Рішення № 103534781, 21.02.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

21 лютого 2022 року Справа №520/14765/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення за позовом ОСОБА_1

доГоловного управління ДПС в Харківській області

провизнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Харківській області (далі по тексту відповідач, ГУ ДПС в Харківській області), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 №Ф-9942-57У ГУ ДПС у Харківський області на суму 35 588,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 12.11.2020 №Ф-9942-57У прийнята контролюючим органом всупереч норм чинного законодавства та поза межами повноважень відповідача, оскільки позивач у 1999 році припинив господарську діяльність. Вказує, що після набрання 01.07.2004 чинності Законом України №755-VІ позивач, не набув статусу фізичної особи-підприємця у розумінні положень вказаного Закону України №755-VІ, оскільки не вчинив передбачених ним дій для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; не подавав реєстраційну картку протягом 2017 2020 років разом із копією довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів. Зазначає, що видане позивачу у 1997 році свідоцтво про державну реєстрацію суб`єктом підприємницької діяльності стало недійсним з 1999 року. Отже, з цього часу, на думку позивача, він втратив статус суб`єкта підприємницької діяльності, якого набув до набрання чинності Законом України №755-VІ, тобто до 01.07.2004.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у адміністративній справі №520/14765/21.

Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.Відповідач 28.09.2021 до суду надав відзив на позовну заяву, згідно з яким ГУ ДПС України в Харківській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з тих підстав, що на дату формування оскаржуваної вимоги позивач не перебувала у стані припинення підприємницької діяльності. На підставі даних інформаційної системи у відповідності до інтегрованої картки платника податків, відповідачем прийнято оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у відповідності до вимог Закону України №2464-VІ. Водночас зазначає, що за період з 01.01.2017 по 31.12.2020 сплата за позивача ЄСВ не надходила.

Позивач 29.09.2021 до суду подав відповідь на відзив в якій зазначив, що статус суб`єкта підприємницької діяльності отримав до 01.07.2004, тобто до набрання чинності Закону України №755-ІV, відтак, податковий орган неправомірно нарахував та сформував оскаржувану вимогу.

У період з 20.12.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 14.01.2022, з 17.01.2022 по 24.01.2022, з 31.01.2022 по 04.02.2022 суддя перебувала у відпустці та з 07.02.2022 по 11.02.2022 - на навчанні.

Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

Позивач у 1997 році був зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності фізичної особи, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи від 07.02.1997 №1345 (а.с. 12).

У зв`язку з наявністю у позивача заборгованості з єдиного соціального внеску станом на 12.07.2021, що підтверджується інтегрованою карткою платника податків, відповідачем 12.11.2020 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9942-57-У по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 35 588,74 грн. (а.с. 33).

Вказана вимога від 12.11.2020 №Ф-9942-57-У надіслана контролюючим органом на адресу: АДРЕСА_1 , проте конверт повернуто відповідачу, у зв`язку з закінченням терміну зберігання, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням, яке наявне у матеріалах справи (а.с. 34).

Згідно відомостями інтегрованої картки платника податку сума заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у загальному розмірі 35 588,74 грн. включає недоїмку: за 2017 рік 8448,00 грн. (станом на 09.02.2018), за І квартал 2018 рік 2457,18 грн. (19.04.2018),за ІІ квартал 2018 рік 2457,18 грн. (станом на 19.07.2018), за ІІІ квартал 2018 рік 2557,18 грн. (19.10.2018), за IV квартал 2018 рік 2457,18 грн. (станом на 21.01.2019), за І квартал 2019 рік 2754,18 грн. (станом на 19.04.2019), за ІІ квартал 2019 рік 2754,18 грн. (станом на 19.07.2019), за ІІІ квартал 2019 рік 2754,18 грн. (станом на 21.10.2019), за IV квартал 2019 рік 2754,18 грн. (станом на 20.01.2020), за січень лютий 2020 року 2078,12 грн. (станом на 21.04.2020), за червень 2020 року 1039,06 грн. (станом на 20.07.2020), за липень вересень 2020 року (станом на 19.10.2020) (а.с. 31-32).

У позовній заяві позивач зазначає, що у липні 2021 року з повідомлення на його телефон дізнався про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з нього на користь держави суму боргу у розмірі 35 588,74 грн.

Після отримання вказаного повідомлення, позивач звернувся до державного виконавця Московського відділу ДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (міста Харків), який повідомив йому про те, що у відношенні позивача відкрито виконавче провадження №66120595 щодо примусового стягнення єдиного соціального внеску на загальнообов`язкового державного соціального страхування у розмірі 35 588,74 грн. Також, дізнався про те, що підставою для відкриття вказаного провадження є вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9942-57-У щодо сплати заборгованості з єдиного соціального внеску, прийнята 12.11.2020 ГУ ДПС у Харківській області.

Позивач не погоджуючись із вказаною вимогою, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VІ (далі по тексту Закон України №2464-VІ).

Виключно Законом України №2464-VІ визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону України №2464-VI).

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України №2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно пункту 6 статті 1 Закону України №2464-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі по тексту - Закон України №1774-VIII) набрав чинності 01.01.2017, яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України №2464-VІ фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону України №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідно до частин другої-четверту, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону України №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з абзацами 1, 3-5 частини четвертої статті 25 Закону України №2464-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом України №2464-VI нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі по тексту - Інструкція №449).

Абзацом 2 пункту 2 розділу VI Інструкції №449 встановлено, що у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абзаци 1-3, 11 пункт 3 розділ VI Інструкції №449).

Згідно абзацу 1 пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України №2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 2017 по 2020 рік відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.

За матеріалами справи, вбачається, що позивач був зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності фізичної особи у 1997 році, тобто до 01.07.2004 - до набрання чинності Законом України №755-IV, та не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 зробила висновок, що суб`єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу ФОП має значення як для правильного вирішення справи та прийняття обґрунтованого рішення, так і для формування єдиної правозастосовчої практики.

Закон України №755-IV набрав чинності 01.07.2004, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі по тексту - у первинній редакції).

Відповідно до частини першої статті 42 Закону України №755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно пункту 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» вказаного Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом України №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону України № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП абзац 9 частини першої статті 1 Закону України №755-IV).

Закон України №2390-VI набрав чинності 03.03.2011, яким було внесено зміни до Закону України №755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас, пункт 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI, закінчився 03.03.2012. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 №1155-VII набрав чинності 25.04.2014 (далі по тексту - Закон України №1155-VII).

Вказаним Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України №755-IV викладено у новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом України №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI.

З пояснювальної записки до проекту Закону України №1155-VII вбачається, що Закон України №2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб`єктів господарювання. Зокрема, Законом України №2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб`єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону України №2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом України №755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб`єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.

Також у пояснювальній записці до проекту Закону України №1155-VII вказано, що реалізація Закону України №2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:

1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561 089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74 886 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України; 492 808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177 376 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб`єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону України №755-IV;

2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб`єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.

Основною метою проекту Закону України №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01.07.2004 та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом України №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

У рішенні ЄСПЛ від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява №39766/05, пункт 43).

Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19).

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені Законами України №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 також зазначила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому застосовними в даній справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що 03.06.2020 набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13.05.2020 №592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі по тексту - Закон України №592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно з абзацами 1 та 2 пункту 9-15 Закону України №2464-VI (у редакції Закону України №592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом України №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01.01.2017 до дня набрання чинності Законом України №592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом України №592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01.01.2017 до дня набрання чинності Законом України №592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

З пояснювальної записки до проекту Закону України №592-ІХ вбачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід».

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у справі №260/81/19 дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Суд підкреслює, що станом на дату формування спірної вимоги відомості про позивача не включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідачем у ході розгляду справи не наданого жодного належного доказу щодо реєстрації позивача в якості ФОП на час винесення оскаржуваної вимоги та протягом періоду, за який позивачу нараховано до сплати єдиного внеску спірною вимогою.

У ході розгляду справи відповідачем також не надано жодного доказу щодо офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України №755-IV.

Враховуючи наведене , суд дійшов висновку, що позивач не має статусу ФОП, відтак, не є платником єдиного внеску.

Суд звертає увагу, що відомості з інтегрованої картки платника внеску не входять до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки.

Вказане свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Отже, відповідачем не доведено належних підстав формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 №Ф-9942-57У, спірна вимоги прийнята всупереч встановленому порядку, передбаченому частиною третьою статті 9 Закону України №2464-VI та пунктів 3, 4 Розділу VI Інструкції №449, у зв`язку з чим наявні правові підстави для визнання оскаржуваної вимоги протиправною та її скасуванню.

Враховуючи наведене, висновки відповідача, викладені в у відзиві на позовну заяву є помилковими.

Згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для повного задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Харківській області (вулиця Пушкінська, 46, місто Харків, 61057, код ЄДРПОУ: 43983495) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 №Ф-9942-57У на суму 35 588,74 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС в Харківської області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 21.02.2022.

СуддяОльга Ніколаєва