Ухвала суду № 103565513, 18.02.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

18 лютого 2022 року м. Київ№ 640/7119/20Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Верховного Суду України

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Верховного Суду України в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Верховного Суду України № 235-к від 28 лютого 2018 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади у зв`язку із ліквідацією Верховного Суду України відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та зобов`язати Верховний Суд України поновити, ОСОБА_1 , на роботі на посаді начальника управління забезпечення діяльності керівництва Верховного Суду України з дня звільнення - з 28 лютого 2018 року;

- стягнути з Верховного Суду України на мою, ОСОБА_1 , користь кошти на відшкодування витрат по оплаті правничої допомоги адвоката.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваний наказ не відповідають вимогам законодавства, а відтак звільнення з посади є незаконним, що підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020р. № 2-р/2020 Справа № 1-15/2018(4086/16). З огляду на вищевикладене просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що оскаржуваний наказ є законним та обґрунтованим, а відтак відсутні підстави для його скасування та задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Так, предметом оскарження у цій справі є наказ керівника апарату Верховного Суду України від 28.02.2018р. № 235-к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади .

Відтак, оскільки спір у цій справі пов`язаний з проходженням та звільненням позивача з публічної служби, суд приходить до висновку про те, що у даному випадку застосуванню підлягає місячний строк звернення до суду, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, у категорії справ, до якої належить ця справа, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

З наявної в матеріалах справи копії оскаржуваного наказу вбачається, що з наказом про звільнення позивач ознайомлена 28.02.2018р.

Вищевказане, не заперечується позивачем.

Разом з тим, до суду з цим позовом позивач звернулась 24.03.2020р., тобто з пропуском, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку, зокрема зі сплином більше ніж 2 років.

При цьому, суд зауважує, що ч. 2 ст. 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У контексті наведеного слід зазначити, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13 грудня 2011 року у справі № 17-рп/2011 визначив, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

В аспекті наведеного суд також вважає за доцільне зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Строки ж звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.

При цьому підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання, заяви (скарги).

Враховуючи викладене, лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права звернення із позовом у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск такого строку з поважних причин.

Тобто, поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 823/2363/18, досліджуючи питання поважності причин строку звернення до суду, дійшов висновку, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Разом з цим, Верховний Суд у зазначеній постанові звернув увагу, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.

У контексті наведеного, слід зазначити, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду. Особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2020р. адміністративний позов залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з моменту отримання зазначеної ухвали про залишення без руху для усунення недоліків.

В даній ухвалі зазначено, що позовна заява подана поза межами встановленого законом строку, а підстави для поновлення строку визначені позивачем в заяві про його поновлення не можуть бути визнані поважними. З огляду на вказане, судом запропоновано надати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду в якій вказати «інші» підстави для поновлення.

На виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2020р. про залишення позовної заяви без руху, 01.06.2020р. від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду в якій позивачем фактично вказано ідентичні підстави для поновлення строку, оцінку яким вже було надано судом в ухвалі про залишення позову без руху.

Так, дійсно, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2020р. було відкрито провадження у справі та поновлено позивачу строк звернення до суду, однак в ухвалі зазначено, що згідно з ч. 4 ст. 123 КАС Укарїни, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до судуд позивач в заявах зазначала, що побоювалась за свою професійну долю як юриста, побоювалась помсти з боку невдоволених політиків, а також побоювалась й відчувала страх сплеску словесної, а то й фізичної агресії, спрямованої особисто на неї з боку радикально налаштованих прихильників ліквідації суду.

Крім того, зазначила, що побоювалась можливості безперешкодного поновлення на роботі у період, поки Конституційний Суд України не прийняв свого рішення по суті конституційного подання.

Разом з тим, позивач зазначає, що вказані побоювання перестали існувати з моменту прийняття рішення Конституційним Судом України від 18.02.2020р. у справі № 1-15/2018(4086/16) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 31, ст. 545) зі змінами.

До того ж, позивач просила суд поновити пропущений строк звернення до суду з даним позовом, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини у рішенні від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» (Заява № 377/02) у п.52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (Рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».

Разом з тим, вказані обставини не можуть вважатися поважною причиною для поновлення строку на подання адміністративного позову, оскільки поважними причинами для поновлення строку на подання адміністративного позову визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Так, наведенні у заяві доводи та аргументи про наявність поважних причин пропуску позивачем строку на звернення до суду з цим позовом, у зв`язку з публічними висловами різного рівня посадових осіб щодо необхідності ліквідації Верховного Суду України є безпідставними, оскільки доказів на підтвердження того, що зазначенні вислови стосуються безпосередньо позивача в матеріалах справи відсутні.

Так само, в матеріалах відсутні жодні належні та допустимі докази на підтвердження факту вчинення фізичної агресії, спрямованої особисто на позивача з боку радикально налаштованих прихильників ліквідації суду.

До того ж, суд вважає, що прийняття Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 1-15/2018 (4086/16) не може слугувати підставою для поновлення позивачу строку на звернення до суду, адже даний актом суду вирішено виключно питання відповідності/невідповідності Конституції України окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», проте аж ні як не прав, свобод та інтересів позивача.

Таким чином, суд не вбачає в наведених доводах та аргументах позивача, реальної неможливості скористатися правом на судовий захист у строк встановлений процесуальним законом.

Отже, позивач з 28.02.2018р. була обізнана про його звільненням з роботи, проте з цим позовом звернулась лише 24.03.2020р., тобто з пропуском місячного строку, який визначений нормами адміністративного судочинства.

При цьому, надані позивачем пояснення не підтверджують відсутність у неї можливості вчасного звернення до суду, а також не підтверджують наявність обставин непереборної сили, що перешкоджали зверненню позивача до суду.

Доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду є обов`язком позивача, а суд, у відповідності до положень статті 122, 123 КАС України, має оцінити належність, допустимість та достовірність поданих ним доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 24.11.2021р. у справі № 560/4570/21, провадження № К/9901/35749/21.

З огляду на вказане, суд вважає, що наведені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду мають суб`єктивний характер та не позбавляли останньої можливості звернутись до суду з даним позовом у встановлені КАС України строки.

Отже, строк подання позовної заяви був пропущений через відсутність максимальних зусиль позивача та належної старанності щодо реальної обізнаності з фактами порушення своїх прав, свобод та інтересів, внаслідок її звільнення.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що обґрунтування причин поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду, вказані в заявах позивача про поновлення такого строку, є неповажними, а висновок суду викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі був передчасним.

У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).

Із позовної заяви та доданих до неї матеріалів не вбачається обставин, які б непереборно перешкоджали позивачу вчасно звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів, якщо позивач вважав їх порушеними, а тому суд не знаходить підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

За таких обставин, суд приходить до висновку про можливість розгляду даної справи по суті, та вважає за необхідне залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно зі ч. 4 ст. 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Так, проаналізувавши матеріали справи та подані позивачем заяви про поновлення строку звернення до суду, суд прийшов до висновку про те, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним.

При цьому, враховуючи той факт, що судом не встановлено інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд приходить до висновку про наявність підстав для залишння позовної заяви без розгляду.

Керуючись ст. 122, 123, 240-243, 248, 256 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - залишити без розгляду.

2. Копію ухвали направити сторонам.

Ухвала набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, передбачені ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Я.І. Добрянська