Рішення № 103559431, 14.02.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

Єдиний державний реєстр судових рішень

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2022 року м. Київ № 640/12973/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві пропро визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити діїВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві та просить суд:

- визнати протиправними дії посадових осіб Головного управління Державної податкової служби у місті Києві щодо надсилання до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) неузгодженої вимоги Головного управління ДПС у м. Києві від 14.05.2019 №Ф-192979-17У;

- визнати протиправними дії посадових осіб Відокремленого підрозділу Державної податкової служби України Головного управління Державної податкової служби у місті Києві щодо обліку ОСОБА_1 в якості платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

- зобов`язати Відокремлений підрозділ Державної податкової служби України Головне управління Державної податкової служби у місті Києві зняти ОСОБА_1 із обліку платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та виключити з його інтегрованої картки платника податків відомості про наявність у нього недоїмки (боргу) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 14.05.2019 №Ф-192979-17У про стягнення з ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем вчинено протиправні дії щодо обліку його як платника єдиного податку та направлення неузгодженої спірної вимоги до органів державної виконаної служби. Також ОСОБА_1 стверджує про протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки), адже останній не є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, де останній вказує про правомірність прийнятого ним рішення та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, контролюючий орган вказує, що позивач за даними інформаційної системи перебуває на обліку в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДПС у м. Києві як ФОП на загальній системі оподаткування. В інтегровані картці ОСОБА_1 обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 та щоквартальні нарахування за I квартал 2018-IV квартал 2020 в розмірі мінімального страхового внеску, згідно обраної системи оподаткування, а саме за 2017 рік у сумі 8 448,00 грн., за I-IV квартали 2018 року у сумі 9 828,27 грн., за I-IV квартали 2019 року у сумі 11 016,72 грн., за I-IV квартали 2020 року в сумі 8 495,30 грн.

Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

14.05.2019 ГУ ДФС у м. Києві сформовано податкову вимогу №Ф-192979-17, якою повідомляється позивача про наявність станом на 30.04.2019 заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальну суму 21030,90 грн. (далі - оскаржувана та/або спірна вимога).

Спірна вимога скерована ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою: АДРЕСА_1 , однак поштовий конверт повернувся із відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Святошинським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61364778 з примусового виконання вимоги ГУ ДПС у м. Києві від 14.05.2019 №Ф-192979-17У із датою набрання чинності 23.12.2019.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч. 2 ст. Закону №2464-VI).

Пунктами 2 і 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідно до частин другої-четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з абзацами першим, третім - п`ятим частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція № 449.

Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн. (абз. 1-3, 11 п. 3 р. VI Інструкції № 449).

Згідно з абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

За правилами пунктів 4-5 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).

В третій частині літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання:

платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження;

вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис,- в органі доходів і зборів.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

Дата надсилання (вручення) проставляється на корінці вимоги:

службовою (посадовою) особою юридичної особи, фізичною особою або їх законним чи уповноваженим представником - у разі вручення вимоги під підпис;

працівником структурного підрозділу, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції,- у разі надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до корінця вимоги;

інформаційно-телекомунікаційною системою контролюючого органу - у разі надсилання вимоги до електронного кабінету платника (для платників, які пройшли ідентифікацію в електронному кабінеті та обрали спосіб взаємодії з контролюючим органом в електронній формі).

У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв`язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Після надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику корінець такої вимоги з відміткою про вручення підшивається до справи платника та:

якщо вимога органу доходів і зборів скасовується чи змінюється судом, підшивається і примірник (копія) рішення суду до справи платника поряд з корінцем від вимоги, щодо якої відбувся судовий розгляд;

у разі списання боргу (недоїмки) у випадках, визначених статтею 25 Закону, підшивається і копія рішення про списання.

Протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов`язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.

У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) не підлягає адміністративному оскарженню в частині сум недоїмки, які виникли на підставі поданих звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску.

У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом 10 календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

Про оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) до органу доходів і зборів вищого рівня або суду платник зобов`язаний одночасно письмово повідомити орган доходів і зборів, який направив вимогу.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).

Орган доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності):

вносить вимогу про сплату недоїмки до Єдиного державного реєстру виконавчих документів та пред`являє її до виконання в порядку, встановленому законом (після початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів);

надсилає її в порядку, встановленому законом, до органу державної виконавчої служби (до початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів).

Як вже було вказано судом вище, 14.05.2019 ГУ ДФС у м. Києві сформовано податкову вимогу №Ф-192979-17, якою повідомляється позивача про наявність станом на 30.04.2019 заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальну суму 21030,90 грн. Спірна вимога скерована ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою: АДРЕСА_1 , однак поштовий конверт повернувся із відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Отже, аналізуючи положення пунктів 4-5 розділу VI Інструкції № 449 у взаємозв`язку із фактичними обставинами справи суд вважає, що ГУ ДПС у м. Києві не допущено протиправних дій щодо надсилання до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) спірної вимоги, адже остання в розумінні вищевикладеного є узгодженою.

При цьому, суд вказує, що вимога від 14.05.2019 №Ф-192979-17 сформована безпосередньо ГУ ДФС у м. Києві, яка в подальшому, з огляду на правонаступництво ГУ ДПС у м. Києві скерована ним до органів виконавчої служби із зазначенням літери «У», що вказує на узгодженість відповідної вимоги.

Отже, підсумовуючи вищевикладене суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Надаючи оцінку спірній вимозі суд вважає за доцільне вказати про наступне.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 не зареєстрований як фізична особа-підприємець. Відомості щодо його реєстрації відсутні.

Суд звертає увагу на те, що суб`єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу ФОП має значення для правильного вирішення цієї справи.

Частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

01 липня 2004 року набрав чинності Закон № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).

Відповідно до частини 1 статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).

03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року №1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.

З пояснювальної записки до проекту Закону № 1155-VII вбачається, що Закон №2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб`єктів господарювання. Зокрема, Законом № 2390-VIне встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб`єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону № 2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом № 755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб`єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.

Також у пояснювальній записці до проекту Закону № 1155-VII указано, що реалізація Закону № 2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:

1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561 089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74 886 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України; 492 808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177 376 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб`єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону № 755-IV;

2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб`єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.

Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).

Беручи до уваги наведене, суд вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас, зміни у процедурі адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Отже, на переконання суду відсутність офіційного підтвердження наявності у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №280/2854/20.

Таким чином, наведене у своїй сукупності дає суду підстави дійти до висновку про протиправність прийнятої Головним управлінням ДФС у м. Києві вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ф-192979-17.

Разом з цим, суд анкцентує увагу на тому, що визнанню протиправною та скасуванню підлягає саме вимога ГУ ДФС у м. Києві від 14.05.2019 №Ф-192979-17, оскільки вимога ГУ ДПС у м. Києві 14.05.2019 №Ф-192979-17У фіксує лише факт узгодженості вимоги ГУ ДФС у м. Києві від 14.05.2019 №Ф-192979-17.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку, що оскаржувана вимога не відповідає критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Окрім цього, суд враховує, що за відсутності належних та достатніх доказів на підтвердження обставин наявності у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця виключає можливість обліку його як платником єдиного податку, а тому, на переконання суду дії Головного управління Державної податкової служби у місті Києві щодо обліку ОСОБА_1 в якості платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є протиправними.

Надаючи ж оцінку позовним вимогам в частині зобов`язання Відокремленого підрозділу Державної податкової служби України Головного управління Державної податкової служби у місті Києві зняти ОСОБА_1 із обліку платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та виключити з його інтегрованої картки платника податків відомості про наявність у нього недоїмки (боргу) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування суд вкаже на наступне.

Наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.12.2014 за №1553/26330 затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, який розроблено відповідно до статті 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464) та інших нормативно-правових актів (далі - Порядок).

У відповідності до пункту 2 Порядку ним визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - платники єдиного внеску) у територіальних органах Державної податкової служби України (далі - контролюючі органи), надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску.

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону № 2464 (п. 3 Порядку).

У відповідності до пунктів 5, 6 Порядку облік платників єдиного внеску в контролюючих органах ведеться за: кодами з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України - для платників, які включаються до такого реєстру (юридичні особи та відокремлені підрозділи); реєстраційними номерами облікових карток платників податків або серією (за наявності) та номером паспорта - для фізичних осіб, які мають відмітку у паспорті про право здійснення платежів за серією (за наявності) та номером паспорта; реєстраційними (обліковими) номерами платників податків, які присвоюються інвесторам (операторам) за угодою про розподіл продукції, дипломатичним представництвам і консульським установам іноземних держав.

Інформаційний обмін щодо надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва за період до 01 січня 2016 року Фондом соціального страхування, а також структура, формат відомостей та вимоги до їх контролю, процедури взаємодії інформаційних систем та внесення змін до них, особи, відповідальні за організацію, визначаються спільними рішеннями цих органів, які оформлюються окремими протоколами обміну інформацією.

У відповідності до пункту 1 розділу IV Порядку процедури щодо правильності нарахування та сплати єдиного внеску у зв`язку з припиненням платника єдиного внеску контролюючим органом розпочинаються та проводяться в разі одержання хоча б одного з таких документів (відомостей):

відомостей державного реєстратора про внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи;

відомостей з Єдиного державного реєстру чи ЄДРПОУ, повідомлення про припинення відокремленого підрозділу;

судових рішень або відомостей з Єдиного державного реєстру, іншої інформації щодо прийняття судом рішень про порушення провадження у справі про банкрутство чи визнання банкрутом платника єдиного внеску, порушення справи або прийняття рішення судом про припинення юридичної особи, визнання недійсною державної реєстрації чи установчих документів такого платника, зміну мети установи, реорганізацію платника єдиного внеску.

При отриманні одного із зазначених документів (відомостей) контролюючий орган вносить відповідний запис до реєстру страхувальників.

Аналізуючи вказані положення суд акцентує увагу на тому, що Порядок поширює свою дію на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону № 2464, якими, у свою чергу є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Разом з цим, як вже було вказано вище, судом в ході розгляду справи встановлено протиправність дій Головного управління Державної податкової служби у місті Києві щодо обліку ОСОБА_1 в якості платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У той же час, у рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Отже, у зв`язку із встановленими обставинами суд вважає наявними підстави для зобов`язання відповідача зняти ОСОБА_1 із обліку платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та виключити з його інтегрованої картки платника податків відомості про наявність у нього недоїмки (боргу) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки адміністративний позов підлягає до задоволення частково, то судовий збір сплачений позивачем підлягає стягненню на його користь із відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме у розмірі 2724,00 грн.

Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у місті Києві щодо обліку ОСОБА_1 в якості платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

3. Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві зняти ОСОБА_1 із обліку платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та виключити з його інтегрованої картки платника податків відомості про наявність у нього недоїмки (боргу) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

4.. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві від 14.05.2019 №Ф-192979-17.

5. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 2 724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева

�в єдиного внеску в контролюючих органах ведеться за: кодами з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України - для платників, які включаються до такого реєстру (юридичні особи та відокремлені підрозділи); реєстраційними номерами облікових карток платників податків або серією (за наявності) та номером паспорта - для фізичних осіб, які мають відмітку у паспорті про право здійснення платежів за серією (за наявності) та номером паспорта; реєстраційними (обліковими) номерами платників податків, які присвоюються інвесторам (операторам) за угодою про розподіл продукції, дипломатичним представництвам і консульським установам іноземних держав.

Інформаційний обмін щодо надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва за період до 01 січня 2016 року Фондом соціального страхування, а також структура, формат відомостей та вимоги до їх контролю, процедури взаємодії інформаційних систем та внесення змін до них, особи, відповідальні за організацію, визначаються спільними рішеннями цих органів, які оформлюються окремими протоколами обміну інформацією.

У відповідності до пункту 1 розділу IV Порядку процедури щодо правильності нарахування та сплати єдиного внеску у зв`язку з припиненням платника єдиного внеску контролюючим органом розпочинаються та проводяться в разі одержання хоча б одного з таких документів (відомостей):

відомостей державного реєстратора про внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи;

відомостей з Єдиного державного реєстру чи ЄДРПОУ, повідомлення про припинення відокремленого підрозділу;

судових рішень або відомостей з Єдиного державного реєстру, іншої інформації щодо прийняття судом рішень про порушення провадження у справі про банкрутство чи визнання банкрутом платника єдиного внеску, порушення справи або прийняття рішення судом про припинення юридичної особи, визнання недійсною державної реєстрації чи установчих документів такого платника, зміну мети установи, реорганізацію платника єдиного внеску.

При отриманні одного із зазначених документів (відомостей) контролюючий орган вносить відповідний запис до реєстру страхувальників.

Аналізуючи вказані положення суд акцентує увагу на тому, що Порядок поширює свою дію на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону № 2464, якими, у свою чергу є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Разом з цим, як вже було вказано вище, судом в ході розгляду справи встановлено протиправність дій Головного управління Державної податкової служби у місті Києві щодо обліку ОСОБА_1 в якості платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У той же час, у рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Отже, у зв`язку із встановленими обставинами суд вважає наявними підстави для зобов`язання відповідача зняти ОСОБА_1 із обліку платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та виключити з його інтегрованої картки платника податків відомості про наявність у нього недоїмки (боргу) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки адміністративний позов підлягає до задоволення частково, то судовий збір сплачений позивачем підлягає стягненню на його користь із відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме у розмірі 2724,00 грн.

Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у місті Києві щодо обліку ОСОБА_1 в якості платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

3. Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві зняти ОСОБА_1 із обліку платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та виключити з його інтегрованої картки платника податків відомості про наявність у нього недоїмки (боргу) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

4.. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві від 14.05.2019 №Ф-192979-17.

5. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 2 724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева