки мережної води.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив про сплив позовної давності з цієї вимоги згідно ст. 258 ЦК України.

Відповідно ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Проте, згідно ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як свідчать матеріали справи, відповідач починаючи з листопада 2008 року до березня 2010 р. неодноразово визнавав свій обо"язок, щодо сплати штрафу у розмірі 179263,70 грн. за понаднормовані витоки мережної води, про що свідчать акти звірок розрахунків, підписані обома сторонами та скріплені печатками підприємств, що є підставою для переривання строку позовної давності.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги в частині заявленої до стягнення суми штрафу у розмірі 179263,70 грн. за понаднормовані витоки мережної води також обґрунтованими, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду строком на шість місяців, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд, у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

ГПК не містить вимог до змісту заяви про відстрочку або роз строчку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та по рядку їх виконання. Проте зі змісту коментованої статті вбачається, що заява повинна містити: викладення обставин та обґрунтування причин, що унеможливлю ють чи утруднюють виконання рішення; зазначення того, що просить заявник — розстрочити чи відстро чити виконання рішення, яким чином змінити спосіб і порядок вико нання рішення; вказівку, в разі необхідності, про надіслання ухвали про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання установі банку або державному виконавцю. До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обстави ни, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов’язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов’язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується відповідача, який повинен доказати факти, на підставі яких заявлено вищезазначене клопотання.

Суд дійшов висновку, що відповідач не довів суду наявність виняткових випадків та обставин щодо неможливості своєчасно виконати рішення суду, у зв`язку з чим підстави для надання відстрочки виконання рішення суду відсутні.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. Тобто суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті державного мита у розмірі 5408,10 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 128,39 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України; -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Домовой" (адреса: 63524, Харківська область, Чугуївський район, смт. Есхар, вул. Леніна, 17, р/р 26000302888 в Чугуївському відділенні № 2834, ВАТИ "Держощадбанк", МФО 350222, код ЄДРПОУ 31869931) на користь Державного підприємства Теплоелектроцентраль - 2 "Есхар" (адреса: 63524, Харківська область, Чугуївський район, смт. Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, 16, р/р 260083012553 в Філії ХОУ ВАТИ "Ощадбанк" м. Харків, МФО 351823, код ЄДРПОУ 30034023) - 540810,06 грн. основного боргу, 179263,70 грн. штрафу за понаднормативні витоки мережної води, 5408,10 грн. витрат по сплаті державного мита та 128,39 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної чинності.

Відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 274000,00 грн. основного боргу.

Ввідмовити в задоволенні клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення.

Суддя

Повний текст рішення підписаний 12.07.2010 року.