Рішення № 103559434, 14.02.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2022 року м. Київ № 826/11638/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації; Державної казначейської служби Українипро визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації (відповідач), в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації № 23 від 11.01.2018 про скасування довідки № 3001007339 від 22.06.2015 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації призначити ОСОБА_1 грошову допомогу як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово комунальних послуг, з моменту припинення її виплати;

- стягнути з Державної казначейської служби України суму моральної шкоди в розмірі 3000,00 (три тисячі) гривень.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що рішення відповідача є протиправним та таким, яке ґрунтується не на фактичних обставинах, а лише на припущеннях щодо його, ОСОБА_1 , обставин життя.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 16.09.2021 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2019 року скасовано.

Справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.10.2021 прийнято справу до провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 перебував на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, як внутрішньо переміщена особа, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» з 22.06.2015 до 11.01.2018. При цьому зареєстрованим місцем проживання особи є АДРЕСА_1 .

За заявами від 22.06.2015, 22.12.2015, 22.06.2016, 22.12.2016, 22.06.2017 позивачу було призначено та виплачено в повному обсязі щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505.

27 грудня 2017 року позивачем подано до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації додаток до заяви, в якому ОСОБА_1 зазначив про наявність в нього права власності на 1/2 частину будинку за адресою: АДРЕСА_2 та надав копії відповідних документів. Також позивачем зазначено, що він працює в місті Києві більше 25 років по теперішній час.

Розглянувши зазначену заяву, відповідачем було встановлено, що позивач тривалий час працював та, відповідно, проживав в місті Києві, про що свідчить довідка Національного технічного університету України «Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського» від 20.12.2017 року № 118 BKЛC.

Рішенням Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 11.01.2018 року № 23 скасовано довідку №3001007339 від 22.06.2015 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 .

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706-VII (надалі - Закон №1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Статтею 5 указаного Закону визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).

Згідно з ч.ч. 2 -3 ст. 7 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

З метою обліку осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, якою затверджений Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік переміщених осіб (далі - Порядок № 509).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 509 довідка є документом, який видається громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України і переміщуються з тимчасово окупованої території або району проведення антитерористичної операції.

Кабінетом Міністрів України 01.10.2014 прийнято постанову за № 505, якою затверджено Порядок надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - Порядок № 505).

Пунктом 1 цього Порядку визначено механізм надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - грошова допомога).

Відповідно до п.2 Порядку № 505 Грошова допомога надається громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України і переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції (далі - особа, яка переміщується), а також стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, структурних підрозділах з питань соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням та виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.

Порядок ведення обліку осіб, які переміщуються, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що грошова допомога, яка передбачена положеннями Порядку № 505, вперше була призначена Позивачу рішенням УПСЗН Солом`янської РДА від 12.11.2014 року на підставі поданої відповідачем заяви від 17.10.2014 (на період з 17.10.2014 по 16.04.2015 у сумі 884,00 грн. щомісячно).

Позивачем подавались чергові заяви про подовження нарахування грошової допомоги як внутрішньо переміщеній особі, в яких останній вказує про відсутність у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах інших ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції.

27 грудня 2017 року позивач звернувся до Управління із заявою про подовження призначення грошової допомоги.

Однак, на виконання п. 5 ч. 1 ст. 12 Закону № 1706 Управлінням прийнято рішення від 11.01.2018 № 23 про скасування позивачу довідки № 30010007339 від 22.06.2015 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Частиною 1 статті 12 Закону №1706-VII передбачено підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.

Підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Згідно змісту рішення Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.01.2018 №23 підставою для скасування довідки зазначено подання завідомо недостовірних відомостей.

В листі від 12.01.2018 №12.01.2018 №100/06-473 Управлянням зазначено, що в додатку до заяви про призначення грошової допомоги ОСОБА_1 власноруч зазначає, що проживає та працює у місті Києві більше 25 років.

На факт тривалого проживання позивача в м. Києві Управління посилається на довідку Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», де позивач працює з 05.02.2007 року.

Щодо вказаних посилань відповідача, суд акцентує увагу, що в своїй заяві від 27.12.2017 №528 ОСОБА_1 не зазначає про постійне проживання у м. Києві, зі змісту вказаної заяви позивач повідомляє, що працює в м. Києві більше 25 років.

Дійсно, згідно довідки Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» від 19.01.2018 №13 ОСОБА_1 був зарахований на посаду заступника директора Південно-Українського інституту Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» з 09.07.2003 року наказом №1039п від 23.07.2003 року, з 05.02.2007 переведений на посаду заступника директора Конструкторського бюро інформаційних систем наказом №417л від 12.02.2007 року, з 01.11.2012 року переведений на посаду провідного інженера структурного підрозділу Конструкторського бюро інформаційних систем - інформаційно-обчислювального Дата-центру університету наказом №2746 л від 17.10.2012.

Листом Конструкторського бюро інформаційних систем Національного технічного університету України «Київський політехнічний університет імені Ігоря Сікорського» від 05.04.2018 року № 0440/320, який отриманий та зареєстрований Управлінням 10.04.2018 року за вх. № 100/06-3183/1, було повідомлено, що фактичною та юридичною адресою місця роботи позивача є м. Київ, починаючи з 2003 року.

Аналізуючи встановлені у справі обставини, суд виходить з того, відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону на момент їх виникнення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 24 грудня 2015 року визначено: «у частині другій статті 4 слово «підставами» замінити словом «підставою», а слова: «наявність реєстрації місця» виключити.

Наведене означає, що у первинній редакції Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», тобто у редакцій чинній на час видачі позивачу спірної довідки, у статті 4 пункті 2 зазначалося, що підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені у статті 1 цього Закону.

З копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 вбачається місце реєстрації позивача: АДРЕСА_1 .

Окрім іншого, в матеріалах справи наявна заява від 26.03.2014, адресована ОСОБА_1 ректору НТУУ «КПІ» Згуровському М.З., з якої убачається, що позивач повідомляв керівництво про неможливість проживання за місцем своєї реєстрації у зв`язку з політичною ситуацією в АРК, та просив надати йому житло, однак вказана заява також не досліджувалась судами.

Будь - яких доказів проживання ОСОБА_1 у м. Києві до початку тимчасової окупації АРК Крим (тимчасова реєстрація, договір оренди) до матеріалів справи додано не було.

Так, згідно до положень статті 29 Цивільного Кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Разом з цим законодавець не пов`язує виникнення статусу внутрішньо переміщеної особи зі строком проживання на певній території та не містить застережень щодо типу проживання на території: постійного, переважного або тимчасового.

На такі обставини не звернув увагу відповідач, зробивши передчасні та помилкові висновки щодо постійного проживання позивача на підконтрольній території України, та не врахував дійсних та об`єктивних обставин під час прийняття рішення про скасування дії довідки №3001007339 від 22.06.2015 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 .

Щодо посилань відповідача на те, що в заяві від 27.12.2017 Овідієнко зазначив про наявність права власності на Ѕ частину будинку за адресою: АДРЕСА_2 , суд такі посилання відхиляє, оскільки ні рішення від 11.01.2018 №23, ні листи Управління від 11.01.2018 №100/06-437, від 12.01.2018 №100/06-473 вказаних посилань не містять.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, посилання відповідача на подання позивачем завідомо недостовірних відомостей є нормативно необґрунтованими, не знайшли свого підтвердження, з огляду на що суд вбачає протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.01.2018 №23.

Звертаючись до суду з даним адміністративним позовом, позивач також просить зобов`язати відповідача призначити щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для відмови у поновленні позивачу грошової допомоги внутрішньо переміщеній особі на підставі п. 2 Порядку №505, тобто у зв`язку з скасуванням статусу внутрішньо переміщеної особи.

Враховуючи встановлені судом обставини протиправного скасування довідки № 30010007339 від 22.06.2015 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, суд вбачає, що належним способом захисту права позивача є зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.12.2017 та додаткової заяви від 26.12.2017, зареєстрованої 27.12.2017, щодо призначення грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам, з врахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині даного рішення.

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 1167 Цивільного кодексу України (надалі, також - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однак, як встановлено судом, позивачем не доведено, що зазначеними вище діями та бездіяльністю відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме не надано жодних належних доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Водночас, з врахуванням наведеного вище, суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі №804/6922/16.

За наведених обставин та усталеного правового врегулювання, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити за відсутністю підстав.

Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з частиною першою статті 9, статті 72, частинами першою, другою, п`ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

Керуючись ст. ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації № 23 від 11.01.2018 про скасування довідки № 3001007339 від 22.06.2015 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.12.2017 та додаткову заяву від 26.12.2017, зареєстрованої 27.12.2017, щодо призначення грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам, з врахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині даного рішення.

4. В решті позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев`ять гривень 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя С.К. Каракашьян

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

Керуючись ст. ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації № 23 від 11.01.2018 про скасування довідки № 3001007339 від 22.06.2015 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.12.2017 та додаткову заяву від 26.12.2017, зареєстрованої 27.12.2017, щодо призначення грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам, з врахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині даного рішення.

4. В решті позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев`ять гривень 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя С.К. Каракашьян