Рішення № 103521138, 22.02.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.02.2022Справа № 910/20981/21Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом приватного акціонерного товариства "Трикотажна фабрика "Роза" до Міністерства оборони України про стягнення 426 937,00 грн,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2021 року приватне акціонерне товариство "Трикотажна фабрика "Роза" (далі Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі Міністерство) про стягнення 426 937,00 грн, сплачених у забезпечення виконання позивачем зобов`язань за договором від 24 листопада 2020 року № 286/3/20/266 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22 грудня 2021 року вищенаведену позовну заяву Товариства прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/20981/21 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

5 січня 2022 року на адресу суду надійшов відзив Міністерства на позовну заяву, в якому останнє зазначило, що грошові кошти в розмірі 426 937,00 грн, сплачені у забезпечення виконання позивачем зобов`язань за договором, не підлягають поверненню в зв`язку з простроченням останнім терміну поставки товару.

10 січня 2022 року на адресу суду від Товариства надійшла відповідь на відзив від 5 січня 2022 року № 501, в якій останнє навело свої аргументи на спростування викладених відповідачем у відзиві аргументів. Також позивач надав копію сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 18 січня 2021 року № 12/05-4.

20 січня 2022 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду від позивача надійшло письмове підтвердження, що ціна позову не змінилася.

Будь-яких інших заяв по суті спору від сторін не надходило.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29 березня 2021 року № 910/1481/21, яке набрало законної сили 27 квітня 2021 року, встановлено, що 24 листопада 2020 року між Товариством та Міністерством укладено договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/20/266, за умовами якого позивач зобов`язався у 2020 році поставити відповідачу товар в асортименті, комплектності, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі, а останній забезпечити приймання та оплату товару. Згідно специфікації, визначеної пунктом 1.3. договору, Товариство повинно було поставити товар усього за рік вартістю 8 538 750,00 грн.

Вказаним рішенням також встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов`язання з поставки відповідачеві товару за договором в 2020 році на суму 8 538 750,00 грн, однак Міністерство не виконало взяті на себе зобов`язання з оплати даного товару, у зв`язку із чим у останнього виникла перед позивачем заборгованість у розмірі 8 538 750,00 грн.

Даним рішенням позов Товариства задоволено повністю та стягнуто з Міністерства на користь позивача 8 538 750,00 грн основного боргу за вказаним правочином.

Відповідно до пункту 1.3. вказаної угоди сторони погодили, що товар мав бути поставлений до 15 грудня 2020 року у кількості 22 500 штук.

Відповідно до пункту 5.3. договору визначено, що датою поставки товару вважається дата, вказана Міністерством у посвідченні, що оформлене та підписане відповідно до Додатку 1 Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що постачається для потреб Збройних Сил України (пункт 1 розділу ІІ), що затверджений наказом Міністерства юстиції України 1 грудня 2017 року № 1461/31329.

Пунктами 11.1.-11.2 спірного правочину встановлено, що Товариство забезпечило виконання своїх зобов`язань за вказаним договором в грошовій формі у розмірі п`яти відсотків від суми договору (платіжне доручення від 20 листопада 2020 року № 12234 на суму 426 937,50 грн, копія якого знаходиться в матеріалах справи). За письмовим зверненням Товариства Міністерство зобов`язане протягом п`яти банківських днів повернути забезпечення виконання договору після належного виконання позивачем умов вказаного правочину в частині строків (термінів), асортименту, якості, кількості, комплектності і виключно за цінами згідно умов договору.

Згідно з пунктами 11.3.-11.4 вказаної угоди відповідач не повертає забезпечення виконання договору та перераховує грошові кошти, визначені пунктом 11.1. договору, до Державного бюджету України у разі, якщо позивач порушив умови угоди в частині якості, та/або кількості, та/або асортименту, та/або комплектності, та/або строків (термінів) постачання товару. Міністерство залишає за собою право повернення забезпечення виконання договору у разі порушення строків (термінів) постачання товару за умови документального підтвердження таких обставин.

Відповідно до пунктів 8.1.-8.3. вказаної угоди сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення даного правочину та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ-сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.

Як передбачено абзацом 3 пункту 8.4. договору, сторони можуть бути звільнені від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов`язків за даною угодою, якщо доведуть, що воно виникло неконтрольованою перешкодою, яка відбулась поза контролем сторін і виникло після укладення цього договору.

16 червня 2021 року позивач звернувся до відповідача з листом від 11 червня 2021 року про повернення забезпечення виконання договору в розмірі 426 937,50 грн.

Проте Міністерство вказану вимогу не задовольнило, забезпечення виконання договору не повернуло, у зв`язку з чим Товариство звернулося до суду.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями статті 617 ЦК України передбачено, що Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом встановлено, що відповідно до умов договору кінцевим терміном поставки спірної продукції визначено 15 грудня 2020 року, а датою поставки вважається дата, вказана Міністерством у посвідчені, що оформлене та підписане відповідно до Додатку 1 Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що постачається для потреб Збройних Сил України (пункт 1 розділу ІІ), що затверджений наказом Міністерства юстиції України 1 грудня 2017 року № 1461/31329.

Водночас у вказаному рішенні Господарського суду міста Києва від 29 березня 2021 року № 910/1481/21 досліджено первинні документи, які підтверджують факт поставки товару, а саме: видаткову накладну 24 грудня 2020 року № 12202 300 на суму 8 538 750,00 грн, акт приймального контролю (якості) товару від 23 грудня 2020 року, акт приймання-передачі 29 грудня 2020 року № 306, оголошення від 15 грудня 2020 року, повідомлення та посвідчення від 29 грудня 2020 року, що оформлені відповідачем як одержувачем товару.

Дані докази, які були предметом розгляду в справі № 910/1481/21, підтверджують, що спірна продукція була поставлена з порушенням строку, визначеного пунктом 1.3. договору.

Також у своїй відповіді на відзив у даній справі позивач визнав факт прострочення свого обов`язку по поставці товару, але зазначив, що його вина в цьому відсутня, у зв`язку з наявністю обставини форс-мажору (непереборної сили). На підтвердження вказаного факту позивач надав суду копію відповідного сертифіката Торгово-промислової палати України від 18 січня 2021 року № 12/05-4.

З цього сертифіката вбачається, що настання форс-мажорних обставин мало місце з 26 листопада 2020 року по 29 грудня 2020 року в зв`язку з введенням карантину на території України.

Суд зазначає, що наразі на всій території України триває карантин, який установлений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 з 12 березня 2020 року та продовжений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2021 року № 1336 до 31 березня 2022 року.

У той же час, судом встановлено, що всупереч положенням пункту 8.2. договору в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивачем Міністерства про неможливість виконувати зобов`язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили (введення карантину відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 у період з 26 листопада 2020 року по 29 грудня 2020 року).

Також суд зазначає, що оскільки вказаний договір було укладено вже після введення на території України карантину (більше ніж через сім місяців), на який посилається позивач як на обставину непереборної сили, тому, виходячи з положень пунктів 8.1.-8.4. договору, Товариство не може посилатися на вказану обставину, яка звільняє його від несвоєчасного виконання зобов`язань за цим договором.

Враховуючи обставини, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 29 березня 2021 року в справі № 910/1481/21 щодо строків поставки товару, визнання відповідачем прострочення поставки товару та невиконання останнім вимог пункту 8.2. договору, у силу положень пунктів 11.2.-11.4. вказаного правочину вимога Товариства про стягнення забезпечення виконання договору в розмірі 426 937,50 грн є необґрунтованою, а відтак не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин у задоволенні позову Товариства слід відмовити.

Інші доводи, на які посилався позивач під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позову.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання: 22 лютого 2022 року.

СуддяЄ.В. Павленко