Рішення № 103495957, 22.02.2022, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року ЛуцькСправа № 140/1780/22

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Димарчук, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі Другий відділ ДВС, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП №54424634 від 06.10.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна постанова прийнята у межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 161/11799/16-ц, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області 31.01.2017 про стягнення з ОСОБА_1 в користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 29972,64 дол. США та судового збору в розмірі 3709,11 грн (ВП №54424634). У межах вказаного виконавчого провадження було стягнуто з боржника 7207, 46 грн заборгованості на користь стягувача, 719, 74 грн виконавчого збору та 201 грн витрат виконавчого провадження.

Відповідно до постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 06.10.2020, виконавчий лист № 161/11799/16-ц виданий 31.01.2017 повернутий стягувачу. У цей же день відповідачем винесено оскаржувану постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору ВП №54424634 від 06.10.2020. Про вказані обставини представник позивача дізналася з листа відповідача №802 від 26.01.2022.

Позивач вказує, що виконавчий збір на підставі частини другої статті 27 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.02.2012 №512/5, підлягає стягненню у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За таких обставин позивач вважає, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону N 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника без реального виконання рішення суду.

Державний виконавець не забезпечив виконання рішення суду у справі №161/11799/16-ц щодо про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом, а також державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому листі.

Таким чином, у державного виконавця немає підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону №1404-VIII та підлягає скасуванню.

З наведених підстав просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадженні у справі та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи з урахуванням §2 глави 11 розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) (а.с.21).

У відзиві на позов від 17.02.2022 №13754 (а.с.26-30) відповідач позовні вимоги заперечив. В обґрунтування цієї позиції вказав, що у межах виконавчого провадження ВП №54424634 стягнуто з боржника ОСОБА_1 7207, 46 грн заборгованості на користь стягувача, 719, 74 грн виконавчого збору та 201 грн витрат виконавчого провадження. 06.10.2020 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу AT «Універсал Банк» відповідно до п. 1, ч. 1, ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» згідно поданої заяви. У той же день на виконання вимог частини третьої статті 40 цього Закону винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала примусовому стягненню, як це визначено частиною другою статті 27 Закону України Про виконавче провадження, в редакції, яка діє з 28.08.2018.

Твердження позивача про те, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом не відповідає чинному законодавству.

Зазначив, що постанова про стягнення виконавчого збору ВП №54424634 від 06.10.2020 відповідає вимогам закону, просив залишити позовну заяву без розгляду, оскільки позов подано до суду з порушенням десятиденного строку, передбаченого п.2 ст.287 КАС України.

Представники позивача та відповідача у судове засідання, призначене на 22.02.2022 не з`явились, однак подали до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності (а.с.45, 46).

Відповідно до частини третьої статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Частиною дев`ятою статті 205 КАС України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Як передбачено частиною четвертою статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відтак, оскільки неприбуття у судове засідання представників позивача та відповідача не перешкоджає розгляду справи, судовий розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання технічними засобами.

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення, з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні у Другому відділі державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перебувало виконавче провадження №54424634 з примусового виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду №161/11799/169-ц виданого 31.01.2017 року про солідарне стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 29 972,64 дол. США та судового збору в розмірі у розмірі 3 709,11 грн, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №54424634 від 03.08.2017 (а.с.42).

У межах вищезазначеного виконавчого провадження стягнуто із боржника ОСОБА_1 7 207,46 грн заборгованості на користь стягувача, 719,74 грн виконавчого збору та 201 грн витрат виконавчого провадження, що підтверджується листом начальника Другого відділу від 26.01.2022 №8602 (а.с.8).

06.10.2020 постановою заступника начальника Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Ганя А.Ф. на підставі заяви стягувача та відповідно до п.1 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий лист № 161/11799/16-ц, виданий Луцьким міськрайонним судом Волинської області 31.01.2017 про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 29972,64 дол. США та судового збору в розмірі 3709,11 грн з кожного повернуто стягувачу (а.с.9).

Також 06.10.2020 заступником начальника Другого відділу Ганем А.Ф., з посиланням на статті 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 2997, 26 доларів США (а.с.18).

Вважаючи постанову від 06.10.2020 ВП №54424634 про стягнення виконавчого збору такою, що порушує його права, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» (Закон №1404-VІІІ, який набрав чинності 05.10.2016).

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VІІІ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Зазначеною нормою Закону №1404-VІІІ вказано на порядок виконання та правового регулювання саме «виконавчих дій», а не «виконавчого провадження».

З урахуванням пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VІІІ кожна окрема виконавча дія та відповідно прийнята постанова державного виконавця в межах виконавчого провадження має вчинятися (прийматися) на підставі того нормативно-правового акта, під час дії якого вона була розпочата.

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Приписами абзацу другого частини п`ятої статті 26 Закону №1404-VІІІ, частини четвертої статті 27 №1404-VIII визначено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до частини першої статті 27 Закону №1404-VIII (тут і надалі в редакції, чинній на час прийняття спірної постанови, тобто, станом на 25.09.2020) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Частиною другою статті 27 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. В такій редакції частина друга статті 27 названого Закону діє з 28.08.2018 у зв`язку із набранням чинності Законом України від 03.07.2018 №2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» (далі Закон №2475-VIII).

Відповідно до частини п`ятої статті 27 Закону №1404 виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії, а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

З вказаних правових норм слідує, що виконавчий збір є обов`язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, та його розмір становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, а не з фактично стягнутої суми, як вважає позивач. Стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.

Як визначено частиною першою статті 13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.

Пунктом 1 статті 37 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

У розглядуваному випадку виконавче провадження № 54424634 06.10.2020 повернуто стягувачу саме з цієї підстави у зв`язку з поданням стягувачем заяви про повернення виконавчого документа.

Частиною першою статті 40 Закону №1404-VIII визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору в порядку та розмірі, визначеному статтею 27 Закону №1404-VІІІ, є повернення виконавчого документа стягувачу згідно з пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону або закінчення виконавчого провадження на підставі пунктів 1, 2, 4, 6, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону. Підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору (не пізніше наступного робочого дня) з дня закінчення виконавчого провадження є те, що виконавчий збір не стягнуто. При цьому виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів.

Частиною дев`ятою статті 27 Закону №1404-VІІІ встановлено виняток з правил, коли виконавчий збір не стягується з боржника. Відповідно до цієї норми виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

У даному випадку виконавець вчиняв у межах виконавчого провадження дії спрямовані на примусове виконання судового рішення, зокрема, у межах виконавчого провадження ВП №54424643 було стягнуто з боржника 7207, 46 грн заборгованості на користь стягувача, 719, 74 грн виконавчого збору та 201 грн витрат виконавчого провадження.

Отже, положення частини дев`ятої статті 27 Закону №1404-VІІІ у спірних правовідносинах застосуванню не підлягають, а інших підстав для звільнення від сплати судового збору цей Закон у чинній її редакції не передбачає. Так само відсутні підстави для застосування положень частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VІІІ, якою визначено випадки, коли виконавчий збір не стягується.

Відтак, враховуючи, що виконавчий документ - виконавчий лист № 161/11799/16-ц, виданий Луцьким міськрайонним судом Волинської області 31.01.2017 повернутий стягувачу за його заявою на підставі п.1 ст.37 Закону №1404-VІІІ та виконавчий збір не стягнуто, то дії державного виконавця з винесення 06.10.2020 постанови ВП №54424634 про стягнення виконавчого збору одночасно із поверненням виконавчого листа стягувачу відповідають приписам частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII, а тому є правомірними та такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а визначення державним виконавцем виконавчого збору з суми, що підлягала примусовому стягненню, узгоджується з положеннями статті 27 Закону №1404-VIII.

Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 28.04.2020 у справі №520/9144/18 та враховуються при вирішенні цієї справи на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України, згідно з якою при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 28.04.2020 №480/3452/19, стягнення виконавчого збору за нормами Закону №1404-VІІІ в редакції Закону №2475-VIII є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

При цьому стаття 28 Закону №606-XIV, що була чинною на момент відкриття виконавчих проваджень, також передбачала, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Тобто, нею також були встановлені ті ж правила, що і частиною другою статті 27 Закону №1404-VІІІ в редакції Закону №2475-VIII. Відтак, позивачі мали усвідомлювати наслідки невиконання рішення суду у добровільному порядку та звернення виконавчих документів до примусового виконання органами державної виконавчої служби.

Суд вважає безпідставним посилання позивача на те, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом, оскільки позивач цитує положення статті 27 Закону №1404-VIII у редакції, яка діяла до 28.08.2018, тоді як чинна редакція вказаної частини другої статті 27 цього Закону (як і на сьогодні так і станом на час винесення оскаржуваної постанови) розмір виконавчого збору ставить у залежність від суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені обставини та з урахуванням наведених вище правових норм суд вважає доводи позивача безпідставними, в той час як відповідач належними та допустимими доказами довів правомірність спірної постанови. Відтак, в задоволенні позову належить відмовити повністю.

Крім того, суд вважає безпідставними доводи представника відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду, адже постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору позивач отримав 26.01.2022, відтак звернувся до суду у десятиденний строк, передбачений п. 2 ст. 287 КАС України. Доказів того, що оскаржувана постанова була отримана позивачем у жовтні 2020 року матеріали справи та виконавчого провадження не містять, а представником відповідача відповідних доказів суду не надано.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову відсутні підстави для відшкодування позивачам судових витрат.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 268, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП №54424634 від 06.10.2020, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.М. Димарчук