Ухвала суду № 103574771, 23.02.2022, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/249/22

Провадження № 1-кп/177/66/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2022

Криворізький районний суд Дніпропетровської області

у складі:

головуючого судді Суботіної С. А.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022041680000067 від 21.01.2022 щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255-3 КК України,

за участі:

секретаря судового засідання Ференц Я.З.,

прокурора Білого А.О.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника обвинуваченого,

адвоката Гусєва І.І.,

В С Т А Н О В И В:

Указаний обвинувальний акт 10.02.2022 надійшов до Криворізького районного суду Дніпропетровської області з Дніпропетровської обласної прокуратури.

Ухвалою суду від 15.02.2022 призначено підготовче судове засідання.

Прокурор у підготовчому судовому засіданні просив призначити обвинувальний акт до судового розгляду. Вважає, що його складено з дотриманням вимог ст. 291 КПК України. Підстави для закриття справи чи внесення подання про визначення підсудності відсутні. Дане кримінальне провадження розглядати у відкритому судовому засіданні з викликом учасників судового провадження.

Обвинувачений ОСОБА_1 , його захисник, адвокат Гусєв І.І., кожен окремо, вважали за можливе призначити судовий розгляд на підставі вказаного обвинувального акта.

Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, вивчивши надані обвинувальний акт та додані до нього матеріали, дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 2 КПК України, одним із завдань кримінального провадження - є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.

Згідно зі ст. 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Положеннями ч. 1 ст. 9 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, яка, у свою чергу, містить вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт і вони є обов`язковими для їх виконання слідчим і прокурором.

Як передбачено п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Формулювання обвинувачення має бути конкретним, тобто в ньому повинно бути детально описано місце вчинення злочину, час, спосіб вчинення, зокрема конкретні дії (бездіяльність), які були скоєні обвинуваченим, ознаки суб`єктивної сторони злочину (форма вини, мотив, мета) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, так як зазначені обставини, відповідно до положень ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Європейський суд з прав людини у п. 34 рішення у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення. Крім того, суд вказав, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

Таким чином, висунуте особі обвинувачення повинно бути зрозумілим як сторонам кримінального провадження, так і суду.

Суд звертає увагу, що дотримання зазначеної вимоги до змісту обвинувального акта є однією з гарантій права особи, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, на захист, оскільки пред`явлення конкретного обвинувачення і чітке викладення фактичних обставин кримінального правопорушення надає обвинуваченій особі можливість ефективно захищатися від такого обвинувачення та використовувати всі передбачені кримінально-процесуальним законом права на свій захист.

Обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції, Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи (справа «Девеер проти Бельгії» від 27.02.1980).

У справі «Маттоціа проти Італії» від 25.07.2000 зазначається, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак, у будь-якому випадку відомості, надані обвинувачевному, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. «b» ч. 3 ст. 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення».

Разом з тим, вимоги кримінального процесуального закону органом досудового розслідування в даному кримінальному провадженні не було дотримано в повному обсязі, оскільки в наданому суду обвинувальному акті відсутнє посилання на належне формулювання пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення. Указаний обвинувальний акт хоча формально і має розділ «формулювання обвинувачення та правова кваліфікація», із аналізу наданого обвинувального акта вбачається, що у вказаному розділі повторно зазначено виклад фактичних обставин кримінального правопорушення та кваліфікацію дій ОСОБА_1 , із посиланням на відповідну частину статті кримінального закону, що жодним чином не відповідає вищевказаним положенням КПК.

Також, викладаючи фактичні обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 інкримінованого кримінального правопорушення, прокурором у обвинуваченні, яке він вважає встановленим, окрім ОСОБА_1 , зазначено інших конкретних осіб, розписано їхролі узлочинній діяльності,охоплені єдинимумислом, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які не є обвинуваченими в цьому провадженні.

В обвинувальному акті не зазначено, чи притягувалися дані особи до кримінальної відповідальності за інкриміновані діяння, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, чи виділені матеріали щодо них у інше провадження, тощо.

При цьому, у разі виділення матеріалів кримінального провадження стосовно інших співучасників кримінального правопорушення в окреме провадження, посилання в обвинуваченні на прізвища вказаних осіб є неприпустимим, оскільки таке є грубим порушенням принципів верховенства права та презумпції невинуватості, передбачених ст. 62 Конституції України, ст. ст. 8, 17 КПК України.

Неприпустимість зазначення в формулюванні обвинувачення осіб, яким не пред`явлено обвинувачення, узгоджується з практикою ЄСПЛ, у висновках якого закріплено принцип, що забороняє формування передчасної позиції суду, яка б відображала думку про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина буде доведена відповідно до закону. Зокрема в справі «Хужін та інші проти Росії» ЄСПЛ зазначив, що положення ч. 2 ст. 6 Конвенції (презумпція невинуватості) спрямоване на те, щоб убезпечити обвинувачену особу від порушень її права на справедливий суд упередженими твердженнями, які тісно пов`язані з розглядом її справи в суді.

Указавши в обвинувальному акті прізвища ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , фактично, як співучасників вчинення злочину, орган досудового розслідування мав би виконати з ними вимоги ст. 290 КПК України, викласти формулювання обвинувачення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, а також у обвинувальному акті зазначити їх повні анкетні дані.

За таких обставин, при здійсненні судового розгляду кримінального провадження в межах поданого прокурором обвинувального акта, у якому поряд з ОСОБА_1 зазначаються, фактично як співучасники скоєння кримінального правопорушення особи, щодо яких виділені матеріали досудового розслідування в окреме кримінальне провадження, не представляється за можливе реалізувати право цих осіб на особисту присутність у судовому засіданні зокрема та право на захист загалом. Натомість, міжнародні стандарти у галузі судочинства послідовно стверджують про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд. Так, відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Неконкретність обвинувачення заздалегідь перекладає по суті на суд обов`язок по збиранню доказів обвинувачення, зокрема, у частині розкриття конкретного змісту вказаних вище обставин, що є неприпустимим, з огляду на принцип змагальності сторін у кримінальному процесі, який визначено ст. 22 КПК України.

Отже, з урахуванням засад змагальності кримінального провадження, суд позбавлений можливості призначити судовий розгляд за вказаним обвинувальним актом, який складено з порушеннями вимог п. 5, 7 ч. 2 ст. 291 КПК України щодо відсутності в обвинувальному акті обвинувачення, сформульованого відповідно до вимог ч. 1 ст. 91 КПК України, якою визначені обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу, тобто за наявності таких порушень вимог процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду.

Вищевказані недоліки неможливо усунути під час судового розгляду, так як відповідно до вимог ст. 337 КПК України, судовий розгляд може здійснюватися лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, у зв`язку з чим, суд вважає за необхідне повернути обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12022041680000067 від 21.01.2022 щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 255-3 КПК України прокурору як такий, що не відповідає КПК України.

Керуючись ст. ст. 314- 317 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12022041680000067 від 21.01.2022 щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255-3 КК України, повернути прокурору Дніпропетровської обласної прокуратури (м. Дніпро, вул. Дмитра Яворницького, 38).

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 7 днів з дня її оголошення шляхом подання апеляції через Криворізький районний суд Дніпропетровської області.

Повний текст ухвали, відповідно до ч. 2 ст. 376 КПК України, складено та оголошено 25.02.2022 об 11 год. 30 хв.

Суддя: