Рішення № 10364353, 06.07.2010, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2010 р. Справа № 15/60/10

м. Миколаїв

За позовом: Відкритого акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Дженералі Гарант””, м. Київ, пров. Новопечерський, 19/3, в особі Миколаївської філії, м. Миколаїв, вул. Наваринська, 13 А, код ЄДРПОУ 20868166;

До відповідача: Акціонерного товариства “Страхова компанія “Інспол””, 54003, м. Миколаїв, вул. Леніна, 166, пошт. адреса: м. Миколаїв 003, а/с 630, код ЄДРПОУ 13857239;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1, АДРЕСА_1.

про: стягнення 11222,77 грн. (згідно уточнених позовних вимог від 07.06.2010р.)

Суддя Ржепецький В.О.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Мельник І.М. довіреність № 703-1/14 від 25.03.2010р.

Від відповідача: Корованенко С.А. довіреність від 19.02.2010р.

Від 3-ї особи: ОСОБА_4 довіреність від 14.04.2010р.

В судове засідання, призначене на 06.07.2010р. зявились представники сторін та третьої особи у справі.

За згодою сторін в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін та третьої особи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

13.04.2010 р. Відкрите акціонерне товариство “Українська страхова компанія “Дженералі Гарант” звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Акціонерного товариства “Страхова компанія “Інспол” про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 18254, 36 грн. (07.06.2010р. позовні вимоги зменшено)

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в результаті ДТП, яка сталась 11.03.2009р. о 12 год. 50 хв. в м. Одеса з участю автомобілів «Лексус», д.н. НОМЕР_1, під керуванням третьої особи у справі та «Мітсубісі», д.н. НОМЕР_2, під керування ОСОБА_5, внаслідок порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України завдано пошкоджень автомобілю «Мітсубісі».

Враховуючи, що власнику пошкодженого автомобілю ОСОБА_5 на підставі договору (полісу) №19-128783 позивачем відшкодовано завдану шкоду в розмірі 18364,36грн., керуючись ст.ст. 1188, ЦК України, ст.ст. 22, 38.2.3 Закону України «Про обовязкове страхування цивільної правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.27 Закону України «Про страхування», позивач просить стягнути з відповідача у справі, яким застраховано цивільно-правову відповідальність винної в скоєнні ДТП особи, в порядку регресу суму спричиненого збитку в розмірі 17854,36грн. та відшкодування вартості автотоварознавчого дослідження в розмірі 400,00грн.

17.05.2010 р. відповідачем було надано відзив на позовну заяву, а 04.06.2010 р. доповнення до відзиву. Відповідач просив відмовити позивачу в задоволенні позовної заяви, посилаючись при цьому на те, що посилання позивача на ст. 27 ЗУ “Про страхування” та ст. 993, 1191 ЦК України є безпідставним, оскільки Акціонерного товариства “Страхова компанія “Інспол” є неналежним відповідачем по справі, бо не є винною особою, що повинна відшкодовувати шкоду в порядку регресу; гр. ОСОБА_5 мав право та можливість звернутися за відшкодуванням спричиненої їй шкоди до відповідача, однак цього не зробив, звернувшись на свій розсуд до позивача у справі, таким чином посилання позивача на ст.22 ЗУ “Про обов'язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є безпідставним, оскільки нормами зазначеного закону не передбачено відшкодування шкоди іншій страховій компанії.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З ч. 2 ст. 34 ГПК України витікає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи позивача про обставини дорожньо-транспортної пригоди, ґрунтуються на довідці Відділу забезпечення діяльності підрозділів ДПС УДАІ ГУМВС України в Одеській області №041441, відповідно до якої 11.03.2009р. о 12 год. 50 хв. в м. Одеса внаслідок ДТП автомобіль марки «Мітсубісі», номерний знак НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження.

Крім того до позовної заяви позивачем додано лист відділу ДАІ з обслуговування адміністративної території обласного центру (м.Одеси) та автомобільно-технічної інспекції ВДАІ ГУМВС України в Одеській області повідомлено позивача про те, що 11.03.2009р. в м. Одесі була скоєна дорожньо-транспортна пригода за участю водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_5, причиною ДТП стало порушення вимог ПДР України водієм ОСОБА_1

Як слідує з положень Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема, ст.ст. 254, 256, 283 КУпАП, належними доказами, які засвідчують обставини вчиненого особою адміністративного правопорушення та вину особи у його вчиненні (в т.ч. порушення ПДР України) є протокол про адміністративне правопорушення та постанова суду.

Постанова Приморського районного суду м.Одеси від 02.04.2009р., яку залучено до матеріалів справи в судовому засіданні, встановлює, що, дійсно, 11.03.2009р. в м. Одеса сталась дорожньо-транспортна пригода, винним в якій на підставі ст. 124 КУпАП визнано гр-на ОСОБА_1

Разом з тим, як видно з мотивувальної частини зазначеної постанови пошкодження в результаті ДТП отримано автомобілем «Мітсубісі», д.н. НОМЕР_3, що не відповідає обставинам, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача.

Враховуючи наведене, господарський суд не може прийняти подані позивачем довідки та постанову суду від 02.04.2009р. в якості належних доказів, на підтвердження обставин дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до приписів ст. 27 Закону України „Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, як випливає із приписів вищенаведених правових норм, до страховика, який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, яка відповідальна за завдані збитки.

Такою відповідальною за заподіяний ОСОБА_5 (страхувальник позивача) збиток особою має бути, особа, яку визнано винною у скоєнні ДТП.

Позивач, в свою чергу, виконуючи саме свої договірні зобовязання перед потерпілим за договором майнового страхування, виплатив останньому страхове відшкодування, що підтверджується матеріалами справи. Таким чином, до позивача перейшло право вимоги стягнення суми виплаченого страхового відшкодування безпосередньо з винної особи, оскільки страхувальник міг висунути такі вимоги саме до вказаної винної особи в період часу до відшкодування її збитку страховиком-позивачем.

Відповідно до приписів ст. 511 ЦК України, у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

З наявного в матеріалах справи полісу обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/455053, який діяв на час зіткнення транспортних засобів, видно, що відповідач і третя особа у справі встановили під страховим випадком подію, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась за участю забезпеченого транспортного засобу страхувальника і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність останнього.

Відтак, в розумінні ст. 511 ЦК України, третьою особою може виступати саме потерпіла особа, в даному випадку ОСОБА_6 Разом з тим, останній не звертався до відповідача у справі як потерпіла особа з заявою про отримання страхового відшкодування відповідно до положень ст. 35 ЗУ “Про обов'язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”; зазначена норма Закону та поліс № ВС/455053 не передбачають відшкодування регресних зобов'язань страхувальника, а передбачають тільки відшкодування збитків потерпілій особі, завданих страхувальником внаслідок ДТП.

Слід зазначити, що приписами ст. 5 названого закону законодавець безпосередньо визначив обєкт обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності, яким є майнові інтереси, повязані саме з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відтак, враховуючи наведені вище положення, суд приходить до висновку, що ОСОБА_6 мав можливість вибору боржника, який буде здійснювати йому відшкодування завданої від ДТП шкоди, та міг звернутись з відповідною заявою і доданими до неї доказами як до свого страховика по договору добровільного страхування, так і до винної особи. Оскільки ОСОБА_6 звернвся саме до страховика-позивача, який і здійснив виплату страхового відшкодування, то у позивача після цієї виплати виникло право вимоги саме до відповідальної за завдані збитки винної особи (ст. 27 Закону „Про страхування” і ст. 993 ЦК України).

Правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі встановлені, зокрема, ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно п. 22.1 якої при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Таким чином, відшкодування шкоди, що заподіяна третій особі здійснюється у порядку, що встановлений зазначеним Законом.

Порядок виплати страхового відшкодування визначений ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно п. 37.4 якої страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, у разі, коли такі витрати здійснюються за згодою страховика. Якщо страхувальник або особа, відповідальність якої застрахована, здійснили такі витрати без попереднього погодження із страховиком, страховик має право відмовити у компенсації таких витрат або зменшити їх розмір з урахуванням вимог законодавства України про порядок відшкодування такої шкоди. Таким чином, приписами даної правової норми визначено, що страховик особи, відповідальність якої ним застрахована, може здійснити виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілому.

Правила щодо регресного позову страховика встановлені ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно пп. 38.1.1 п. 38.1 якої страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: а) якщо він керував транспортним засобом у стані сп'яніння під впливом алкоголю, наркотичних, психотоксичних чи інших одурманюючих речовин; б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди самовільно залишив місце пригоди чи ухилився від проведення в установленому порядку перевірки, констатуючої дію алкогольних напоїв, наркотичних чи інших одурманюючих речовин, чи споживав ці речовини після дорожньо-транспортної пригоди до відповідної констатуючої перевірки; г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху; ґ) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону. Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Отже, якщо страхувальник або водій, який спричинив ДТП, повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 вищезгаданого Закону, то до страховика, що виплатив страхове відшкодування потерпілій та застрахованій ним особі, переходить право регресного позову до страховика, який застрахував відповідальність особи, що спричинила дорожньо-транспортну пригоду.

Проте, з матеріалів справи витікає, що ні страхувальник ні водій, що спричинив ДТП, не повідомили відповідача у строки, визначені у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 вищезгаданого Закону про настання ДТП.

За таких обставин, відповідно до приписів п. п. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", позивач не набув право регресного позову саме до відповідача.

Враховуючи, що наведені вище обставини спростовують доводи, покладені в основу позовної заяви у справі, господарський суд з урахуванням вимог ст.33 ГПК України, відповідно до якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як підставу своїх вимог або заперечень, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 93 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.

Суддя