Рішення № 103609007, 18.02.2022, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/520/21

Провадження № 2/711/105/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2022 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого-судді Скляренко В.М.

при секретарі: Слабко Ю.М., Гладиш О.Ю., Тарасевич М.Р.

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про визнання договору недійсним та стягнення коштів,-

в с т а н о в и в :

Позивачка ОСОБА_2 , в особі свого представника адвоката Таганцова Б.А., звернулася доПридніпровського районногосуду м.Черкаси з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про визнання недійсним публічного договору фінансового лізингу № АВ00А!00000038 від 16.02.2017 року з додатками, укладеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», а також про стягнення з відповідача на її користь коштів в сумі 249526 грн. 69 коп.

В обґрунтування позову вказує, що 16.02.2017 року між нею позивачкою ОСОБА_2 та відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» був підписаний Договір про приєднання до публічного договору № АВ00А!00000038 у вигляді заяви про приєднання до публічного договору фінансового лізингу на умовах, визначених публічним довором про надання фінансового лізингу, що розміщений на офіційному веб-сайті Компанії. За цим Договором Лізингодавець передає Лізингоодержувачу в лізинг автомобіль згідно Специфікації, викладеної у Додатку № 1, строк лізингу 60 місяців.

Також, зазначає, що згідно додатку № 2 до договору про надання фінансового лізингу сторонами погоджено графік та суми платежів за договором № АВ00А!00000038.

Згідно з п. 14.1.7 договору, після прийняття Лізингодавцем позитивного рішення про надання фінансового лізингу, Лізингоодержувач вносить аванс у розмірі 23250 грн. і згідно з п. 14.3 договору, щомісячно в період сплати Лізингоодержувач сплачує щомісячний платіж в розмірі 4885 грн. 83 коп. та відшкодовує Лізингодавцю всі витрати Лізингодавця, що пов`язанні з виконанням договору, та які виникли у Лізингодавця протягом місяця, якому передує поточний місяць.

Відтак, на виконання умов договору відповідач ТзОВ «Автокредит Плюс» 31.03.2017 року передав позивачці ОСОБА_2 , згідно Додатку № 1 до договору фінансового лізингу №АВ00А!00000038 від 16.02.2017 року, автомобіль Renault Megane, vin НОМЕР_1 номер НОМЕР_2 , 2005 року випуску згідно Додатку № 1 до Договору. А вона (позивачка), розраховуючи на настання юридичних наслідків щодо отримання предмета лізингу у власність, сплачувала внески за договором фінансового лізингу. Кошти за договором вона вносила на вказаний у договорі рахунок № НОМЕР_3 у ПАТ «Акцент Банк». Сума виплачених позивачкою коштів ТзОВ «Автокредит Плюс» складає 227 403 грн.

У грудні 2018 року, через подання відповідачем предмету лізингу у розшук, у неї (позивачки) було вилучено вказаний вище автомобіль поліцією, але, при цьому, вона (позивачка) продовжувала вносити оплату по договору фінансового лізингу №АВ00А!00000038 від 16.02.2017 року протягом 2019 - 2020 років (останній платіж - 25.10.2020 року) та очікувала набути автомобіль у свою власність. Однак, у грудні 2020 року вона (позивачка) дізналась про те, що ще у квітні 2020 року відповідачем договір фінансового лізингу №АВ00А!00000038 від 16.02.2017 року був розірваний в одностороньому порядку.

Не погоджуючись із вказаними діями відповідача та отримавши при цьому відповідну юридичну консультацію адвоката, вважає, що використавши несправедливі пункти публічного договору №АВ00А!00000038 від 16.02.2017 року, а саме: п.3.11., п. 6.3.6., п. 8.2.2., п. 8.2.3., п. 8.2.4., п. 9.4. 9.7., п. 9.9. 9.10., п. 10.3., п. 12.2., відповідач вилучив у неї предмет лізингу та в подальшому розірвав договір фінансового лізингу в односторонньому порядку, при цьому, не повідомивши про це Лізингоодержувача позивачку ОСОБА_2 , яка продовжувала здійснювати оплату по договору протягом 2019-2020 років, і через вилучення предмету лізингу остання не мала можливості користуватись автомобілем.

Тому, просить суд визнати недійсним публічний договір фінансового лізингу №АВ00А!00000038 від 16.02.2017 року з додатками, укладений між нею ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», стягнути з відповідача на її користь кошти в сумі 227403 грн., а також, понесені нею судові витрати.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27.01.2021 року відкрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про визнання договору недійсним та стягнення коштів, визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

04.03.2021 року представником відповідача ТзОВ «Автокредит Плюс» - адвокатом Добринь Я.О. подано до суду відзив на позовну заяву, а в подальшому ананалогічний відзив 09.03.2021 року, в якому він просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Наданий відзив обґрунтовує тим, що позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про визнання договору недійсним та стягнення коштів є безпідставним і необгрунтованим, а викладені у позовній заяві обставини, не відповідають дійсності та не підтверджені доказами. При цьому, представник відповідача зазначив, що, у разі прийняття судом рішення, щодо визнання договору фінансового лізингу №АВ00А!00000038 від 16.02.2017 року з додатками, укладеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», недійсним суд зобов`язаний застосувати двосторонню реституцію. А для застосування двосторонньої реституції за наслідками недійсності договору сторони повинні виконати наступні умови: ОСОБА_2 зобов`язана сплатити ТзОВ «Автокредит Плюс» плату за фактичний час користування об`єктом лізингу з моменту укладення Договору і до моменту повернення транспортного засобу, яка станом на час складання відзиву становить 76334 грн. 41 коп., а ТзОВ «Автокредит Плюс» зобов`язане повернути ОСОБА_2 всі сплачені нею кошти на виконання нікчемного договору. Тому, оскільки на час подання даної позовної заяви, позивачкою не сплачено відповідачу плату за користуванням предметом лізингу, заявлені позовні вимоги є передчасними.

Крім того, разом з відзивом на позов від 09.03.2021 року, представником відповідача було подано до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій представник вказує, що спірний договір №АВ00А!00000038 від 16.02.2017 року між сторонами був укладений 16.02.2017 року, а позивачка звернулась до суду з позовною заявою про визнання правочину недійсним 18.01.2021 року, тобто після спливу позовної давності, визначеної ст. 257 ЦПК в три роки України.

16.06.2021 року представником позивачки ОСОБА_2 адвокатом Таганцовим Б.А. подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, а також, заяву про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, в яких, просить суд: визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити пропущений строк звернення до суду ОСОБА_2 до відповідача ТзОВ «Автокредит Плюс» про визнання договору недійсним та стягнення коштів на підставі недійсності публічного договору фінансового лізингу № АВ00А!00000038 від 16.02.2017 року з додатками, що укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс»; визнати недійсним публічний договір фінансового лізингу № АВ00А!00000038 16.02.2017 року з додатками, укладений між ОСОБА_2 та Товариством обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», а також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 227 403 грн. та понесені нею судові витрати по справі.

25.06.2021 року представником позивачки ОСОБА_2 адвокатом Таганцовим Б.А. подано до суду позовну заяву (змінену), в якій він просить суд: визнати недійсним публічний договір фінансового лізингу № АВ00А!00000038 16.02.2017 року з додатками, укладений між ОСОБА_2 та Товариством обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 249 526 грн. 69 коп. та понесені нею судові витрати по справі.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27.09.2021 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті з повідомленням учасників справи.

В судовому засіданні, яке проводилось в режимі відеоконференції, представник позивачки ОСОБА_2 адвокат Таганцов Б.А. позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі: визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити строк звернення до суду ОСОБА_2 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про визнання недійсним публічного договору фінансового лізингу № АВ00А!00000038 від 16.02.2017 року з додатками, укладеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (код ЄДРПОУ 34410930) та стягнення сплачених за цим договором коштів; визнати недійсним публічний договір фінансового лізингу № АВ00А!00000038 від 16.02.2017 року з додатками, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (код ЄДРПОУ 34410930); стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на користь позивачки ОСОБА_2 кошти в сумі 249526 грн. 69 коп. на підставі, викладеного в позовній заяві, в тому числі (зміненій) позовній заяві, а також, на підставі наданих письмових доказів.

В судове засідання представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» не з`явився, однак, в своїй заяві від 29.10.2021 року представник відповідача адвокат Добринь Я.О. просив розглянути справу без участі представника ТзОВ «Автокредит Плюс», а також, просив, застосувавши строки пропуску позовної давності, в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивачки ОСОБА_2 адвоката Таганцова Б.А., дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до статтей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

А також, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки.

За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст.760ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні.

Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

В судовому засіданні було встановлено, що 16.02.2017 року року між сторонами ( ОСОБА_2 та ТзОВ «Автокредит Плюс») був укладений публічний договір про надання фінансового лізингу № АВ00А!00000038 шляхом підписання позивачкою ОСОБА_2 заяви про приєднання до публічного договору, що розміщений на офіційному веб-сайті компанії www.planetavto.com.ua. (а.с. 7 том 1).

Відповідно до п. 14.1.1, 14.1.2, 14.1.4., 14.1.7., 14.3 договору лізингоодержувач отримує предмет лізингу, а саме: автомобіль згідно специфікації, викладеної в Додатку № 1, на 60 місяців з моменту підписання Додатку 2 (Графік лізингових платежів), вносить аванс у розмірі 23 250 грн. та здійснює подальші щомісячні платежі у розмірі 4 885 грн. 83 коп. у період з 02 по 06 число кожного місяця на кредитну картку, емітовану ПАТ «Акцент-Банк»; сплату суми авансового платежу та суми, що підлягає виплаті в разі дострокового розірвання договору, Лізингоодержувач здійснює на транзитний рахунок № НОМЕР_3 у ПАТ «Акцент-Банк», для подальшого зарахування на рахунок ТзОВ «Автокредит Плюс».

Згідно додатку № 1 до Договору, який водночас є специфікацією та актом приймання-передачі, позивачці був переданий на умовах лізингу легковий автомобіль марки Renault Megane, vin НОМЕР_1 д.н.з. НОМЕР_2 , 2005 року випуску, вартістю 155000 грн., разом із свідоцтвом про його реєстрацію, ключем та датчиком GPS (а.с. 8 том 1).

Додатком № 2 до договору лізингу сторонами був визначений графік щомісячних платежів, починаючи з 31.03.2017 року по 30.03.2022 року та його складові, а саме: відшкодування вартості предмета лізингу; відсотки за користування предметом лізингу (що складає 24% річних); комісія за проведення щомісячного моніторингу предмета лізингу; відшкодування частини вартості страхування предмета лізингу (а.с. 9 том 1).

Главою 58ЦК України врегульовані правила та умови найму (оренди) транспортних засобів.

Відповідно до ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

За містом ст.220ЦК України в разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Загальні засади недійсності договорів та правові наслідки визначені ст. 215 ЦК України, якою закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону.

Відповідно до п. п. 4, 7 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №9від 06листопада 2009року «Про судовупрактику розглядуцивільних справпро визнанняправочинів недійсними» судам відповідно до статті 215ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225ЦК України тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

У разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ст.216ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору.

Лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю майно, а саме об`єкт лізингу, яким він користувався.

Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій 03 жовтня 2018 року в справі № 288/383/15-ц/провадження № 61-6009св18/, а також в постанові Верховного Суду від 09.03.2021 року у справі №468/176/18-ц.

Отже, при застосуванні наслідків нікчемності договору фінансового лізингу, суд повинен повернути сторони договору в попереднє становище.

Правовідносини, які склалися між сторонами у справі на підставі нікчемного договору фінансового лізингу, мають певні особливості, а саме: з моменту виникнення між сторонами у справі описаних правовідносин, позивачка ОСОБА_2 користувалася предметом лізингу - автомобілем марки Renault Megane, vin НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , 2005 року випуску, який належить на праві власності ТзОВ «Автокредит Плюс», та який в подальшому, за ініціативою відповідача був вилучений у позивачки 30.12.2018 року співробітниками поліції. Факт вилучення стверджується Довідкою № 22.06.21-02-1 за підписом директора ТзОВ «Автокредит Плюс» (а.с. 150 том 1).

Відповідно до виписки, наданої відповідачем на запит представника позивачки ОСОБА_2 ОСОБА_1 по особовому рахунку позивачки ОСОБА_2 , за період з 01.01.2017 року по 23.06.2021 року, як лізингоодержувачем, на рахунок лізингу № НОМЕР_3 у ПАТ «Акцент-Банк» було сплачено 249526 грн. 69 коп. (а.с. 151 том 1), тому зазначені кошти, в силу ст. 216 ЦК України, мають бути повернуті позивачці.

В оцінці доводів представника відповідача про необхідність сплати позивачкою ОСОБА_2 відповідачу ТзОВ «Автокредит Плюс» плати за фактичний час користування об`єктом лізингу з моменту укладення Договору і до моменту повернення транспортного засобу, яка станом на час складання відзиву становить 76334 грн. 41 коп., то суд зазначає, що оскільки укладений договір лізингу є нікчемним в усій сукупності його умов та додатків до нього тому, відповідно, жодні положення зазначеного нікчемного договору не можуть бути застосовані судом для обрахунку, в тому числі і умови про оплату за користування предметом лізингу.

При цьому, суд в таких висновок виходить з того, що визначена в договорі плата за користування предметом лізингу відповідно до додатку №2 до договору, а також зазначені в абзаці другому частини першої статті 216 ЦК України суми відшкодування вартості за користування майном не є тотожними правовими критеріями, а тому друга категорія не може бути обрахована із застосуванням умов нікчемного правочину.

Правилами абзацу другого частини першої статті 216 ЦК України визначено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі те, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. А відповідач ТзОВ «Автокредит Плюс», в свою чергу, не посилається, не обґрунтовує та не доводить розмір відшкодування вартості користування спірним майном за цінами, які існували за користування таким майном на момент розгляду і вирішення справи, а тільки посилається на умови вищевказаного нікчемного договору, складовою якого є плата за користування предметом лізингу.

Разом з тим, суд зазначає, що під час розгляду справи судом не встановлено, що об`єкт лізингу, є пошкодженим або несправним, а так само відповідачем не доведено обсягу відшкодування, визначеного за правилами абзацу другого частини першої статті 216 ЦК України.

Суд також враховує, що протягом усього часу виконання нікчемного правочину ТзОВ «Автокредит Плюс» отримувало від позивачки ОСОБА_2 лізингові платежі (до яких входить і плата за користування предметом лізингу), користувалося ними і розпоряджалося цими грошовими коштами, а відповідно повною мірою стосовно і цих грошових коштів у ТзОВ «Автокредит Плюс» виникло зобов`язання зі збереження майна без достатньої правової підвави.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.09.2019 року у справі №750/11600/16-ц (провадження №61-34771св18) та від 09.03.2021 року у справі №468/176/18-ц.

Разом з тим, суд враховує, що відповідачем не заявлялися позовні вимоги щодо стягнення із позивачки плати за користування предметом лізингу, оскільки відповідач не звертався до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , а тільки просив застосувати наслідки недійсності правочину.

Що стосується заяви представника відповідача про пропуск позивачкою ОСОБА_2 строку для звернення до суду та застосування строку позовної давності до заявлених нею вимог, то слід зазначити наступне.

Звертаючись до суду з даною заявою, представник відповідача зазначає, що договір з позивачкою був укладений 16.02.2017 року, а до суду позивачка звернулась лише 25.01.2021 року, тобто після спливу строку позовної давності.

За правилами статтей 256-258 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання (ч.ч. 1, 3 ст. 261 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Тобто позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів.

Згідно з частиною п`ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватися тільки за допомогою звернення до суду.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), неодноразово наголошував, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (§ 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», заяви № 22083/93, 22095/93; § 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Як встановленов судовомузасіданні,незважаючи нанікчемність договорулізингу,умови виконаннятакого правочинутривалий періодніким незаперечувалися іпозивачка вносилаоплату завказаним договоромдо 25.10.2020року,незважаючи навітьна те,що предметлізингу автомобіль марки Renault Megane, vin НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , 2005 року випуску, був вилучений в неї співробітниками поліції 30.12.2018 року, і лише після звернення її в грудні 2020 року до адвоката за правовою допомогою, останній стало відомо про порушення її прав як лізингоодержувача. При цьому, суд також враховує, що умови такого правочину відповідали інтересам сторін, позивачка виконувала взяті на себе зобов`язання за нікчемним правочином зі сплати лізингових платежів. Таким чином, звернення до суду із позовом про застосування наслідків нікчемного правочину зі спливом позовної давності зумовлено поважними причинами.

За таких підстав, на основіповно івсебічно з`ясованихобставин,на якіпосилалися позивачка,її представникта представниквідповідача,як напідставу своїхвимог тазаперечень,підтверджених доказами,дослідженими всудовому засіданні,оцінивши їхналежність,допустимість,достовірність,а такождостатність івзаємний зв`язоку їхсукупності,встановивши правовідносини,які випливаютьіз встановленихобставин таправові норми,які підлягаютьзастосуванню доцих правовідносин,враховуючи відповідніпозиції ВерховногоСуду,суддійшов висновку, що причини пропуску строку звернення позивачки ОСОБА_2 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про визнання недійсним публічного договору фінансового лізингу № АВ00А!00000038 від 16.02.2017 року з додатками, укладеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» та стягнення сплачених за цим договором коштів є поважними, відтак, такий строк підлягає поновленню. Тому, з підстав, викладених вище, позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про визнання договору недійсним та стягнення коштів згідно позовної заяви (зміненої) від 25.06.2021 року підлягають до задоволення в повному обсязі, а саме, суд вважає, що публічний договір фінансового лізингу № АВ00А!00000038 від 16.02.2017 року з додатками, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», має бути визнано недійсним, а також, стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_2 кошти в загальній сумі 249526 грн. 69 коп., сплачені нею за вказаним договором.

Разом з цим, керуючись ст. 141 ЦПК України та Законом України «Про судовий збір», суд вважає за необхідне стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на користь держави судовий збір в розмірі 2495 грн. 26 коп.

Керуючись ст. ст.15,16,202,215,216,236,257,261,267,806 ЦК України,Законом України «Про фінансовий лізинг», ст. ст.4,5,12,13,76 - 82,141,259,263 - 265,268,273 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про визнання договору недійсним та стягнення коштів задовольнити.

Визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити строк звернення до суду ОСОБА_2 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про визнання недійсним публічного договору фінансового лізингу № АВ00А!00000038 від 16.02.2017 року з додатками, укладеного між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (код ЄДРПОУ 34410930) та стягнення сплачених за цим договором коштів.

Визнати недійсним публічний договір фінансового лізингу № АВ00А!00000038 від 16.02.2017 року з додатками, укладений між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (код ЄДРПОУ 34410930).

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (код ЄДРПОУ 34410930) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 249526 грн. 69 коп.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (код ЄДРПОУ 34410930) на користь держави судовий збір в розмірі 2495 грн. 26 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 18.02.2022 року.

Головуючий: В.М. Скляренко