Рішення № 103493418, 17.02.2022, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/9575/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2022 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

у складі

головуючого судді Радченка В.Є.

при секретарі Бобик Д.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (адреса: м.Львів, пл. Генерала Григоренка,3, код ЄДРПОУ 40108833), третя особа Перша Львівська державна нотаріальна контора (адреса: 79005, м.Львів, вул. Саксаганського,6, код ЄДРПОУ 02899370) про зняття арешту з майна,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління Національної поліції у Львівській області, третя особа Перша Львівська державна нотаріальна контора, в якому просив суд скасувати (зняти) арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_1 , реєстраційний номер обтяження 9611321, зареєстровано 12.03.2010 р. за № 9611321 реєстратором Першою львівською державною нотаріальною конторою на підставі кримінальної справи № 121-1549 від 10.11.2009 року. В обґрунтування поданого позову покликається на те, що адвокатом Докторовичем Р.А. було отримано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Інформаційна довідка № 274571097 від 13.09.2021) з якої вбачається, що в межах кримінальної справи № 121-1549 від 10.11.2009 слідчим СУ ГУ МВСУ у Львівській області Кремінцем М.М. було накладено обтяження у вигляді арешту всього нерухомого майна (невизначене майно) гр. ОСОБА_1 . Зазначене обтяження зареєстровано 12.03.2010 за №9611321 реєстратором: Перша львівська державна нотаріальна контора. Наявність вказаного арешту обмежує право Позивача на розпорядження власністю. При цьому, позивач ніколи не набував процесуального статусу учасника у кримінальній справі № 121-1549 від 10.11.2009. З часу відкриття кримінальної справи пройшло майже 12 років, і за цей час така справа не скеровувалася до суду та участі у такій позивач не брав. У зв`язку із вищевказаним позивач звернувся до Головного управління Національної поліції у Львівській області із заявою (клопотанням) від 05.08.2021 про скасування арешту майна накладеного за правилами КПК України 1960 року у справі №121-1549. У відповідь на заяву про скасування арешту майна від 05.08.2021 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що «процедури вирішення питання щодо зняття арешту з майна за межами кримінального провадження, в тому числі в кримінальній справі, до набрання чинності цим Кодексом, КПК України, не передбачено». Наявність накладеного відповідачем арешту на нерухоме майно, яке належить позивачу порушує його право власності, внаслідок чого він позбавлений можливості в повному об`ємі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, а тому таке порушення підлягає усуненню, а арешт накладений на це майно, підлягає зняттю. Просить позов задоволити.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 24.11.2021 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.

10.01.2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій представника відповідача просив відмовити у задоволенні позову, оскільки Національна поліція України не належить до органів внутрішніх справ та не входить до сфери управління МВС України, а є самостійним центральним органом виконавчої влади. Жодний нормативно-правовий акт не передбачає, що органи Національної поліції є правонаступниками органів міліції ГУМВС. Зазначає, що згідно архівних записів майно ОСОБА_1 накладено арешт , який зареєстрований 12.03.2010 о 16:21:52 реєстратором Перша Львівська державна нотаріальна контора. Підставою для обтяження є кримінальна справа, 121-1549, 10.11.2009, СУ ГУ МВС України у Львівській області, слідчий Кремінець М.М. Тобто жодного відношення до вчинення даних дій ГУ НП у Львівській області немає. Враховуючи вищевказане, вважає, що ГУНП у Львівській області є неналежним відповідачем у даній справі.

11.02.2022 року до Галицького районного суду м.Львову надійшла відповідь на відзив, в якому представник позивача просить суд задоволити позов.

Позивач та представник позивача в судове засідання не прибули. Належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Через канцелярію суду поступила заява представника позивача ОСОБА_2 про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги просив задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Належним чином повідомлений про час, дату та місце слухання справи, шляхом направлення повідомлення на електронну адресу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 01.02.2022 року.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився. Належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи. До суду надійшов лист про розгляд справи у відсутності представника Першої Львівської державної нотаріальної контори.

Суд вважає, що справу можливо слухати у відсутності позивача, представника позивача, представник відповідача, та представника третьої особи, які належним чином повідомлені про судове засідання. В матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов`язки та взаємовідносини сторін.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ч.1ст.4 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.129 Конституції України, ст.3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ст.3ч.12ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.1ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно усталеної судової практики Верховного Суду України, висловленої у постанові від 15 травня 2013 року, прийнятій за наслідками розгляду справи №6-26 цс-13, предметом якої був спір за позовом власника про звільнення майна з під арешту, накладеного в процесі кримінального провадження, при розгляді якої Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. В порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви боржників на правильність арешту майна.

Відповідно до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції Українивизначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1ст. 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч.1ст. 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1ст. 321 ЦК України).

Відповідно дост. 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Отже, вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за №274571097 від 13.09.2021 арештоване нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_1 , на підставі кримінальної справи 121-1549, 10.11.2009, СУ ГУ МВСУ у Львівській області.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні позивача із заявою про скасування арешту майна до Головного управління Національної поліції у Львівській області, позивачу надано відповідь про те, що «процедури вирішення питання щодо зняття арешту з майна за межами кримінального провадження, в тому числі в кримінальній справі, до набрання чинності цим Кодексом, КПК України, не передбачено».

Відповідно до вимог ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав.

Разом з тим, будь-яке обтяження права власності має переслідувати певну законну мету, бути співмірним та не перевищувати меж права вільного здійснення права власності майном.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Загальний стандарт «справедливого балансу» - стандарт захисту від втручання в право власності в рамках ст. 1 Першого Протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачений в справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції». Втручання в право власності повинно бути визначене в чітко встановленому правовому джерелі в внутрішньодерджавній правовій системі. В прецедентному праві Європейського Суду оцінюються всі випадки втручання в право власності під єдиним принципом справедливого балансу.

Втручання повинно відповідати вимогам законності. Вимоги законності виходять з принципу «верховенства права» - одного із основоположних принципів демократичного суспільства, який міститься у всіх статтях Конвенції.

В обох контекстах слід приймати до уваги досягнення справедливого балансу між конкуруючими інтересами.

Недотримання принципу пропорційності (співмірності) буде порушенням ст. 1 Першого Протоколу щодо права особи на мирне володіння своїм майном.

В даному випадку вимоги «справедливого балансу» щодо втручання в право власності Позивача не дотримані, адже тривалий час право власності Позивача офіційно обмежено, але будь-яких підстав до такого обмеження вже не існує.

З листа Слідчого Управління Головного управління Національної поліції у Львівській області №21889/16/01-4 від 24.12.2021 року вбачається, що слідчими СУ ГУНП не проводиться досудове розслідування у кримінальних справах №121-1549 від 10.11.2009 та №180-0165 від 13.02.2012.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, матеріали кримінальної справи №121-1549 від 10.11.2009 та №180-0165 від суду не представив, відтак відповідачем не спростовано вимог позивача.

Нормоюстатті 41 Конституції Українита ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася відповідно доЗакону № 475/97-ВР від 17.07.1997 р., закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Аналіз правових норм дає підстави для висновку, що право власності проявляється у правомочностях власника, обмеження яких можливо виключно на підставі закону.

Нормами ч.1, 2ст. 321 ЦК Українирегламентовано, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а особа може бути обмежена в здійсненні права власності лише у випадках та в порядку, встановленому законом.

Такі правові регулювання містяться і в ст. 1 Першого протоколу ЄвропейськоїКонвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод».

Таким чином, з огляду на те, що в Головного управління Національної поліції у Львівській області не проводиться досудове розслідування у кримінальних справах №121-1549 від 10.11.2009 та №180-0165 від 13.02.2012, інших даних, які б могли бути обтяженням у виді арешту всього нерухомого майна ОСОБА_1 суду не надано, суд вважає, що позов є обґрунтованим і підлягає до задоволення.

Крім цього, доводи представника відповідача щодо неналежного відповідача у даній справі спростовується наступним.

16.09.2015 КМ України видав постанову №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів МВС», якою утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції.

Постановою КМУ було ліквідовано територіальні органи МВС без визначення правонаступника та утворені нові територіальні органи Національної поліції.

У правових висновках, викладених в постановах №21-8а14 від 04.03.2014 та №21-108а14 від 27.05.2014, ВС України вказав, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обгрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У раз ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію.

02.07.2015 ВР України прийняла ЗУ «Про національну поліцію, який набрав чинності 07.11.2015. Відповідно до п.5 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону з 07.11.2015 втратив чинність ЗУ «Про міліцію».

ЗУ «Про національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII визначає правові засади організації та діяльності НП, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до ст.ст. 1, 13 ЗУ «Про національну поліцію» поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується КМ України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Таким чином, випливає, що територіальні органи МВС були фактично реорганізовані, адже їх функції фактично перейшли до територіальних органів Національної поліції. Органи національної поліції продовжують розслідувати кримінальні справи, що розпочаті до 16.09.2015 року (утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідація територіальних органів МВС). Як зазначила ВП ВС України у справі від 30 червня 2020 року № 727/2878/19 скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, після закриття справи не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.

Таким чином, Головне управління національної поліції в Львівській області є належним відповідачем у даній справі.

Керуючись ст.ст.258,259,263 -265,351-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (адреса: м.Львів, пл. Генерала Григоренка,3, код ЄДРПОУ 40108833), третя особа Перша Львівська державна нотаріальна контора (адреса: 79005, м.Львів, вул. Саксаганського,6, код ЄДРПОУ 02899370) про зняття арешту з майна задовольнити.

Зняти арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_1 , реєстраційний номер обтяження 9611321, зареєстровано 12.03.2010 р. за № 9611321, реєстратор Перша Львівська державна нотаріальна контора на підставі кримінальної справи № 121-1549 від 10.11.2009 року.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи,а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Апеляційногосуду Львівської областічерез Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.Є.Радченко