Рішення № 103592866, 22.02.2022, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/1057/22

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі позивач) до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (також відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія", про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

Позивач (через представника) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 01.10.2020 ВП №63171747.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що спірна постанова винесена з порушенням положень статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки виконавче провадження було відкрито приватним виконавцем не за місцем проживання, перебування позивача або знаходженням його майна, тобто з порушенням правил територіальної діяльності.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову, оскільки він не тільки не зобов`язаний, а й не має права перевіряти інформацію про місце проживання боржника до відкриття виконавчого провадження (а.с.66-71).

Третя особа правом подати до суду письмові пояснення (заперечення) не скористалась.

Дослідивши подані сторонами документи, суд дійшов наступних висновків.

Предметом спору у справі є законність та обґрунтованість дій приватного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження від 01.10.2020 ВП №63171747 (а.с.83-84).

Встановлено, що позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання №008821/1 (а.с.8).

На примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. перебуває виконавче провадження №63171747, у якому позивач є боржником.

Виконавче провадження відкрито на підставі заяви ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" про примусове виконання виконавчого напису №48728, вчиненого 23.09.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С., про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 16384,99 грн..

01.10.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Дорошкевич В.Л. у межах виконавчого провадження №63171747 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (а.с.72-101).

Не погоджуючись із винесенням такої постанови, вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку, права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Частиною 1 ст.4 Закону №1404-VIII визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб).

Пунктом 10 ч.4 ст. 4 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Частинами 1, 2 ст. 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02.06.2016 № 1403-VIII (далі Закон №1403-VIII), приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених ст. 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною.

Приписами ч.1, 5 ст. 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.

Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону №1404-VIII сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 24 Закону №1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Приписами ст. 3 Закону № 1403-VIII визначено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

За змістом ч.1 ст. 4 Закону № 1403-VIII діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9)співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Згідно з ч.2 ст. 4 Закону № 1403-VIII державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.

Положеннями ст. 16 Закону № 1403-VIII визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.1, 2, 6 ст. 25 Закону № 1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону №1404-VIII знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

За визначеннями, поданими у статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 №1382-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон №1382-IV):

- місце перебування адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік;

- місце проживання житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;

-реєстрація внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Положеннями ч.2 ст. 2 Закону № 1382-IV встановлено те, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За змістом ст. 6 Закону № 1382-IV, реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Згідно з ч.1 ст. 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5942-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі також Закон №5942-VI) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до п.14 ч.1 ст.7 Закону № 5942-VI, до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).

Аналізуючи положення ст.9, 18 Закону №1404-VIII, положення ст. 27 Закону № 1403-VIII, а також положення Закону № 5942-VI, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 380/9335/20 висловив правову позицію, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам ч.2 ст. 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись, а відсутність прямого обов`язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені ч.1 ст. 4 Закону № 1403-VIII та кореспондуються з положеннями ч.2 ст. 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень.

В іншому випадку, не з`ясування адреси проживання боржника може мати наслідком порушення прав боржника, що виражатиметься у штучному створенні перешкод для вчинення боржником дій, зазначених у ст.19 Закону №1404-VIII (ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій тощо). Верховний Суд наголосив, що відсутність прямої вказівки в Законі №1404-VIII на обов`язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця суб`єкта владних повноважень.

Виходячи із системного аналізу п.10 ч.4 ст. 4 Закону №1404-VIII в сукупності з іншими положеннями цього Закону, Верховний Суд у справі № 380/9335/20 констатував, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема, і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до змісту кредитного договору AG8431302 від 23.02.2019 позичальник ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.74-78). Згідно виконавчого напису нотаріуса, переданого на виконання відповідачу, боржник ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ; проживає за адресою: АДРЕСА_4 ; фактичне місце проживання невідоме (а.с.79).

Отже, адреса місця реєстрації боржника зазначена як у кредитному договорі, так і у виконавчому написі, а тому при відкритті виконавчого провадження інформація щодо місце реєстрації позивача була відома відповідачу. При цьому, факт проживання позивача саме в місті Києві відповідачем до відкриття виконавчого провадження не було встановлено, у матеріалах виконавчого провадження відповідні докази також відсутні.

В силу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців, а тому постанова про відкриття виконавчого провадження від 01.10.2020 ВП №63171747 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

За вказаних обставин суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат у справі, суд зазначає наступне.

Згідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Таким чином, суд стягує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн. (а.с.7) за рахунок відповідача.

Представником позивача також подано до суду заяву про стягнення на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн. (а.с.56-64).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 КАС України).

Відповідно до частин 1-5 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відтак, аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Такий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Виходячи з аналізу вказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу суду додано: договір про надання професійної правничої допомоги від 27.01.2022 та додаткову угоду від 17.02.2022 (а.с.60-61); розрахунок з детальним описом робіт (наданих послуг) від 17.02.2022 (а.с.62); акт приймання-передачі від 17.02.2022 (а.с.63); квитанцію до прибуткового касового ордера №43 від 17.02.2022 на суму 4000,00 грн. (а.с.64).

Згідно розрахунку з детальним описом робіт (наданих послуг) від 17.02.2022 (а.с.62) вбачається, що до складу вартості винагороди за правову допомогу у розмірі 4000,00 грн. входить: 1) надання ОСОБА_1 правової інформації адвокатом, консультацій і роз`яснень з питань порядку відкриття та ведення виконавчого провадження, порядку оскарження рішень та дій приватного виконавця 500 грн. (1 год.); 2) опрацювання матеріалів та складення позовної заяви від імені ОСОБА_1 до приватного виконавця Дорошкевич В.Л. до Кіровоградського окружного адміністративного суду про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження 1500,00 грн. (2 год.); представництво ОСОБА_1 у судових засіданнях Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі №340/1057/22 за позовом до приватного виконавця Дорошкевич В.Л. 2000,00 грн. (фіксована).

Водночас, надаючи оцінку обґрунтованості обсягу заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити те, що такий вид правничої допомоги як "надання правової інформації адвокатом, консультацій і роз`яснень з питань порядку відкриття та ведення виконавчого провадження, порядку оскарження рішень та дій приватного виконавця" фактично є складовою частиною такої послуги як " опрацювання матеріалів та складення позовної заяви", а тому не може розцінюватись як окрема юридична послуга.

Матеріали справи також не містять доказів вчинення представником дій щодо підготовки та збору додаткових доказів, направлення адвокатських запитів тощо.

Крім того, судові засідання у справі не проводились.

Відтак, суд вважає, що витрати, які підлягають відшкодуванню на користь позивача слід зменшити, а тому співмірною сумою відшкодування понесених витрат є 1500,00 грн..

Керуючись ст.ст.90, 139, 242 246, 250, 251, 255, 260-263, 287, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження від 01 жовтня 2020 року ВП №63171747.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (місце знаходження: 02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, 4-А, оф.71-А, РНОКПП невідомий) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (місце знаходження: 02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, 4-А, оф.71-А, РНОКПП невідомий) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень).

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене сторонами до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько