Рішення № 103486006, 10.02.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.02.2022Справа № 910/12582/21Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства Укргідроенерго

до Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго

про визнання дій протиправними та зобов`язання укласти договір

за участі представників:

від позивача: Войтюк Д.В., адвокат,

від відповідача: не з`явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство Укргідроенерго звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго про визнання протиправними дії Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", а саме:

- направлення Приватному акціонерному товариству "Укргідроенерго" на підписання актів надання послуг від 28.02.2021 за лютий 2021 року, від 31.03.2021 за березень 2021 року, від 30.04.2021 за квітень 2021 року, від 31.05.2021 за травень 2021 року, від 30.06.2021 за червень 2021 року та актів коригування від 16.04.2021 до акту надання послуги від 31.07.2019 (з урахуванням акта коригування від 02.01.2020), від 16.04.2021 до акту надання послуги від 31.08.2019 (з урахуванням акта коригування від 02.01.2020), від 16.04.2021 до акту надання послуги від 30.09.2019 (з урахуванням акта коригування від 17.02.2020), від 16.04.2021 до акту надання послуги від 31.10.2019 (з урахуванням акта коригування від 30.03.2020), від 16.04.2021 до акту надання послуги від 30.11.2019 (з урахуванням акта коригування від 18.05.2020), від 16.04.2021 до акту надання послуги від 31.12.2019 (з урахуванням акта коригування від 19.06.2020), від 16.04.2021 до акту надання послуги від 31.01.2020, від 16.04.2021 до акту надання послуги від 29.02.2020, від 16.04.2021 до акту надання послуги від 31.03.2020, від 16.04.2021 до акту надання послуги від 30.04.2020 (з урахуванням акта коригування від 02.11.2020), від 16.04.2021 до акту надання послуги від 31.05.2020, від 16.04.2021 до акту надання послуги від 30.06.2020, від 16.04.2021 до акту надання послуги від 31.07.2020, від 16.04.2021 до акту надання послуги від 31.08.2020, від 16.04.2021 до акту надання послуги від 30.09.2020, які включають послуги з диспетчерського (оперативно- технологічного) управління, надання яких не передбачено умовами договору, а саме послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, які надаються користувачу в ролі споживача;

- виставлення Приватному акціонерному товариству "Укргідроенерго" рахунків-фактур №0422-03012/04/03/2021 від 04.03.2021, № 0422-03012/05/04/2021 від 05.04.2021, № 0422-03012/05/05/2021 від 05.05.2021, № 0422-03012/04/06/2021 від 04.06.2021, № 0422- 03012/05/07/2021 від 05.07.2021, які включають послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, надання яких не передбачено умовами договору, а саме послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, які надаються користувачу в ролі споживача;

- зарахування коштів, сплачених Приватним акціонерним товариством Укргідроенерго" на умовах часткової попередньої оплати відповідно до умов договору платіжними дорученнями від 09.02.2021 № 346 на суму 8 368 792,32 грн, від 19.02.2021 №475 на суму 8 368 792,32 грн, від 25.02.2021 № 480 на суму 7 173 250,56 грн, від 09.03.2021 № 632 на суму 9 858 490,32 грн, від 12.03.2021 № 18 на суму 9 196 692,89 грн, від 19.03.2021 № 89 на суму 9 858 490,32 грн, від 30.03.2021 № 193 на суму 8 450 134,56 грн, від 09.04.2021 № 750 на суму 13 761 499,08 грн, від 12.04.2021 № 755 на суму 14 323 148,05 грн, від 19.04.2021 № 847 на суму 13 761 499,08 грн, від 19:04.2021 № 1031 на суму 11 795 570,64 грн, від 07.05.2021 № 1094 на суму 18 194 178,24 грн, від 13.05.2021 № 1149 на суму 12 244 386,29 грн, від 19.05.2021 № 1204 на суму 18 194 178,24 грн, від 09.06.2021 № 1511 на суму 14 663 593,98 грн, від 08.06.2021 № 1504 не суму 2 060 043,68 грн, від 28.05.2021 № 1350 на суму 15 595 009,92 грн, від 18.06.2021 № 1649 на суму 14 663 593,98 грн, від 29.06.2021 № 1757 на суму 12 568 794,84 грн, від 09.07.2021 № 1886 на суму 15 158 027,53 грн, в рахунок оплати послуг з диспетчерського оперативно-технологічного) управління, надання яких не передбачено умовами Договору, і саме послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, які надаються користувачу в ролі споживача;

- зобов`язати Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія Укренерго" укласти договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління з ПрАТ "Укргідроенерго" в якості користувача в ролі споживача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

12.08.2021 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

У відзиві на позовну заяву відповідач наголосив, що позивач не заперечує факт та обсяг споживання електричної енергії об`єктами електроенергетики, та направлення актів і рахунків-фактур за договором від 30.05.2019 № 0422-03012 є обов`язком відповідача, а тому відповідні дії не можуть бути визнані протиправними. У той же час, позивачем обрано неефективний спосіб захисту. Щодо вимоги про зобов`язання укласти договір, то між сторонами вже укладено відповідний договір, у зв`язку з чим укладення аналогічного договору є недоцільним.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що такий спосіб захисту, як визнання дій відповідача незаконними, анулює зобов`язання, які виникли на незаконних підставах. У той же час, договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління укладений з позивачем в якості виробника, а не в якості користувача в ролі споживача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.05.2019 між позивачем в якості користувача в ролі виробника та відповідачем в якості виконавця в ролі ОСП укладено договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0422-03012.

Додатковою угодою № 2 від 12.09.2019 договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 30.05.2019 № 0422-03012 викладено в новій редакції.

Відповідно до пункту 1.1. договору виконавець зобов`язується надавати послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління об`єктами користувача у складі об`єднаної енергетичної системи ОЕС України, а саме: забезпечити надійне та ефективне функціонування ОЕС України, зокрема безперебійне постачання електричної енергії споживачам з додержанням вимог операційної безпеки (далі послуга).

Користувач зобов`язується здійснювати оплату за надану послугу відповідно до умов цього договору (пункт 1.2. договору).

Згідно з пунктом 1.5 договору послуги надаються ОСП користувачу, що виступає на ринку виробником електричної енергії.

Відповідно до пункту 2.3. договору вартість послуги за розрахунковий період визначається як добуток обсягу наданої послуги на значення тарифу, що діє у визначений розрахунковий період.

Тариф визначається Регулятором відповідно до затвердженої ним методики та оприлюднюється виконавцем на своєму офіційному веб-сайті https://ua.energy/ (пункт 2.1. договору).

Згідно з пунктом 2.2. договору для виробників обсяг наданої послуги визначається як обсяг відпущеної електроенергії.

На виконання умов договору № 0422-03012 відповідач передав на підписання позивачу акти надання послуг, акти коригування, а також виставив рахунки-фактури на оплату послуг, а саме:

-акт надання послуг за лютий 2021 року та рахунок-фактура №0422-03012/04/03/2021 від 04.03.2021 на суму 14 277 854,33 грн, у т. ч. ПДВ, по якому ПрАТ "Укргідроенерго" частково оплатило 9 196 692,89 грн, у т. ч. ПДВ (різниця у сумі 5 081 161,44 грн не погоджена позивачем оплата за обсяги електричної енергії, спожитої на заповнення водойм ГАЕС);

-акт надання послуг за березень 2021 року та рахунок-фактура № 0422-03012/05/04/2021 від 05.04.2021 на суму 24 662 177,29 грн, у т. ч. ПДВ, по якому ПрАТ "Укргідроенерго" частково оплатило 14 323 148,05 грн, у т. ч. ПДВ (різниця у сумі 5 081 161,44 грн (за лютий 2021) + 5 257 867,80 грн (за березень 2021) - не погоджена позивачем оплата за обсяги електричної енергії, спожитої на заповнення водойм ГАЕС);

-акт надання послуг за квітень 2021 року та рахунок-фактура № 0422-03012/05/05/2021 від 05.05.2021 на суму 26 375 398,75 грн, у т. ч. ПДВ, по якому ПрАТ "Укргідроенерго" частково оплатило 12 244 386,29 грн, у т. ч. ПДВ (різниця у сумі 5 081 161,44 грн (за лютий 2021) + 5 257 867,80 грн (за березень 2021) + 3 791 983,22 грн (за квітень 2021) - не погоджена позивачем оплата за обсяги електричної енергії, спожитої на заповнення водойм ГАЕС, а також на власні потреби за відсутності генерації Канівської ГЕС, Кременчуцької ГЕС та Дністровської ГЕС);

-акт надання послуг за травень 2021 року та рахунок-фактура № 0422-03012/04/06/2021 від 04.06.2021 на суму 44 506 622,64 грн, у т. ч. ПДВ, по якому 4 ПрАТ "Укргідроенерго" частково оплатило 2 060 043,68 грн, у т. ч. ПДВ (різниця у сумі 5 081 161,44 грн (за лютий 2021) + 5 257 867,80 грн (за березень 2021) + 3 791 983,22 грн (за квітень 2021) + 2 457 292,93 грн (за травень 2021) - не погоджена позивачем оплата за обсяги електричної енергії, спожитої на заповнення водойм ГАЕС);

-акт надання послуг за червень 2021 року та рахунок-фактура № 0422-03012/05/07/2021 від 05.07.2021 на суму 61 481 764,65 грн, у т. ч. ПДВ, по якому ПрАТ "Укргідроенерго" частково оплатило 15 158 027,53 грн, у т. ч. ПДВ (різниця у сумі 5 081 161,44 грн (за лютий 2021) + 5 257 867,80 грн (за березень 2021) + 3 791 983,22 грн (за квітень 2021) + 2 457 292,93 грн (за травень 2021) + 3 877 158,16 грн (за червень 2021) не погоджена позивачем оплата за обсяги електричної енергії, спожитої на заповнення водойм ГАЕС);

-акт коригування від 16.04.2021 до наступних актів: акта надання Послуги від 31.07.2019 (з урахуванням акта коригування від 02.01.2020); акт коригування до акта надання Послуги від 31.08.2019 (з урахуванням акта коригування від 02.01.2020); акт коригування до акта надання Послуги від 30.09.2019 (з урахуванням акта коригування від 1 .02.2020); акт коригування до акта надання Послуги від 31.10.2019 (з урахуванням акта коригування від 30.03.2020); акт коригування до акта надання Послуги від 30.11.2019 (з урахуванням акта коригування від 18.05.2020); акт коригування до акта надання Послуги від 31.12.2019 (з урахуванням акта коригування від 19.06.2020); акт коригування до акта надання Послуги від 31.01.2020; акт коригування до акта надання Послуги від 29.02.2020; акт коригування до акта надання Послуги від 31.03.2020; акт коригування до акта надання Послуги від 30.04.2020 (з урахуванням акта коригування від 02.11.2020); акт коригування до акта надання Послуги від 31.05.2020; акт коригування до акта надання Послуги від 30.06.2020; акт коригування до акта надання Послуги від 31.07.2020; акт коригування до акта надання Послуги від 31.08.2020; акт коригування до акта надання Послуги від 30.09.2020.

Таким чином, позивач наголосив, що до складу актів надання послуг та рахунків-фактур за спірний період відповідачем протиправно включено плату на загальну суму 46323737,12 грн. за обсяги електричної енергії, спожитої позивачем як користувачем у ролі споживача.

Отже, позивач просив визнати протиправними дії відповідача щодо направлення на підписання актів та виставлення рахунків-фактур, які включають послуги з диспетчерського (оперативно- технологічного) управління, та надаються користувачу в ролі споживача, а також щодо зарахування коштів попередньої оплатив у рахунок оплати послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують з положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти Украни" вд 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Разом із цим, пред`явлені позивачем вимоги про визнання протиправними дій відповідача (щодо направлення на підписання актів та виставлення рахунків-фактур, які включають послуги з диспетчерського (оперативно- технологічного) управління, та надаються користувачу в ролі споживача, зарахування коштів попередньої оплатив у рахунок оплати послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління) не відновлять прав та законних інтересів позивача в разі задоволення позову, оскільки не можуть бути виконані в примусовому порядку.

При цьому, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина 2 статті 14 ЦК України).

Отже, обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання дій відповідача протиправними не є ефективним та не призведе до реального поновлення прав позивача, у зв`язку з чим позов у цій частині не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача укласти договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління з позивачем в якості користувача в ролі споживача, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1.2.1. Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 307 (у редакції постанови НКРЕКП 24.06.2019 № 1168) учасниками ринку електричної енергії є: виробники; електропостачальники; трейдери; ОСП; ОСР; ОР; гарантований покупець; споживачі, які провадять свою діяльність на ринку електричної енергії у порядку, передбаченому цими Правилами та Законом.

Відповідно до пункту 1.3.5 Правил ринку кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори про надання послуг з передачі електричної енергії, про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, що укладаються згідно із Кодексом системи передачі, та діючий договір про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії (для споживачів, приєднаних до мереж ОСП), що укладається в порядку, встановленому Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року № 312 (далі - Правила роздрібного ринку).

За положеннями пункту 6.2 глави 6 розділу XI Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309, послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління надаються ОСП на підставі двостороннього договору між ним та, зокрема, споживачем, для якого оператором системи є ОСП.

Пунктом 6.4. глави 6 розділу XI Кодексу системи передачі встановлено, що договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління укладається за типовою формою, яка затверджується Регулятором. Типовий договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління оприлюднюється на власному веб-сайті ОСП в мережі Інтернет.

Типовий договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління є додатком 5 до Кодексу системи передачі (у редакції, чинній станом на дату пред`явлення позовної заяви), а також опублікований на веб-сайті за посиланням: https://ua.energy/uchasnikam_rinku/reyestratsiya-uchasnykiv-rynku/dogovory/, відповідно до якого пункт 1.5. договору сформульовано наступним чином: « 1.5. Послуги надаються Оператором системи передачі Користувачу, що виступає на ринку оператором системи розподілу та/або виробником електричної енергії та/або споживачем, обладнання якого знаходиться в оперативному підпорядкуванні ОСП та/або електропостачальником та/або трейдером» (Додаток 5 із змінами, внесеними згідно з Постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1120 від 21.06.2019, № 2267 від 05.11.2019, № 360 від 07.02.2020 - щодо визнання протиправними та нечинними змін рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва № 640/3041/20 від 13.07.2020).

У той же час, наразі окремий Типовий договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління в якості користувача в ролі споживача Регулятором не затверджено та не опубліковано.

Одночасно судом враховано посилання відповідача на роз`яснення НКРЕКП, що надане листом від 07.04.2021 №595/17.2.2/5-21, про те, що в разі купівлі електричної енергії виробником, мережі якого приєднані до мереж ОСП (споживання на власні потереби генеруючих одиниць та для забезпечення роботи насосних модулів ГАЕС), послуга з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління має оплачуватись в рамках договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, укладеного між ОСП та виробником, в обсягах електричної енергії необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація та/або забезпечення роботи насосних модулів ГАЕС.

Суд вважає за необхідне зауважити, що положення частини 4 статті 188 ГК України щодо права заінтересованої сторони передати спір на вирішення суду, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору, не означають, що суд має право визнати укладеним договір без передбаченого договором або законом обов`язку іншої сторони на укладення такого договору. Свобода договору є загальною засадою цивільного законодавства і ніхто не може бути зобов`язаний укласти договір без законодавчо встановлених підстав для цього.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 922/2743/18.

Поряд із цим, суд наголошує, що відповідно до абзацу 11 частини 2 статті 20 ГК України одним із способів захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів є установлення, зміна чи припинення господарських правовідносин. Визнання договору укладеним з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення як один із способів установлення господарських правовідносин є належним способом захисту прав суб`єктів господарювання.

Судом враховано, що в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18 викладено правовий висновок стосовно того, що визначення позивачем предмета спору "про зобов`язання відповідача укласти договір у певній редакції" є письмовим волевиявленням позивача щодо вступу у зобов`язальні правовідносини шляхом укладення такого договору за рішенням суду про укладення договору відповідно до статті 187 ГК України.

Тобто, вимогу позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не суперечить способам захисту, визначеним пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, та відповідає способам захисту, визначеним статтею 20 ГК України.

За наслідками розгляду такої вимоги у резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною дев`ятою статті 238 ГПК України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 910/6139/20.

З урахуванням викладеного, у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, у позові та в резолютивній частині судового рішення в обов`язковому порядку мають вказуватися позовні вимоги та рішення суду з кожної спірної умови договору або умови всього договору, якщо інша сторона взагалі відмовляється від укладення відповідного договору.

Отже, чинне процесуальне законодавство зобов`язує суд при вирішенні даної категорії спорів зазначати в рішенні суду умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект цього договору.

Водночас, позивач у позовній заяві не наводить відповідних умов договору, обмежившись лише проханням зобов`язати відповідача укласти договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління з позивачем в якості користувача в ролі споживача.

Таким чином, у суду відсутні процесуальні можливості викласти резолютивну частину рішення у відповідності до вимог статті 238 ГПК України.

Наведене є підставою для відмови в задоволенні такого позову, що узгоджується із правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі 908/1634/17, від 11.12.2018 у справі №921/43/18, від 11.09.2018 у справі №911/1170/17, від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17. Крім того, за висновками Верховного Суду, навіть посилання на поданий позивачем проект договору не спростовує необхідності в позові та в резолютивній частині судового рішення в обов`язковому порядку вказувати позовні вимоги та рішення суду з кожної спірної умови договору або умови всього договору, якщо інша сторона взагалі відмовляється від укладення відповідного договору.

Інші доводи сторін судом розглянуті, проте, беручи до уваги наведені обставини, на результат розгляду справи такі посилання не вплинули.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

За наведених обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України у зв`язку з відмовою в задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства Укргідроенерго відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено: 21.02.2022 року.

Суддя К.В. Полякова