Рішення № 103485764, 21.02.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.02.2022Справа № 910/13037/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" вул. Електрометалургів 310, м. Нікополь, Дніпропетровська область, 53200

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзенергокомплекс" пр-т Перемоги 62-Б, оф. 1, 2, 3, м. Київ, 03113

про стягнення 20 989,00 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзенергокомплекс" про стягнення 20 989,00 грн., а саме: 13329,00 грн. пені та 7 660,00 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на порушення відповідачем укладеного між сторонами Договору поставки № 2004093 від 21.09.2020 в частині своєчасної поставки товару згідно умов Специфікацій, внаслідок чого позивачем нараховані пеня та штраф.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/13037/21 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/13037/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, 10.09.2021 через відділ діловодства суду від позивача на виконання вимог ухвали суду надійшла заява щодо долучення до матеріалів справи належним чином завірених копій актів прийому-передачі товару від 17.02.2021 та 17.03.2021 року.

Від відповідача 02.11.2021 через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву № 01-18.10/21 від 25.10.2021, в якому останній погоджується з визначеним позивачем граничним строком поставки за специфікацією № 1/2004094 від 21.09.2020 28.12.2020, одночасно заперечуючи проти заявлених позовних вимог в частині визначених позивачем строків прострочення, посилаючись при цьому на часткову вину покупця у порушенні строків отримання товару, а також відсутність негативних наслідків для позивача від таких дій, у зв`язку з чим просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, додатково наголошуючи на наявність карантинних обмежень на території України. Також відповідач повідомляє про сплату штрафних санкцій у вигляді пені в сумі 4979,00 грн., на підтвердження чого надано копію платіжного доручення № 8044 від 25.10.2021. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

В подальшому 18.11.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь № 2021.11.15/19-4016 на відзив, в якій позивач підтримує заявлені в позові вимоги, підтверджує здійснену відповідачем оплату штрафних санкцій в сумі 4979,00 грн. та зазначає, що наведені у відзиві заперечення не відповідають дійсності та носять формальний характер, а також просить суд відмовити в задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечень на відповідь на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 251 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданим йому процесуальними правами, зокрема, останнім не надано заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, суд здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 21 вересня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Союзенергокомплекс" (постачальник за договором, відповідач у справі) та Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (покупець за договором, позивач у справі) укладено Договір поставки № 2004093 (далі Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві товар (повне найменування, а також марка, вид, сорт, номенклатура, асортимент, кількісні та якісні характеристики, код за УКТ ЗЕД за Державним класифікатором продукції і послуг), ціна та інше якого вказується у специфікації (додатку) до цього Договору (далі - товар), що є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та оплатити його вартість у порядку і за умовами, передбаченими цим Договором.

Розділами 2-14 Договору сторони погодили кількість та якість товару, умови поставки товару, ціну товару, загальну вартість і порядок розрахунків, порядок прийому-передачі товару, права та обов`язки сторін, відповідальність за порушення договірних зобов`язань тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 12.1 Договору даний Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення їх підписів печатками. Строк дії Договору закінчується через один календарний рік із дати його укладання, але не раніше повного виконання зобов`язань сторонами. Сторони можуть продовжити строк дії даного Договору на обумовлений сторонами термін за тими ж умовами, підписавши відповідну додаткову угоду до цього Договору.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками продавця і покупця та скріплений печатками обох сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За умовами пункту 4.2. Договору ціна кожного найменування товару, залежно від марки, виду сорту, одиниці, а також загальна вартість кожної партії товару вказується у специфікації (додатку до даного Договору).

Так, на виконання умов Договору сторонами узгоджено та підписано, серед інших, Специфікацію № 1/2004094 від 21.09.2020 до Договору, за умовами якої сторони узгодили поставку товару компресора гвинтового двоступеневого Crownwell CWD250PM, протягом 60 календарних днів від дати відкриття акредитиву, загальною вартістю 1 670 000,00 грн.

Крім того, на виконання умов Договору сторонами узгоджено та підписано Специфікацію № 2/2004393 від 07.10.2020 до Договору, за умовами якої сторони узгодили поставку товару осушувача адсорбційного Crownwell CW 2 РН, протягом 60 календарних днів від дати відкриття акредитиву, загальною вартістю 76 600,00 грн.

Також суд зазначає, що згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Згідно з положеннями пункту 4.6 Договору порядок оплати, форма та строки розрахунків вказуються в специфікаціях (додатках) до даного Договору.

Відповідно до пункту 2 Специфікацій до Договору оплата товару, що поставляється згідно зі специфікацією (додаток до Договору), здійснюється шляхом відкриття покритого (неподільного) безвідкличного документарного акредитива. Термін відкриття акредитива: протягом 10 банківських днів з дати отримання покупцем підписаної з обох сторін специфікації (додаток до Договору) відкриває акредитив на користь постачальника

Поряд зі цим станом на час розгляду справи доказів наявності претензій відповідача як постачальника з питань здійснення оплати та/або спору щодо заборгованості позивача з оплати поставленого відповідачем товару в матеріалах справи відсутні.

Як передбачено частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до пункту 3.1 Договору постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар у спосіб та за умовами, зазначеними у специфікації (додатку) до цього Договору. Умови поставки регламентуються відповідними базисами, що передбачені Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів Інкотермс у редакції 2020 року, яка є погодженою сторонами (далі - Інкотермс). У разі розбіжностей між Інкотермс та цим Договором цей Договір має переважну силу.

Згідно з пунктом 3 Специфікацій до Договору товар постачається на умовах DDP, склад покупця згідно з Інкотермс. При цьому, акт прийому-передачі, що надається постачальником покупцю, датується покупцем за фактом остаточного приймання товару на складі покупця.

Датою переходу права власності до покупця на товар (продукцію) є дата складання акта прийому-передачі про отримання товару (пункт 4 Специфікацій).

Поставка товару здійснюється постачальником відповідно до пункту 3.1 даного Договору після отримання письмового повідомлення (належним чином оформленої заявки) покупця. У письмовому повідомленні (заявці) покупець вказує графік поставки, зазначає обсяги та терміни поставки товару в межах періоду поставки, який сторони вказують у специфікації (додатку) до цього Договору (пункт 3.4 Договору).

Як встановлено судом за матеріалами справи 30.10.2020 у зв`язку з відкриттям на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзенергокомплекс" акредитиву 600U/UAH/7263 на суму 1 670 000,00 грн. з ПДВ, на адресу відповідача була направлена заявка на поставку товару № 2020.10.28/49 - 4043 відповідно до умов Договору, яка була отримана останнім 03.11.2020, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 5320005278107.

Відповідно до заявки на поставку товару № 2020.10.28/49 - 4043 вбачається, що поставка товару здійснюється у строк до 26.12.2020 (з правом дострокової поставки) за адресою: Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 310, АТ НЗФ, склад № 25.

Також 24.11.2020 у зв`язку з відкриттям на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзенергокомплекс" акредитиву 600U/UAH/7280 на суму 76 600,00 грн. з ПДВ, на адресу відповідача була направлена заявка на поставку товару № 2020.11.23/37 - 4043 відповідно до умов Договору, яка була отримана останнім 27.11.2020, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 5320005297381.

Відповідно до зазначеної заявки на поставку товару № 2020.11.23/37 4043 вбачається, що поставка товару здійснюється у строк до 19.01.2021 (з правом дострокової поставки) за адресою: Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 310, АТ НЗФ, склад № 25.

За умовами пункту 3.8. Договору датою поставки товару вважається: 1) для поставок залізничним транспортом - дата штемпеля станції Нікополь на електронній копії залізничної накладної; 2) для поставок автомобільним транспортом - дата відмітки у товаротранспортній накладній про доставку товару на склад покупця. Для усіх інших видів поставок, не передбачених у вищенаведених підпунктах 1 та 2 цього пункту - дата отримання товару покупцем.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 3.3 Договору встановлено, що постачальник зобов`язується поставити товар покупцеві у визначений у специфікації (додатку) до цього Договору термін поставки, з урахуванням усіх умов, що передбачені у цьому Договорі.

Тобто, з урахуванням умов пункту 3.3. Договору, Специфікацій та заявок, а також вищезазначених норм Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний поставити покупцю товар за Специфікацією 1/2004094 від 21.09.2020 у строк до 26.12.2020 включно, а за Специфікацією 2/2004393 від 07.10.2020 до 19.01.2021 включно.

Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору відповідачем поставлено позивачу товар, що підтверджується, зокрема, наявними у матеріалах справи копіями підписаних повноважними представниками сторін видаткових накладних № РН-0000535 від 22.12.2020, № РН-0000036 від 29.01.2021, а також актів приймання-передачі товару від 17.02.2021 та від 17.03.2021.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується, зокрема, підписами на видаткових накладних представників постачальника ТОВ «Союзенергокомплекс», засвідченого печаткою, та покупця Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів», засвідчених штампом про отримання товару від 29.12.2020 та 01.02.2021 відповідно.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірними видатковими накладними відповідачем суду не надано. Доказів пред`явлення претензій щодо якості та кількості поставки товару у відповідності до умов Договору та специфікацій, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження поставленого товару від покупця до суду не надходило.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору, відповідачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару (компресору та осушувачу) відповідачу - Акціонерному товариству «Нікопольський завод феросплавів», а останнім, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, відповідачем допущено прострочення поставки товару, а саме за видатковою накладною № РН-0000535 від 22.12.2020 товар прийнято покупцем 29.12.2020, за видатковою накладною № РН-0000036 від 29.01.2021 01.02.2021, тобто зобов`язання щодо поставки товару відповідачем виконано несвоєчасно, з порушенням визначених Специфікаціями до Договору строків на 1 (один) день та 13 (тринадцять) днів.

Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою ст. 231 Господарського кодексу України.

У пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов`язань встановлюється законом. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд зазначає, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).

Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених п. 10.4.2 Договору.

Як визначено умовами Договору, зокрема, пунктом 10.4.2, у випадку порушення строку поставки товару згідно з цим договором, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,5% від вартості товару за кожний день прострочення. Розрахунок виконується з наступного дня від кінцевої дати поставки і до дня фактичної поставки товару (включаючи день поставки товару). У разі продовження такого прострочення більше 10 календарних днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від вартості не поставленого в строк товару.

У зв`язку із порушенням відповідачем зобов`язання в частині дотримання встановленого Договором строку поставки товару та з метою досудового врегулювання спору позивачем направлено на адресу відповідача претензії № 2021.03.01/6 - 4016 та № 2021.02.24/61-7478, копії яких наявні в матеріалах справи, з вимогами сплатити штрафні санкції за порушення строків виконання зобов`язань за договором, нараховані на підставі пункту 10.4.2. Договору.

Факт отримання претензій 05.03.2021 та 04.03.2021 відповідно підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень.

Згідно наявної в матеріалах справи відповіді ТОВ «Союзенергокомплекс» № 2021-05/26 від 26.05.2021 на претензії, відповідач не заперечував факт порушення умов Договору щодо строків поставки товару та одночасно звернувся до позивача з проханням про відмову від штрафних санкцій з огляду на незначне порушення строків та наявність карантинних обмежень.

Таким чином, як вбачається із матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем допущено порушення умов Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами Договору товару, у зв`язку з чим позивачем на підставі п. 10.4.2 нараховано відповідачеві штрафні санкції у вигляді пені в сумі 8 350,00 грн. за період 29.12.2020 за Специфікацією № 1/2004094 від 21.09.2020, а також пені в сумі 4 979,00 грн. за період 20.01.2021- 01.02.2021 та 10% штрафу в сумі 7 660,00 грн. за Специфікацією №2/2004393 від 07.10.2020, які позивач просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку згідно наданого розрахунку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження належного та вчасного виконання зобов`язань за Договором, та/або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 2004093 від 21.09.2020, а також Специфікації № 1/2004094 від 21.09.2020 та Специфікації №2/2004393 від 07.10.2020 до нього та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Натомість заперечуючи проти позовних вимог відповідач у відзиві зазначає про наявність вини позивача в порушенні строків поставки товару за Специфікацією Специфікацією № 1/2004094 від 21.09.2020 з огляду на те, що позивачем вчасно не отримано товар у перевізника ТОВ «Нова пошта», якому постачальником було передано товар для відправлення 22.12.2020 та доставлено на відділення отримувача 23.12.2020 .

Так, згідно з пунктом 3 Специфікацій до Договору сторони погодили, що товар постачається на умовах DDP, склад покупця згідно з Інкотермс.

У відповідності до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» за умовами «DDP склад покупця» продавець зобов`язаний надати нерозвантажений товар у розпорядження покупця або іншої особи, призначеної покупцем, на будь-якому прибулому транспортному засобі, у названому місці призначення, в узгоджену дату або в межах періоду, узгодженого для поставки.

Відповідно до заявки на поставку товару № 2020.10.28/49 - 4043 вбачається, що поставка товару здійснюється у строк до 26.12.2020 (з правом дострокової поставки) за адресою: Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 310, АТ НЗФ, склад № 25.

Таким чином, оскільки у відповідності до умов Договору та норм чинного законодавства України саме на відповідача як постачальника покладено обов`язок з поставки товару на склад покупця за адресою: Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 310, АТ НЗФ, склад № 25, а не до відділення компанії-перевізника, заперечення відповідача у вказаній частині судом до уваги не приймаються.

В свою чергу суд зазначає, що цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом звертається увага, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов`язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору, а саме щодо здійснення фактичної поставки товару в строк, визначений умовами Договору.

Як передбачено приписами частини 1 статті 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Разом з тим, частиною 1 статті 613 передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Натомість, як встановлено судом, умови Договору в частині визначеної сторонами граничної дати поставки товару за Специфікацією 1/2004094 від 21.09.2020 у строк до 26.12.2020 включно та за Специфікацією 2/2004393 від 07.10.2020 до 19.01.2021 включно не містять жодних відкладальних обставин у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України для невчинення дій з поставки/вчасної поставки товару.

Крім того, згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Тобто, відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями за Договором поставки № 2004093 від 21.09.2020, і, за умови відсутності в Договорі відповідних застережень, така відповідальність не може ставитись у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі компанії, що надає послуги експрес доставки вантажів та посилок - ТОВ «Нова пошта».

Статтею 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Тлумачення вказаної норми дозволяє констатувати, що на основі норм господарського законодавства штрафні санкції можуть бути застосовані для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18 та від 17.10.2019 у справі № 912/3237/18).

Таким чином застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки невиконання грошового зобов`язання (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18).

З урахуванням вищевикладеного, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що передбачений умовами Договору розмір пені узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої пунктом 10.4.2 Договору штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу та наявність правових підстав для нарахування відповідачеві відповідних штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов`язань.

В свою чергу як встановлено судом відповідачем у зв`язку з визнанням факту порушення умов Договору щодо строків поставки товару за Специфікацією № 2/2004393 від 07.10.2020 платіжним дорученням № 8044 від 25.10.2021 було перераховано на рахунок відповідача 4 979,00 грн. пені за порушення строків поставки товару із зазначенням призначення платежу «сплата пені за прострочення поставки згідно договору № 2004093».

Факт здійснення оплати підтверджено позивачем у відповіді на відзив.

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до моменту звернення до суду з позовною заявою, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем 25.10.2021, тобто після звернення позивача до суду з позовною заявою (06.08.2021 згідно поштового конверту) було здійснено перерахування позивачеві в оплату пені грошових коштів в сумі 4979,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідного платіжного доручення № 8044 від 25.10.2021та позивачем не заперечувалось, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 4 979,00 грн. пені за порушення строків поставки товару відсутній.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів здійснена відповідачем після відкриття провадження у справі та на момент розгляду справи предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 4 979,00 грн. пені за порушення строків поставки товару підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Суд також звертає увагу, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог суду не надано.

За результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення неустойки встановлено, що розмір пені, розрахований у відповідності до умов пункту 10.4.2. Договору та в межах визначеного позивачем періоду, становить 8 350,00 грн., та розмір штрафу за прострочення поставки більше 10 календарних днів становить 7 660,00 грн., нарахування відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, умовам Договору та є арифметично вірними, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 350,00 грн. пені та 7 660,00 грн. штрафу підлягають задоволенню.

Щодо заявленого відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення розміру неустойки на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, в обґрунтування якого відповідач посилався, зокрема, на часткову вину замовника у порушенні строків поставки, світову пандемію, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2 (COVID-19) та відсутність в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків, завданих несвоєчасною поставкою товару суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).

З огляду на приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України приймаючи рішення господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №910/9765/18).

Судом встановлено, що відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже сторони, здійснюючи господарську діяльність, мали передбачити пов`язані із цим ризики, в тому числі можливість несвоєчасного виконання зобов`язань та наступне понесення витрат.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

При цьому господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем доказів понесення збитків внаслідок прострочення виконання зобов`язань з поставки товару, оскільки обов`язок доведення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій покладений саме на відповідача.

З урахуванням викладеного та змісту поданого відповідачем відзиву суд зазначає, що ТОВ «Союзенергокомплекс» не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження наявності поважних причин неналежного виконання зобов`язань з вчасної поставки товару та винятковості даного випадку, відтак обставини, на які посилається відповідач не можуть бути розцінені судом як виняткові та такі, що є підставою для зменшення неустойки (штрафу та пені)., у зв`язку з чим відповідне клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "ГарсіяРуїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "ХіроБалані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії" свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, зважаючи на сплату відповідачем пені в розмірі 4 979,00 грн., у зв`язку з чим провадження у справі у відповідній частині закрито, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в решті позовних вимог.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України "Про судовий збір" та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поряд із цим відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача з урахуванням суми, сплаченої позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір вимог відповідачем не було сплачено в добровільному порядку.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/13037/21 за позовом Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзенергокомплекс" в частині стягнення 4979,00 грн. пені у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзенергокомплекс" (03113, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 62-Б, офіс 1, 2, 3; код ЄДРПОУ 38870524) на користь Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (53200, Дніпропетровська обл., місто Нікополь, вулиця Електрометалургів, будинок 310; код ЄДРПОУ 00186520) 8 350 (вісім тисяч триста п`ятдесят) грн. 00 коп. пені, 7 660 (сім тисяч шістсот шістдесят) грн. 00 коп. штрафу та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 21 лютого 2022 року.

Суддя А.М. Селівон