Рішення № 10356790, 06.05.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311

РІШЕННЯ

Іменем України

06.05.2010Справа №2-18/271-2010 За позовом – Фізичної особи-підприємця Бондаренко Ігоря Андрійовича, м. Ялта (вул. Українська, б.7, кв. 49, м. Ялта, 98600)

До відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Город Технологій», м. Сімферополь ( 1) вул. Мелітопольська, 55, м. Сімферополь, 95018; 2) вул. Гагаріна, 14-А, корп. 2, м. Сімферополь, 95000)

Про стягнення 224796,50 грн.

Суддя І.К. Осоченко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Сальков Д.В. – представник, довіреність від 22.02.2010р.

Від відповідача – не з’явився.

СУТЬ СПОРУ: Фізична особа-підприємець Бондаренко Ігор Андрійович, м. Ялта – позивач, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Город Технологій», м. Сімферополь – відповідача, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача 277298,98 грн., з яких 148910,00 грн. – сума основного боргу, 120617,10 грн. – сума пені, 3304,58 грн. – сума 3% річних та 4467,30 – сума індексу інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані статтями 525, 526, 530, 625, 712 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що 02.12.2008р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір поставки обладнання № 23987. Згідно з умовами Договору, відповідач зобов'язався поставити, виконати монтаж та передати у власність відповідача торгівельно-технологічне обладнання, а позивач зобов’язався прийняти та здійснити оплату за товар у визначений строк. На виконання умов Договору, позивач сплатив 223478,00 грн., але відповідач виконав свої зобов’язання не в повному обсязі, тому що у вказані в Договорі строки не поставив товар на суму 148910,00 грн. Таким чином, заборгованість відповідача складає 148910,00 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду.

22.02.2010р. у судовому засіданні позивач заявив клопотання відповідно до ст. 69 ГПК України про продовження строку розгляду справи. Суд задовольнив клопотання позивача та продовжив строк розгляду справи.

15.03.2010р. представник ФОП Бондаренко І.А. надав суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначив, що згідно з Актом звірки від 02.02.2010р. заборгованість відповідача складає 113580,00 грн., а також позивач просить стягнути 224796,50 грн., з яких 113580,00 грн. – сума основного боргу, 91999,80 грн. – сума пені, 2520,54 грн. – сума 3% річних та 16696,26 грн. – сума інфляції.

Суд прийняв до свого розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача у судове засідання п’ять разів не з’явився, причини неявки суду не відомі, повідомлений був судом про дату та час розгляду справи належним чином – рекомендованою кореспонденцією.

Слухання справи відкладалося у порядку передбаченому статтею 77 ГПК України.

Суд вважає можливим розглянути справу за наявними матеріалами у порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд –

ВСТАНОВИВ:

02.12.2008 року між фізичною особою-підприємцем Бондаренко Ігорем Андрійовичем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Город Технологій» (постачальник) укладено договір поставки обладнання № 23987.

Відповідно до пункту 1.1 договору, постачальник зобов’язується поставити, здійснити монтаж і передати у власність покупця торгово-технологічне обладнання для підприємств торгівлі/громадського харчування, а покупець зобов’язується сплатити вартість товару і прийняти товар у постачальника.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту 2.1 договору, сума договору складає 248309,00 грн.

Порядок та умови оплати визначені у Розділі 3 договору, а саме: оплата здійснюється замовником у 2 етапи. 1 етап – платіж у розмірі 90% суми договору, що складає 223478,00 грн. у тому числі ПДВ 20%. 2 етап – платіж у розмірі 10% суми договору, що складає 24831,00 грн.

Строк поставки товару – 95 календарних днів з дати надходження на поточний рахунок постачальника суми першого етапу оплати за товар (п. 4.1 договору).

Судом встановлено, що позивач перерахував відповідачеві кошти у сумі 223478,00 грн., тобто 1 платіж, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 03.12.2008 року.

Проте відповідач належним чином та у встановлений пунктом 4.1 договору строк не виконав умови договору, лише частково поставив позивачу товар на суму 134782,00 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача коштів передплати у сумі 113580,00 грн. за недопоставлений товар.

Пунктом 7.1 договору сторонам погоджено, що договір вступає у силу з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами зобов’язань за договором.

Позивач надав суду угоду про розірвання договору поставки обладнання № 23987 від 02.12.2008 року, відповідно до якої сторони дійшли згоди розірвати такий договір у зв’язку з недопоставкою постачальником обладнання, вказаного у договорі, на суму 113580,00 грн.

Згідно зі статтею 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Тобто, у дійсний час договір поставки обладнання № 23987 припинив свою дію, у зв’язку із чим позивачем вірно вибраний спосіб захисту свого порушеного права шляхом стягнення з відповідача коштів передплати за товар у сумі 113580,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання—відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте відповідач не представив суду доказів поставки позивачеві товару у встановлений пунктом 4.1 договору строк на залишкову суму передплати у розмірі 113580,00 грн., в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів. У зв’язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача коштів у сумі 113580,00 грн. підлягають задоволенню.

У своїй заяві про уточнення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача 2520,54 грн. – 3% річних за період з 09.03.2009 року по 04.12.2009 року та 16696,26 грн. – інфляційної суми за період з 01.12.2008 року по 31.12.2009 року.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором поставки щодо здійснення своєчасної поставки товару у строк, встановлений пунктом 4.1 договору, а саме: не постави у повному обсязі товар у продовж 95 календарних днів з дати надходження на поточний рахунок постачальника суми першого етапу оплати за товар.

Оскільки кошти були сплачені позивачем 03.12.2008 року + 95 календарних днів, то зобов’язання мало бути виконано відповідачем у строк до 08.03.2009 року.

Дослідивши розрахунок 3% річних, наданий позивачем, відповідно до якого період нарахування 3% річних становить з 09.03.2009 року по 04.12.2009 року, суд знаходить його вірним. У зв’язку із чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 2520,54 грн. підлягають задоволенню.

За розрахунками суду, сума інфляційних витрат повинна бути перерахована.

Так, період для нарахування індексу інфляції за прострочення відповідачем виконання зобов’язання повинен бути зменшений з огляду на наступне.

У заяві про уточнення позовних вимог позивач просить стягнути інфляційну суму за період з 01.12.2008 року по 31.12.2009 року.

Проте судом вище встановлено, що оскільки кошти були сплачені позивачем 03.12.2008 року + 95 календарних днів, то зобов’язання мало бути виконано відповідачем у строк до 08.03.2009 року. Тобто інфляційна сума повинна розраховуватися з 09.03.2009 року.

Суд звертає увагу, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця –червня (Лист Верховного суду України від 03.04.97 г. N 62-97р “Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”).

Отже період нарахування індексу інфляції є з березня 2009 р по грудень 2009 р., а інфляційна сума, яка підлягає стягненню з відповідача становить лише 8632,08 грн. При цьому суд враховує, що у липні та серпні 2009 року інфляція була відсутня.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 0,3% від суми невиконаного відповідачем зобов’язання у сумі 91999,80 грн.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Поняття пені та штрафу передбачено у ст. 549 ЦК України: пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчинюється у письмовій формі.

Дійсно, пункт 8.4.1 договору містить забезпечення виконання зобов’язання у вигляді неустойки у розмірі 0,3%, так за прострочення постачальником виконання зобов’язань по поставці (відвантаженню) товару (з вини постачальника), постачальник сплачує неустойку у розмірі 0,3% вартості недопоставленого товару.

Суд зауважує, що пункт 8.4.1 договору не вказує, якій саме вид забезпечення виконання зобов’язання має застосовуватися у разі порушення відповідачем строків поставки товар більш ніж на 5 днів.

Якщо виходити з того, що у пункті 8.4.1 договору сторони погодили неустойку у вигляді пені, то суд звертає увагу на наступне.

Статтею 230 Господарського Кодексу України також передбачено, що виконання зобов’язань може забезпечуватися пенею.

Але відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за з г о д о ю с т о р і н.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З пункту 8.4.1 договору від 02.12.2008 року вбачається, що сторони у договірному порядку узгодили саме верхню границю розміру відповідальності, яку може нести боржник – 0,3 %, який перевищує подвійну облікову ставку Національного Банку України, тому пеня у розмірі 0,3 % не може бути стягнута з відповідача.

Приймаючи до уваги вищевикладене, пеня, яка нарахована позивачем з посилкою на договір від 02.12.2008 року у сумі 91999,80 грн., стягненню не підлягає, як безпідставно нарахована.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу, що неустойка у розмірі 0,3% вартості недопоставленого товару, як передбачено договором, не може розцінюватися на розсуд позивача як пеня. Оскільки відмінність пені у тому, що вона стягується за кожен день прострочення виконання зобов’язання, посилання на що відсутнє у договорі поставки обладнання № 23987 від 02.12.2008 року.

Судові витрати, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відносяться на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

06.05.2010 р. у судовому засіданні за згодою позивача було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 11.05.2010 року

На підставі вищевикладеного та керуючись 525, 526, 612 Цивільного кодексу України, ст.ст. 44, 49, 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Город Технологій», м. Сімферополь (вул. Мелітопольська, 55, м. Сімферополь, 95018; код ЄДРПОУ 31213521) на користь Фізичної особи-підприємця Бондаренко Ігоря Андрійовича, м. Ялта (вул. Українська, б.7, кв. 49, м. Ялта, 98600, ідентифікаційний номер 2345320356) 113580,00 грн. заборгованості; 2520,54 грн. 3% річних, 8632,08 грн. інфляційної суми, 1247,33 грн. державного мита та 106,16 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3.          У іншій частині позову відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Осоченко І.К.