Рішення № 10358288, 15.02.2010, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.02.10р.Справа № 35/21-10 За позовом Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в

особі Міністерства оборони України,

м. Київ

до -1- Військової частини А4608,

м. Дніпропетровськ

-2- Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія

"Дніпрообленерго" в особі Царичанського району електричних мереж

Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія

"Дніпрообленерго",

смт. Петриківка Дніпропетровської області

про визнання недійсними та зміну умов угоди

Суддя Широбокова Л.П.

Представники:

від прокурора - Рогуля О.В., помічник прокурора, дов. № 1771 від 06.07.2009р.

від позивача - представник не з`явився

від відповідача-1 - Пухтицький І.М., юрисконсульт, дов. № 1027 від 28.12.2009р.

від відповідача-2 - Лісняк С.А., юрисконсульт, дов. № 407 від 06.10.2008р.

СУТЬ СПОРУ:

Прокурор в інтересах держави в особі Міноборони України (надалі позивач) просить визнати недійсними умови п. 4.9 договору про поста-чання електричної енергії від 22.03.2002р. №93, укладеного між Відпо-відачем-1 та Відповідачем-2, змінити умови договору про постачання електричної енергії від 22.03.2002р. №93, шляхом виключення з його тексту п. 4.9 про право споживача укладати договір застави майна. Свої вимоги обгрунтовує тим, що п. 4.9 договору не відповідає Закону України "Про заставу" та Закону України "Про правовий режим майна у збройних силах України".

В подальшому прокурор змінив свої вимоги та просив визнати недійсними умови п. 4.9 договору про постачання електричної енергії від 22.03.2002р. №93 з тих же підстав і визнати причину пропуску встановленого законодавством строку позовної давності поважною і відновити пропущений строк.

Позивач в судове засідання не з'явився, свою позицію щодо заявлених вимог не висловив.

Відповідач-1 позовні вимоги визнав, надав додаткові письмові пояснення, в яких вказує, що примірники нового договору на постачання електричної енергії в грудні 2008р. були передані Відповідачу-2 та до цього часу на адресу Відповідача-1 з підписами та печатками Відповідача-2 не надходили.

Відповідач-2 позовні вимоги не визнає, вказує, що оспорюваний договір №93 від 22.03.2002р. припинив свою дію в зв'язку з укладенням сторонами нового договору №93 від 27.06.2008р., а в цьому договорі п. 4.9. відсутній, тому не може бути змінений чи виключений; за весь період дії договору від 22.03.2002р. Відповідачем-2 вимог до Відпові-дача-1 про застосування п. 4.9. договору не виставлялося, письмових претензій чи пропозицій про зміну умов договору до нього не надходило.

За згодою представників сторін та прокурора в судовому засіданні оголошено тільки вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Військовою частиною А4608 –споживач (надалі відповідач-1) та Відкритим акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго" –енергопостачальник (надалі відповідач-2) було укладено договір №93 від 22.03.2002р. на постачання електричної енергії строком дії до 31.12.2002р. та який відповідно до п. 11.4. є щорічно продовженим, якщо сторони не заявлять про відмову від нього чи його перегляд.

Умовами оспорюваного п. 4.9. договору передбачено, що споживач за погодженням з енергопостачальником може за власний рахунок укласти договір застави майна на суму заборгованості за умовою здійснення поточних платежів за спожиту електроенергію.

Прокурор вважає, що вказаний пункт договору не відповідає вимогам закону та повинен бути визнаний недійсним.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст пра-вочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного ко-дексу, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Вер-

ховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабіне-ту Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, вста-новлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. (п. 2 Постанови Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, що був чинним на час укладення оспорюваного договору, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Порядок відчуження військового майна регулюється Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», згідно ст. 6 якого відчуження військового майна здійснюється Міністерством обо-

рони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України під-приємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсяк-денній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Статтею 4 Закону України «Про заставу»передбачено, що предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставо-давця після укладення договору застави. Предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.

З огляду, на приведені положення законів військова частина не може самостійно вирішувати питання відчуження, а, отже, і застави військо-вого майна, та п. 4.9 договору не відповідає вимогам цих законів і під-лягає визнанню недійсним. Правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й об-ставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без вклю-чення недійсної частини. У цьому разі суд визнає недійсною частину правочину.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2004р., правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Цивільним кодексом УРСР було встановлено загальний строк позовної давності три роки, який не сплив на час набрання чинності Цивільним кодексом України, що набрав чинності з 01.01.2004р. Прокурором пропущено строк позовної давності щодо звернення до суду, встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України. Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 267 цього кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Такої заяви від сторін не надходило, отже, у суду відсутні підстави для застосування позовної давності, в зв’язку з чим клопотання прокурора про її поновлення недоцільне.

Заперечення відповідача судом відхиляються, оскільки укладення іншого договору про постачання електроенергії, припинення чи розірвання оспорюваного правочину не є підставою для відмови в позові щодо недійсності окремих частин спірного правочину, тобто суд в будь-якому разі повинен встановити відповідність оспорюваного правочину закону на час його укладання.

Таким чином, вимоги прокурора обґрунтовані, доведені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі відносяться на відповідачів порівну.

Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, ст.48 Цивільного кодексу УРСР, господарський суд,-

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити.

Визнати недійсним п. 4.9 договору №93 від 22.03.2002р. на постачання електричної енергії, що укладений між Військовою частиною А4608 та Відкритим акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго".

Стягнути з Військової частини А4608 –49069, м. Дніпропетровськ, вул. Артема,147, код ЄДРПОУ 08414149 (р/р невідомі) в доход державного бюджету державне мито –42,50 грн (сорок дві грн 50 коп) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –118,00 грн (сто вісімнадцять грн 00 коп).

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго" в особі Царичанського району електричних мереж - 51000, смт. Петриківка, вул. Переміжна,20, код ЄДРПОУ 34367536 (р/р невідомі) в доход державного бюджету державне мито –42,50 грн (сорок дві грн 50 коп) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –118,00 грн (сто вісімнадцять грн 00 коп).

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та в цей термін може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.           

СуддяЛ.П. Широбокова Рішення підписано 13.02.2010р.