Рішення № 10357275, 07.07.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 121

РІШЕННЯ

Іменем України

07.07.2010Справа №2-23/3298-2010 за позовом Виробничо-комерційної фірми «Медіне» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Белое-5, б. 550)

до відповідача Фізичної особи-підприємця Умірова Таіра Сірановича (95044, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Сахарова, б. 33/4)

про розірвання договору та визнання права власності

                                                                                                     Суддя Доброрез І.О.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Від позивача – Якутін В.А., представ. за довір. б/н від 10.06.2010 р.

Від відповідача – Кулєшов Р.Ю., представ. за довір. сер. ВМТ № 564486 від 21.06.2010 р.

          Суть спору: Позивач звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом про розірвання договору про сумісне будівництво від 09.06.2001 р., укладений між ВКФ «Медіне» та ФОП Уміровим Т.С. та про визнання за позивачем права власності на нежитлове приміщення торгівельний павільйон для обслуговування зупинки громадського транспорту, що розташована за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. 60 років Жовтня (зупинка «Ул. Залесская), загальною площею 150,8 кв. м.

          Ухвалою Господарського суду АР Крим від 29.06.2010 р. позовну заяву прийнято до розгляду і порушено провадження у справі.

          Представник позивача у судове засідання з’явився, вимоги суду виконав повністю, позов підтримав.

          Представник відповідача у судове засідання з’явився, відзив на позов не надав, проте усно визнав позовні вимоги Виробничо-комерційної фірми «Медіне», проти задоволення позову не заперечував.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

Встановив :

          21.01.2010 р. між ВКФ «Медіне» і Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради, на підставі рішення сесії Сімферопольської міської ради № 226 від 05.12.2000 р., укладений договір оренди земельної ділянки площею 133 кв. м, розташованої за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. 60 років Жовтня (зупинка «Ул. Залесская») № 3-11/94.

Відповідно до п. 2.1 договору, строк дії договору визначається в десять років.

08.02.2001 р. договір зареєстрований в міському управлінні земельних ресурсів м. Сімферополя, про що в Книзі запису державної реєстрації договорів оренди землі зроблений запис № 126.

Згідно п. 4.1. договору, земельна ділянка передається з ціллю несільськогосподарського використання, а саме: розташування зупинки громадського транспорту з торговельним павільйоном.

08.06.2001 р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю на підставі рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 29.09.2000 р. позивачу наданий дозвіл на виконання робіт по будівництву торговельного павільйону для обслуговування зупинки «Ул. Залесская», розташованого на вказаній земельній ділянці.

09.06.2001 р. між позивачем і відповідачем укладено договір про сумісне будівництво (надалі – договір), відповідно до п. 1.1 якого сторони приймали на себе зобов’язання сумісно діяти в сфері будівництва.

          Предметом договору виступали взаємні права і обов’язки сторін по будівництву торговельного павільйону для обслуговування зупинки «Ул. Залесская», розташованого на земельній ділянці, що видана позивачу за договором оренди № 3-11/94, яка знаходиться за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. 60 років Жовтня.

          Відповідно до умов договору, сторони повинні були фінансувати будівництво об’єкту в наступному співвідношенні: 90 відсотків будівельних робіт фінансує та здійснює позивач, 10 відсотків – відповідач.

          Відповідно до п. 1.3 договору, загальна вартість робіт склала 200000,00 грн. Відповідно, внески сторін визначалися в таких розмірах, 180000,00 грн. – внесок позивача, і 20000,00 грн. – внесок відповідача. Після закінчення будівництва, побудований об’єкт ставав загальною пайовою власністю сторін, при цьому частка позивача складала 90%, а частка відповідача – 10%.

          Позивач свої зобов’язання за договором виконував справно. На 01.01.2010 р. всі необхідні будівельні роботи на об’єкті позивачем були виконані. Цей факт визнано відповідачем у судовому засіданні.

          11.01.2010 р. позивач проінформував відповідача про необхідність виконання своєї частини зобов’язань за договором про сумісне будівництво б/н від 09.06.2001 р. Як вбачається із матеріалів справи, позивач направив відповідачеві листа, яким повідомив про необхідність приступити до виконання своїх зобов’язань за договором в частині участі у будівництві об’єкту (а.с. 37).

          Однак, 28.01.2010 р. відповідач повідомив про неможливість приступити до виконання та про відмову від виконання своїх зобов’язань за договором у зв’язку із важкою економічною ситуацією (а.с. 38).

          Відповідно до п. 6.2 договору, дострокове розірвання договору за мотивами недоцільності ведення спільної діяльності, невиконання, неналежного виконання, односторонньої відмови від виконання умов договору, а також в інших випадках, проводиться виключно в судовому порядку.

          Частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України допускає можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.

          Так, одностороння відмова відповідача від виконання зобов’язання за договором судом визнається істотним порушенням договору, у зв’язку з чим, позовні вимоги Виробничо-комерційної фірми «Медіне» в частині розірвання договору про сумісне будівництво б/н від 09.06.2001 р. обґрунтовані, визнаються відповідачем та підлягають задоволенню.

          Також, згідно із п. 7.2 договору, у разі односторонньої відмови від виконання зобов'язань за даною угодою одній із сторін в ході здійснення будівництва, право власності на об’єкт будівництва, в повному об’ємі, переходить до іншої сторони.

Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, захист порушеного права може здійснюватися судом, у тому числі й шляхом визнання цих прав.

Відповідно до ст. 392 Господарського кодексу України власник майна має право пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Згідно п. 3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» № 02-5/289 від 18.09.1997 р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін – за згодою цього представника.

За згодою представників сторін у судовому засіданні 07.07.2010 р. була оголошена тільки вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 12.07.2010 р.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу Україні, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Розірвати договір про сумісне будівництво, укладений 09 червня 2001 року між Виробничо-комерційної фірмою «Медіне» та Фізичною особою-підприємцем Уміровим Таіром Сірановичем.

Визнати за Виробничо-комерційною фірмою «Медіне» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Белое-5, б. 550; ідент. номер 20736803) право власності на нежитлове приміщення торговельний павільйон для обслуговування зупинки громадського транспорту, розташований за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. 60 років Жовтня (зупинка «Ул. Залесская»), загальною площею 150,8 кв. м.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Доброрез І.О.