Рішення № 10359032, 15.06.2010, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.06.10р.Справа № 25/228-09(18/140-08(8/24-08(7-Н30/1)) За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор", м. Дніпропетровськ

до Відповідача-1: Закритого акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м. Дніпропетровськ, Відповідача-2: Державного підприємства виробничого об'єднання "Павлоградський хімічний завод", м. Павлоград

про визнання недійсним договору

За участю прокурора Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськ

Суддя Чередко А.Є.

Представники:

Від позивача: Халаім А.В. - дов. № 428 від 12.04.10р.

Від відповідача-1: Тищик О.І. - дов. № б/н від 01.02.10р.

Від відповідача-2: Крапивко М.Л. - дов. №25/256-55 від 26.06.07р., Корой В.Л. - дов. №25/256-15 від 21.01.10р.

За участю: прок.: Киричок О.В. - посв. № 223 від 30.11.06р.

СУТЬ СПОРУ:

У серпні 2002 року ТОВ "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ЗАТ КБ "Приватбанк" про визнання недійсним договору № 9 та додаткових угод до нього від 26.06.1995р., укладених з ЗАТ КБ "Приватбанк" та виробничим об'єднанням "Павлоградський хімічний завод" як таких, що не відповідають вимогам закону на підставі ст. 48 ЦК УРСР.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що спірний договір та додаткові угоди до нього від імені ЗАТ КБ "Приватбанк" підписані не головою правління Тігіпко С.Л., про що зазначено безпосередньо в договорі та додаткових угодах, а іншими особами, які не мали повноважень на право підписання.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2005р. у даній справі залучено до участі у справі в якості другого відповідача виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод".

Справа розглядалась судами неодноразово.

19.03.2008р. під час нового розгляду справи позивачем подана до суду заява про доповнення підстав позову, в якій в обгрунтування недійсності спірного договору та додаткових угод до нього позивач, пославшись на ст. 3 Закону України "Про банки та банківську діяльність", вказав, що спірна угода та додаткові угоди до неї не відносяться не до однієї із перелічених у даній нормі Закону операцій, які дозволені до здійснення банками, тому укладення цих угод між відповідачами є порушенням вимог ст. 3 вказаного Закону, і тому до неї мають застосовуватися наслідки, передбачені ст. 48 ЦК УРСР. Із зазначенням, при цьому, що предмет позову позивач залишає незмінним, але вважає, що позов має бути задоволеним, як з підстав зазначених у первісному позові, так і з підстав, що викладені у цій заяві.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2008р. у справі № 18/140-08(8/24-08(7-Н30/1) позовні вимоги позивача задоволені.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.03.2009р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2008р. у справі № 18/140-08(8/24-08(7-Н30/1) скасовано, в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.07.2009р. у справі № 18/140-08(8/24-08(7-Н30/1) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2008р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.03.2009р. у справі № 18/140-08(8/24-08(7-Н30/1) скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Під час нового розгляду справи позивач підтримує свої позовні вимоги з підстав викладених у позові та заяві про доповнення підстав позову, а також зазначає, що внаслідок укладення спірного договору, який не відповідає вимогам закону, він не визнавався відповідачем-1, а будь-який з відповідачів мав право звернутися з позовом про визнання його недійсним, наслідком чого були б відповідні майнові вимоги до позивача, передбачені п. 2 додаткової угоди від 26.06.1995р. до спірного договору. Отже, невизначеність правомірності укладення спірного договору порушувала цивільні права та інтереси позивача, що і було підставою для звернення з позовом до суду.

Відповідач-1 позовні вимоги позивача підтримує, вважає, що спірний договір суперечить вимогам закону, оскільки зі сторони ЗАТ КБ "Приватбанк" укладений не уповноваженою особою без подальшого схвалення його укладення повноважними органами банку. Також умови договору суперечать ст. 3 Закону України "Про банки та банківську діяльність" в редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору, оскільки за ним було передано позивачу право вимоги до відповідача-2 за кредитними договорами, а операції з кредитування можуть здійснюватися лише банківськими установами.

Відповідач та прокурор Дніпропетровської області проти позову заперечують з тих підстав, що укладення оспорюваного договору та додаткових угод до нього з боку відповідача-1 не уповноваженою особою, не призвело до порушення прав позивача. В подальшому, оспорювана угода була схвалена відповідачем-1. Не суперечить спірний договір і ст. 3 Закону України "Про банки та банківську діяльність" в редакції, яка була чинною на час його укладення, оскільки відступлення права вимоги є загальногосподарською операцією, а цивільне законодавство не обмежувало суб’єктів господарювання в укладенні договорів уступки права вимоги. Сам же спірний договір встановлював розмір грошових коштів, право вимоги, за яким було передано позивачеві та не встановлював права позивача вимагати сплати інших коштів з урахуванням відсотків.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

26.06.1995р. Комерційний банк „Приватбанк” (правонаступником якого є Закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" та Виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (правонаступником якого є Державне підприємство науково-виробниче об’єднання "Павлоградський хімічний завод"), уклали договір № 9 про уступку права вимоги, відповідно до умов якого Комерційний банк "ПриватБанк" відступило Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" право вимоги до Виробничого об'єднання "Павлоградський хімічний завод" за кредитними договорами: № 239 від 15.08.1994р., № 242 від 17.08.1994р., № 291 від 20.09.1994р., № 341 від 13.10.1994р., № 346 від 18.10.1994р., № 364 від 14.11.1994р., договорами на овердрафтове обслуговування: № 001 від 24.11.1994р., № 002 від 16.12.1994р., договором на факторингове обслуговування № 008 від 26.01.1995р., укладеним між Комерційним банком "ПриватБанк" та Виробничим об'єднанням "Павлоградський хімічний завод", а Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" прийняло право вимоги в повному об’ємі.

26.06.1995р. Комерційний банк "ПриватБанк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" уклали дві додаткові угоди до названого договору. За однією з додаткових угод додатково передане право вимоги до Виробничого об'єднання "Павлоградський хімічний завод" за кредитним договором № 175 від 30.05.1994р. та кредитним договором № 300273802 від 06.02.1995р. За іншою – змінено (викладено в новій редакції) пункт 1 договору, яким визначалося за якими угодами передано право вимоги до Виробничого об'єднання "Павлоградський хімічний завод", а саме: за кредитними договорами: № 239 від 15.08.1994р., № 242 від 17.08.1994р., № 291 від 20.09.1994р., № 341 від 13.10.1994р., № 346 від 18.10.1994р., № 364 від 14.11.1994р., договорами на овердрафтове обслуговування: № 001 від 24.11.1994р., № 002 від 16.12.1994р., договором на факторингове обслуговування № 008 від 26.01.1995р. Також, за новою редакцією пункту 1 договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" приймає право вимоги. За цією ж додатковою угодою договір уступки права вимоги доповнено пунктом 2, згідно якого в рахунок виконання зобов’язань перед Комерційним банком "ПриватБанк" Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" зобов’язується перерахувати Банку 475928812500 крб., що еквівалентно 3293625 доларам США за курсом придбання клірингової палати „Експрес” (114500) на 26.06.1995р. Договір доповнено пунктом про те, що він вступає в силу з 26.12.1995р.

В договорі уступки права вимоги та додаткових угодах до нього зазначено, що з боку Комерційного банку "ПриватБанк" вони укладені головою правління Тігіпко Сергієм Леонідовичем, що діє на підставі статуту.

Позивач посилається на ті обставини, що договір та додаткові угоди до нього підписані не Тігіпко С.Л., а іншою особою, а сам договір суперечить вимогам ст. 3 Закону України "Про банки та банківську діяльність" в редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору, що є підставою для визнання договору та додаткових угод до нього недійсними та відповідно є причиною спору.

Для з’ясування належності підписів на договорі уступки права вимоги та додаткових угодах до нього Тигіпко С.Л. при попередньому розгляді справи призначалася судова почеркознавча експертиза, проведення якої було доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення експерта ставилося питання: чи належить підпис на договорі № 9 уступки права вимоги від 26.06.1995р., додаткових угодах від 26.06.1995р. до цього договору (дві додаткові угоди), вчинений від імені Закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", вказаному в преамбулі цих документів голові правління Тігіпко Сергію Леонідовичу.

Відповідно до висновку криміналістичної судово-почеркознавчої експертизи № 123 від 07.07.2006р. підпис-оригінал від імені Тігіпко Сергія Леонідовича, зображення якого виконано за допомогою друкуючого пристрою, в договорі № 9 уступки права вимоги від 26.06.1995р. , в графі „БАНК”, двох додаткових угодах від 26.06.1995р., в графах „БАНК”, виконаний не Тігіпко Сергієм Леонідовичем, а іншою особою.

Відповідно до наданого відповідачем-1 в матеріали справи статуту Комерційного банку "ПриватБанк", затвердженого зборами учасників (протокол № 1 від 07.02.1992р.), та зареєстрованого в НБУ 19.03.1992р., реєстраційний номер 92, що діяв на час укладення оспорюваної угоди з додатковими угодами до неї, керує всією діяльністю банку у відповідності з повноваженнями, наданими йому загальними зборами учасників, та укладеним контрактом голова правління банку на підставі статуту (п.7.15 статуту). Повноваження інших посадових осіб статут не визначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК УРСР, норми якого були чинним під час виникнення спірних правовідносин, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Згідно з ст. 62 ЦК УРСР, угода укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що грунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.

Таким чином, тільки за наявності належно оформлених повноважень керівник юридичної особи, або представник має право укладати договір від імені юридичної особи та у межах наданих повноважень.

Статтєю 63 ЦК УРСР встановлено, що угода укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов’язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач-2 посилається саме на подальше схвалення відповідачем-1 спірного договору та додаткових угод до нього, що підтверджується нижченаведеними доказами, долученими до матеріалів справи.

Так, листом від 26.06.1995р., вих. за № 922 Комерційний банк "ПриватБанк" гарантує Виробничому об'єднанню "Павлоградський хімічний завод" незмінність сукупного зобов’язання останнього за кредитними договорами за умови належного виконання зобов’язань за договором уступки права вимоги. Розмір цього зобов’язання 3293625 доларів США за курсом придбання клірингової палати „Експрес” на 26.06.1995р., що відповідає сумі, вказаній в додатковій угоді, яку позивач повинен сплатити відповідачу-1. Лист з боку Закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" підписано головою правління Тігіпко С.Л. та головним бухгалтером Городненко Л.І.

07.10.1997р. КБ "ПриватБанк" звернувся з листом до генерального директора Виробничого об'єднання "Павлоградський хімічний завод", вих. № 1-1/2-405, в якому послалося на укладення додаткової угоди до оспорюваного договору. Лист підписав заступник голови правління Ткаченко І.Г.

05.01.1998р. КБ "ПриватБанк" звернувся з листом до генерального директора Виробничого об'єднання "Павлоградський хімічний завод" за вих. № 11/корн., яким повідомив про розмір заборгованості останнього за договором № 9 від 26.05.1995р.

08.01.1998р. між КБ "ПриватБанк" та Виробничим об'єднанням "Павлоградський хімічний завод" складено графік погашення заборгованості Виробничого об'єднання "Павлоградський хімічний завод" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" згідно договору № 9 від 26.06.1995р. З боку Закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" графік підписано заступником голови правління Пікуш Ю.П., затверджено головою правління Дубілет А.В.

09.01.2002р. Комерційний банк "ПриватБанк" в особі голови правління Дубілета А.В. разом з Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" звернувся до голови Комісії, заступника Генерального директора Національного Космічного Агентства України Зеленюка С.С. та Генерального директора Виробничого об’єднання "Павлоградський хімічний завод" Шимана Л.Н. з листом вих. № 20.1.32/10, в якому привели всі обставини укладення та виконання оспорюваного договору.

Отже, протягом тривалого часу відповідач-1, в тому числі і в особі голови правління Дубілета А.В., тобто повноважного органу управління, визнавав укладення оспорюваного договору уступки права вимоги з додатковими угодами до нього, підтверджував наявність цього договору листуванням, участю в складенні графіку погашення заборгованості та не вчиняв будь-яких дій спрямованих на відмову від договору, визнання його недійсним внаслідок укладення не уповноваженою особою. У противному випадку дізнавшись про існування спірного договору, укладеному зі сторони відповідача-1 не уповноваженою особою та не схвалюючи його укладення, повноважний орган управління відповідача-1 мав би вчинити певні дії спрямовані на припинення спірних правовідносин та саме відповідач-1 мав бути ініціатором пред’явлення даного позову у суді, а не позивач.

Вищенаведені обставини справи у їх сукупності, які підтверджуються відповідними доказами, на думку суду, є підтвердженням схвалення відповідачем-1 в особі повноважного органу управління укладення спірного договору та додаткових угод до нього, що виключає, з огляду на ст. 63 ЦК УРСР, задоволення позовних вимог позивача з підстав укладення спірного договору зі сторони відповідача-1 не уповноваженою особою.

Отже, судом відхиляються доводи позивача та відповідача-1 щодо відсутності схвалення відповідачем-1 в особі повноважного органу управління укладення спірного договору та додаткових угод до нього. До того-ж, сторонами не надано доказів, що між ними укладався ще один договір за № 9 від 26.06.1995р., окрім спірного договору. Також, з матеріалів справи вбачається (а.с. 83-90 Т. 5), що відповідач-1 звертався до відповідача-2 з позовами про стягнення грошових коштів за кредитними договорами, уступка вимоги за якими є предметом спірного договору, саме після первісного визнання недійсним цього договору, чим спростовуються відповідні твердження відповідача-1 щодо не визнання ним спірного договору з початку його укладення та залишення ним кредитором відповідача-2 за відповідними кредитними договорами після укладення спірного договору. Відсутність же доказів передачі документів позивачу, що підтверджують право вимоги за спірним договором, може свідчити про невиконання умов договору, а не спростовувати його подальше схвалення шляхом вчинення інших дій.

Разом з цим, суд вбачає достатньо підстав для визнання недійсним спірного договору та додаткових угод до нього внаслідок невідповідності ст. 3 Закону України "Про банки та банківську діяльність" в редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору.

Так, відповідно до ст. 3 Закону України "Про банки та банківську діяльність" від 20 березня 1991 року N 872-XII, в редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору, банки можуть виконати лише такі операції: 1) залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів; 2) здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування; 3) ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів; 4) фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів; 5) випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо); 6) купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними; 7) видача поручительств, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі; 8) придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг); 9) придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг); 10) купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах; 11) купівля і продаж в Україні і за кордоном монетарних металів; 12) залучення і розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики; 13) довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами та інші) за дорученням клієнтів; 14) надання консультаційних послуг; 15) проведення операцій по касовому виконанню державного бюджету за дорученням Національного банку України; 16) здійснення інших операцій з дозволу Національного банку України.

Операції, передбачені цією статтею, проводяться в грошових одиницях, що знаходяться в обігу на території України, в порядку, встановленому Національним банком України.

          Банки здійснюють операції, передбачені цією статтею, у межах, встановлених їх статутами.

          Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі, страхування. Загальна сума внесків комерційного банку до статутних фондів інших підприємств і організацій не може перевищувати 10 відсотків його власного статутного фонду. При цьому частка комерційного банку в статутному фонді одного підприємства (організації) не може перевищувати 15 відсотків статутного фонду цього підприємства (організації). Комерційний банк вправі мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 10 відсотків власного статутного фонду (це обмеження не поширюється на приміщення, в яких розміщуються підрозділи банку, що виконують операції, передбачені статтею 3 цього Закону). ( Частина четверта статті 3 в редакції Декрету

N 38-93 від 26.04.93 )

Здійснення операцій, передбачених пунктами 1, 2, 3, 11 цієї статті, крім банків, іншими юридичними особами забороняється, за винятком випадків, визначених законодавчими актами України.

Таким чином, лише банки мають право здійснювати операції з кредитування суб’єктів господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 2 вищенаведеного Закону, банки - це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених цим Законом.

Між тим, предметом спірного договору та додаткових угод до нього є відступлення банком (відповідачем-1) у повному обсягу права вимоги позивачу, якій не є банківською установою, до відповідача-2, які випливають з кредитних договорів № 239 від 15.08.1994р., № 242 від 17.08.1994р., № 291 від 20.09.1994р., № 341 від 13.10.1994р., № 346 від 18.10.1994р., № 364 від 14.11.1994р., № 175 від 30.05.1994р., № 300273802 від 06.02.1995р. та договорами на овердрафтове обслуговування: № 001 від 24.11.1994р., № 002 від 16.12.1994р., договором на факторингове обслуговування № 008 від 26.01.1995р.

При цьому, суд враховує, що овердрафт згідно з нормативним визначення цьому терміну Постановою НБУ від 21.11.1997р. № 388 "Про заходи щодо реалізації Програми реформування бухгалтерського обліку та звітності Національного банку України і комерційних банків України" є видом короткострокового кредиту, що надається банком надійному клієнту понад його залишок на поточному рахунку в цьому банку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку,

Операцією факторингу, згідно пункту 8 частини 1 статті 3 Закону України "Про банки та банківську діяльність", визнавалось придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг).

Згідно із спірним договором № 9 та додатковими угодами до нього, право вимоги відступалося на користь ТОВ «Приват-Інвестор»в тому числі за одним договором про факторингові операції - № 008 від 16.01.1995р. Проте за своїм змістом та правовою природою цей договір є договором про надання кредиту у сумі 17 000 000 000 карбованців зі сплатою 210 % річних за користування виданим кредитом.

Безумовними ознаками невідповідності назви «факторинг»договору № 008 від 16.01.1995р. його дійсній сутності як договору про надання кредиту є наступні обставини: факторингом є придбанння банком права вимоги та прийняття ризику виконання таких вимог, тобто передбачає здійснення одноразового платежу своєму клієнту як плату за викуп права вимоги без нарахування будь-яких процентів, тоді як пункти 2.1., 2.2, 3.3, 4.2 договору № 008 передбачають обов'язок клієнта погашати банку цей платіж із нарахуванням процентів; операція факторингу передбачає, що набувач вимоги приймає на себя ризик виконання придбаного права вимоги, тоді як жоден із пунктів договору № 008 такого обов'язку для банку не встановлює, а навпаки, пункт 4.3 надає банку право списати списати факторингову заборгованість із рахунків клієнта.

Більше того, додатковою угодою до цього договору від 01.05.1995 р., пункт 1.1 договору, який визначав його предмет, було змінено на визначення його як договору про надання кредиту у тій же сумі.

Отже, усі договори, за якими було відступлено право вимоги за спірним договором є кредитними, а відтак мали укладатися та виконуватися лише банками.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 197 ЦК УРСР, уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора.

До набувача вимоги переходять права, що забезпечують виконання зобов'язання.

Таким чином, внаслідок уступки вимоги відбувається зміна кредитора у зобов’язанні, до якого переходять усі права, які випливають з відповідного зобов’язання та характер і зміст, якого у зв’язку із відступленням права вимоги не змінюється.

Отже, за спірним договором позивач набув права вимоги до боржника та став кредитором у зобов’язанні з усіма правами, які випливають з даного виду зобов’язання, в тому числі і одержання відсотків, за яким кредитором має бути лише банківська установа.

За наведених обставин доводи відповідача-2 щодо відповідності умов спірного договору вимогам ст. 3 Закону України "Про банки та банківську діяльність" від 20 березня 1991 року N 872-XII, в редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору, суд вважає безпідставними. Також, необґрунтованим є і твердження позивача та відповідача-1 щодо неможливості укладення банком договорів уступки вимоги взагалі, оскільки, а ні ст. 3 Закону України "Про банки та банківську діяльність" від 20 березня 1991 року N 872-XII, в редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору, а ні ст.ст. 197, 198 ЦК УРСР такої заборони не містять.

Враховуючи усе вищевикладене, суд вважає, що спірний договір та додаткові угоди до нього не відповідають вимогам ст. 3 Закону України "Про банки та банківську діяльність" від 20 березня 1991 року N 872-XII, в редакції, яка була чинною на час їх укладення, ст. 197 ЦК УРСР та порушують цивільні права та інтереси позивача у справі, оскільки умовами договору в редакції додаткової угоди встановлені певні грошові зобов’язання позивача перед відповідачем-1, а з обставин справи вбачається, що спірний договір не виконувався сторонами в повній мірі, тобто укладення та існування спірного договору мало негативні наслідки для позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Наведене є підставою для задоволення позовних вимог позивача у справі та визнання недійсним договору № 9 та додаткових угод до нього від 26.06.1995р., укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор", ЗАТ КБ "Приватбанк" та виробничим об'єднанням "Павлоградський хімічний завод" та

Внаслідок задоволення позову, судові витрати по сплаті держмита у сумі 85,00грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00грн., які сплачені позивачем слід покласти на відповідачів у рівних частках.

          З підстав вищенаведеного та керуючись ст. 29, 48, 62, 63, 197 ЦК УРСР, ст. 5, п. 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст.. 3 Закону України "Про банки та банківську діяльність" від 20 березня 1991 року N 872-XII, ст.ст. 33, 34, 36, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -          

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір № 9 та додаткові угоди до нього від 26.06.1995 року, укладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" з Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" та Виробничим об'єднанням "Павлоградський хімічний завод".

Стягнути з Закритого акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (49094, м. Дніпропетровськ, Набережна Перемоги, 50, п/р 32009100400 в Управління НБУ в Дніпропетровській області МФО 305299 ЄДРПОУ 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" (49019, м. Дніпропетровськ, вул.Ударників, 30, ідентифікаційний код 20234786) судові витрати у розмірі: 42,50 (сорок дві гривні 50 коп.) держмита та 59 грн. (п"ятдесят дев"ять грн.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу, видати наказ.

Стягнути з Державного підприємства Науково-виробничого об"єднання "Павлоградський хімічний завод" ( 51402, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Заводська, 44, р/р 26000300171002 в Павлоградській філії АКБ "Надра", МФО 306674 Дніпропетровської області) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" (49019, м. Дніпропетровськ, вул. Ударників, 30, ідентифікаційний код 20234786) судові витрати у розмірі: 42,50 (сорок дві гривні 50 коп.) держмита та 59 грн. (п"ятдесят дев"ять грн.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу, видати наказ.

СуддяА.Є. Чередко Рішення підписано