Рішення № 103621620, 25.02.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2022 року Справа № 160/18290/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Відповідача-1: Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті, до Відповідача-2: Державної служби з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови №297777 від 16.09.2021р.,-

ВСТАНОВИВ:

04.10.2021р. (згідно відомостей Укрпошта Експрес) фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Відповідача-1: Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті, до Відповідача-2: Державної служби з безпеки на транспорті та, з урахуванням уточненого адміністративного позову від 26.10.2021р., просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову начальника Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №297777 від 16.09.2021р.;

- стягнути з Державної служби з безпеки на транспорті за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати, а саме: витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він не згоден із наведеною постановою, вважає її незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки вона складена на підставі недопустимих, недостовірних та неналежних доказів та із суттєвими порушеннями норм чинного законодавства, а саме: 18.07.2021р. транспортним засобом (тягачі) DAF XF д.н.з НОМЕР_1 з напівпричепом Коа ЕС д.н.з. НОМЕР_2 о 06:09 годині під керуванням водія ОСОБА_2 по автодорозі М-14, 203 км + 500 м здійснювалося перевезення сипучого вантажу (пшениці), який був зупинений працівником патрульної поліції з метою проходження габаритно-вагового контролю, під час проведення якого і відбулося зміщення вантажу (пшениці) в момент заїзду на територію пункту при гальмуванні автомобіля із задньої частини причепу (де вага припадає на строєну вісь) у передню частину (де вага припадає на здвоєну вісь), що призвело до того, що задня строєна вісь навантажена у 20,65 тон, замість допустимих 24 тон, що було відображено у довідці №0051615, при цьому, таке зміщення сипучого вантажу відбулося через неправильні вказівки оператора вагового комплексу, без застосування єдиної Методики, якої станом на 18.09.2021р. не існує, тому вважає, що за відсутності такої затвердженої державою Методики визначити правильність навантаження на кожну вісь транспортного засобу (далі ТЗ), який перевозить сипучий вантаж, неможливо, у зв`язку із чим усі сумніви щодо оцінки доказів наявності вини мають тлумачитися на користь позивача згідно до вимог ч.3 ст.62 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 26.02.2019р. № 1-р/20 та рішень ЄСПЛ, наведених у позові; на думку позивача пункт габаритно-вагового контролю, що знаходиться на автодорозі М-14 203 км + 500 м, встановлено з порушенням норм чинного законодавства, а саме: мав нерівну поверхню із поздовжнім та поперечним ухилом більше 3 проміле, покриття пункту мало деформації дорожнього полотна, не було асфальтованим або цементобетонним, його ширина становила менше 7 метрів, довжина під`їзних шляхів до та після вантажоприймальної платформи була менше 20 метрів, ваги, які слугували засобом вимірювання, не пройшли метрологічну атестацію та повірку, що є порушенням п.12 Порядку №879 та п.2 розділу 3 Наказу Міністерства інфраструктури України №255 від 28.07.2016р.; у оспорюваній постанові зазначено акт на підставі якого вона була складена, а саме: за №300393 від 18.07.2021р., проте, цей акт йому не направлявся, а позивачем був отриманий інший акт з №0050765 від 18.07.2021р., отже, вважає, що за таких умов акт №300393 від 18.07.2021р. є неналежним доказом, оскільки підстави зазначені у ньому не доведені до відома позивача; як акт №0050765, так і довідка №0051615 від 18.07.2021р. використані бути в якості доказів не можуть через те, що у гр.9 наведеного акту «відстані між осями» не заповнені, тобто, такі заміри між осями ТЗ та напівпричепа не проводились, відтак, посадова особа відповідача не могла визначити тип кожної з вісей (одиночні, здвоєні чи строєні) та допустимі навантаження на ці осі, що є порушенням п.22.5 Правил ПДД; у довідці №0051615 від 18.07.2021р. вказана лише дата складання час складання не вказаний в порушення вимог п.18 Порядку №879. За викладеного, позивач вважає, що наведені акт та довідка складені з порушенням процедури зважування, містять не об`єктивну інформацію стосовно перевантаження ТЗ, тому зазначені документи не можуть бути підставами для накладення на позивача штрафу за оспорюваною постановою. Окрім того, позивач і просить стягнути з бюджетних асигнувань відповідача-2, як державного органу, який має статус юридичної особи, понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн., які очікується понести позивачем згідно до вимог ст.ст.132,139 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.43-47).

Ухвалою суду від 08.11.2021р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 07.12.2021р., а також зобов`язано відповідачів -1,2 надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотримання вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.72-73).

Ухвалою суду від 17.01.2022р. у зв`язку із ненаданням відповідачами-1,2 відзивів на позов, було продовжено строк розгляду даної адміністративної справи до 25.02.2022р. (а.с.86).

Відповідачі-1,2 на виконання вимог ухвали суду від 08.11.2021р. відзивів на позов у встановлений ухвалою строк суду не надали, про причини його не надання суд не повідомили, незважаючи на те, що останні отримали копію даного позову з додатками 06.12.2021р. (відповідач-2), 05.02.2022р. (відповідач-1) відповідно до вимог ст.ст.124,126,251 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто, відповідачі-1,2 вважаються повідомленими належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується поштовими повідомленнями та відомостями про стан відстеження про вручення поштового відправлення сайту Укрпошти, наявних в матеріалах справи (а.с.84, 88,92).

У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 25.02.2022р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із наявних в матеріалах справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

ОСОБА_1 з 29.10.2010р. зареєстрований як фізична особа-підприємець за адресою: АДРЕСА_1 , видами діяльності якого є, зокрема, вантажний автомобільний транспорт, надання в оренду вантажних автомобілів, що підтверджується відомостями з ЄДРПОУ наявними у справі (а.с.10, 49).

18.07.2021р. о 06:09 годині, на автодорозі М-14, 203 км + 500 м Херсонська область було проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом та здійснено габаритно-ваговий контроль ТЗ (тягачі) DAF XF д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом Коа ЕС д.н.з. НОМЕР_3 , який належить позивачеві, під керуванням водія ОСОБА_2 та перевозив вантаж пшеницю, що підтверджується матеріалами справи.

Габаритно-ваговим контролем вказаного транспортного засобу встановлено, що повна маса транспортного засобу 40,08 тон, а також встановлено перевищення вагових параметрів навантаження на осі, а саме: 1) 6,76 т; 2) 12,64 т; 3) 20,68 т при нормативно допустимих: 1) 11,00т; 2)11.00т; 3) 24.00т чим порушено законодавство про автомобільний транспорт відповідальність за таке порушення передбачена абзацом 15 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» у зв`язку із чим посадовою особою відповідача було складено такі документи, а саме:

- довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю №0051615 від 18.07.2021р. згідно до якої навантаження на осі складає: 1) 6,76 т; 2) 12,64 т; 3) 20,68 т (а.с.15, 55);

- акт №0050765 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 18.07.2021р. (а.с.16,56);

- акт №300393 від 18.07.2021р., що видно зі змісту копії оспорюваної постанови (а.с.13,53).

18.07.2021р. постановою Придніпровсього міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу за № 297777 від 18.07.2021р. згідно до акту №300393 у відповідності до абзацу 15 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» до позивача ФОП ОСОБА_1 було застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн., що підтверджується змістом копії наведеної постанови, наявної у справі (а.с. 13, 53).

Правомірність прийняття вищенаведеної постанови №297777 від 18.07.2021р. про накладення адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн. є предметом розгляду у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову частково в частині визнання протиправною та скасування оспорюваної постанови, виходячи з наступного.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р. № 2344-Ш ( далі Закон №2344).

Відповідно до положень статті 6 Закону №2344 передбачено, що реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі Положення №103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до підпунктів 1,3 пункту 4 Положення №103 визначено, що основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Підпунктами 2 та 29 пункту 5 Положення №103 передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; у випадках, передбачених законом, складає протоколи про адміністративні правопорушення, розгляд справи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006р. №1567 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Порядок №1567).

Відповідно до пунктів 2-4,12-16 Порядку №1567 встановлено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання (далі транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Державний контроль на автомобільному транспорті (далі державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, виконання водіями інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Рейдова перевірка може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки.

Габаритно-ваговий контроль проводиться двома посадовими особами Укртрансбезпеки або однією посадовою особою Укртрансбезпеки із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, власника (балансоутримувача) пункту габаритно-вагового контролю.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що габаритно-ваговий контроль повинен проводитися двома посадовими особами Укртрансбезпеки або однією посадовою особою, проте, із залученням таких трьох посадових осіб, а саме: посадових осіб Нацполіції, Укравтодору та власника (балансоутримувача) пункту габаритно-вагового контролю.

Разом з тим, як встановлено судом із наданих учасниками справи документів, зокрема, зі змісту копії довідки №0051615 про результати здійснення габаритно-вагового контролю та акту №0050765 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 18.07.2021р., габаритно-ваговий контроль ТЗ (тягачі) DAF XF д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом Коа ЕС д.н.з. НОМЕР_3 , який належить позивачеві, під керуванням водія ОСОБА_2 , здійснено було лише однією посадовою особою Укртрансбезпеки ОСОБА_3 та оператором вагового комплексу (а.с.15-16, 55-56).

Тобто, із наведених вище відомостей (які відповідачами-1,2 не спростовані жодними доказами) можна дійти висновку, що вказаний габаритно-ваговий контроль зазначеного ТЗ суб`єктом владних повноважень було проведено однією посадовою особою Укртрансбезпеки, та оператором вагового комплексу, однак, без залучення посадових осіб Нацполіції, Укравтодору та власника (балансоутримувача) пункту габаритно-вагового контролю (таких доказів суду не надано), що є порушенням вищенаведених норм п.16 Порядку №1567.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наведені вище порушення посадовими особами відповідача-1 процедури проведення габаритно-вагового контролю та складені за її наслідками акти і довідки не можуть бути визнані судом належними доказами, а, відповідно, і не могли бути обрані відповідачем-1, як суб`єктом владних повноважень, підставами для прийняття постанови про застосування до позивача штрафу, тому оспорювана постанова, яка прийнята на підставі документів, оформлених з порушенням вимог п.16 Порядку №1567, є протиправною та підлягає скасуванню.

Окрім того, пунктом 3 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007р. №879 (далі Порядок №879), габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

А у відповідності до вимог п.18 Порядку №879 за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.

Разом з тим, як вбачається із копії вищенаведеної довідки №0051615 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 18.07.2021р., вказана довідка не містить часу його здійснення, що є порушенням вимог п.18 Порядку №879 (а.с.15,56).

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що порушення відповідачем-1 порядку оформлення вказаної вище довідки, тобто, без дотримання вимог п.18 Порядку №879 (не зазначення у цій довідці часу здійснення габаритно-вагового контролю) свідчить про те, що вказана довідка не є належним доказом у розумінні ст.72-76 Кодексу адміністративного судочинства України, а відповідно, наведена у ній інформація не могла бути обрана підставою для застосування до позивача штрафу за оспорюваною постановою.

Також, судом враховується і те, що підпунктами 2,3,4 пункту 2 Порядку №879 визначено, що вимірювання (зважування) процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології; великовагові та великогабаритні транспорті засоби транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 (далі ПДР).

У відповідності до пункту 22.5 ПДР передбачено, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення 3,75 м), за висотою від поверхні дороги 4 м ( для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах 4,35 м), за довжиною 22 м (для маршрутних транспортних засобів 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах до 46 т), навантаження на одну вісь 11 т (для автобусів, тролейбусів 11,5 т), здвоєні осі 16 т, строєні 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиничну вісь 11 т, здвоєні осі 18 т, строєні 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

При цьому, у п.22.5 ПДР визначено, що осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Із аналізу вищенаведених норм, можна дійти висновку, що вимірювання (зважування) за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології; п.22.5 ПДР встановлені допустимі навантаження на осі ТЗ, при цьому, вимірювання (зважування) відбувається на кожну вісь та з вимірюванням відстані між осями про що складається акт про перевищення ТЗ нормативних вагових параметрів.

Разом з тим, на підтвердження того, що вимірювання (зважування) вантажу проводилося згідно з методикою затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології, жодних доказів відповідачем-1 суду не надано.

Також як встановлено судом із наявних в матеріалах справи документів, зокрема, із копії довідки №0051615, акту №0050765 від 18.07.2021р. відстані між осями ТЗ не вимірювались, що підтверджується п.9 акту, який не заповнений взагалі (а.с.15.16,55-56).

Окрім того, зі змісту наведених уже довідки та акту видно, що у них зазначено про проведення вимірювання (зважування) навантаження лише на три осі, тоді як, зі змісту доданої до позову копії квитанції №169109 від 18.07.2021р. о 06:09 годині ТЗ д.н.з. НОМЕР_1 має 5 осей (а.с.57).

Доказів того, що зазначені відомості були враховані відповідачем-1 при проведення вимірювання (зважування) вантажу жодних не надано, а судом не встановлено.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вищенаведені неточності призвели до неправильного проведення вимірювання (зважування) вантажу, який перевозився позивачем 18.07.2021р., тому вказані неточності, у тому числі і не вимірювання відповідачем-1 відстаней між осями, що не відповідає вимогам п.22.5 ПДР, відсутність затвердженої Методики (наявність її не підтверджена відповідачем-1) суперечить підпунктам 2,3,4 пункту 2 Порядку №879, а відповідно, зазначені встановлені судом факти не спростовані відповідачем-1 жодними доказами, тому вони не можуть бути прийняті судом як достатні, допустимі та належні докази в якості правомірності прийняття оспорюваної постанови у розумінні ст.72-76 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, порушення позивачем законодавства про автомобільний транспорт за перевищення встановлених габаритно-вагових норм при перевезенні вантажу (пшениці) 18.07.2021р. відповідачем-1 не доведено належними, достатніми та допустимими доказами у відповідності до вимог ст.ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи ч.1 ст.75 наведеного Кодексу.

Згідно ч.1 ст.76 Кодексу, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачами-1,2 не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття посадовою особою відповідача-1 оспорюваної постанови про накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн. №297777 від 16.09.2021р., з урахуванням вищенаведених норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини та обставин справи, встановлених судом, які відповідачем-1 жодними належними та допустимими доказами не спростовані.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність прийняття відповідачем-1 оспорюваної постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн. за №297777 від 16.09.2021р., суд приходить до висновку, що встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідач-1, під час його прийняття діяв не у спосіб та не у порядку, передбаченому Конституцією та законами України, необґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що при прийнятті оспорюваної постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн. за №297777 від 16.09.2021р., відповідачем-1 були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправною та скасування вищенаведеної оспорюваної постанови.

При цьому, судом враховується і те, що при прийнятті даного рішення, судом враховується позиція Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01 від 06.09.2005; п.89), «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 18.07.2006; п.23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04 від 10.02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) 09.12.1994, п.29).

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною та скасування оспорюваної постанови підлягають задоволенню.

В той же час, позовні вимоги позивача в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 на його користь судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн., яку позивач очікує понести, задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи - ч.3 ст.132 наведеного Кодексу.

За приписами ч.3, ч.4 та ч.5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом для справи.

Разом з тим, позивачем до позову не додано ні копії договору про надання правової допомоги, ні детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, ні здійснених позивачем витрат у розмірі 5000 грн., що позбавляє суд можливості перевірити розмір витрат на правову правничу допомогу у вказаному розмірі.

Також судом враховується і те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 27.11.2019р. у справі №160/3114/19, яка підлягає застосуванню адміністративним судом відповідно до положень ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За викладених обставин, слід дійти висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 на користь позивача судових витрат на професійну правову допомогу у розмірі 5000,00 грн., тому у вказаній частині позовних вимог слід відмовити.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з наведеного, слід стягнути з бюджетних асигнувань відповідача-2 на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 454,00 грн. понесені позивачем за квитанцією №80724 від 02.10.2021р. (а.с.5,31) виходячи із розрахунку часткового задоволення позову (908 : 2) та вимог ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11,12, 47, 72-77,78, 94,122,132,139,193,241-246,250,251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Відповідача-1: Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті, до Відповідача-2: Державної служби з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови №297777 від 16.09.2021р. задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 297777 від 16.09.2021р.

Стягнути з бюджетних асигнувань Державної служби з безпеки на транспорті (03135, м. Київ, пр. Перемоги, буд. 14; код ЄДРПОУ 39816845) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири грн. 00 коп.).

У решті позовних вимог щодо стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва