Рішення № 103534837, 21.02.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

21 лютого 2022 року Справа №520/19908/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

проскасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту відповідач), в якому просить:

- скасувати рішення відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФ України в Харківській області від 24.03.2021 №1650, прийняте за наслідками розгляду заяви позивача;

- зобов`язати ГУ ПФ України в Харківській області зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи, наведені у трудовій книжці б/н від 10.08.1973, зокрема з 02.08.1973 по 27.06.2017;

- зобов`язати ГУ ПФ України в Харківській області призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 28.03.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у адміністративній справі №520/19908/21.

Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Копію ухвали про відкриття провадження у даній справі отримано уповноваженою особою відповідачем - 19.10.2021, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.

Відповідач у строк, визначений частиною п`ятою статті 162, частини першої статті 61 Кодексу адміністративного судочинства України та встановлений ухвалою суду, відзив на позов не надіслав.

У період з 20.12.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 14.01.2022, з 17.01.2022 по 24.01.2022, з 31.01.2022 по 04.02.2022 суддя перебувала у відпустці та з 07.02.2022 по 11.02.2022 - на навчанні.

Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

Позивач 18.03.2021 подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області заяву про призначення пенсії за віком та всі необхідні документи.

Рішенням відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Харківській області від 24.03.2021 №1650 було відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З записів трудової книжки позивача від 10.08.1973 №б/н суд встановив, що позивач працював на наступних посадах у вказані періоди:

з 02.08.1973 по 30.08.1975 роки - Харківський завод "Гідропривід";

з 01.09.1975 по 20.10.1976 роки - Харківський завод "Електропобутприбор";

з 25.10.1976 по 07.04.1977 роки - навчання на курсах шоферів;

з 12.04.1974 по 28.03.1982 роки - Харківська автоколона №2227;

з 17.09.1982 по 07.09.1984 роки - Виробниче об`єднання "Завод імені Малишева";

з 01.12.1984 по 01.01.1985 роки - Харківський міськломбард;

з 06.05.1985 по 07.06.1985 роки - Совхоз "ХТЗ", з 17.06.1985 по 20.04.1986 роки - Дергачівський РБК

з 01.12.1987 по 15.06.1988 роки - Харківська дистанція громадянських споруд;

з 22.06.1988 по 05.06.1995 роки - АТП-16358;

з 20.06.1995 по 12.01.2000 роки - Госпрозрахункове культурно-спортивне об`єднання "Супутник" Ленінського ЖЕО;

з 01.08.2013 по 01.09.2013 роки ПАТ "Комаровський молочний завод";

з 29.05.2017 по 27.06.2017 роки ПАТ "Трест Житлобуд-1".

Позивач 18.03.2021 особисто до відповідача подав заяву про призначення пенсії за віком, у відповідності до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому позивачем до поданої крім трудової книжки, було подано також і інші документи, що підтверджують особу позивача, наявність у нього достатнього трудового стажу для призначення пенсійних виплат.

Однак, мотивуючи відмову у задоволенні поданої заяви, в обґрунтування рішення відповідачем було вказано, що до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи, вказані у трудовій книжці, у зв`язку з тим, що « ОСОБА_2 » на російській мові, не відповідає його прізвищу за паспортом « ОСОБА_3 » українською мовою.

Також, відповідач у прийнятому рішенні зазначав, що записи про періоди роботи з 01.09.1975 по 20.10.1976 років внесено з порушенням Інструкції «Про порядок ведення цих книжок працівників», а саме - відсутній підпис уповноваженої особи, з 06.02.1985 по 07.06.1985 років різниця між датою прийняття на роботу та датою наказу про прийняття на роботу перевищує 1 місяць.

Не погодившись зі спірними рішеннями відповідача, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх соціальних прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 46 Конституції України проголошено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

До 31.12.2003 відносини з приводу пенсійного забезпечення громадян були унормовані приписами Закону України "Про пенсійне забезпечення".

З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відтак, за критерієм дати набуття чинності у разі виникнення колізій між нормами перелічених актів права пріоритет у застосуванні належить віддати Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як більш пізньому акту з одного і того ж самого предмету регулювання.

Але водночас із цим, з урахуванням дії норм Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" за критерієм найбільш сприятливого для приватної особи тлумачення закону пріоритет у застосуванні належить віддати тій нормі закону, зміст якої є надає приватній особі більші права або обтяжує меншим обов`язком.

У будь-якому разі, коли певне правило відсутнє у нормах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і наявне у нормах Закону України «Про пенсійне забезпечення», то за відсутності факту створення суперечностей до відносин навіть і після 31.12.2003 підлягають застосуванню положення Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Так, відповідно до частини першої статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному управлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно частини п`ятої статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Приписами частини першої статті 26 зазначеного закону передбачено, що право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 01.01.2018 по 31.12.2018 - не менше 25 років.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на указану дату було чинним визначення страхового стажу як періоду (строку), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, з 01.01.2004 для набуття права на страховий стаж у трудовій діяльності особи мають бути наявними одночасно дві кваліфікуючі ознаки: 1) підпадання особи під дію загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) фактична щомісячна сплата страхових внесків у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Однак, у силу дії частини четвертої статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У даному випадку за твердженням відповідача спір виник з приводу належності до страхового стажу періоду роботи заявника з 01.09.1975 по 20.10.1976 років внесено з порушенням Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», а саме відсутній підпис уповноваженої особи, з 06.02.1985 по 07.06.1985 років різниця між датою прийняття на роботу та датою наказу про прийняття на роботу перевищує 1 місяць.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

За правилом статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до 31.12.2003 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" дії цього правила не змінюють та не скасовують.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі за текстом - Порядок №637).

Згідно пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 2 Порядку №637 чітко указано, що у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За правилом пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Приписами частини 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

До того ж і відповідно абзацу 3 пункту 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1; далі за текстом - Порядок №22-1), у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Підставою для відмови позивачу у задоволенні поданої заяви, в обґрунтування рішення, відповідачем, було вказано, що до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи, вказані у трудовій книжці, у зв`язку з тим, що « ОСОБА_2 » на російській мові, не відповідає його прізвищу за паспортом « ОСОБА_3 » українською мовою.

Також, відповідач у прийнятому рішенні зазначав, що записи про періоди роботи з 01.09.1975 по 20.10.1976 років внесено з порушенням Інструкції «Про порядок ведення цих книжок працівників», а саме відсутній підпис уповноваженої особи, з 06.02.1985 по 07.06.1985 років різниця між датою прийняття на роботу та датою наказу про прийняття на роботу перевищує 1 місяць.

Оцінюючи доводи представника відповідача, суд виходить з того, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Позивачем до заяви, яка була подана до відповідача 18.03.2021, було подано і інші документи, що давали змогу встановити приналежність вказаної трудової книжки саме позивачу, а саме: копія паспорту позивача серії НОМЕР_1 , копія довідки із зазначенням реєстраційного номеру облікової картки платника податків позивача, копія посвідчення водія, копія свідоцтва про розірвання шлюбу позивача, копія свідоцтва про народження позивача, копія свідоцтва про народження доньки позивача, копія свідоцтва про освіту, копія трудової книжки, обкладинці якої вказано прізвище позивача ОСОБА_3 .

Також, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу. Крім того, підтвердженням роботи позивача у вказані періоди часу також є відповідні довідки.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Європейський суд з прав людини у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Водночас суд наголошує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці запис є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували спірний період трудової діяльності позивача відповідач не надав.

Також, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не - правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

Крім цього, відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих документів про призначення пенсії було недостатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу роботи позивача, період роботи з 02.08.1973 по 27.06.2017, а відтак, наявні правові підстави для скасування оскаржуваного рішення про відмову у призначені пенсії позивачу.

Щодо позовних вимог у частинні зобов`язання ГУ ПФ України в Харківській області призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 28.03.2021, суд зазначає наступне.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Також суд зазначає, що матеріали справи не містять заяви позивача про призначення пенсії з доданими документами, що надало б суду можливість беззаперечно стверджувати про відповідність поданих документів кількісному та якісному критерію.

З огляду на висновки суду про протиправність оскаржуваного рішення відповідача, суд, з метою належного відновлення порушених права позивача, вважає за необхідне зобов`язати ГУ ПФ України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача від 18.03.2021 щодо призначення позивачу пенсії.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частини перша статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства судом не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, місто Харків, 61002, код ЄДРПОУ: 14099344) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Скасувати рішення відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 24.03.2021 №1650 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи, наведені у трудовій книжці б/н від 10.08.1973, зокрема з 02.08.1973 по 27.06.2017.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.03.2021 про призначення пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривен 00 копійок).

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 21.02.2022.

Суддя Ольга Ніколаєва