Рішення № 10360176, 18.06.2010, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.06.10р.Справа № 17/152-10 за позовом Державного підприємства "Придніпровська залізниця", м. Дніпропетровськ

до Закритого акціонерного товариства "МТЕК", м. Київ

про зобов'язання укласти додаткову угоду

Суддя Суховаров А.В.

Представники:

від позивача: Пащук В.В., довір. № 15 від 01.01.10р.;

від відповідача: Субочева Т.Г., довір. б/н від 02.12.09р.

Суть спору:

Державне підприємство "Придніпровська залізниця" (надалі –позивач) звернулося з позовом до Закритого акціонерного товариства "МТЕК" (надалі - відповідач), у якому просить господарський суд зобов’язати відповідача укласти додаткову угоду № 5 до договору фінансового лізингу № ПР/В-061352/НЮ від 25.10.2006 року в редакції позивача.

В обґрунтування подання даного позову посилається на ту обставину, що курс долара США з моменту укладення спірного договору до даного моменту змінився майже вдвічі. Отже, незалежно від волі сторін причин настала не передбачувана обставина –всесвітня фінансова криза.

Позивач наполягав на задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідач позовні вимоги не визнає. У відзиві свої заперечення вмотивовує тим, що запропонована позивачем редакція додаткової угоди в частині внесення змін до п. 3.2 спірного договору некоректно викладена останнім щодо формули лізингових платежів, оскільки у запропонованій формулі не поставлено жодного знаку математичної дії, що насамперед на думку відповідача призведе до нових спорів між сторонами. Також зазначає, що у спірному договорі фінансового лізингу визначені всі необхідні істотні умови такого типу договору, а позивачу при укладанні цієї угоди слід було врахувати, що курс іноземної валюти не є якимось сталим або незмінним показником, тому зміна валютного курсу є насамперед одним із можливих численних ризиків, що виникають під час господарської діяльності. Окрім того, посилається на невірне обрання позивачем способу захисту на нібито порушене право останнього.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 19.05.10р. по 08.06.10р. та з 08.06.10р. по 15.06.10р., згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

В порядку ст. 85 ГПК України, за згодою представника позивача та відповідача, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

25.10.2006 року між відповідачем (лізингодавцем) та позивачем (лізингоодержувачем) було укладено договір фінансового лізингу № ПР/В-061352/НЮ (далі - Договір).

За умовами зазначеного договору лізингодавець зобов'язувався на умовах визначених цією угодою набути у власність п'ятсот чотирьохвісних напіввагонів нового покоління моделі 12-7023-01 ТУ У 35.2-05763814 - 065:2005 (об’єкт лізингу чи/або майно), відповідно до встановлених позивачем технічних вимог та передати їх в користування лізингоодержувачу (п. 1.1 Договору).

Пунктом 1.2 цього ж договору передбачено, що лізингодавець передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач отримує від лізингодавця майно в платне користування на умовах фінансового лізингу.

Вивчивши матеріали справи встановлено, що в подальшому сторони у справі неодноразово вносили зміни до Договору, що було обумовлено зміною вартості майна його виробником (продавцем) –ВАТ "Крюківський вагонобудівний завод", яка була закріплена у спірній угоді, що в свою чергу потребувало внесення змін до графіку лізингових платежів тощо.

Так, додатковою угодою № 4 від 06.11.08р. до Договору (а.с. 27) сторони у справі внесли зміни у п. 3.2 Договору якими погодили та визначили порядок сплати лізингових платежів, а саме передбачено, що лізингові платежі сплачуються позивачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача у розмірі, визначеному у загальному графіку лізингових платежів та скоригованому у разі зміни офіційного курсу НБУ долару США до гривні на дату сплати відповідного лізингового платежу порівняно з цим курсом на дату підписання договору фінансового лізингу. Розмір лізингових платежів в частині відсотків та комісій лізингодавця, інших витрат безпосередньо пов'язаних з виконанням цього договору визначається за формулою наведеною у Договорі.

При цьому, як вбачається з положень пунктів 1.3, 1.5, 3.2 Договору, вартість одиниці майна, що передається в лізинг, загальна сума Договору, а також зобов'язання щодо сплати лізингових платежів виражені у гривнях, що свідчить про відповідність цих положень Договору вимогам ст.ст. 189, 198 Господарського кодексу України.

Окрім того, суд не погоджується з твердженням позивача, як однією з підстав подання позову, щодо зміни курсу долару США відносно гривні та тим, що позивач є державним підприємством та зобов’язано складати фінансовий плани на рік, де насамперед не передбачено сплату курсових різниць з огляду на те, що не передбачення лізингоодержувачем у відповідних фінансових планах достатньої кількості грошових коштів для виконання зобов'язань не є підставою для його невиконання чи зміни умов договору фінансового лізингу, оскільки це суперечить змісту ст. 526 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Більш того, спірний договір фінансового лізингу, який намагається змінити позивач, був укладений між сторонами у справі ще у 2006 р., діючий порядок визначення лізингових платежів був погоджений у 2008 р., відповідно, лізингоодержувач складаючи фінансові плани та затверджуючи їх мав передбачити в них ресурси необхідні для своєчасної та повної сплати лізингових платежів та виконання інших умов Договору.

Судом не приймаються і доводи позивача стосовно неправомірності діючої на сьогоднішній день редакції пункту Договору, що визначає формулу за якою обраховується розмір лізингового платежу і робить неможливим визначення щодо можливості коригування усіх складових лізингового платежу на коефіцієнт коригування, оскільки договір не передбачає коригування суми, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу внаслідок наступних обставин.

Положення ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що факти, встановлені рішенням господарського суду, за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області по справі № 18/122-09 від 10.06.09р., залишеним без змін після його перегляду в апеляційному та касаційному порядку, ДП "Придніпровська залізниця" вже було відмовлено у позові до ЗАТ "МТЕК" про визнання п. 3.2 Договору з посиланнями на зазначені вище обставини вмотивовуючи позові вимоги по справі № 18/122-09.

Разом з тим, господарський суд вважає за доцільне зазначити наступне.

У позовній заяві лізингоодержувач просить суд зобов’язати відповідача внести зміни до п. 3.2 Договору шляхом укладення додаткової угоди № 5 до нього.

Способи захисту цивільних прав встановлено ст. 16 Цивільного кодексу України, зокрема: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що в разі недосягнення згоди щодо зміни договору, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частина 4). Якщо договір судовим рішенням змінено, договір вважається зміненим з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (частина 5).

За змістом цих норм, в разі розгляду спору про внесення змін до договору судом, зацікавлена сторона повинна ставити перед судом питання про внесення змін в договір, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни до договору. Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договір є домовленістю двох або більше сторін, зобов'язання в судовому порядку другу сторону за договором внести до нього зміни позбавлено правового смислу та не буде сприяти реальному захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Отже, обраний залізницею спосіб захисту прав шляхом зобов'язання укласти додаткову угоду суперечить вказаним нормам законодавства.

Наведене є підставою для відмови в позовних вимогах повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по справі покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 45, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя А.В. Суховаров

Рішення підписано –18.06.10р.