Рішення № 10364578, 06.07.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2010 р. Справа № 57/91-10

вх. № 4861/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Стаднік Р.О., дов. від 24.02.2010 р;

відповідача - ОСОБА_2 (особисто)

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія-Гарант", м. Одеса

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків

про стягнення 178596,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія - Гарант", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 178596,27 грн. заборгованості, з яких 162479,88 грн. заборгованість, яка відшкодовує відповідну частину вартості обладнання з урахуванням ПДВ 27079,98 грн.; 4501,94 грн. - комісія за надання обладнання, нарахована на його вартість; заборгованість по сплаті додаткового лізингового платежу - 7397,63 грн., у тому числі ПДВ 941,52,41 грн.; 1711,78 грн. - пеня за прострочення сплати лізингових платежів; 2505,04 грн. - неустойка за неправомірне користування грошовими коштами позивача, що виникли на підставі неналежного виконання відповідачем умов договору фінансового лізингу № 22008-08/169Ф від 22.08.2008р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04 червня 2010 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 06 липня 2010 року об 11:40 год.

У призначеному судовому засіданні 06 липня 2010 року представник позивача підтримав заявлений позов та просив суд його задовольнити, через канцелярію суду, супровідним листом надав витребувані судом документи (вх. № 13110), які судом долучені до матеріалів справи.

Відповідач у судовому засіданні позов визнає, через канцелярію суду надав заяву (вх. № 13108 від 06.07.2010 р.) в якій зазначив, що проти позову не заперечує.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноважених представників сторін, судом встановлено наступне.

22 серпня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія - Гарант" (далі - позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (далі - відповідач) укладено договір фінансового лізингу № 2208-08/169Ф, відповідно до умов якого, відповідач отримав для здійснення своєї господарської діяльності на умовах фінансового лізингу у платне користування строком на 36 місяців листову офсетну двофарбувальну печатну машину КВА Rapida 72 К, надалі - обладнання, згідно установленим відповідачем специфікаціям, які вказані в Додатку № 1 до Договору.

Відповідно до пп. 2.2.2., пунктів 4.1.,4.2, 4.4, 4.5 договору відповідач зобов'язався у встановлені строки та у повному обсязі сплачувати лізингові платежі в розмірі та строки передбачені Графіком сплати основних лізингових платежів (додаток 2 до договору) В склад лізингових платежів входять: сума, яка відшкодовує вартість предмету лізингу; комісія лизиногодавця за надання предмету лізингу, нараховану вартість предмету лізингу. Лізингоотримувач сплачує лизингодавцю додаткові лізингові платежі у відповідності до розрахунку додаткових лізингових платежів (додаток № 3 до договору).

Угодою № 2 про зміни до договору, сторони виклали графік основних та додаткових лізингових платежів у новій редакції (додаток № 2 та № 3 до договору).

Відповідно до п. 12.1. договору обладнання є виключною власністю позивача, що підтверджується договором поставки № 169Ф/ПС /1 від 21.08.2008р.

Факт передачі предмета лізингу підтверджується актом приймання-передачі підписаний сторонами, згідно з яким, позивач передав, а відповідач отримав вантажний листову офсетну двофарбувальну печатну машину КВА Rapida 72 К 1995 року випуску, у кількості 1 одиниці, вартістю 463200,00 з ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було отримано предмет лізингу, зауважень до якості предмету лізингу не було. Таким чином, вказані документи свідчать про те, що відповідач отримав товар належної якості.

Як вказує позивач у позовній заяві, відповідач протягом дії договору порушував свій обов'язок щодо своєчасної оплати основних та додаткових лізингових платежів по договору, внаслідок чого, станом на 21.05.2010р., утворилася заборгованість у сумі 174379,45 грн., з яких 162479,88 грн. заборгованість, яка відшкодовує відповідну частину вартості обладнання з урахуванням ПДВ 27079,98 грн.; 4501,94 грн. - комісія за надання обладнання, нарахована на його вартість; 7397,63 грн.- заборгованість по сплаті додаткового лізингового платежу.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами № 07-08/04 від 08.04.2009 р. і № 02-09/12 від 09.12.2009 р. з проханням погасити заборгованість перед позивачем, але на момент звернення позивача із позовом до суду заборгованість залишається несплаченою.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України) .

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі)

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 статті 903 Цивільного Кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 статті 806 Цивільного кодексу України та Договору до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 292 Господарського кодексу України передбачено, що залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття.

Як встановлено статтею 286 Господарського кодексу України, та статтею 762 Цивільного Кодексу Украйни, зобов'язання Лізингоодержувача полягає у своєчасному внесенні лізингових платежів за користування транспортним засобом, що випливає з договірних зобов'язань, який Лізингоодержувач сплачує Лизінгодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Разом з тим, за приписом ч. З статті 285 Господарського кодексу України та умовами Договору Відповідач повинен сплачувати Позивачу лізингові платежі за весь період користування транспортним засобом.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі лізингоотримувачем сплачувати періодичні лізингові платежі за користування об'єктом лізингу встановлені частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України та статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

У відповідності до п.3.1.6 загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів (додаток № 1 до договору), відповідач зобовязався вчасно, відповідно до графіка лізингових платежів оплачувати лізингові.

Позивач належним чином виконав свої зобовязання за договором фінансового лізингу, надавши відповідачу в лізинг предмет лізингу, проте, станом на момент розгляду справи, відповідач в порушення домовленості сторін 174379,45 грн. заборгованості за лізинговими платежами, яка виникла станом на 21 травня 2010 року не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобовязання з оплати лізингових платежів за отриманий у лізинг предмет лізингу, за договором фінансового лізингу № 2208-08/169Ф, який був укладений між сторонами 22 серпня 2008 року.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості по договору фінансового лізингу № 2208-08/169Ф р. від 22.08.2008 року, а також враховуючи те, що відповідач у судовому засіданні визнав у повному обсязі заявлену до стягнення суму заборгованості, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 174379,45 грн., з яких 162479,88 грн. заборгованість, яка відшкодовує відповідну частину вартості обладнання з урахуванням ПДВ 27079,98 грн.; 4501,94 грн. - комісія за надання обладнання, нарахована на його вартість; 7397,63 грн. - заборгованість по сплаті додаткового лізингового платежу належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

У відповідності до п.11.2. договору фінансового лізингу за несвоєчасне внесення лізингових платежів відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочки, з дня наступного за днем сплати поточного плетежу по день фактичної оплати цього платежу включно.

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За прострочення внесення лізингових платежів позивач нарахував відповідачу пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка за період з 01.05.2010 року по 21.05.2010 року склала 1711,78 грн.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобовязань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку про стягнення пені у сумі 1711,78 грн.

Крім того, згідно з п. 11.3. договору фінансового лізингу, з урахуванням положень ст. 625 Цивільного кодексу України, за неправомірне користування грошовими коштами Позивача, Відповідач зобов'язаний сплатити Позивачу неустойку у розмірі 25 % річних від суми заборгованості за весь час користування зазначеними грошовими коштами, що становить 417,51 грн.

Статтею 549 Цивільного кодексу України та статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, зокрема, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Суд зазначає про те, що у відповідності до ст.627 ЦК України: відповідно до ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обовязковість сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи вимоги ст.629 ЦК України, а саме те, що договір є обовязковим для виконання сторонами, приймаючи до уваги те, що відповідач не виконав прийнятий на себе обовязок щодо оплати лізингових платежів у встановлений договором строк, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неустойки в розмірі 417,51 грн. відповідають вимогам договору та діючому законодавству України, та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 1,2, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", статтями 11,525,598,612,625,629,692,806,903,Цивільного кодексу України, статтями 173,174,175,179,193,285,286,292, Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (юридична адреса: 61145, АДРЕСА_1, фактична адреса: АДРЕСА_3, ідент. код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія - Гарант" (65012, Одеська область, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 8, кв. 4, ідент. код 31976914, р/р 26503229691980 в ВАТ "Морський Транспортний Банк", МФО 328168, р/р 2650201639124 в філії ВАТ "Державний експортно-імоптний банк України", м. Одеса, МФО 328618) 162479,88 грн. заборгованості, яка відшкодовує відповідну частину вартості обладнання з урахуванням ПДВ 27079,98 грн.; 4501,94 грн. - комісія за надання обладнання, нарахована на його вартість; заборгованість по сплаті додаткового лізингового платежу - 7397,63 грн., у тому числі ПДВ 941,52,41 грн.; 1711,78 грн. - пеня за прострочення сплати лізингових платежів; 2505,04 грн. - неустойка за неправомірне користування грошовими коштами позивача; 1785,96 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення підписано 12 липня 2010 року

справа № 57/91-10